Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/6402/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано судом: 16.07.2020. Зареєстровано: 17.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.07.2020.
Дата набрання законної сили: 16.07.2020
Номер судового провадження: A/855/11205/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/6402/20                                                                  Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 липня 2020 року                                                                             м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
		головуючого - судді            Ключковича В.Ю.,
		суддів          Беспалова О.О,                 
		                                                                                                            Парінова А.Б.,          
		за участю           
		секретаря судового засідання                    Вітчинкіної К.О.,
		представника позивача                                                                     Курзіна О.А.,
		представника позивача                                                                     Лихвара В.А.,
		відповідача                                                                                         Кузь О.Р.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження, повний текст рішення складено й проголошено в судовому засіданні 27.05.2020, суддя Чудак О.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кузь Олександра Родіоновича, третя особа: акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання незаконною та скасування постанови, - 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кузь Олександра Родіоновича, третя особа: акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", в якому просила визнати незаконною та скасувати постанову від 22.01.2020 у виконавчому провадженні №61046206 про стягнення з боржника основної винагороди.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з Законом України «Про виконавче провадження» винагорода приватного виконавця стягується з боржника у випадках та у спосіб, передбачений діючим законодавством України для стягнення виконавчого збору, при цьому, законодавець урегулював порядок стягнення виконавчого збору та передбачив випадки, коли виконавчий збір не стягується взагалі: пунктом 5 статті 27 Закону окремо визначено, у яких випадках виконавчий збір не стягується, а отже у цих же випадках не стягується винагорода виконавця.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу з підстав порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року повністю та ухвалити нове судове рішення у даній справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному об`ємі.
		В апеляційній скарзі позивач вказує, що розділом VIII (ст.ст. 63-67) ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено порядок виконання рішень немайнового характеру, але вказаний розділ не містить порядку виконання ухвал з накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню, отже, можна зробити висновок, що приватний виконавець має право на отримання основної винагороду при примусовому виконані рішень немайнового характеру, передбачених розділом VIII (ст.ст. 63-67) ЗУ «Про виконавче провадження» у розмірі визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме абз. З п. 19 ПКМУ № 643 від 8 вересня 2016 року «Приватний виконавець, який забезпечив у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа, одержує основну винагороду в розмірі чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року», та ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2020 у справі №752/23376/19 про забезпечення позову не є виконавчим документом немайнового характеру,а отже у приватного виконавця не було правових підстав для прийняття оскаржуваної постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця.
		Апелянт, також, вказує, що примусове виконання рішень, як завершальна стадія виконання судових рішень застосовується у випадку не виконання боржником добровільно судового рішення, а виконавчий збір чи основна винагорода виконавця стягуються з боржника у випадках примусового виконання рішень, а у справі, яка розглядалась судом, скаржник була позбавлена такого права, оскільки законодавчо не передбачено добровільне виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2020 у справі №752/23376/19 про забезпечення позову, отже н має підстав для примусового виконання вказаної ухвали.
		15.07.2020 до суду апеляційної інстанції від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кузь О.Р. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
		У відзиві відповідач вказує, що ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню, у т.ч. в рамках здійснення виконавчого провадження у порядку, встановленому Законом № 1404-УІІІ. Крім того, постанова приватного виконавця Кузь О.Р. про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2020 по справі №752/23376/19 про забезпечення позову не оскаржувалась, а спір щодо відкриття виконавчого провадження з її виконання не є предметом позову, який розглядається судом.
		Відповідач зазначає, що законодавцем визначено різні правові підходи для аргументації стягнення виконавчого збору та винагороди приватного виконавця:
		-           виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби;
		-           винагорода сплачується за вчинення виконавчих дій приватним виконавцем.
		Крім того, у відзиві відповідач вказує, що ст. 31 Закону № 1403-VІІІ встановлює всього одне обмеження щодо винесення при відкритті виконавчого провадження постанови про стягнення основної винагороди - така постанова не виноситься лише при відкритті виконавчого провадження про стягнення аліментів. При цьому, ні Закон № 1403-VІІІ, ні Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, не містять норми, що визначають випадки, у яких основна винагорода приватного виконавця не стягується.
		Від третьої особи відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
		У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю - доповідача, думки представників позивача та думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів зазначає наступне.
		Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22.01.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Кузь Олександром Родіоновичем, за результатами розгляду заяви стягувача - акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (т. 1 а.с. 47) про примусове виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 16.01.2020 у справі №752/23376/19 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №61046206 (т. 1 а.с. 49), в якій зазначено, зокрема, що боржником є ОСОБА_1 , а ухвала вступила в законну силу та підлягає негайному виконанню.
		Водночас, 22.01.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Кузь Олександром Родіоновичем прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №61046206, в якій наведено, зокрема, розрахунок такої винагороди та, відповідно до статей 1, 3, 18, частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», статей 1, 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», абзацу 3 пункту 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, вирішено стягнути з ОСОБА_1 основну винагороду у сумі 8408 грн. на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кузь Олександра Родіоновича.
		Не погоджуючись із правомірністю зазначеної постанови від 22.01.2020 у виконавчому провадженні №61046206 про стягнення з боржника основної винагороди, позивач звернулася до суду з даним позовом.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про  необґрунтованість та безпідставність тверджень позивача, що основна винагорода приватного виконавця не стягується, так само як і виконавчий збір за виконавчим документом про накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		Згідно із статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
		Відповідно до ст.1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон України №1404-VIII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності (стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Аналогічні засади (принципи) закріплені в статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
		За змістом статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		Водночас, відповідно до частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
		За змістом статті 27 вказаного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Виконавчий збір не стягується, зокрема: за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; у разі виконання рішення приватним виконавцем. У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
		Спірною у даній справі є можливість відповідача прийняти постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця у випадку виконання документу про накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, що підлягає негайному виконанню.
		При цьому, ОСОБА_1 (боржник) вважає, що оскільки винагорода приватного виконавця стягується з боржника у випадках та у спосіб передбачений для стягнення виконавчого збору, щодо якого статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено виключення, спірна постанова є протиправною, оскільки є таким винятком.
		В той же час, позивач не оскаржує спірну постанову з будь-яких інших підстав.
		За результатами аналізу наведених норм, колегія суддів зазначає, що граматичне тлумачення частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що цією нормою передбачено розповсюдження на основну винагороду приватного виконавця виключно такого ж порядку її стягнення як і для виконавчого збору.
		В цьому контексті варто зазначити, що виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця не є тотожними поняттями та мають різну правову природу.
		При цьому, використання такої правової конструкції - застосування аналогічного порядку їх стягнення, що очевидно зроблено з метою дотримання вимог юридичної техніки, не є підставою для поширення інших законодавчо закріплених ознак з приводу регулювання виконавчого збору на основну винагороду приватного виконавця.
		Тобто, твердження позивача, що винагорода приватного виконавця стягується з боржника у випадках, передбачених для стягнення виконавчого збору, є помилковим.
		Системне тлумачення (норми частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв`язку з іншими нормами цього Закону та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів») вказує на те, що виключення для стягнення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця передбачені законодавцем окремо.
		Так, частина четверта статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачає виключення для основної винагороди приватного виконавця - у разі виконання виконавчих документів про стягнення аліментів.
		Виключення для виконавчого збору встановлені в частині п`ятій статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», до яких також віднесено виконання рішень приватним виконавцем (пункт 5).
		Також, у разі розповсюдження на основну винагороду приватного виконавця випадків, коли не стягується виконавчий збір, приватний виконавець, в силу вимог пункту 5 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», був би позбавлений основної винагороди взагалі.
		Стаття 45 «Розподіл стягнутих з боржника грошових сум» розміщена у розділі VI «Розподіл стягнутих з боржника грошових сум» Закону України «Про виконавче провадження» та передбачає черговість розподілу стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).
		Таким чином, вимоги частини третьої цієї статті щодо поширення порядку для стягнення виконавчого збору на основну винагороду приватного виконавця стосуються виконання рішень, за якими підлягають стягненню грошові суми (у тому числі одержані від реалізації майна боржника).
		Отже, такий порядок стосується лише рішень майнового, а не немайнового характеру, чим є ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 16.01.2020 у справі №752/23376/19 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, за виконання якої відповідачем прийнято спірну постанову.
		Таке розуміння підтверджується також тим, що пункт 1 частини третьої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачає стягнення фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру (розмір встановлено абзацом 3 пункту 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця), натомість пункт 2 вказаної норми встановлює відсоток суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом, без конкретизації його розміру (розмір встановлено абзацами 1 та 2 пункту 19 зазначеного Порядку та він підлягає стягненню відповідно до порядку, передбаченого для стягнення виконавчого збору).
		За таких умов, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність тверджень позивача, що основна винагорода приватного виконавця не стягується, так само як і виконавчий збір за виконавчим документом про накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню.
		Також, необґрунтованими є посилання позивача, як на підставу протиправності спірної постанови, на те, що якби стягувач звернувся до державного виконавця, то боржник не мав би платити, що вказує на нерівність приватного і державного виконавців, оскільки, по-перше, предметом спору у межах даної адміністративної справи є постанова про стягнення з боржника основної винагороди, а не вказані обставини, по-друге, розмежування законодавцем на державних і приватних виконавців має свою мету, досягнення якої полягає також у певній відмінності регулювання діяльності останніх, як наприклад встановлені частиною другою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» обмеження щодо можливості виконання приватними виконавцями тих чи інших рішень, чи випадків нестягнення виконавчого збору державним виконавцем (частина п`ята статті 27 Закону України «Про виконавче провадження») та основної винагороди приватного виконавця (частина четверта статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
		Щодо доводів апелянта про те, що відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору, а такий, в свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» не стягується за виконавчими документами про накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню, колегія суддів зазначає, що ч. 3 ст. 45 Закону визначає, що основна винагорода приватного виконавця стягується саме в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору, однак, не за умов чи підстав для стягнення виконавчого збору.
		Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання незаконною та скасування постанови відповідача від 22.01.2020 у виконавчому провадженні №61046206 про стягнення з боржника основної винагороди.
		Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який ним, в даному випадку, виконано.
		Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
		Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
		Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                              В.Ю. Ключкович
		 
		 
		 
		Судді                                                                                         О.О. Беспалов
		          
		 
		 
		                                                                                                       А.Б. Парінов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...