Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 666/6436/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2020.
Дата набрання законної сили: 01.07.2020
Номер судового провадження: 61-39955ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем України
		 
		01 липня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 666/6436/15-ц 
		провадження № 61-39955 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., 
		Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну 
		скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 
		на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 грудня 
		2017 року у складі судді Хайдарової І. О. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 06 червня 2018 року у складі колегії суддів: 
		Кузнєцової О. А., Майданіка В. В., Радченка С. В., 
		ВСТАНОВИВ:
		1.     Описова частина
		Короткий зміст позовної заяви
		У травні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду 
		з позовом, який було уточнено, до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди. 
		Позовна заява мотивована тим, що 10 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Ощадбанк» було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 650 тис. грн на 
		20 років з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 09 квітня 
		2032 року на придбання житлового будинку та земельної ділянки. Цього самого дня на забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався відповідати за повне виконання ОСОБА_1 умов договору про іпотечний кредит. 
		29 листопада 2012 року ОСОБА_1 було здійснено платіж по квитанції 
		№ 31667545 (#31667545) у сумі 36 774,50 грн, проте зазначені кошти 
		за вказаною квитанцією банком у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 10 квітня 2012 року не були зараховані. При цьому 04 лютого 2013 року банк надіслав їм вимогу про дострокове повернення кредиту, мотивуючи її тим, що за ними рахується заборгованість згідно з договором про іпотечний кредит.
		На їх звернення до банку останнім було видано довідку від 15 березня 
		2013 року № 46-11/11, зі змісту якої вбачається, що 29 листопада 2012 року 
		по квитанції № 31676631 ОСОБА_1 було сплачено 15 тис. грн. Проте ця довідка банку не відповідає дійсності, оскільки 29 листопада 2012 року ОСОБА_1 було фактично сплачено по квитанції № 31667545 (#31667545) 36 774,50 грн, а не 15 тис. грн і не по квитанції № 31676631 (різниця 21 774,50 грн).
		У зв`язку з тим, що банк заперечував факт внесення ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 36 774,50 грн, які дійсно були сплачені 29 листопада 2012 року 
		по квитанції № 31667545 (#31667545), остання 07 травня 2013 року звернулася з позовом до банку про захист прав споживача шляхом зарахування внесеної суми за кредитним договором та проведення перерахунку.
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 04 лютого 2014 року у справі № 666/6383/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного 
		суду Херсонської області від 12 березня 2014 року, її позов задоволено 
		та зобов`язано банк зарахувати платіж по квитанції від 29 листопада 
		2012 року № 31667545 (#31667545 ), як платіж, сплачений у сумі 
		36 774,50 грн за договором про іпотечний кредит від 10 квітня 2012 року, 
		та провести відповідний перерахунок за договором.
		Позивачі вважали, що вказане рішення суду банком було виконано частково, оскільки 13 березня 2014 року, тобто після набрання законної сили рішенням суду від 04 лютого 2014 року, відповідачем було проведено платіж лише на суму 21 774,50 грн, а решта суми у розмірі 15 тис. грн залишилася у безпідставному користуванні банку.
		Такими неправомірними діями банку щодо незарахування суми у розмірі 
		36 774,50 грн, яка дійсно була сплачена 29 листопада 2012 року 
		по квитанції № 31667545 (#31667545), що підтверджено рішенням суду, що набрало законної сили, а також дії банку щодо часткового зарахування коштів за рішенням суду у розмірі 21 774,50 грн, було штучно створено заборгованість по сплаті платежів за договором і банк неправомірно користувався вказаними коштами за період з 29 листопада 2012 року 
		по 23 листопада 2015 року (по день звернення до суду).
		Крім того, у результаті вищевказаних неправомірних дій банку позивачам була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, внаслідок чого вони були змушені звертатись до суду за захистом своїх прав, нести витрати на судового експерта, оплату правової допомоги, витрачати час на численні судові засідання, відриваючись від роботи, сім`ї та звичних занять. У зв`язку з цим, у них погіршився психічний стан здоров`я, почали звертатись за медичною допомогою до лікарів
		Посилаючись на викладене,  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд стягнути з банку на їх користь 44 262,97 грн заборгованості у зв`язку 
		з несвоєчасним та неповним зарахуванням внесених позичальником 
		29 листопада 2012 року коштів (яка складається з: 15 тис. грн - кошти, внесені позичальником 29 листопада 2012 року; пені; три процента річних; інфляційних збитків), завдану моральну шкоду у розмірі 100 тис. грн кожному та понесені судові витрати у вигляді витрат на проведення судової експертизи у розмірі 9 578,70 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 
		12 853,20 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 05 грудня 
		2017 року у задоволенні позову  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що банком при прийнятті платежу у розмірі 36 774,50 грн по квитанції 
		від 29 листопада 2012 року № 31667545 (#31667545) було зараховано 
		у рахунок погашення кредиту лише 15 тис. грн, хоча і за квитанцією 
		№ 31676631, що не суперечить положенням Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а решту суми у розмірі 21 774, 50 грн було зараховано після набрання рішенням Дніпровського районного суду 
		м. Херсона від 04 лютого 2014 року законної сили. Таким чином, 
		є помилковим посилання позивачів на те, що банк безпідставно користувався грошовими коштами у розмірі 15 тис. грн, оскільки 
		29 листопада 2012 року не було зараховано саме суму у розмірі 
		21 774, 50 грн. У зв`язку з цим позовні вимоги про стягнення майнової шкоди у розмірі 44 262,97 грн є недоведеними, як і недоведеними є вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.  
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області 
		від 05 грудня 2017 року - без змін. 
		Погоджуючись із висновками міського суду, апеляційний суд також зазначив, що посилання позивачів на ту обставину, що кошти у сумі 
		15 тис. грн всупереч рішення суду від 04 лютого 2014 року банком не 
		було зараховано у рахунок погашення кредитної заборгованості 
		є безпідставними, оскільки спірна сума банком була зараховано 
		29 листопада 2012 року, але по іншій квитанції № 31676631. При цьому 
		з вказаним фактом погоджувались позивачі, про що свідчать наявні 
		у матеріалах справи докази, а саме у заяві від 28 березня 2013 року вони визнавали, що банком 29 листопада 2012 року було зараховано кошти у сумі 15 тис. грн по іншій квитанції, а різниця, між сплаченою по квитанції ОСОБА_1 сумою та зарахованою банком сумою, становить 
		21 774,50 грн. Зарахування банком коштів у сумі 15 тис. грн по квитанції, відмінній від тої, яку видали працівники банку ОСОБА_1 , не суперечить «Положенню про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України 
		від 15 грудня 2004 року № 637, згідно з якого меморіальний ордер, за яким було зараховано банком платіж у розмірі 15 тис. грн - є платіжним розрахунковим документом, який було складено за ініціативою банку 
		для оформлення операції щодо списання коштів з рахунка платника 
		і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та нормативно-правових актів Національного банку України.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати 
		й ухвалити нове рішення, яким їх позовом задовольнити частково, а саме стягнути з ПАТ «Ощадбанк» на їх користь заборгованість у розмірі 
		6 272,10 грн за період часу з 29 листопада 2012 року по 12 березня 
		2014 року у зв'язку з несвоєчасним і неповним зарахуванням внесених 
		29 листопада 2012 року коштів у розмірі 21 774,50 грн по квитанції 
		від 29 листопада 2012 року № 31667545 (#31667545) у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 10 квітня 2012 року.
		З урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та вимог касаційної скарги у силу частини першої статті 400 ЦПК України в іншій частині судові рішення у касаційному порядку не переглядаються. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області.
		У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.  
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ «Ощадбанк» про стягнення збитків, заподіяних несвоєчасним зарахуванням коштів, відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, правильно встановивши, що банк частково зарахував 29 листопада 2012 року із внесеного ними платежу у розмірі 36 774,50 грн 
		у рахунок погашення кредитної заборгованості лише 15 тис. грн, не застосували положення статей 623, 625 ЦК України і не надали належної правової оцінки тому, що протягом періоду часу з 29 листопада 
		2012 року по 12 березня 2014 року, тобто з дня набрання рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 04 лютого 2014 року законної сили, банк безпідставно користувався сумую належних їм грошових коштів 
		у розмірі 21 774,50 грн. Згідно з роз`ясненням судового експерта-економіста, який проводив судову фінансову-кредитну експертизу у цій справі, заборгованість банку у зв`язку з несвоєчасним і неповним зарахуванням внесених 29 листопада 2012 року позичальником коштів у сумі 21 774,50 грн по квитанції від 29 листопада 2012 року № 31667545 (#31667545) у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 10 квітня 2012 року становить 6 272,10 грн. Отже, пред'явлений до банку позов 
		про стягнення збитків, заподіяних несвоєчасним зарахуванням коштів за договором про іпотечний кредит, підлягає задоволенню частково у розмірі 6 272,10 грн.
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		10 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Ощадбанк» укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 650 тис. грн на 20 років з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 09 квітня 2032 року на придбання житлового будинку та земельної ділянки. Цього самого дня на забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався відповідати за повне виконання ОСОБА_1 умов договору про іпотечний кредит (а. с. 15-25). 
		29 листопада 2012 року ОСОБА_1 було здійснено платіж по квитанції 
		№ 31667545 (#31667545) у сумі 36 774,50 грн (а. с. 31).
		04 лютого 2013 року банк надіслав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту, мотивуючи її тим, що за ними рахується заборгованість згідно з договором про іпотечний кредит 
		(а. с. 29, 30).
		Внесені ОСОБА_1 кошти у сумі 36 774,50 грн за квитанцією № 31667545 (#31667545) банком не були зараховані у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 10 квітня 2012 року.
		Згідно із заяви на переказ готівки від 29 листопада 2012 року № 31676631 банком зараховано сплачені ОСОБА_1 кошти у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит у сумі 15 тис. грн 
		(а. с. 184).
		У зв`язку з незгодою щодо незарахування банком суми коштів у повному розмірі, які були внесені ОСОБА_1 29 листопада 2012 року, остання звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 04 лютого 2014 року 
		у справі № 666/6383/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного 
		суду Херсонської області від 12 березня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано банк зарахувати платіж, внесений ОСОБА_1 
		по квитанції № 31667545 (#31667545) від 29 листопада 2012 року, який сплачений у сумі 36 774,50 грн. за договором про іпотечний кредит 
		від 10 квітня 2012 року та провести відповідний перерахунок за договором (а. с. 199-200, 201-202).
		На виконання вказаного рішення суду 13 березня 2014 року банк зарахував суму у розмірі 21 774,50 грн у рахунок платежу по квитанції № 31667545 (#31667545) від 29 листопада 2012 року, що підтверджується меморіальним ордером від 13 березня 2014 року № 45415385 (а. с. 183, 198).
		На час розгляду справи ОСОБА_1 свої зобов`язання по поверненню кредитних коштів виконала у повному обсязі, про що свідчить довідка 
		від 14 липня 2016 року № 26-09/270 (а. с. 347), а також службова записка головного бухгалтера філії АТ «Ощадбанк» від 28 листопада 2017 року 
		№ 119.17/01-08/180, в якій зазначено, що позичальником ОСОБА_1 
		на виконання кредитних зобов`язань за договором про іпотечний кредит 
		від 10 квітня 2012 року, 14 липня 2016 року було здійснено погашення боргу у сумі 731 017,48 грн, у тому числі: 646 406,36 грн - погашення основного боргу; 76 679,40 грн - погашення нарахованих відсотків; 4 829,00 грн - погашення нарахованої пені; 905,55 грн - погашення три процента річних 
		від простроченого боргу; 2197,17 грн. - погашення витрат від інфляції 
		(а. с. 248).
		 
		            2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, виходили 
		з того, що банком при прийнятті платежу по квитанції № 31667545 (#31667545) від 29 листопада 2012 року було зараховано у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит лише 15 тис. грн, а решту суми у розмірі 21 774, 50 грн було зараховано банком 
		після постановлення ухвали Апеляційного суду Херсонської області 
		від 12 березня 2014 року, яким залишено без змін рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 04 лютого 2014 року.
		Тобто суди попередніх інстанцій, правильно встановивши, що банк частково зарахував 29 листопада 2012 року із внесеного ОСОБА_1 платежу 
		у розмірі 36 774,50 грн у рахунок погашення кредитної заборгованості лише 15 тис. грн, не надали належної правової оцінки тому, що протягом періоду часу з 29 листопада 2012 року по 12 березня 2014 року, тобто з дня набрання рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 04 лютого 2014 року законної сили, банк безпідставно користувався сумую грошових коштів у розмірі 21 774,50 грн, які належать позичальнику. 
		Пунктом 5.2 договору про іпотечний кредит від 10 квітня 2012 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 , передбачена відповідальність позичальника (банку) за несвоєчасне повернення коштів у вигляді сплати пені у розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен день прострочення. 
		Відповідно до частини другої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
		Згідно зі статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		Частиною першою статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
		Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Отже, за період часу з 29 листопада 2012 року по 12 березня 2014 року заборгованість банку у зв`язку з несвоєчасним і неповним зарахуванням внесених 29 листопада 2012 року позичальником коштів у сумі 21 774,50 грн по квитанції від 29 листопада 2012 року № 31667545 (#31667545) у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 10 квітня 2012 року становить 6 272,10 грн, з яких: 5 106, 12 грн - пеня у розмірі 
		0,05% від суми заборгованості за кожен день прострочення (пункт 5.2 договору про іпотечний кредит); 839,36 грн - три процента річних від простроченої суми; 326,62 грн - сума інфляції за період прострочення. Наведені розрахунки протягом всього судового розгляду надавалися позивачами, банком не спростовані, вони відповідають вимогам закону та умовам договору. 
		За таких обставин, пред`явлений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позов 
		до банку з урахуванням прохальної частини касаційної скарги підлягає задоволенню частково, а саме з ПАТ «Ощадбанк» на користь позивачів необхідно стягнути заборгованість у розмірі 6 272,10 грн за період часу 
		з 29 листопада 2012 року по 12 березня 2014 року у зв`язку з несвоєчасним і неповним зарахуванням внесених позичальником 29 листопада 2012 року коштів у розмірі 21 774,50 грн по квитанції від 29 листопада 2012 року 
		№ 31667545 (#31667545) у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 10 квітня 2012 року.
		До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду 
		у постановах: від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, провадження № 12-14гс18; від 16 травня 2018 року у справі 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18; від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, провадження 
		№ 12-302гс18.
		Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Щодо розподілу судових витрат
		Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		У зв`язку із тим, що позивачі звільнені від сплати судового збору у силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та їх позов задоволено частково, відшкодування цих витрат на користь держави покладається 
		на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (14 % від майнової вимоги), а саме у розмірі 278,86 грн за розгляд справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 грудня 
		2017 року та постанову Апеляційного суду Херсонської областівід 06 червня 2018 року скасувати. 
		Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення збитків, заподіяних несвоєчасним зарахуванням коштів, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. 
		Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збитки у розмірі 6 272,10 грн (шість тисяч двісті сімдесят дві гривні десять копійок).
		Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державний ощадний 
		банк України» на користь Державного бюджету України 278,86 грн (двісті сімдесят вісім гривень вісімдесят шість копійок).
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник
		Судді:                                                                                               І. А. Воробйова
		Б. І. Гулько
		Р. А. Лідовець
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...