Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/19974/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 21.07.2020. Зареєстровано: 22.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.07.2020.
Дата набрання законної сили: 27.10.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		21 липня 2020 року                      №640/19974/19
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будгруппроектінвест-1" до Міністерства культури та інформаційної політики України та Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування припису, 
		ВСТАНОВИВ:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Будгруппроектінвест-1" (далі - позивач) до Міністерства культури, молоді та спорту України (також далі - відповідач 1) про визнання протиправним та скасування припису відповідача №1/22-18 від 19.07.2018.
		Ухвалою суду від 28.10.2019 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/19974/19 (далі - справа), яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		При цьому, ухвалою суду від 13.01.2020 р. вирішено залучити в якості співвідповідача по справі - Міністерство культури України (також далі - відповідач 2).
		У подальшому, судом встановлено, що Міністерство культури, молоді та спорту України, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2020 №238, перейменовано на Міністерство культури та інформаційної політики України (також далі - відповідач 1).
		Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуваний припис є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки складений відповідачем з порушенням вимог законодавства.
		Відповідач 1 позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуваний припис складений на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідач 2 будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву до суду не подавав.
		Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
		08 жовтня 2007 року між Київською міською радою, як Орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фін-Інвест Менеджмент», як Орендарем, укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисаном В.І. 08.10.2007 за реєстровим №3487 та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.10.2007 за №82-6-00454.
		За умовами даного Договору, передано в оренду ТОВ «Фін-Інвест Менеджмент» земельну ділянку кадастровий номер - 8000000000:82:068:0061, площею 5984 кв.м., що розташована за адресою: вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва. Строк дії договору оренди - 10 років.
		21 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фін-Інвест Менеджмент», як Стороною-1, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будгруппроектінвест-1», як Стороною-2, укладено Договір про будівництво багатофункціонального комплексу за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 42-44 (далі - Договір). 
		Пунктом 2.1 Договору передбачено, що відповідно до умов цього Договору, Сторона-1 (ТОВ «Фін-Інвест Менеджмент») зобов'язується передати частину прав замовника будівництва Об'єкта та надати Земельну ділянку під Будівельний майданчик для здійснення будівництва Об'єкту Стороні-2 (ТОВ «Будгруппроектінвест-1»), а Сторона-2 зобов'язується збудувати на Земельній ділянці Об'єкт з дотриманням розробленої проектно-кошторисної документації.
		Пунктом 2.2 Договору передбачено, що для реалізації цього Договору, Сторона-1 передає, а Сторона-2 приймає частину функцій Замовника. Обсяг прав та обов'язків, що передаються Стороні-2 для виконання функцій Замовника будівництва Об'єкту, визначеного цим Договором. 
		28 грудня 2016 року Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фін-Інвест Менеджмент» Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №1780/16/012/009-16 від 28.12.2016 по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі для будівництва багатофункціонального комплексу.
		01 грудня 2017 року між Київською міською радою, як Орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фін-Інвест Менеджмент», як Орендарем, укладено Договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, який посвідчений Кравченко Н.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 01.12.2017 за реєстровим №368.
		Згідно пункту 1 даного Договору, сторони вирішили поновити на 10 років договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою, як Орендодавцем, та ТОВ «Фін-Інвест Менеджмент», як Орендарем, посвідчений Мисаном В.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 08.10.2007 за реєстровим №3487 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.10.2007 за №82-6-00454.
		Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, 30.03.2018 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фін-Інвест Менеджмент» Дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ 113180890305 від 30.03.2018 на об'єкті «Будівництво багатофункціонального комплексу на вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва». Вид будівництва - нове будівництво. Клас наслідків (відповідальності) - значні наслідки (СС3).
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Фін-Інвест Менеджмент» листом №06-09 від 16.09.2019 повідомило позивача, що 21.06.2018 завідувачем сектору контролю та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини Управління охорони культурної спадщини Міністерства культури України проведено візуальне спостереження та фотофіксацію містобудівної ситуації по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва, про що складено акт обстеження містобудівної ситуації на території Центрального історичного ареалу м. Києва від 21.06.2018.
		З вищевказаного акту вбачається, що земельна ділянка по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва, згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу «Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року», затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, розташовується в Центральному історичному ареалі міста Києва.
		Також, в акті обстеження зазначено, що на земельній ділянці по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва зафіксовано облаштування будівельного майданчика: територію огороджено парканом, наявні ознаки виконання масштабних будівельних (земляних) робіт, розміщені побутові та технологічні приміщення будівельників і охорони. Під час обстеження будівельні роботи не проводились. Проте на території будівельного майданчика перебували люди, були розміщені різноманітні металеві та бетонні конструкції, а також будівельні матеріали.
		За результатами перевірки електронної бази даних документообігу Міністерства культури України, відповідачем 2 встановлено, що станом на момент складання акту, дозволів на проведення земляних робіт по вул. Старонаводницька, 42-44, у Печерському районі м. Києва Міністерством не надавалось.
		На підставі вищевказаного акту від 21.06.2018, Міністерством культури України винесено припис №1/22-18 від 19.07.2018, згідно якого Міністерство культури України вимагає негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єкті «Будівництво багатофункціонального комплексу по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва», які виконуються в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, як таких, що ведуться з порушенням вимог ч. 3 ст. 32, ст. 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України). Також, у вказаному приписі Міністерство культури України вимагає вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.
		Вказаним листом №06-09 від 16.09.2019 ТОВ «Фін-Інвест Менеджмент» повідомило, що останнім оскаржено вищевказаний припис Міністерства культури України №1/22-18 від 19.07.2018 до суду.
		Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2019 по справі №826/12524/18, яке залишено в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2019, визнано протиправним та скасовано припис Міністерства культури України від 19.07.2018 №1/22-18.
		Однак, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.08.2019, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2019 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Фін-Інвест Менеджмент» відмовлено.
		З урахуванням вищевикладеного, ТОВ «Фін-Інвест Менеджмент» просило позивача, який частково виконує функції Замовника та за рахунок якого здійснюється фінансування будівництва, вжити заходи щодо виконання вимог припису Міністерства культури України №1/22-18 від 19.07.2018 на об'єкті «Будівництво багатофункціонального комплексу по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва».
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
		Щодо відсутності підстав вважати, що земельна ділянка по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва знаходиться у межах Центрального історичного ареалу м. Києва.
		Нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України «Про охорону культурної спадщини».
		В статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», серед іншого, наведено визначення наступних термінів:
		зони охорони пам'ятки - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання;
		історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;
		історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об'єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
		Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.
		Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		Згідно з ч. 3 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.
		Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
		Відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		З аналізу викладених норм вбачається, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. 
		Місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878.
		На виконання вказаних положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (надалі - Порядок №318).
		Відповідно до п. 1 Порядку №318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до п. 4 Порядку №318, відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.
		Пунктом 5 Порядку №318 передбачено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.
		Пунктом 10 Порядку №318 передбачено, що історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об'єкт містобудівного проектування.
		Відповідно до п. 12 Порядку №318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.
		Отже, межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.
		Відповідно до ч. ч. 1, 10 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. 
		Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
		З аналізу наведених норм вбачається, що Генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою та не є науково-проектною документацією в розумінні положень ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318.
		Межі та режими використання історичного ареалу міста Києва визначені діючим Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804. Однак, як на момент винесення Міністерством культури України оскаржуваного припису №1/22 від 19.07.2018, так й на момент розгляду судом даної справи, відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини. 
		Як вбачається з офіційного веб-сайту Міністерства культури України (за посиланням http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244995501&cat_id=244993460), дію наказу Мінкультури від 21.10.2011 №912/0/16-11 щодо затвердження меж зон охорони пам'яток та історичних ареалів м. Києва зупинено.
		Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 у справі №826/5755/17 дійшов висновку, що межі історичного ареалу міста Києва не затверджено Міністерством культури України у відповідності до вимог статті 32 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» та Порядку №318.
		Про відсутність затверджених меж історичного ареалу міста Києва, дійшов висновку також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.04.2020 у справі №640/21505/18.
		Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №813/4993/15.
		Суд зазначає, що вказані висновки Верховного Суду, у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковими для суду першої інстанції.
		Той факт, що межі історичних ареалів міста Києва Міністерством культури України не затверджені, підтверджується й постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 по справі №640/9526/19, від 21.01.2020 по справі №640/8212/19 та від 11.02.2020 по справі №640/9524/19.
		Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин (на момент винесення оскаржуваного припису), а також станом на момент розгляду судом даної справи, межі історичних ареалів міста Києва (в тому числі й Центрального історичного ареалу), як історичного населеного місця України, як того вимагають положення Закону України «Про охорону культурної спадщини», з урахуванням приписів Порядку №318, належним чином не затверджені.
		Суд погоджується із доводами позивача стосовно того, що оскільки межі та режими використання історичних ареалів м. Києва не затверджено у встановленому законом порядку, за що частково відповідає безпосередньо Міністерство культури України, то відсутні правові підстави вважати, що земельна ділянка по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва знаходиться у межах Центрального історичного ареалу м. Києва. 
		Враховуючи викладене, посилання Міністерства культури України в Акті обстеження від 21.06.2018 та оскаржуваному приписі №1/22-18 від 19.07.2018 на той факт, що земельна ділянка по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва знаходиться у межах Центрального історичного ареалу м. Києва, є безпідставним.
		Суд також зазначає, що відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об'єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
		Об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
		Пам'ятка культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
		Згідно з ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, належить занесення об'єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток місцевого значення.
		З аналізу вказаних законодавчих норм, можна дійти висновку, що кожен об'єкт культурної спадщини місцевого значення має бути внесено Мінкультом до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
		В ході розгляду справи судом з'ясовано, що у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України відсутні дані про віднесення земельної ділянки по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва, до пам'яток культурної спадщини як національного, так і місцевого значення.
		Щодо відсутності дозволу Міністерства культури України на проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єкті «Будівництво багатофункціонального комплексу по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва» суд звертає увагу на наступне.
		Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини», проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.
		Зазначена норма вимагає отримання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць для фізичних осіб - виконавців відповідних робіт. Вона не покладає обов'язок отримання такого дозволу на юридичних осіб - замовників будівництва або підрядників.
		Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відтак, юридичну особу не може бути зобов'язано отримувати згаданий вище дозвіл.
		З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не поширюються на позивача, який є юридичною особою та згідно Договору про будівництво багатофункціонального комплексу від 21.12.2016, укладеного з ТОВ «Фін-Інвест Менеджмент», частково виконує функції Замовника на об'єкті «Будівництво багатофункціонального комплексу по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва», оскільки позивач не є особою, яка у відповідності до наведеної норми повинна одержувати дозвіл на проведення земляних та інших робіт на вищевказаному об`єкті будівництва. 
		Відповідна правова позиція викладена у п. п. 75-82 постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №826/5755/17.
		Суд не погоджується з доводами відповідача 1, що земельна ділянка по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва, згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу «Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року», затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, розташовується в Центральному історичному ареалі м. Києва, у зв'язку з чим ТОВ «Фін-Інвест Менеджмент» зобов'язано було отримати дозвіл на виконання земляних та інших робіт, оскільки такі спростовуються вищенаведеними обставинами.
		Щодо доводів відповідача 1, що Верховним Судом у постанові від 21.08.2019 по справі №826/12524/18 зазначено (абз. 2 стор. 7), що об'єкт будівництва по вул. Старонаводницькій, 42-44 у Печерському районі м. Києва знаходиться в межах Центрального історичного ареалу, у зв'язку з чим ТОВ «Фін-Інвест Менеджмент» здійснюючи будівельні роботи в історичному ареалі м. Києва без відповідного дозволу Міністерства культури України порушило законодавство про охорону культурної спадщини, результатом чого стало винесення оскаржуваного припису про припинення робіт, суд зазначає наступне.
		Суд вважає помилковими доводи відповідача 1, що наявність історичного ареалу м. Києва підтверджується постановою Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №826/12524/18, оскільки така ухвалена за інших фактичних обставин.
		Так, предметом спору у справі №826/12524/18 була правомірність прийняття Міністерством культури України припису про зупинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єкті, який, як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, розташований в безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - ансамблю Києво-Печерської Лаври та знаходиться в межах Центрального історичного ареалу, в зоні регулювання забудови І категорії, в ландшафтній охоронній зоні згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.98 №976, від 16.07.79 №920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979. 
		Дані обставини були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та учасниками справи не оспорювались. 
		Задовольняючи адміністративний позов та скасовуючи припис Міністерства культури України від 19 липня 2018 року №1/22-18, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що під час винесення оскаржуваного припису відповідачем недотримано процедуру перевірки, яка визначена Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
		Ухвалюючи постанову у даній справі, Верховний Суд виходив з меж касаційного розгляду, передбачених статтею 341 КАС України, зокрема частиною 1 вказаної статті, згідно з якою суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		Оскільки знаходження земельної ділянки, щодо якої був прийнятий оскаржуваний припис у даній справі, у межах Центрального історичного ареалу м. Києва не оспорювалась сторонами у касаційній скарзі та відзиві на неї, суд не досліджував дане правове питання, так як таке виходило за межі касаційного перегляду.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі №640/21505/18.
		Суд також критично ставиться до доводів відповідача 1, що відповідно до пункту 12 Порядку №318 в редакції, чинній на дату прийняття Київською міською радою рішення про затвердження Генерального плану м. Києва, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджувались відповідним органом місцевого самоврядування, Мінкультури або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини та затверджувалися Держбудом або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини. 
		Наведене не спростовує того факту, що станом на момент, винесення оскаржуваного припису, так й станом на момент розгляду судом даної справи, межі та режими використання історичних ареалів м. Києва не затверджено у встановленому законом порядку.
		Щодо доводів відповідача 1, що правомірність винесеного Міністерством культури України оскаржуваного припису підтверджується Містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки №1780/16/012/009-16 від 28.12.2016, у відповідності до п. 12 яких ТОВ «Фін-Інвест Менеджмент» зобов'язано було виконати вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме отримати відповідний дозвіл в Міністерстві культури України, то такі не відповідають вищенаведеним нормам законодавства.
		Суд відхиляє доводи відповідача 1, що дозвіл на проведення робіт на пам'ятках національного значення їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, видається в тому числі й юридичній особі, у зв'язку з чим ТОВ «Фін-Інвест Менеджмент» повинно було отримати відповідний дозвіл, то такі суперечать ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» та висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 27.02.2019 у справі №826/5755/17.
		Враховуючи той факт, що межі та режими використання історичних ареалів м. Києва не затверджено у встановленому законом порядку, а також те, що положення ч. 1 ст. 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не поширюються на позивача, суд дійшов висновку про безпідставність доводів Міністерства культури України, викладених в Акті обстеження від 21.06.2018 та приписі №1/22-18 від 19.07.2018, що земельна ділянка по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва розташована в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, у зв'язку з чим необхідно отримати дозвіл в Міністерстві культури України на проведення земляних робіт на об'єкті будівництва за вказаною адресою.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що у Міністерства культури України не було законних підстав для винесення припису №1/22-18 від 19.07.2018, у зв'язку з чим такий є протиправним та підлягає скасуванню. 
		Суд погоджується з доводами позивача, що оскаржуваний припис Міністерства культури України №1/22-18 від 19.07.2018 порушує права та законі інтереси останнього, який згідно Договору від 21.12.2016 частково виконує функції Замовника об'єкта «Будівництво багатофункціонального комплексу по вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва», та за рахунок якого здійснюється фінансування будівництва, оскільки фактично позивач змушений зупинити будівельні роботи на необмежений термін, а тому у відповідності до положень ст. 5 КАС України, позивач має право звернутися з позовом до суду за захистом своїх порушених прав шляхом визнання протиправним та скасування припису Міністерства культури України №1/22-18 від 19.07.2018.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
		Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. 
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 
		У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. 
		Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
		Таким чином, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення в повному обсязі.
		Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів підлягає сплачена сума судового збору по 960,50 грн. з кожного.
		На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд 
		ВИРІШИВ:
		1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгруппроектінвест-1» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 154; код ЄДРПОУ 41037676) до Міністерства культури та інформаційної політики України (01008, м. Київ, Михайла Грушевського, 12/2; код ЄДРПОУ 43220275) та Міністерства культури України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, код ЄДРПОУ 37535703) про визнання протиправним та скасування припису задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України №1/22-18 від 19.07.2018 р.
		3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгруппроектінвест-1» сплачений ним судовий збір у розмірі 960,50 грн. (дев'ятсот шістдесят гривень п'ятдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури та інформаційної політики України.
		4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгруппроектінвест-1» сплачений ним судовий збір у розмірі 960,50 грн. (дев'ятсот шістдесят гривень п'ятдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Суддя          Ю.Т. Шрамко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...