Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/9524/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо.
Надіслано судом: 17.07.2020. Зареєстровано: 20.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.07.2020.
Дата набрання законної сили: 11.01.2021
Результат оскарження 11.01.2021 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		17 липня 2020 року                               м. Київ                                            № 640/9524/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		установив:
		28.04.2020 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ), в якій просить:
		-  визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо обчислення та нарахування судді Конституційного Суду України у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з 50 відсотків винагороди судді Конституційного Суду на підставі частини 1 статті 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 136-VIII, починаючи з 04.10.2019;
		- зобов`язати ГУ ПФУ здійснити перерахунок та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді Конституційного Суду України у відставці ОСОБА_1 , виходячи з 90% винагороди судді Конституційного Суду України відповідно до пункту 7 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII, статті 29 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 №422/96-ВР, статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (в редакції, що діяла станом на 16.09.2010), починаючи з 04.10.2019.
		В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що вона з 04.10.2019 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді Конституційного Суду України у відставці.
		Відповідно до вимог законодавства, відповідач при обчисленні розміру щомісячного грошового довічного утримання мав виходити з 90% грошового утримання та інших видів матеріального забезпечення, якими користується суддя Конституційного Суду України, як це передбачено частиною 2 статті 29 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 №422/96-ВР, який втратив чинність на підставі Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII.
		Проте, листом ГУ ПФУ від 18.10.2019 №251924/02/Ш-12864 позивача повідомлено про те, що розмір її щомісячного довічного грошового утримання обчислено та призначено, виходячи з 50  відсотків, а не з 90 відсотків винагороди судді Конституційного Суду України.
		З вказаними діями позивач не погоджується, вважає їх протиправними та такими, що порушують її права, що і стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.05.2020 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також витребувано копію пенсійної справи позивача.
		01.06.2020 від відповідача до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла належним чином засвідчена копія пенсійної справи ОСОБА_1 та відзив на позовну заяву з висловленою позицією щодо відсутності підстав для задоволення позову.
		Отже, дослідивши матеріали справи, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
		Рішенням X позачергового з`їзду суддів України від 16.10.2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Конституційного Суду України строком на дев`ять років. Присягу судді Конституційного суду України позивач прийняла 21.10.2010.
		З 01.08.2018 ОСОБА_1 перебуває на обліку в територіальному пенсійному органі та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До 17.09.2019 позивач перебувала і на посаді судді Конституційного Суду України.
		Відповідно до постанови Конституційного Суду України від 17.09.2019 №4-пс/2019 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Конституційного Суду України у відставку.
		26.09.2019 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
		За результатом розгляду вказаної вище заяви та доданих до неї документів на підставі рішення відповідача №262940000035, ОСОБА_1 з 26.09.2019 переведено з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на інший вид пенсії - довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією протоколу призначення пенсії версії 1.6.44.1 (дата-час розрахунку: 04.10.2019 16:08).
		Відповідно до вказаного протоколу, розмір щомісячного довічного грошового утримання обчислений виходячи з 90% від заробітку судді Конституційного Суду України, що у грошовому еквіваленті становить 356  586,12 грн.
		При цьому, як вбачається з копії протоколу призначення пенсії версії 1.6.44.1 (да-час розрахунку: 04.10.2019 16:11) розмір щомісячного довічного грошового утримання був перерахований виходячи з 50% від заробітку судді Конституційного Суду України, що у грошовому еквіваленті становить 198  103,40 грн.
		Також, з матеріалів справи вбачається, що 09.10.2019 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ із заявою, у відповідь на яку листом від 18.10.2019 №251924/02/Ш-12864 управління повідомило про відсутність правових підстав для призначення щомісячного довічного утримання згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з 90% від розміру суддівської винагороди, у зв`язку з  тим, що заява про призначення подана після введення в дію Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017, положеннями частини 1 статті 27 якого передбачено виплату щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 50% винагороди судді Конституційного Суду України.
		27.11.2019 та 02.12.2019 ОСОБА_1 повторно зверталася до відповідача із заявами, в яких просила нарахувати їй щомісячне довічне грошове утримання судді Конституційного Суду України у відставці в розмірі 90% винагороди судді Конституційного Суду України.
		Рішенням ГУ ПФУ від 23.12.2019 у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено з аналогічних підстав, що викладені й у листі від 18.10.2019 №251924/02/Ш-12864, про що повідомлено останню листом від 28.12.2019 №312680/03.
		Також, суд зазначає, що в матеріалах справи наявна копія довідки про винагороду судді Конституційного Суду України для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України у відставці від 18.09.2019 №16/1-345/114, виданої ОСОБА_1 Конституційним Судом України, відповідно до якої винагорода судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 станом на 17.09.2019 становить 396  206,80 грн.
		Згідно наданої суду копії розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стаж ОСОБА_1 становить 36 років 01 місяць 15 днів. 
		Вважаючи дії відповідача щодо обчислення розміру, виходячи з 50% від розміру винагороди судді Конституційного Суду України, а не 90% протиправними, позивач звернулась з даним позовом до суду. 
		Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.
		В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 148-1 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для діяльності Конституційного Суду України. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на діяльність Суду з урахуванням пропозицій його Голови. Розмір винагороди судді Конституційного Суду України встановлюється законом про Конституційний Суд України.
		Відповідно до пункту 7 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII (далі- Закон України від 13.07.2017 №2136-VIII) cуддя Конституційного Суду, призначений на посаду до набрання чинності цим Законом, має право на відставку відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення. У такому разі до стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.
		Як встановлено судом, на посаду судді Конституційного Суду України ОСОБА_1. була призначена рішенням X позачергового з`їзду суддів України від 16.09.2010.
		Зважаючи на те, що зі змісту листів ГУ ПФУ від 18.10.2019 №251924/02/Ш-12864 та від 28.12.2019 №312680/03, а також зі змісту рішення від 23.12.2019 вбачається, що управлінням не застосовуються положення законодавства України, яке діяло на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді Конституційного Суду України, з огляду на набрання чинності Законом України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII, яким визначено інший відсоток грошового утримання судді у відставці, тобто, застосовується принцип дії закону у часі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України закріплено у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, відповідно до пункту 2 якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		У своєму рішенні від 13.05.1997 №1-зп Конституційний Суд України зазначив, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (абзаци перший і другий пункту 5 мотивувальної частини вказаного рішення).
		Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності тільки за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи (абзац другий пункту 2 рішення Конституційного Суду України №6-рп/2000 КСУ від 19.04.2000). Мета принципу незворотності - блокувати ущемлення прав і свобод людини з боку держави. Така направленість тлумачення цього принципу робить його однією з важливих гарантій захисту від свавілля з боку влади, безпеки людини як громадянина, довіри до державних інституцій. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.
		Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
		З цього питання Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (рішення Конституційного Суду України: від 22.05.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
		Більш того, суд зауважує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права, зокрема, у своєму рішенні Європейський суд від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права.
		Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією ОСОБА_1 , викладеною у позовній заяві щодо того, що в межах спірних правовідносин застосовуються положення саме Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 №422/96-ВР (далі - Закон України від 16.10.1996 №422/96-ВР), Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді Конституційного Суду України (16.09.2010) (далі - Закон України від 07.07.2010 №2453-VI).
		Так, згідно частини 1 статті 29 Закону України від 16.10.1996 №422/96-ВР судді Конституційного Суду України одержують заробітну плату та користуються іншими видами матеріального забезпечення, встановленими законами України про статус суддів.
		У відповідності до частини 2 статті 29 Закону України від 16.10.1996 №422/96-ВР у разі коли повноваження судді Конституційного Суду України були припинені відповідно до  пунктів 1  і  3 частини першої статті 23  цього Закону, за ним зберігається до виходу на пенсію за віком вісімдесят відсотків грошового утримання та інші види матеріального забезпечення, якими користується суддя Конституційного Суду України.
		Частиною 3 статті 138 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI передбачено, що щомісячне  довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання  судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. 
		Як вже зазначалось судом, вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, що стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 складає 36 років 01 місяць 15 днів, тобто, з урахуванням положень частини 3 статті 138 Закону України  від 07.07.2010 №2453-VI становить 90% винагороди судді Конституційного Суду України та має виплачуватись без обмеження його граничного розміру.
		Суд вважає наголосити на тому, що матеріалами справи підтверджено й той факт, що при первісному обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання, а саме, 04.10.2019 о 16:08, спеціалістами ГУ ПФУ вірно обчислено грошовий еквівалент розміру утримання, виходячи з 90% від розмірі винагороди судді Конституційного Суду України, проте, вже о 16 годині 11 хвилин, відповідачем вже здійснено перерахунок розміру утримання, а саме, зменшено його відсотковий розмір з 90% на 50% та застосовано частину 1 статті 27 Закону від 13.07.2017 №2136-VIII, відповідно до якої суддя Конституційного Суду у відставці отримує щомісячне довічне грошове утримання, яке виплачується у розмірі 50 відсотків винагороди судді Конституційного Суду, що, на переконання суду, є протиправним.
		Також, суд вважає за доцільне зазначити, що з наявних в матеріалах пенсійної справи документів вбачається, що 01.04.2020 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ із заявою про проведення їй перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у зв`язку з підвищенням розміру винагороди судді Конституційного Суду України. До вказаної заяви додала довідку про винагороду судді Конституційного Суду України для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України у відставці від 20.03.2020 №19/1-23-54, відповідно до якої винагорода судді, яка враховується під час призначення/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України у відставці становить 433  538,60 грн.
		Згідно з частиною 2 статті 26 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII винагорода судді складається з посадового окладу та доплат, встановлених для судді Верховного Суду, з урахуванням положень цього Закону.
		Положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що розмір суддівської винагороди обчислюється з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
		Частиною 2 статті 27 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII у разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду відповідно здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду у відставці. Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання здійснюється з усієї суми винагороди судді з дня виникнення права на відповідний перерахунок.
		Відповідно до пунктів 3,4 розділу ІІ   Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008   №3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 20.03.2017 №5-1) звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді (в разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду України), який працює на відповідній посаді. Перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.
		Враховуючи, що з 01.01.2020 збільшено прожитковий мінімум для працездатних осіб, як наслідок, збільшено розмір суддівської винагороди, суд дійшов висновку, що у ОСОБА_1 з 01.01.2020 виникло право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з винагороди судді у розмірі 433  538,60 грн, а до 01.01.2020 - з винагороди судді, розмір якої становив 396  206,80 грн відповідно до довідки від 18.09.2019 №16/1-345-114. 
		Більш того, суд погоджується з доводами позивача і в тій частині, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлювався стосовно гарантій незалежності суддів та їх матеріального забезпечення, зокрема, щодо того, що предметом розгляду Конституційного Суду вже було зменшення розміру довічного грошового утримання суддів, зокрема, у абзаці третьому пункту 5 мотивувальної частини рішення від 03.06.2013 №3-рп/2013 Конституційний Суд України наголошував на тому, що «…Таким чином, визначений Законом №2453 порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання було змінено Законом №3668, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон №3668 звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів…».
		Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини 6 статті 126 Конституції України).
		Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013).
		Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013).
		Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п`ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
		Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
		У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява №50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява №1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
		До того ж, міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985, від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
		Крім того, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов`язків. Ці фактори є невід`ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
		У Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
		Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».
		Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
		Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
		Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
		Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з 90% грошового утримання та інших видів матеріального забезпечення, якими користується діючий суддя Конституційного Суду України, тобто досягнутий таким суддею рівень гарантій незалежності суддів.
		          Враховуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення, але, визначивши дату, з якої слід здійснити перерахунок пенсії не « 04.10.2019», як зазначено у позовній заяві, а « 26.09.2019», оскільки матеріалами пенсійної справи підтверджується призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме з 26.09.2019.
		Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем підтверджено достатніми та належними доказами факт порушення її прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає судовий збір в сумі 804,80 грн. 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
		 
		вирішив:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
		Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обчислення та нарахування судді Конституційного Суду України у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з 50 відсотків винагороди судді Конституційного Суду на підставі частини 1 статті 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII, починаючи з 26.09.2019.
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді Конституційного Суду України у відставці ОСОБА_1 , виходячи з 90% винагороди судді Конституційного Суду України відповідно до  пункту 7 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII, статті 29 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 №422/96-ВР, статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (в редакції, що діяла станом на 16.09.2010), починаючи з 26.09.2019.
		Стягнути Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 804,80 грн.
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» цього ж Кодексу.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
		Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42098368).
		 
		Суддя                                                                                                                  О.М. Чудак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...