Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/13649/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Спонукання виконати певні дії, що не випливають з договірних зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 13.07.2020. Зареєстровано: 14.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2020.
Дата набрання законної сили: 10.12.2020
Результат оскарження 10.12.2020 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		01.07.2020Справа №  910/13649/19
		 
		Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
		при секретарі судового засідання Свириденко А.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
		 
		За позовом          Житлово-будівельного кооперативу "Своє житло"
		до                    Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства
		                              "Реєстрація  нерухомості та бізнесу" Янчук Світлана Василівна
		                              Приватного підприємства "Будінвестмонтаж"
		                              Акціонерного товариства закритого типу "ДВК"
		за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на
		стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАДОБУД 1"
		про                     визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора 
		 
		За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Житлово-будівельний кооператив «Своє житло» (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Реєстрація  нерухомості та бізнесу» Янчук Світлани Василівни, Приватного підприємства «Будінвестмонтаж» та Акціонерного товариства закритого типу «ДВК» (далі - відповідачі) про визнання незаконним та скасування рішення Державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук Світлани Василівни від 07.02.2018р. за №39567543 про державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. П. Дехтяренка, 22, реєстраційний номер об`єкту 717398280000 за Приватним підприємством «Будінвестмонтаж». Скасування запису про право власності номер 24729192, внесеного Державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук Світланою Василівною 07.02.2018р. Визнання недійсним договору про передачу незавершеного будівництва, серія та номер: 15-01/09, виданого 15.01.2009р., видавник: АТ ЗТ «ДВК», ПП «Будінвестмонтаж». Визнання недійсним договору про передачу функцій замовника від 02.03.2009р. серія та номер: 1/09, видавник: АТ ЗТ «ДВК», ПП «Будінвестмонтаж».   
		Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Державним реєстратором Київської філії комунального підприємства «Реєстрація  нерухомості та бізнесу» Янчук Світланою Василівною здійснено незаконну реєстрацію права власності на недобудову, так як на момент такої реєстрації недобудова перебувала під трьома арештами та в іпотеці, а ПП «Будінвестмонтаж» не мало в користуванні чи у власності земельної ділянки на дану недобудову та не мало чинного дозволу на виконання будівельних робіт оскільки строк дії дозволу на виконання будівельних робіт, виданого не ПП «Будінвестмонтаж», а Громадській організації «Кредитна спілка військовослужбовців України», закінчився ще у 2009 році, як того вимагає Закон, у зв`язку з чим така неправомірна реєстрація права власності підлягає скасуванню рішення про державну реєстрацію на об`єкт незавершеного будівництва. Крім того, Договір №1-09 від 02.03.2009р. про передачу функцій замовника та договір про передачу незавершеного будівництва №15-01/09 від 15.01.2009 р., які стали підставою для прийняття державним реєстратором Янчук С.В. рішення про реєстрацію права власності за ПП «Будінвестмонтаж» на об`єкт незавершеного будівництва повинні бути визнані судом недійсними  оскільки нотаріально не посвідчені.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2020 відкрите провадження у справі та призначено розгляд справи в підготовчому засіданні на 11.03.2020.
		Протокольною ухвалою від 11.03.2020 розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладено на 01.04.2020.
		11.03.2020 від Приватного підприємства «Будінвестмонтаж» надійшло клопотання про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАДОБУД 1» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 4-А, оф. 7) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.
		11.03.2020 від Приватного підприємства «Будінвестмонтаж» надійшло клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог по справі щодо визнання недійсним договору про передачу незавершеного будівництва, серія та номер: 15-01/09, виданий 15.01.2009р., видавник: АТ ЗТ «ДВК», ПП «Будінвестмонтаж» та визнання недійсним договору про передачу функцій замовника від 02.03.2009р. серія та номер: 1/09, видавник: АТ ЗТ «ДВК», ПП «Будінвестмонтаж».
		11.03.2020 від Приватного підприємства «Будінвестмонтаж» надійшло клопотання про витребування у Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук Світлани Василівни - завірену копію реєстраційної справи щодо державної реєстрації права приватної власності на об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. П. Дегтяренка, 22, реєстраційний номер об`єкту 717398280000 за Приватним підприємством «Будінвестмонтаж».
		11.03.2020 від Приватного підприємства «Будінвестмонтаж» надійшло клопотання про витребування у Житлово-будівельного кооперативу «Своє житло» документів.
		01.04.2020 року судове засідання з розгляду справи не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Лиськова М.О. на лікарняному.
		Ухвалою суду від 06.05.2020 року підготовче судове засідання призначене на 27.05.2020.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 клопотання Приватного підприємства «Будінвестмонтаж» про витребування доказів задоволено, зобов`язано Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук Світлану Василівну надати суду у строк до 15.06.2020   :
		-      належним чином завірену копію реєстраційної справи щодо державної реєстрації права приватної власності на об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: м . Київ, вул. П. Дегтяренка , 22 , реєстраційний номер об`єкту 717398280000 за Приватним підприємством «Будінвестмонтаж».
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАДОБУД 1» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 4-А, оф. 7).
		16.06.2020 від Приватного підприємства «Будінвестмонтаж» надійшов відзив на позовну заяву по справі.
		16.06.2020 від Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАДОБУД 1» надійшли письмові пояснення по справі.
		Протокольною ухвалою суду від 24.06.2020 судом відмовлено в задоволені клопотань відповідача 2 та третьої особи про закриття провадження в частині вимог щодо визнання недійсним договору, підготовче провадження у справі закрито та призначено судове засідання із розгляду по суті на 01.07.2020.
		Стосовно клопотання про закриття провадження у справі в частині вимоги про визнання недійсним договору про передачу функцій замовника №1/09 від 02.03.2009р. укладеного між Акціонерним товариством закритого типу «ДВК» та Приватним підприємством «Будінвестмонтаж», суд відмовляє в його задоволенні з наступних підстав.
		В обґрунтування клопотання заявниками вказується, що вимога Житлово-будівельного кооперативу «Своє житло» до Приватного підприємства «Будінвестмонтаж» та Акціонерного товариства закритого типу «ДВК» про визнання недійсним договору про передачу функцій замовника №1/09 від 02.03.2009р. укладеного між Акціонерним товариством закритого типу «ДВК» та Приватним підприємством «Будінвестмонтаж» вже була предметом розгляду Оболонського районного суду м. Києва по справі №756/15112/14-ц і є рішення, що набрало законної сили по цій справі.
		Водночас, суд зазначає, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва по справі №756/15112/14-ц від 12 вересня 2016 року: було відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Акціонерного товариства закритого типу «ДВК» та Приватного підприємства «Будінвестмонтаж», треті особи без самостійних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договору №1/09 про передачу функцій замовника будівництва від 02 березня 2009 року, що був укладений між Акціонерним товариством закритого типу «ДВК» та Приватним підприємством «Будінвестмонтаж» та було відмовлено у задоволенні позовної заяви третіх осіб з самостійними вимогами Житлово-будівельний кооператив «Своє житло», ОСОБА_8 до Акціонерного товариства закритого типу «ДВК» та Приватного підприємства «Будінвестмонтаж», треті особи без самостійних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договору №1/09 про передачу функцій замовника будівництва від 02 березня 2009 року, що був укладений між Акціонерним товариством закритого типу «ДВК» та Приватним підприємством «Будінвестмонтаж».
		Таким чином, учасниками судового процесу у справі №756/15112/14-ц були ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , Акціонерне товариство закритого типу «ДВК», Приватне підприємство «Будінвестмонтаж», треті особи з самостійними вимогами Житлово-будівельний кооператив «Своє житло», ОСОБА_8 та треті особи без самостійних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,    ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним   договору № 1/09 про передачу функцій замовника будівництва від 02 березня 2009 року, що був укладений між Акціонерним товариством закритого типу «ДВК» та Приватним підприємством «Будінвестмонтаж».
		За таких обставин, на час подання позову було відсутнє рішення, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у зв`язку із чим у суду відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 175, пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України.
		В судове засідання, призначене на 01.07.2020, з`явилися представники сторін. Представник позивача надав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів вважає наведенні аргументи позивача безпідставними та заперечував проти задоволення позовних вимог та просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
		Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
		Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України   справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
		Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, у судовому засіданні 01.07.2020 відповідно до   ст. 240 Господарського процесуального кодексу України   судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		31.12.2003р. був укладений договір №1 між Кредитною спілкою «Кредитна спілка військовослужбовців України» та Акціонерним товариством закритого типу «ДВК», предметом якого є будівництво житлового Об`єкту (об`єктом відповідно до умов договору є житловий комплекс з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення та з інженерними мережами, який буде розташовано на розі вулиць Полярна та Петра Дегтяренка, 22 в Оболонському районі м. Києва).
		15.01.2009р. між Акціонерним товариством закритого типу «ДВК» (надалі-Сторона-1) та ПП «Будінвестмонтаж» (надалі-Сторона-2) було укладено договір про передачу незавершеного будівництва № 15-01/09 відповідно до пунктів 1 та 2 якого в зв`язку з наміром в майбутньому укладення між сторонами договору про передачу функцій замовника будівництва Сторона-1 передає у власність Стороні-2 об`єкт незавершеного будівництва, а саме: двосекційний житловий будинок (16 поверхів, загальною площею 10 786 кв.м., кількість квартир-176, з готовністю 26%) розташований на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:78:053:0029 за адресою: м. Київ, Оболонський район, вул. П. Дегтяренка, 22 (перша черга будівництва).
		Відповідно до пункту 1.1 договору від 02.03.2009 №1/09 про передачу функцій замовника, укладеного між Акціонерним товариством закрито типу «ДВК» та ПП «Будінвестмонтаж», Сторона-1 та Сторона-2 домовились про передачу функцій Замовника будівництва 1, 2 та 3 черг житлового комплексу за адресою: м, Київ, Оболонський район, вул. П. Дегтяренка, 22.
		Відповідно до пункту 1.4. Договору № 1/09 від 02 березня 2009 р. «Про передачу функцій Замовника будівництва», ПП «Будінвестмонтаж» зобов`язується виконати за АТЗТ «ДВК» всі зобов`язання стосовно передачі у власність житлових та  нежитлових приміщень будь яким фізичним та юридичним особам зобов`язання перед якими існують у АТЗТ «ДВК» на момент підписання даного Договору.
		Згідно акту прийому-передачі від 16.09.2009 до договору від 02.03.2009 №1/09 про передачу функцій замовника АТЗТ «ДВК» передав, а ПП «Будінвестмонтаж» прийняв, зокрема, майнові права на житлові, нежитлові приміщення та паркінг 1, 2, 3 черги будівництва житлового комплексу за адресою: м, Київ, Оболонський район, вул. П. Дегтяренка, 22.
		Таким чином,   ПП «Будінвестмонтаж»   стало замовником будівництва.
		Відповідно до   ст. 215 ЦК України   підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою га шостою   статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Статтею 203 ЦК України   встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		За приписами п. 5   постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"   ( далі постанова Пленуму № 9) відповідно до статей   215   та   216 ЦК   вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		Положеннями п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (далі постанова Пленуму № 11) встановлено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
		Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями   215,   216 ЦК      України, статтями   207,   208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої   статті 203 ЦК України   і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей    228,    229,    230,    232,    234,    235,   1057   1 ЦК України, абзацу другого частини шостої    статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої   статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої    статті 15 Закону України "Про оренду землі",   статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29   Закону України "Про страхування",   статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність",   статті 7-1 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", частини третьої   статті 67 Закону України "Про запобігання корупції"   тощо.
		Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Згідно   ст. 74 ГПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		При цьому, позивачем не доведено жодним доказом неправомірність укладання спірного договору про передачу незавершеного будівництва №15-01/09 від 15.01.2009р. між Акціонерним товариством закритого типу «ДВК» та ПП «Будінвестмонтаж». 
		Відповідно до   ст. 256 Цивільного кодексу України   позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
		Частиною першою   ст. 261 Цивільного кодексу України   встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Відповідно до ч. 1   ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
		Згідно   ст. 253 Цивільного кодексу України   перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		За правилами   ст. 267 Цивільного кодексу України   сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі до винесення судом рішення, є підставою для відмови у позові.
		Отже, у визначених законом випадках суд має право до виниклих по справі правовідносин застосувати строк позовної давності, проте за формою і змістом судове рішення повинно відповідати положенням ст.ст. 236, 237 ГПК України.
		Щодо заявленої ПП «Будінвестмонтаж» позовної давності, судом встановлено, що позивачу як учаснику цивільно справи в Оболонському районному суді м. Києва по справі №756/15112/14-ц в якості третьої особи з самостійними вимогами відкритої в жовтні 2014 року, під час розгляду справи було відомо про існування договору про передачу незавершеного будівництва №15-01/09 від 15.01.2009р. оскільки цей договір, в тому числі, досліджувався Оболонським районним судом м. Києва та Апеляційним судом міста Києва в рамках цієї справи. Крім того, договір про передачу незавершеного будівництва №15-01/09 від 15.01.2009р. був предметом дослідження в рамках справи №922/976/16 під час її розгляду Господарським судом Харківської області, Харківським апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України.
		Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в Постановах від 07.11.2018р. по справі №   575/476/16-ц   (14-306цс18), від 28.11.2018р. по справі №   504/2864/13-ц   (14-452цс18), від 07.08.2019р. по справі №   2004/1979/12   (14-194цс19), від 21.08.2019р. по справі №   911/3681/17   ( 12-97гс19), від 26.11.2019р. по справі №   914/3224/16   (12-128гс19), від 19.11.2019р. по справі №   911/3680/17   ( 12-104гс19), суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
		Водночас, позивачем не подавалось до суду клопотання про визнання поважними причини пропущення строку позовної давності та відповідно про захист судом порушеного права, а судом з наданих позивачем матеріалів позовної заяви не встановлено поважності причин пропущення позивачем строку позовної давності.
		Отже, строк позовної давності пропущено без будь-яких поважних причин. Однак, так як застосування строку позовної давності не впливає на правильність остаточного висновку щодо відповідності договору про передачу незавершеного будівництва №15-01/09 від 15.01.2009р. нормам чинного законодавства, суд не вбачає за необхідність застосовувати строк позовної давності в якості окремої підстави для відмови у позові в цій частині.
		Крім того, 07.02.18р. Рішенням Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук Світлани Василівни про державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт незавершеного будівництва, що відноситься до першої черги будівництва та має номер (згідно проектної документації) - будинок №3, секції - 03/с-1 та  03/с-2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. П. Дегтяренка, 22,  зареєстровано за Приватним підприємством «Будінвестмонтаж».
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2019 року у справі №826/5274/18 за позовом ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук Світлани Василівни, Третя особа на стороні Відповідача Приватне підприємство «Будінвестмонтаж», Третя особа на стороні Позивачів Житлово-будівельний кооператив «Своє житло» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності адміністративний позов задоволено, скасовано рішення Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук Світлани Василівни від 07.02.18р. про державну реєстрацію права приватної власності на житловий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. П. Дегтяренка, 22, за Приватним підприємством «Будінвестмонтаж».
		14.08.2019р. Шостий апеляційний адміністративний суд постановив Постанову якою апеляційну скаргу Приватного підприємства «Будінвестмонтаж» задовольнив частково, Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2019 року скасував. Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_11 , ОСОБА_10 до Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук Світлани Василівни, треті особи - Приватне підприємство «Будінвестмонтаж», Житлово-будівельний кооператив «Своє житло», про визнання протиправним та скасування рішення вирішено закрити.
		04.12.2019р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив Постанову якою касаційну скаргу ОСОБА_9 - залишив без задоволення, а Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14  серпня 2019 року по справі № 826/5274/18 - залишив без змін.
		25.07.2018р. на підставі Рішення Київської міської ради від 23.05.2018р. N839/4903 «Про передачу приватному підприємству «Будінвестмонтаж» земельної ділянки для завершення будівництва житлових будинків на вул. Сім`ї Кульженків, 22 в Оболонському районі м. Києва», ПП «Будінвестмонтаж» було укладено з Київською міською радою Договір оренди зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. за реєстровим  №2972 та зареєстрований у Державному реєстрі речових  прав на нерухоме майно, номер запису 27196646 від 25.07.2018 року, відповідно до якого, Приватне підприємство «Будінвестмонтаж» є землекористувачем земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:78:053:0029 по вул. Сім`ї Кульженків, 22 у Оболонському районі міста Києва.
		14.11.2019р. Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано Дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ113193182665 Приватному підприємству «Будінвестмонтаж» та Товариству з обмеженою відповідальністю «ГРАДОБУД 1» на «Завершення будівництва житлових будинків» Нове будівництво. Вул. Сім`ї Кульженків, 22 в Оболонському районі м. Києва».
		29.07.2009р. фізичні особи зареєстрували Житлово-будівельний кооператив «Своє житло», як юридичну особу відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Оболонського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві.
		Відповідно до статуту Житлово-будівельний кооператив «Своє житло», кооператив є юридичною особою, створеною фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єднались на основі їх майнових пайових внесків для участі у будівництві (відновлення та завершення будівництва), введення в експлуатацію житлового комплексу в Оболонському районі м. Києва по вул. Дегтяренко, 22.
		Статутною метою створення та діяльності Житлово-будівельного кооперативу «Своє житло» є забезпечення житлом постраждалих інвесторів та членів їх сімей, які проінвестували грошові кошти у будівництво житлового комплексу в Оболонському районі м. Києва по вул. Дегтяренко, 22 на підставі укладених ними з Кредитною спілкою «Кредитна спілка військовослужбовців України» та/або Акціонерним товариством закритого типу «ДВК» інвестиційних договорів (договір пайової участі у будівництво), шляхом об`єднання їх зусиль на захист своїх порушених прав та інтересів.
		Завданням і предметом діяльності Житлово-будівельного кооперативу «Своє житло» є: представлення та захист майнових інтересів та соціальних прав членів ЖБК постраждалих інвесторів, які проінвестували кошти на будівництво житлового комплексу в Оболонському районі м. Києва по вул. Дегтяренко, 22 у відносинах з фізичними та юридичними особами, в державних, громадських та інших підприємствах, установах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, в органах державної, місцевої влади, в тому числі в правоохоронних органах, в органах Державної податкової служби України, Державної виконавчої служби, в тому числі в судах загальної юрисдикції, адміністративних та господарських судах України.
		Розмір паю кожного члена кооперативу рівний повній вартості об`єкту інвестування, визначеної в інвестиційних договорах (договорах пайової участі у будівництво), укладених між постраждалими інвесторами і КС «КСВУ» та/або АТЗТ «ДВК» станом на момент реєстрації ЖБК «СВОЄ ЖИТЛО».
		Позивач зазначає, що з 2002 року більше 150 фізичних осіб уклали із акціонерним товариством закритого типу «ДВК» та кредитною спілкою «Кредитна спілка військовослужбовців» інвестиційні договори та/або договори на участь у пайовому будівництві житлового будинку 22 по вул. П. Дегтяренко у місті Києві, відповідно до яких ними були  сплачені грошові кошти на будівництво житлового комплексу за даною адресою.
		Позивач також стверджує, що в 2015-2016 рр. фізичні особи-інвестори уклали з ЖБК «Своє житло» договори уступки права вимоги майнових прав (відповідно до журналу реєстрації обліковується 115 договорів).
		За твердженням позивача, предметом укладених договорів є відступлення на період відновлення, завершення та введення будівництва в експлуатацію права вимоги, яке належить інвестору за договорами на участь у пайовому будівництві в повному обсязі. Після ведення будівництва в експлуатацію ЖБК «Своє житло» забезпечує передачу інвестору майнових прав та всіх документів необхідних для реєстрації права власності на об`єкт інвестування (квартиру).
		За твердженням позивача, протягом 2017 р. між ЖБК «Своє житло» та інвесторами були додатково укладені договори про спільну пайову участь у будівництві житлового комплексу (багатоквартирних житлових будинків) по вул. Сім`ї Кульженків, 22 в місті Києва (відповідно до журнала реєстрації обліковується 114 договорів).
		За твердженням позивача, предметом цих договорів є спільна пайова участь Сторін в будівництві багатоквартирного житлового будинку (в разі виділення ЖБК «Своє житло» земельної ділянки Київською міською радою) з наступною передачею пайовику (інвестору) його частки у вигляді квартири.
		Згідно частин 1, 2 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. 
		Відповідно до ч. 3   ст. 331 Цивільного кодексу України   до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.
		Відповідно до ст. 876 Цивільного кодексу України, власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
		З матеріалів справи судом встановлено, що будинок по вул. Сім`ї Кульженків, 22 (вул. Дегтяренко, 22) в Оболонському районі м. Києва станом на сьогоднішній день не добудований, будівництво не завершене, в експлуатацію не введений.
		За таких обставин, власником об`єкта будівництва (житлового комплексу за адресою: м. Київ, Оболонський район, вул. П. Дегтяренка, 22) є саме Замовник будівництва, а не інвестор окремої, в майбутньому побудованої та введеної в експлуатацію, квартири в об`єкті будівництва.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що право власності на проінвестоване житло в інвесторів та Позивача не виникло. Порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договору Законом України від 19 червня 2003 року N 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року № 1560-XIL за змістом договору пайової участі у будівництві та інвестиційного договору фізичні особи або юридичні особи інвестори окремої квартири та, в подальшому, інвестори та Позивач отримали лише право на набуття права власності, після завершення будівництва та введення в експлуатацію об`єкту будівництва, окремого нерухомого майна (квартири), а не саме право власності на нерухоме майно. 
		З огляду на вищенаведене, відсутні будь-які правові підстави для виникнення права власності інвесторів та Позивача на об`єкт будівництва (житловий комплекс за адресою: м. Київ, Оболонський район, вул. П. Дегтяренка, 22).
		На підставі ст. 190 ЦК України майном вважається не лише окрема річ чи сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами.
		Майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування), не вважаються речовими правами на чуже майно, тому що об`єктом цих прав є не чуже майно, а також не вважаються правом власності.
		Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше-речове право на відповідне майно в майбутньому.
		Таким чином, майнове право - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.
		Аналогічні висновки Верховного Суду України викладені у постановах від 4 листопада 2015 року (№ 6-1920цс 15) та від 30 березня 2016 року (№ 6-265цс 16).
		Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру, Житлово-будівельний кооператив «Своє житло» не є власником або законним користувачем земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:78:053:0029 за адресою: м. Київ, Оболонський район, вулиця Сім`ї Кульженків, 22 (колишня Петра Дегтяренка, 22).
		Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №202540698 від 02.03.2020р. за Житлово-будівельний кооперативом «Своє житло» не зареєстровано жодного права власності на нерухоме майно.
		Виходячи із вищевказаного майнові права і будь-які інші права Позивача ніяким чином не порушуються.
		Більш того, суд відзначає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2         ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
		У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1   ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України   та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать         Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
		Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Проте, позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів існування його порушених прав та законних інтересів внаслідок проведення реєстраційних дій та укладення оспорюваного Договору, на захист яких спрямований даний позов.
		Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України   встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України   встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Відповідно до ст.ст.   76,   77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог, а отже, позовні вимоги не підлягають задоволення в повному обсязі.
		Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5   ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.3 ч.4   ст.238 Господарського процесуального кодексу України   у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
		З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
		Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
		За таких обставин, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості та відсутності підстав для задоволення позовних вимог Житлово-будівельного кооперативу «Своє житло» до Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук Світлани Василівни, Приватного підприємства «Будінвестмонтаж» та Акціонерного товариства закритого типу «ДВК» про визнання недійсним та скасування рішення Державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук Світлани Василівни від 07.02.2018р. за №39567543 про державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. П. Дегтяренка, 22, реєстраційний номер об`єкту 717398280000 за Приватним підприємством «Будінвестмонтаж»; Скасування запису про право власності номер 24729192, внесений Державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук Світланою Василівною 07.02.2018р.; Визнання недійсним договору про передачу незавершеного будівництва, серія та номер: 15-01/09, виданий 15.01.2009р., видавник: АТ ЗТ «ДВК», ПП «Будінвестмонтаж»; Визнання недійсним договору про передачу функцій замовника №1/09 від 02.03.2009р. укладеного між Акціонерним товариством закритого типу «ДВК» та Приватним підприємством «Будінвестмонтаж».
		Керуючись ст. ст.   73-74,   76-79,   86,   129,   233,   237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		Відмовити в задоволенні позовних вимог Житлово-будівельного кооперативу «Своє житло» повністю.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Дата складання та підписання повного тексту рішення 13.07.2020
		 
		 
		Суддя                                                                                                     М.О. Лиськов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...