Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 309/2088/16-Ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів страхування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.07.2020.
Дата набрання законної сили: 15.07.2020
Номер судового провадження: 61-8531ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		15 липня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 309/2088/16-ц 
		провадження № 61-8531св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу   ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК»), ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором страхування та відшкодування шкоди.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 30 вересня 2014 року у с. Минай Ужгородського району Закарпатської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), під час якої автомобіль «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під його керуванням, зіткнувся з автомобілем «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , унаслідок чого автомобіль «Ford Kuga» також здійснив наїзд на автомобіль марки «Ford Transit», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який, у свою чергу, здійснив наїзд на автомобіль марки «Skoda», реєстраційний номер НОМЕР_4 . 
		 
		Унаслідок ДТП його автомобіль було пошкоджено. Винним у ДТП визнано ОСОБА_2 , цивільна відповідальність якого перед третіми особами як власника транспортного засобу «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у Приватному акціонерному товаристві страховому товаристві «Гарантія» (далі - ПрАТ СТ «Гарантія») на підставі полісу від 14 грудня 2013 року № АС/8281969 і у ПрАТ «УПСК» на підставі полісу від 15 серпня 2014 року № АІ/1256971. 
		 
		Розмір майнової шкоди, завданої йому пошкодженням транспортного засобу, становить 171 002,13 грн.
		 
		ПрАТ СТ «Гарантія» сплатило позивачу страхове відшкодування в сумі 49 000 грн. 
		 
		Листом від 21 травня 2014 року ПрАТ «УПСК» відмовило йому у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на вимоги пункту 3 статті 989 ЦК України щодо нікчемності договору страхування через неповідомлення страхувальником на момент його укладання про те, що на той час вже був укладений договір обов`язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу (далі - договір обов`язкового страхування) із ПрАТ СК «Гарантія». 
		 
		Вважає таку відмову незаконною, оскільки ПрАТ «УПСК» відмовило у виплаті страхового відшкодування на підставі, яка не передбачена положеннями статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		 
		З огляду на можливість здійснення страховиком перевірки у Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів наявності будь-яких інших чинних полісів страхування на момент укладення із ОСОБА_2 договору обов`язкового страхування від 15 серпня 2014 року № АІ/1256971, ПрАТ «УПСК» безпідставно посилається на необізнаність про факт укладення ОСОБА_2 із ПрАТ СТ «Гарантія» договору обов`язкового страхування від 14 грудня 2013 року № АС/8281969. 
		 
		Таким чином, ПрАТ «УПСК» зобов`язане відшкодувати йому 50 000 грн за договором обов`язкового страхування від 15 серпня 2014 року №  АІ/1256971, пеню в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України, відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що становить 26 958,90 грн, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України - три проценти річних у розмірі 1 742,47 грн та інфляційні втрати починаючи з 16 жовтня 2014 року у розмірі 25 966,15 грн, а разом - 104 667,52 грн. З урахуванням положень частини першої статті 1194 ЦК України з ОСОБА_2 на його користь підлягає стягенню різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 17 334,61 грн (171 002,13 грн - 49 000 грн - 104 667,52  грн).
		 
		Посилаючись на вказані вище обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь:
		 
		 - із ПрАТ «УПСК» - 104 667,52 грн, з яких 75 966,15 грн - сума боргу із урахуванням інфляційних втрат, 26 958,90 грн - пеня, 1 742,47 грн - три проценти річних; 
		 
		- із ОСОБА_2 - 17 334,61 грн на відшкодування майнової шкоди.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		 
		 
		Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 26 січня 2017 року у складі судді Кемня В. Д. позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ПрАТ «УПСК» на користь ОСОБА_1 104 667,52 грн за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 15 серпня 2014 року № АІ/1256971, з яких: 75 966,15 грн - сума боргу із урахуванням інфляційних втрат, 26 958,90 грн - пеня, 1 742,47 грн - три проценти річних. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 17 334,61 грн на відшкодування шкоди, завданої ДТП.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що 15 серпня 2014 року ПрАТ «УПСК» оформило з ОСОБА_2 договір страхування та видало йому страховий поліс № АІ/1256971 , строком дії з 01 вересня 2014 року до 31  серпня 2015  року, що не суперечить вимогам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». При цьому на момент укладення із ОСОБА_2 договору обов`язкового страхування від  15 серпня 2014 року № АІ/1256971 страховик мав можливість перевірити у Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів наявність у ОСОБА_2 будь-яких інших чинних полісів страхування.
		Оскільки між сторонами був укладений договір страхування із визначенням прав та обов`язків кожного учасника цього договору, а відмова у виплаті страхового відшкодування у випадку укладення іншого договору страхування законом не передбачена, то з ПрАТ «УПСК» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню страхове відшкодування у межах ліміту відповідальності страховика.
		Позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різниці між завданою шкодою та лімітом відповідальності страховика, що становить 17 334,61 грн, визнані ОСОБА_2 та відповідно до вимог частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року є такими, що не підлягають доказуванню.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «УПСК» задоволено частково.
		Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 26 січня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «УПСК» про стягнення 104 667,52 грн за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 15 серпня 2014 року № АІ/1256971 скасовано, у  задоволенні позову у цій частині відмовлено.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладений 15 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ПрАТ «УПСК» у вигляді полісу № АІ/1256971 , є нікчемним відповідно до пункту 3 статті 989 ЦК України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ  «УПСК» є безпідставними.
		У іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалось.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , від імені якого діє Пересоляк О. С. , просить скасувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року в частині відмови у задоволенні його позовних вимог, а рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 26 січня 2017 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено без всебічного та повного з`ясування фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення.
		Суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги та дослідив нові докази у справі, порушивши вимоги частини другої статті 303  ЦПК України 2004 року. Висновки апеляційного суду про неповідомлення ОСОБА_2 ПрАТ «УПСК» про наявність чинного договору обов`язкового страхування не ґрунтуються на матеріалах справи.
		 
		Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
		 
		Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 
		 
		Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ матеріали провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від  18  вересня 2017 року, витребувано справу № 309/2088/16-ц із суду першої інстанції.
		 
		31 січня 2019 року цивільну справу № 309/2088/16-ц передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «УПСК», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором страхування та відшкодування шкоди призначено до розгляду.
		 
		Короткий зміст позиції інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2018 року, представник ПрАТ «УПСК» адвокат Овчаренко Р. В. заперечував проти доводів ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 , рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року вважав законним й обґрунтованим, просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		30 вересня 2014 року у с. Минай Ужгородського району Закарпатської області сталася ДТП, під час якої автомобіль «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , зіткнувся з автомобілем «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , унаслідок чого автомобіль «Ford Kuga» також здійснив наїзд на автомобіль марки «Ford Transit», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який, у  свою чергу, здійснив наїзд на автомобіль марки «Skoda», реєстраційний номер НОМЕР_4 . 
		 
		Внаслідок ДТП автомобіль «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження.
		 
		Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 08 жовтня 2014 року № 106, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_6 на замовлення ОСОБА_1 , розмір майнової шкоди, завданої ОСОБА_1 пошкодженням транспортного засобу, становить 171 002,13 грн.
		 
		Постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 10 листопада 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вказаної вище ДТП, притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 340 грн (а. с. 15-18, 23-53).
		 
		Механізм та обставини ДТП сторонами не заперечуються.
		 
		14 грудня 2013 року ОСОБА_2 уклав із ПрАТ СТ «Гарантія» договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів із оформленням поліса № АС / 8281969, строком дії з 14 грудня 2013 року до 13 грудня 2014 року. Ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну потерпілого, був установлений у  межах 50 000 грн (а. с. 22).
		 
		15 серпня 2014 року ОСОБА_2 уклав із ПрАТ «УПСК» договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів із оформленням поліса № АІ/ 1256971, строком дії з 01 вересня 2014 року до 31 серпня 2015 року. Ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну потерпілого, був установлений у  межах 50 000 грн (а. с. 19).
		 
		ОСОБА_1 отримав страхове відшкодування від страховика ОСОБА_2 - ПрАТ СТ «Гарантія» за шкоду, завдану майну, у розмірі 49 000 грн на підставі поліса № АС/8281969 від 14 грудня 2013 року.
		 
		ОСОБА_1 звертався до ПрАТ «УПСК» із заявою від 10 травня 2015 року про здійснення страхового відшкодування на підставі договору страхування (поліса) від 15 серпня 2014 року № АІ/1256971 (а. с. 12). Оскільки рішення за заявою потерпілого від 10 травня 2015 року страховиком прийнято не було, представник ОСОБА_1 ОСОБА_7 25 червня 2015  року звернувся до страховика із відповідним запитом (а. с. 11).
		 
		Відповідно до листа ПрАТ «УПСК» від 21 квітня 2015 року № 1669/18, адресованого представнику позивача - ОСОБА_7 , 06 квітня 2015 року мав місце запит представника щодо результату розгляду заяви про виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування, однак така заява від ОСОБА_1 до ПрАТ «УПСК» не надходила, а була подана заява-повідомлення від  06  жовтня 2014 року про настання ДТП, зареєстрована за вх. № 634. Службовою перевіркою був установлений факт страхування на момент ДТП ОСОБА_2 цивільно-правової відповідальності одночасно у  ПрАТ СТ «Гарантія» та у ПрАТ «УПСК». При цьому ОСОБА_2 не повідомив ПрАТ «УПСК» про укладений раніше договір із ПрАТ СТ «Гарантія». З огляду на невиконання страхувальником положень пункту 3 статті 989 ЦК України щодо обов`язку повідомити страховика про інший договір страхування стосовно того ж об`єкта, який страхується, новий договір є нікчемним. Про ці обставини ОСОБА_1 було повідомлено листом від 16 жовтня 2014 року № 63, який він отримав особисто (а. с. 10).
		 
		2.     Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		 
		Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права 
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і  заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Рішення апеляційного суду відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «УПСК» про стягнення заборгованості за договором страхування, апеляційний суд виходив з  того, що договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 , оформлений полісом від 15 серпня 2014 року № АІ/1256971, є нікчемним у силу вимог пункту 3 статті 989 ЦК України, оскільки на момент його укладання ОСОБА_2 не повідомив страховика про те, що на той час вже був укладений договір обов`язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу із ПрАТ  СТ  «Гарантія».
		 
		Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду.
		 
		Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства, то застосовуються норми цього Закону.
		 
		Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у  договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
		 
		Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката) (частина перша статті 981 ЦК України).
		 
		Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.
		 
		Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		 
		Згідно з абзацом першим частини другої статті 215 ЦК України недійсним є  правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 989 ЦК України страхувальник зобов`язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об`єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об`єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
		 
		Пункт 17.1 статті 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику. 
		 
		Отже, чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування одного об`єкта з різними страховиками. У разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того ж самого об`єкта від тих саме ризиків, страхувальник зобов`язаний повідомити про це страховика. Невиконання такого обов`язку тягне за собою нікчемність нового договору страхування (постанова Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 759/10739/16-ц (провадження № 61-16092св18)).
		 
		При цьому обов`язок доказування факту виконання вимог закону щодо повідомлення страховика про наявність іншого чинного договору страхування щодо того самого об`єкта покладається саме на страхувальника, який повинен діяти як добросовісно, так і обачно, оскільки відповідні обставини можуть істотно вплинути на можливість укладення договору, його умови і, зрештою, на можливість його виконання.
		 
		Положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на страховика не покладено обов`язку перевіряти на момент укладання договору наявність іншого чинного договору страхування, укладеного страхувальником, який звернувся для обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.
		 
		З огляду на положення статей 3, 5, 14, 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо мети, об`єкта, обов`язковості та правової природи виду страхування, страховик не може відмовити будь-якому страхувальнику в укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Тому, за відсутності інших перешкод, відповідний договір страхування може бути укладений, однак ризик, пов`язаний із неповідомленням страховика про наявність іншого чинного договору страхування, який має наслідком нікчемність іншого договору, може стосуватись страхувальника, який не виконав свій обов`язок.
		 
		Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді досліджувалось питання повідомлення ОСОБА_2 ПрАТ «УПСК» про наявність у нього чинного полісу страхування з іншим страховиком.
		 
		Апеляційний суд, оцінюючи показання ОСОБА_2 як свідка, надані в суді першої інстанції, та показання ОСОБА_8 , який від імені ПрАТ «УПСК» оформлював з ОСОБА_2 договір обов`язкового страхування, дійшов висновку про неповідомлення відповідачем страховика про наявність у нього інших чинних полісів страхування. Враховуючи відмінність показань свідків, ОСОБА_2 було роз`яснено право давати пояснення апеляційному суду за правилами допиту свідка (стаття 184 ЦПК України 2004 року), від чого він відмовився.
		При цьому суд, крім показань свідків, досліджував також письмові докази, надані сторонами.
		 
		Встановивши на підставі наявних у матеріалах справи доказів те, що під час укладення договору обов`язкового страхування від 15 серпня 2014 року №  АІ/1256971 між ОСОБА_2 і ПрАТ «УПСК» останньому не було відомо про існування чинного договору страхування від 14 грудня 2013 року №  АС/8281969, укладеного між ОСОБА_2 і ПрАТ СТ «Гарантія», апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає заявник у касаційній скарзі.
		 
		Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                      Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:                                                                                                 І. А. Воробйова 
		 
		 
		                                                                                                            Б. І. Гулько
		 
		 
		                                                                                                            Р. А. Лідовець 
		 
		 
		                                                                                                            Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...