Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 07.07.2020.
Дата набрання законної сили: 25.06.2020
Номер судового провадження: 11-38сап20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 червня 2020 року           
		м. Київ                 
		                                                     
		Провадження № 11-38сап20
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Прокопенка О. Б., 
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л.,  Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П.,  Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		за участю:
		секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
		скаржника ОСОБА_1 ,
		представника скаржника - Вилкова С. В.,
		представника відповідача - Русакової І. Г.,
		розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за скаргою  ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 3 вересня 2019 року № 2325/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 квітня 2019 року № 1147/2дп/15-19 про притягнення судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - рішення ВРП від 3 вересня 2019 року),
		УСТАНОВИЛА:
		ОСОБА_1 оскаржив до Великої Палати Верховного Суду з підстави, установленої пунктом 2 частини першої статті 52 Закону України від 21 рудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), рішення ВРП від 3 вересня 2019 року.
		Цим рішенням ВРП залишила без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 15 квітня 2019 року № 1147/2дп/15-19, яким суддю Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 притягнено до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
		У своєму рішенні ВРП зазначила, що Друга Дисциплінарна палата обґрунтовано дійшла висновку, що дії судді ОСОБА_1 під час здійснення судочинства у справі № 752/16939/16-ц, які полягали у спілкуванні з довіреною особою позивача поза межами судового засідання, обговоренні питання ухвалення рішень на користь позивача та подальшому ухваленні таких рішень, свідчать про упередженість судді ОСОБА_1, порушення ним вимог щодо справедливого та неупередженого розгляду справи відповідо до закону з дотриманням засад і правил судочинства та порушення основоположного права на справедливий суд.
		Зазначені дії свідчать про склад дисциплінарних проступків, відповідальність за які передбачена пунктами 3 та 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час розгляду судами справи; далі - Закон № 1402-VIII), а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини й основоположних свобод.
		За таких обставин ВРП погодилась із висновками її Другої Дисциплінарної палати  про те, що застосування до судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 дисципінарного стягнення у виді внесення поданння ВРП про звільнення його з посади, яке є пропорційним вчиненому ним дисциплінарному проступку.
		Не погодившись із таким рішенням ВРП від 3 вересня 2019 року, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення ВРП.
		На обґрунтування наведених у скарзі вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішення ВРП від 3 вересня 2019 року є протиправним і таким, що постановлене з порушенням вимог пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VІІІ. Вважає, що оскаржуване рішення ВРП є невмотивованим, без належної оцінки всім обставинам справи, які давали підстави встановити відсутність у діях судді складу дисциплінарного проступку. Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено відомості, які не відповідають дійсності, фактично є припущеннями, та докази, які не є такими в розумінні доведеності та переконливості. 
		У відзиві на скаргу ВРП просила відмовити в її задоволенні, вказавши на відсутність підстав для скасування її рішення, передбачених частиною першою статті 52 Закону  № 1798-VІІІ, та навела доводи щодо обґрунтованого притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, які аналогічні викладеним в оскаржуваному рішенні.
		У судовому засіданні ОСОБА_1 та представник скаржника - адвокат Вилков С. В.скаргу підтримали та просили її задовольнити з викладених у ній підстав.
		Представник ВРП Русакова І. Г. заперечила проти задовлення скарги та навела доводи на спростування скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
		ОСОБА_1 Указом Президента України від 15 лютого 2007 року № 113/2007 призначений на посаду судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області строком на п`ять років. Указом Президента України від 1 листопада 2007 року № 1045/2007 - переведений на роботу на посаді судді Голосіївського районного суду міста Києва в межах п`ятирічного строку. Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2012 року № 4455-VI - обраний суддею Голосіївського районного суду міста Києва безстроково.
		26 листопада 2018 року до ВРП надійшла скарга Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) на дії судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 під час розгляду справи № 752/16939/16-ц.
		Ухвалою Другої Дисциплінарної палати від 21 січня 2019 року № 164/2дп/15-19 за скаргою НАБУ відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1
		Рішенням Другої Дисциплінарної палати від 15 квітня 2019 року № 1147/2дп/15-19 суддю Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання ВРП про звільнення його з посади.
		Під час розгляду дисциплінарної справи Другою Дисциплінарною палатою встановлено, що ухвалою судді ОСОБА_1 від 21 жовтня 2016 року відкрито провадження у справі № 752/16939/16-ц за позовом ОСОБА_5 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» (далі - ПрАТ «СК «Євроінс Україна») про визнання невиплаченої заробітної плати, визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні.
		Ухвалою судді ОСОБА_1 від 8 листопада 2016 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, розміщені на рахунках ПрАТ «СК «Євроінс Україна», у межах заявлених вимог на суму 
		149 767,41 грн. 
		Разом із тим 26 листопада 2016 року суддею постановлено ухвалу, якою допущено заміну способу забезпечення позову шляхом внесення відповідачем на депозитний рахунок суду грошових коштів у сумі 149 767,41 грн.
		У подальшому суддя ОСОБА_1 двічі шляхом постановлення ухвал від 24 травня та 18 вересня 2017 року відмовив у задоволенні заяв представника позивача про забезпечення позову у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю його посилань на нестабільність фінансового стану відповідача.
		Втім, 13 березня 2018 року суддя ОСОБА_1 постановив ухвалу, якою задовольнив заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частину нерухомого майна (квартири), яка належала на праві власності ПрАТ «СК «Євроінс Україна», мотивуючи вказану ухвалу тим, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню з урахуванням співмірності із заявленими позивачем вимогами, сума яких, як убачається зі змісту ухвали, була збільшена позивачем до 1 561 973,63 грн.
		Цього самого дня суддею ОСОБА_1 постановлено ухвалу, якою виправлено описку у резолютивній частині вказаної вище ухвали, зокрема, виключено вказівку про накладення арешту саме на 1/3 частину квартири.
		Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року позовні вимоги  ОСОБА_5 задоволено повністю, визнано незаконним звільнення позивача, поновлено його на раніше займаній посаді, стягнуто з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату у сумі 52 712,56 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 16 587 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 772 488,96 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 772 488,96 грн.
		Зазначене рішення суду від 18 квітня 2018 року скасовано частково постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року, якою у задоволенні позову у частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 772 488,96 грн відмовлено, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		Друга Дисциплінарна палата при ухваленні рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності на підставі копій протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 23 квітня 2018 року, протоколів допиту свідка ОСОБА_5 від 5 березня, 11 квітня, 23 квітня 2018 року, протоколів допиту свідка ОСОБА_6 від 23 квітня 2018 року, протоколу допиту свідка ОСОБА_7 від 5 травня 2018 року, а також протоколів негласних слідчих (розшукових) дій від 23 березня, 29 березня, 30 березня, 2 квітня, 3 травня, 14 травня, 18 травня, 21 травня, 2018 року (які містять надпис «розсекречено») встановила, що суддя ОСОБА_1 допустив позапроцесуальні відносини під час розгляду справи № 752/16939/16-ц, зокрема, шляхом спілкування поза межами судового засідання з ОСОБА_8 - довіреною особою позивача ОСОБА_5 та узгодження їхніх спільних дій під час розгляду суддею ОСОБА_1 вказаної справи.
		Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що  зазначені дії судді ОСОБА_1 вчинялися ним свідомо, упереджено та умисно, також порушували стандарти безсторонності суду та етичні норми поведінки судді, встановлені статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), статтями 1, 3, 14 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI з`їзду суддів України 22 лютого 2013 року, пунктом 2.3 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, статтею 56 Закону № 1402-VIII.
		За висновком Другої Дисциплінарної палати, поведінка судді ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у справі № 752/16939/16-ц свідчила про наявність у його діях дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII(допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини й основоположних свобод).
		Враховуючи характер порушень, допущених суддею ОСОБА_1 , Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що такі його дії охоплюються поняттям «істотного дисциплінарного проступку» в розумінні пункту 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).
		Крім того, Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що строк притягнення судді  ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, встановлений статтею 109 Закону № 1402-VIII, не сплинув. 
		ОСОБА_1 із таким рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП не погодився та оскаржив його до ВРП.
		За результатом розгляду скарги ОСОБА_1 . ВРП своїм рішенням від 3 вересня 2019 року залишила рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 15 квітня 2019 року № 1147/2дп/15-19 про притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності без змін.
		Так, ВРП дійшла висновку про те, що спілкування судді ОСОБА_1 з довіреною особою позивача поза межами судового засідання, обговорення питань ухвалення рішень на користь позивача з подальшимухваленням таких рішень за вказаних обставин безумовно суперечать завданням судочинства, визначеним статтею 129 Конституції України, статтею 2 ЦПК, свідчать про упередженість судді та умисність його дій, оскільки він не міг не усвідомлювати їх неправомірність та спрямування на порушення засад справедливого, неупередженого розгляду цивільної справи. Зазначені дії судді ОСОБА_1, на думку ВРП, ставлять під сумнів його здатність здійснювати судочинство безсторонньо, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.
		ВРП зазначила, що на підставі встановлених під час розгляду дисциплінарної справи фактів Друга Дисциплінарна палата обґрунтовано дійшла висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарних проступків, відповідальність за які передбачена пунктами 3 та 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
		Зазначені дії судді ОСОБА_1 підставно кваліфіковані Другою Дисциплінарною палатою також як істотний дисциплінарний проступок.
		ВРП вважає, що Друга Дисциплінарна палата відповідно до вимог частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII, частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VIII, врахувавши характер порушень, допущених суддею ОСОБА_1 , його позитивну характеристику, наявність іншого дисциплінарного стягнення, обґрунтовано застосувала до судді Голосіївського районного суду міста Києва  ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади, яке є пропорційним вчиненому ним дисциплінарному проступку.
		Не погодившись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_1  звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою.
		Перевіривши аргументи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
		Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
		Частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.
		Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, у якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.
		Відповідно до частини першої статті 52  Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
		1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
		2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
		3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
		4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
		У скарзі до Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 не ставить під сумнів відсутність підстав, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення ВРП від 3 вересня 2019 року.
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).
		Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 КАС судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.
		Так, предметом оскаржуваного рішення ВРП було рішення її Другої Дисциплінарної палати від 15 квітня 2019 року про притягнення судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
		Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIIІ, рішення ВРП про залишення без змін указаного рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 15 квітня 2019 року.
		Підстави для оскарження рішення ВРП, які наведені у скарзі ОСОБА_1 , свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.
		Законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 266 КАС. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав, у принципі, доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).
		Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		Ураховуючи зазначені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 у межах наведених у його скарзі доводів, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
		Статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ установлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП.
		Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VІІІ за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
		За змістом частин першої та третьої статті 42 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.
		Дисциплінарне провадження включає:
		1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги;
		2) відкриття дисциплінарної справи;
		3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
		Член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи ( пункт 3 частини першої статті 43 Закону № 1798-VІІІ).
		За змістом статті 46 Закону № 1798-VІІІ Дисциплінарна палата розглядає висновок доповідача та додані до нього матеріали без виклику судді та особи, яка подала дисциплінарну скаргу, та за результатами такого розгляду ухвалює рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи. Рішення про відкриття дисциплінарної справи оскарженню не підлягає.
		Право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа (частина перша статті 107 Закону № 1402-VIII). Жодних обмежень щодо суб`єкта звернення з дисциплінарною скаргою Закон № 1402-VIII не містить.
		Право громадян, юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) передбачене законом з метою інформування ВРП як органу, відповідального за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти і обставини неналежної поведінки судді. 
		При цьому ініціатива зазначених осіб є не єдиним джерелом такої інформації, оскільки дисциплінарна справа може бути порушена і за власною ініціативою дисциплінарного органу (за змістом частини десятої статті 49 Закону № 1798-VІІІ).
		Вимоги щодо зазначення у скарзі інформації, яка дозволяє ідентифікувати скаржника, та заборона розгляду анонімних скарг передбачені законом з метою дисциплінування осіб, які звертаються зі скаргами, забезпечення добросовісності звернень та можливості притягнення таких осіб до відповідальності за надання недостовірної або завідомо неправдивої інформації щодо дій судді.
		Варто наголосити й на тому, що підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не скарга на його дії, а факт допущення таким суддею порушення закону, яке містить склад дисциплінарного проступку. 
		Тому у випадку встановлення таких обставин дисциплінарним органом ВРП у процесі розгляду дисциплінарної справи сама по собі скарга та наведені в ній мотиви вже не мають правового значення для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, Друга Дисциплінарна палата в межах наданих їй законом повноважень не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України, а лише перевірила викладені у скарзі НАБУ обставини на предмет дотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, забезпечення ним прав людини й основоположних свобод під час розгляду вказаної вище справи. 
		Встановлені під час дисциплінарного провадження Другою Дисциплінарною палатою факти і з`ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішень у межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень. У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.
		Під час розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості, належності та обґрунтованості наявним у матеріалах дисциплінарної справи доказам, встановлює в діях судді ознаки дисциплінарного проступку й ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		Згідно з практикою ЄСПЛ  не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пуктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
		Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та 22 січня 2019 року у справі № 800/454/17 (П/9901/141/18).
		Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, аналізуючи обставини, викладені у скарзі НАБУ, інформацію, розміщену в Єдиному державному реєстрі судових рішень щодо розгляду цивільної справи № 752/16939/16-ц, та інформацію, отриману під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018000000000500, Друга дисциплінарна палата ВРП установила, що під час розгляду зазначеної цивільної справи суддя Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 мав позапроцесуальні відносини з ОСОБА_8 , який діяв в інтересах позивача ОСОБА_5 з метою сприяння останньому у вирішенні на його користь спору, який перебував на розгляді судді ОСОБА_1 Такі дії судді ОСОБА_1 порушують стандарти безсторонності суду та етичні норми поведінки судді.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 ЦПК основними засадами (принципами) цивільного судочинства є верховенство права.
		Принцип верховенства права передбачає застосування норм Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом (пункт 1).
		Як зазначено ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» (рішення від 15 липня 2010 року, пункти 28-32), відповідно до усталеної практики ЄСПЛ існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб`єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об`єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обгрунтовані сумніви щодо його безсторонності (див., серед іншого, рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пункти 27, 28 і 30, series А, nо. 255, і рішення «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, пункт 42, ECHR 2000-ХІІ). Таким чином, у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. United Kingdom) від 10 червня 1996 року, пункт 38).
		Як зазначається у пункті 11 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів, зовнішня незалежність не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом.
		Крім того, КРЄС у пункті 12 Висновку № 1 (2001) наголошує: «Судовій владі повинні довіряти не лише сторони окремої судової справи, а й суспільство в цілому. Таким чином, суддя не просто повинен насправді бути вільним від будь-яких зв`язків, прихильностей, упередженості, він чи вона також повинні вважатися вільними від цього з точки зору розсудливого спостерігача. У протилежному випадку довіру до судової влади може бути підірвано». Отже, є тісний зв`язок між незалежністю і об`єктивною неупередженістю. З цієї причини ЄСПЛ зазвичай розглядає ці дві вимоги разом (рішення у справі «Фіндлі проти Сполученого Королівства», пункт 73).
		У пункті 9 Висновку № 3 (2002) КРЄС (далі - Висновок № 3 (2002)) констатовано, що довіра до судової системи є надзвичайно важливою в контексті глобалізації спорів та зростання доступу до судових рішень. Також у державі, що керується верховенством права, громадськість має право очікувати прийняття загальних принципів, які відповідали б вимогам справедливого суду та забезпечували б основоположні права. Обов`язки, покладені на суддів, мають визначатися таким чином, щоб гарантувати неупередженість суддів та їхню ефективну діяльність.
		Відповідно до пункту 21 Висновку № 3 (2002) КРЄС судді повинні за всіх обставин діяти безсторонньо з тим, щоб забезпечити відсутність правомірних підстав у громадян підозрювати якусь упередженість. У цьому відношенні безсторонність повинна бути очевидною як під час виконання суддею судових функцій, так і інших дій.
		На підставі вказаних вище матеріалів дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку, що дії судді ОСОБА_1 під час здійснення судочинства у справі № 752/16939/16-ц, які полягали у спілкуванні з довіреною особою позивача поза межами судового засідання, обговоренні питань ухвалення рішень на користь позивача та подальшому ухваленні таких рішень, свідчать про упередженість судді ОСОБА_1, порушення ним вимог щодо справедливого та неупередженого розгляду справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства та порушення основоположного права на справедливий суд.
		Такі дії судді ОСОБА_1 містять склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
		Вказані дії мають умисний характер, оскільки суддя ОСОБА_1 , допускаючи позапроцесуальні відносини під час розгляду справи № 752/16939/16-ц, діяв свідомо упереджено, чим завдав істотної шкоди авторитету правосуддя.
		Згідно з пунктом 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
		Кодексом суддівської етики, затвердженим XI з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року, визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (статті 1, 3 Кодексу).
		Згідно зі статтею 14 вказаного Кодексу суддя повинен уникати позапроцесуальних взаємовідносин з одним із учасників або його представником у справі за відсутності інших учасників процесу.
		Недотримання вказаних вимог може призвести до втрати довіри до суду іншими учасниками судового процесу.
		Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені Резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя повинен виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки суддів з метою зміцнення суспільної довіри до судових органів, що має першочергове значення для підтримання незалежності судових органів (пункт 1.6); поведінка судді під час засідання та за стінами суду має сприяти підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі до об`єктивності суддів та судових органів (пункт 2.2); суддя за можливості повинен обмежувати себе в здійсненні дій, що можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь в судовому засіданні та виносити рішення у справах (пункт 2.3).
		Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) КРЄС етичні аспекти поведінки суддів треба проаналізувати з кількох причин. Методи, які використовуються для вирішення спорів, мають завжди викликати довіру. Повноваження, що надані суддям, тісно пов`язані з цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають з цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.
		Згідно з пунктом 22 Висновку № 3 (2002) КРЄС суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.
		Зважаючи на викладене, дії судді ОСОБА_1, які полягали у позапроцесуальних відносинах із довіреною особою позивача у справі № 752/16939/16-ц, містять склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
		Зазначені дії мають умисний характер, оскільки суддя  ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати неправомірності таких дій, чим завдав істотної шкоди авторитету правосуддя.
		Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояву неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
		Пунктом 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIIIвстановлено, що дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
		Таким істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя (пункт 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII.
		Згідно з пунктом 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
		Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками ВРП про те, що спілкування судді ОСОБА_1 з довіреною особою позивача поза межами судового засідання, обговорення питань ухвалення рішень на користь позивача з подальшим ухваленням таких рішень за вказаних обставин безумовно суперечать завданням судочинства, визначеним статтею 129 Конституції України, статтею 2 ЦПК, свідчать про упередженість судді та умисність його дій, оскільки він не міг не усвідомлювати їх неправомірність та спрямування на порушення засад справедливого, неупередженого розгляду цивільної справи. Зазначені дії судді ОСОБА_1 ставлять під сумнів його здатність здійснювати судочинство безсторонньо, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки ВРП про те, що Друга Дисциплінарна палата, на підставі встановлених під час розгляду дисциплінарної справи фактів, обґрунтовано дійшла висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарних проступків, відповідальність за які передбачена пунктами 3 та 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
		Наведені суддею ОСОБА_1 у скарзі до Великої Палати Верховного Суду та підтримані ним та його представником у судовому засіданні аргументи не спростовують висновків ВРП та її Другої Дисциплінарної палати про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. 
		Відповідно до частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VIIІ вид дисциплінарного стягнення визначається на основі принципу пропорційності, зокрема, враховуються характер дисциплінарного проступку судді, його наслідки, дані, що характеризують особу судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		Вказані положення частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VIIІ кореспондуються із частиною другою статті 109 Закону № 1402-VIII.
		ВРП не залишено поза увагою позитивну характеристику судді, а також враховано характер порушень, допущених суддею ОСОБА_1 , його позитивну характеристику, наявність іншого дисциплінарного стягнення. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП про те, що застосування до судді ОСОБА_1 за допущене ним дисциплінарне порушення дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади, є пропорційним вчиненому ним дисциплінарному проступку, зважаючи на всі досліджені у ході дисциплінарного провадження обставини.
		Рішення ВРП від 3 вересня 2019 року прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма його членами, які брали участь у його ухваленні.
		На засіданні ВРП, яке відбулося 3 вересня 2019 року, були присутні 11 членів ВРП, «за» прийняття рішення проголосувало 11 її членів, «проти» - 0, «не брали участі у голосуванні» - 3.
		Мотиви та підстави прийняття саме такого рішення ВРП повністю наведені в тексті цього рішення.
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП, ухвалюючи рішення від 3 вересня 2019 року № 2325/0/15-19, діяла у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VІІІ, з дотриманням балансу порядку у визначенні дисциплінарного стягнення, і таке рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Наведені у скарзі судді ОСОБА_1 доводи висновків ВРП не спростовують.
		На підставі частини восьмої статті 266 КАС Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.
		Керуючись статтями 243, 245, 250, 266, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 3 вересня 2019 року № 2325/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 квітня 2019 року № 1147/2дп/15-19 про притягнення судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 3 вересня 2019 року № 2325/0/15-19 - без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддяВ. С. КнязєвСуддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Н. О. АнтонюкЖ. М. Єленіна  Т. О. АнцуповаО. С. Золотніков  С. В. БакулінаО. Р. Кібенко  В. В. БританчукН. П. Лященко  Ю. Л. ВласовО. М. Ситнік  М. І. ГрицівВ. Ю. Уркевич  Д. А. ГудимаО. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...