Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 717/1223/17-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2020.
Дата набрання законної сили: 30.06.2020
Номер судового провадження: 61-38838ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		30 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 717/1223/17-ц
		провадження № 61-38838св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2017 року у складі судді Туржанського В. В. та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Яремка В. В., Литвинюк І. М., Кулянди М. І.,
		 
		у справі за позовом  публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2017 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		 
		Позов мотивований тим, що 13 липня 2007 року між банком та відповідачем був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11183180001, умови якого відповідач не виконував.
		 
		Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2010 року, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь АКІБ «УкрСиббанк» 112 246,37 грн в рахунок стягнення заборгованості за кредитом та нарахованими процентами, 564,30 грн пені, 500,00 грн неустойки, 1 133,10 грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на сплату судового збору та 120,00 грн в рахунок відшкодуванням витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи.
		 
		07 квітня 2016 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-20/10, виданого Кельменецьким районним судом Чернівецької області 02 березня 2010 року на виконання вищевказаного рішення суду у зв`язку з повним виконанням виконавчого документа.
		 
		Позивач зазначав, що оскільки сума боргу за кредитом не була погашена своєчасно у повному обсязі, то відповідно до пункту 1.3 договору на непогашену суму кредиту нараховуються проценти до повернення коштів у власність банку у повному обсязі, а також банк відповідно до частини другої статті 625 ЦК України має право вимагати три проценти річних.
		 
		Посилаючись на указані обставини та норми права, банк просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість, а саме: 17 279,79 дол. США - заборгованості за процентами, нарахованими за період з 01 березня 2010 року по 04 квітня 2016 року та 20 704,62 грн - три проценти річних за указаний період.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2017 року позов задоволено частково.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк»: 2 425,21 грн - три проценти річних від простроченої суми за період з 29 вересня 2014 року по 04 квітня 2016 року; 15 447,88 грн - процентів, визначених на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) за період з 29 вересня 2014 року по 04 квітня 2016 року.
		 
		Вирішено питання судових витрат.
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що розмір заборгованості слід вираховувати у національній валюті України, виходячи з того, що заборгованість саме у такій валюті було визначено рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2010 року.
		 
		Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково.
		 
		Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2017 року в частині розміру стягнення заборгованості за процентами змінено.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 1 930,50 дол. США - заборгованість за процентами.
		 
		У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Розподіл судових витрат змінено.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 1 937,52 грн витрат зі сплати судового збору.
		 
		Апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції в частині стягнення з боржника трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, прийшов до висновку, що проценти за користування кредитними коштами підлягають до стягнення у валюті кредиту (доларах США) на рівні облікової ставки НБУ.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково взяв за основу для розрахунку заборгованості за процентами суми у національній валюті, які визначені рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2010 року, тоді як за умовами кредитного договору ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання в тому числі щодо сплати процентів в іноземній валюті. Тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнення заборгованості за процентами, яку відповідно до умов кредитного договору та заявлених вимог слід визначити в іноземній валюті.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ПАТ «УкрСиббанк», посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Кельменецького районного суду Чернівецької області. 
		 
		09 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено дійсний зміст та характер спірних правовідносин, сформовано безпідставні висновки про відсутність права нарахування відсотків за відсотковою ставкою, визначеною умовами кредитного договору, не застосовано положення статей 264, 533 ЦК України, порушено вимоги статті 263 ЦПК України.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суд установив, що 13 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого АКІБ «УкрСиббанк» надав відповідачу кредит на суму 16 000 дол. США (т. 1 а. с. 4 - 12).
		 
		За використання кредитних коштів у межах установленого строку кредитування процентна ставка встановлюється у розмірі 13,5 % річних. Строк кредитування був визначений наступним чином: надання кредиту здійснюється в термін 13 липня 2007 року, позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 13 травня 2014 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін, або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 12 цього договору.
		 
		Пунктом 10.5 кредитного договору передбачено, що строк дії договору встановлюється з дня укладання цього договору і до повного погашення суми кредиту, сплати нарахованих процентів та/або пені у разі її нарахування.
		 
		Сторони домовились, що ОСОБА_1 буде повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 300,00 дол. США 13 числа кожного календарного місяця строку кредитування.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.
		 
		Статтями 610, 611 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
		 
		У зв`язку із невиконанням умов договору рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2010 року з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стягнуто солідарно на користь АКІБ «УкрСиббанк» 112 246,37 грн в рахунок стягнення заборгованості за кредитом та нарахованими процентами, 564,30 грн пені, 500,00 грн неустойки, 1 133,10 грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на сплату судового збору та 120,00 грн в рахунок відшкодуванням витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а. с. 13 - 16).
		 
		В подальшому на підставі вказаного рішення було відкрито виконавче провадження.
		 
		За період з 02 березня 2015 року по 04 квітня 2016 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, стягнутої згідно рішення суду, були сплачені кошти. Виконавче провадження закінчене в зв`язку з повним виконанням рішення суду (а. с. 17).
		 
		Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		 
		Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
		 
		У відповідності до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		 
		Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
		 
		Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
		 
		За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		У цій справі ПАТ «УкрСиббанк» просив стягнути 17 279,79 дол. США заборгованості за процентами, нарахованими за період з 01 березня 2010 року по 04 квітня 2016 року та 20704,62 грн - три проценти річних за вказаний період, тобто за період після настання строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором.
		 
		Визначені рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2010 року суми сплачені, а виконавче провадження закінчено.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що позивач має права на стягнення процентів за користування кредитними коштами, за ставкою визначеною кредитним договором, до моменту повного погашення заборгованості спростовуються висновками, викладеними у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду бере до уваги те, що постановлені у цій справі рішення оскаржує кредитор, а не боржник, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не має заперечень щодо стягнення з нього грошових сум за оскаржуваними кредитором судовими рішеннями.
		 
		Виходячи з принципу диспозитивності цивільного процесу за відсутності касаційної скарги боржника на рішення суду колегія суддів не перевіряє законність та обгрунтованість судових рішень в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами у розмірі облікової ставки НБУ після настання строку виконання основного зобов`язання.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
		 
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2017 року у незміненій апеляційним судом частині та постановуАпеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді: А. І. Грушицький      І. В. Литвиненко     І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...