Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 707/1124/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: 10.07.2020. Зареєстровано: 12.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.07.2020.
Дата набрання законної сили: 07.08.2020
Номер судового провадження: 2/707/123/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		707/1124/19 
		2/707/123/20 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І м е н е м У к р а ї н и
		 
		07 липня 2020 року м. Черкаси
		Черкаський районний суд Черкаської області в складі:
		головуючого-судді     Смоляра О.А.
		при секретарі         Зарубі Н.М.
		з участю позивача ОСОБА_1 
		представника відповідача ОСОБА_2 
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку спрошенногопозовного провадженняцивільну справуза позовом   ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Хліб України» про стягнення витрат пов`язаних з відрядженням та середнього заробітку при звільненні,-
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач звернулась до суду з позовом, в якому, після уточнення позовних вимог, просила стягнути з відповідача на її користь витрати, пов`язані з відрядженнями, в розмірі 9405,97грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дати звільнення (13.10.2016р.) по день звернення до суду (13.05.2019р.) в загальній сумі 502620,92грн. 
		В обґрунтування позову зазначено, що внаслідок звільнення позивача відповідач мав здійснити з нею повний розрахунок та виплатити їй всі суми, що належать їй від підприємства, але цього не відбулося. До теперішнього часу остаточного розрахунку не здійснено, оскільки відповідачем не виплачено позивачці заборгованості з відшкодування витрат, понесений у зв`язку зі службовим відрядженням в сумі 9405,97грн, у зв`язку з чим позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом.
		Відповідач надав суду відзив проти позову, в якому зазначено, що розрахунок із позивачкою після її звільнення був проведений без невиправданих зволікань з боку відповідача і складається з виплати заборгованості по заробітній платі за відпрацьований час, за періоди тимчасової непрацездатності та компенсації витрат на відрядження. Оплата періодів тимчасової непрацездатності позивачки здійснювалась з дотриманням визначеної законом процедури за рахунок коштів відповідача та Фонду соціального страхування України в період до 10.01.2017р., що обумовлено особливостями процедури нарахування таких виплат за листками непрацездатності. Наявність деяких затримок із перерахування коштів на користь позивачки відповідач обґрунтовує скрутним матеріальним становищем підприємства. Окрім того, відповідач зазначає, що грошові кошти, які знаходяться на розрахункових рахунках підприємства, перебувають під арештом, накладеним державною виконавчою службою, внаслідок чого підприємству дозволено використовувати лише грошові кошти в межах фонду оплати праці, а оскільки компенсація витрат на відрядження не входить до структури заробітної плати та до складу фонду оплати праці, то відповідач не має змоги в добровільному порядку здійснити компенсацію таких витрат позивачці. Також відповідач зауважує, що оскільки витрати на відрядження не є заробітною платою, то наявна заборгованість відповідача перед позивачкою з оплати таких витрат не тягне за собою відповідальність роботодавця, передбачену ст.ст.116, 117 КЗпП за затримку розрахунку при звільненні, а до спірних правовідносин в цій частині слід застосовувати положення цивільного законодавства, а не трудового. Тож відповідачем визнаються позовні вимоги в частині стягнення на користь позивачки компенсації витрат на відрядження в сумі 9405,97грн і повністю заперечуються вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які на думку відповідача не підлягають до задоволення. 
		В судовому засіданні позивач підтримала уточнені позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити. 
		Представник відповідача в судовому засіданні підтримав позицію відповідача, викладену у відзиві.
		Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.
		В період часу з 19.10.2015р. до 13.10.2016р. позивачка працювала в ПАТ «ДАК «Хліб України».
		Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 13.10.2016р. №166-п «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказом голови правління ДАК «Хліб України» №159-к/тр від 13.10.2016р. позивачку звільнено 13.10.2016р. з посади заступника голови правління ДАК «Хліб України» за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП.
		В день звільнення позивачка не працювала, оскільки перебувала на лікарняному, і відповідачем не було здійснено з нею повного розрахунку. Перед звільненням позивачка перебувала на лікарняному в наступні періоди часу : 11.08.2016р.  19.08.2016р.; 23.08.2016р.  01.09.2016р.; 05.09.2016р.  13.10.2016р..
		17.10.2016р. відповідачем здійснена виплата позивачці заборгованості по заробітній платі за серпень 2016р. в розмірі 2795,98грн.
		Розрахунок з позивачкою по лікарняному листку за період непрацездатності 23.08.2016р.  01.09.2016р. здійснено 25.11.2016р. (1108,24грн за рахунок коштів Фонду соціального страхування України) та 01.12.2016р. (1108,25грн за рахунок коштів ДАК «Хліб України). 
		Розрахунок з позивачкою по лікарняному листку за період непрацездатності 05.09.2016р.  13.10.2016р. здійснено 25.11.2016р. (7414,37грн за рахунок коштів Фонду соціального страхування України) та 08.12.2016р. (1090,34грн за рахунок коштів ДАК «Хліб України). 
		01.12.2016р. відповідачем здійснено виплату позивачу компенсації за невикористану відпустку в сумі 2480,59грн.
		В період роботи на ДАК «Хліб України» позивач неодноразово перебувала у службових відрядженнях, після яких подавала відповідні звіти про використання коштів, але компенсацію зазначених витрат не отримувала. Внаслідок цього на момент звільнення відповідач мав заборгованість з оплати витрат на відрядження позивача на загальну суму 9405,97грн. Зазначені витрати до теперішнього часу не відшкодовані позивачці відповідачем.
		Зазначені обставини справи частково підтверджуються наданими суду письмовими доказами, але визнаються сторонами, внаслідок чого у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин, а тому на підставі ч.1 ст.82 ЦПК суд вважає їх доведеними.
		Оскільки відповідачем не здійснено виплату позивачу всіх належних їй сум в день звільнення і до теперішнього часу не здійснено остаточного розрахунку, то позивач звернулась до суду з зазначеним позовом.
		Тож спір між сторонами виник з трудових правовідносин щодо порядку здійснення розрахунку при звільненні і регулюється нормами Кодексу законів про працю України (далі  КЗпП) та Законом України «Про оплату праці».
		Надаючи оцінку аргументам учасників справи щодо обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.
		Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Верховний Суд у постанові №134/1781-16ц від 05.12.2018р. дійшов висновку, що аналіз зазначених норм закону свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, а отже при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.
		Відповідно до ст.121 КЗпП працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій, у зв`язку зі службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада). Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
		Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що кошти на службові відрядження віднесено до інших гарантій і компенсацій і вони не входять в структуру заробітної плати та не відносяться до фонду оплати праці. 
		Разом з тим, слід звернути увагу, що передбачена ч.1 ст.121 КЗпП законодавча гарантія на відшкодування витрат працівника у зв`язку із службовим відрядженням покладає на роботодавця обов`язок здійснити виплату компенсації таких витрат (добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення) працівнику в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. Отже суми компенсації витрат на відрядження є коштами належними працівникові від підприємства і у разі звільнення працівника мають бути виплачені в порядку і строки, передбачені ст.116 КЗпП. За таких обставин доводи відповідача, що на відшкодування витрат пов`язаних з відрядженням працівника не розповсюджуються гарантії, передбачені ст.ст.116, 117 КЗпП є необґрунтованими, а вирішення питання щодо відношення витрат на відрядження до структури заробітної плати не має правового значення для правильності вирішення спору між сторонами.
		По обставинах даної справи судом встановлено, і це не заперечується сторонами, що відповідачем не здійснено повного розрахунку з позивачкою в частині відшкодування витрат на відрядження з моменту звільнення останньої і по теперішній час, у зв`язку з чим до теперішнього часу відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 9405,97грн, яка і підлягає стягненню.
		Оскільки відповідачем до теперішнього часу не здійснено повного розрахунку з позивачем, то вимога про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку є правомірною.
		В цьому контексті слід звернути увагу, що відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності і цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
		Відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року №9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, затримкою видачі розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
		Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проводиться на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
		Для визначення середньоденного заробітку сумарний заробіток за два останні місяці ділиться на кількість робочих днів за останні два місяці.
		Наведений в позовній заяві розрахунок середньоденної заробітної плати для обчислення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідає обставинам спірних правовідносин та «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. До того ж відповідач не надав будь-яких заперечень з приводу обґрунтування такого розміру, а отже беручи до уваги, що протягом вересня-жовтня 2016р. позивач не працювала, оскільки перебувала на лікарняному, а за період липень-серпень 2016р. її середньоденна заробітна плата складає 784,12грн за один робочий день, то саме ця величина береться судом до уваги при розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Виходячи з того, що середньоденна заробітна плата позивача становить 784,12грн, то розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дати звільнення (13.10.2016р.) по день звернення до суду (13.05.2019р.) підлягає визначенню шляхом множення суми середньоденної заробітної плати (784,12грн) на кількість робочих днів за період часу з 14.10.2016р. по 13.05.2019р., що складає 641 робочий день. 
		Отже, середній заробіток за час затримки ДАК «Хліб України» розрахунку з позивачкою при звільненні, що правомірно заявлений в позові, складає 502620,92грн (641р.д. * 784,12грн). 
		Разом з тим, беручи до уваги аргументи відповідача щодо відсутності вини підприємства у затримці розрахунку з позивачкою та визначаючи остаточний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, суд виходить з наступного.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові №761/9584/15-ц від 26.06.2019р. сформувала правову позицію та дійшла висновку про те, що враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. У пункті 91 зазначеної постанови визначається, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП, необхідно враховувати такі критерії:
		1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
		4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Враховуючи зазначені критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, в контексті обставин даної справи суд виходить з наступних мотивів. 
		Позивач звернулась до суду з цим позовом у травні 2019р., тобто зі спливом більш ніж двох з половиною років після звільнення з роботи, яке мало місце 13.10.2016р. При цьому про наявність затримки із розрахунку по компенсації витрат на відрядження позивачці було достеменно відомо з листа відповідача від 01.03.2017р. за №1-5-5/ч-11/119, направленим позивачці на її заяву від 06.02.2017р. Будь-яких доказів того, що протягом періоду часу з березня 2017р. до моменту звернення до суду з даним позовом (13.05.2019р.) позивач зверталась до відповідача із вимогою про виплату будь-якої заборгованості по розрахунку при звільненні суду не надано.
		Відповідач не заперечував проти права позивача на отримання компенсації витрат, пов`язаних із відрядженням, принаймні в сумі 8045,97грн, але обґрунтовував затримку у виплаті таких витрат скрутним фінансовим становищем підприємства, яке з 25.11.2010р. по теперішній час перебуває у процедурі банкрутства, внаслідок чого має обмеження по розпорядженню коштами підприємства, що знаходяться на розрахункових рахунках в банківських установах, що підтверджується копіями постанов про арешт коштів боржника від 31.07.2014р. та від 06.02.2017р.. При цьому з 31.03.2017р. відповідний арешт знято в межах фонду оплати праці з рахунку № НОМЕР_1 в Головному управлінні по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк». В той же час витрати на відрядження у відповідності до пп.3.9 та 3.15 п.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004р. №5, не відносяться до фонду оплати праці, внаслідок чого кошти з рахунку підприємства № НОМЕР_1 в Головному управлінні по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» не могли бути виплачені на користь позивачки, що підтверджується листом АТ «Ощадбанк» від 06.06.2019р. №531. Зазначені обставини частково опосередковують відсутність вини відповідача у нездійсненні розрахунку з позивачкою по компенсації витрат на відрядження. Натомість слід звернути увагу, що аналіз змісту ст.ст.116, 117 КЗпП дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП. Наявність арешту на рахунках відповідача, що накладений постановою державного виконавця від 20.02.2017р. не виправдовує затримку розрахунку при звільненні, який мав бути здійснений в даному випадку 17.10.2016р. (робочий день, коли відповідач здійснив перший розрахунок з відповідачем по сумах, що підлягають виплаті при звільненні). До того ж відповідачем не надано доказів відсутності у відповідача на банківських рахунках коштів, що перевищують обсяг фінансового ресурсу, який був арештований.
		Суд бере також до уваги ті обставини, що затримка в розрахунку при звільненні позивача мала місце не тільки щодо компенсації витрат на відрядження, але й щодо виплат по лікарняних листках за періоди непрацездатності 23.08.2016р.  01.09.2016р. та 05.09.2016р.  13.10.2016р. (розрахунок здійснювався частинами 25.11.2016р., 01.12.2016р. та 08.12.2016р.), а також щодо виплати компенсації за невикористану відпустку (розрахунок здійснений 01.12.2016р.). Разом з тим, враховуючи що позивачка на момент звільнення не працювала, оскільки перебувала на лікарняному, а доказів того, що нею пред`являлось відповідачу вимогу про розрахунок суду не надано, то з огляду на зміст ч.1 ст.116 КЗпП такі затримки не враховуються судом при визначенні розміру сум, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки на підставі ст.117 КЗпП.
		Сума компенсації позивачу витрат на відрядження, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 9405,97грн і є більш ніж у п`ятдесят разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні в межах позовних вимог (502620,92грн).
		Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2016 - 2019 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. При цьому суд бере до уваги, що відповідно до відомостей з трудової книжки позивачки, остання після звільнення з підприємства відповідача майже 13 місяців не була працевлаштованою, але з 08.12.2017р. була працевлаштована до ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України», а відповідно мала отримувати заробітну плату за новим місцем роботи.
		Отже з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі, що дорівнює розміру наявної заборгованості, тобто в сумі 9405,97грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
		За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму 18811,94грн, яка складається з витрат на відрядження в розмірі 9405,97грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 9405,97грн. 
		Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.141 ЦПК).
		Відповідно до квитанції від 11.05.2019р. №20658084 за подання позову до суду позивачка сплатила судовий збір у сумі 5106,67грн. Окрім того, під час здійснення провадження 25.06.2019р. судом постановлялась ухвала про закриття провадження у справі, яка була оскаржена позивачкою до Черкаського апеляційного суду та за наслідками апеляційного провадження була скасована відповідною постановою від 29.08.2019р.. За подання апеляційної скарги на таку ухвалу позивачкою було сплачено судовий збір в розмірі 384,20грн, що підтверджується квитанцією №27501 від 26.06.2019р.. Таким чином, за час розгляду справи позивачка сплатила судовий збір в загальному розмірі 5490,87грн (5106,67грн + 384,20грн). 
		Відповідач не надав розрахунків документально підтверджених судових витрат.
		Беручи до уваги, що розмір позовних вимог, який підлягає до задоволення складає 3,68% від заявлених вимог (18811,94грн / 510666,89грн * 100%), то розмір судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачці за рахунок відповідача складає 202,06грн. Разом з тим, на момент подачі позову мінімальна ставка судового збору за вимогами майнового характеру складала 768,40грн і саме такий розмір судового збору підлягав би сплаті за вимогами позивача про стягнення компенсації з оплати витрат по відрядженню. Тож з огляду на положення п.2, 3 ч.3 ст.141 ЦПК та засади пропорційності у цивільному судочинстві (ст.11 ЦПК) позивачці має бути відшкодовано за рахунок відповідача сума судових витрат в розмірі 768,40грн.
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.11-13, 82, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
		ВИРІШИВ:
		Позов - задовольнити частково.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Хліб України» (місцезнаходження:01601,м.Київ,вул.Саксаганского,1,ЄДРПОУ 20047943) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) витрати пов`язані з відрядженням в розмірі 9405,97 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 9405,97 грн.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Хліб України» (місцезнаходження:01033,м.Київ,вул.Саксаганского,1,ЄДРПОУ 20047943) на ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) судові витрати в сумі 768,40 грн.
		В решті позовних вимог - відмовити.
		Учасники справи можуть ознайомитись з текстом судового рішенням, в електронній формі, на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень в мережі Інтернет - http://reyestr.court.gov.ua.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до судової палати у цивільних справах Черкаського апеляційного суду через Черкаський районний суд Черкаської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Повний текст рішення складено та підписано 09 липня 2020 року.
		 
		Суддя:     О.  А.  Смоляр

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...