Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/1438/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.07.2020. Зареєстровано: 22.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.07.2020.
Дата набрання законної сили: 03.11.2020
Результат оскарження 03.11.2020 Восьмий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: П/380/1475/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		справа №380/1438/20
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		10 липня 2020 року                                                                                                                 м. Львів
		Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Василько А.В., розглянувши в закритому судовому засіданні адміністративну справу № 380/1438/20 за адміністративним 
		позовом ОСОБА_1 ,до Ради прокурорів України, представник - не з`явився Офісу Генерального прокурора, представник - Цинайко Н.І. Генерального прокурора Рябошапка Руслана Георгійовича, не з`явився  Прокуратури Львівської області, представник - Цинайко Н.І. Прокурора Львівської області Діденко Ірини Вікторівни, представник - Цинайко Н.І.про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення, наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому із врахуванням заяви про об`єднання позовних вимог просила:
		- Визнати протиправними дії прокурора Львівської області Діденко І.В. щодо скерування подання від 19.12.2019 про звільнення позивачки з адміністративної посади;
		- Визнати протиправним та скасувати рішення Ради прокурорів України №10 від 16.01.2020;
		- Визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо не проведення перевірки підстав звільнення позивачки з адміністративної посади при прийнятті оскаржуваного наказу;
		- Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора № 22к від 20.01.2020 про звільнення позивачки з посади заступника прокурора Львівської області на підставі  п. 3 ч.1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру»;
		- Поновити позивачку на посаді заступника прокурора Львівської області з 20.01.2020;
		- Зобов`язати прокуратуру Львівської області виплатити на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу;
		- Стягнути з прокуратури Львівської області та Офісу Генерального прокурора на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 130000 грн. солідарно;
		- Визнати протиправними дії прокурора Львівської області Діденко І.В. щодо нескерування мотивованого клопотання про призначення позивачки на посаду керівника Червоноградської місцевої прокуратури та надання відмови щодо відсутності підстав для призначення позивачки керівником Червоноградської місцевої прокуратури; 
		- Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Львівської області №265к від 20.02.2020 про звільнення позивачки з посади прокурора прокуратури Львівської області та органів прокуратури відповідно до ч.5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» з 20.02.2020;
		- Поновити позивачку на посаді прокурора прокуратури Львівської області та в органах прокуратури з 20.02.2020;
		- Зобов`язати прокуратуру Львівської області виплатити на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу;
		- Стягнути з прокуратури Львівської області на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 140000 грн. 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.01.2020 року, в день виходу з щорічної основної відпустки, працівником відділу роботи з кадрами прокуратури області позивачку ознайомлено з наказом Генерального прокурора № 22к від 20.01.2020 року про звільнення з посади заступника прокурора Львівської області у зв`язку із неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру») на підставі рішення Ради прокурорів України від 16.01.2020 року.
		Звільнення позивачки з посади заступника прокурора області проведено з порушенням гарантій щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення.
		Позивачку не повідомлено про будь-які перевірки щодо організації виконання нею посадових обов`язків, не надано та не ознайомлено з копіями документів, які стали підставою для перевірок, не ознайомлено та не надано документів, які складені за результатами таких перевірок. Крім цього, позивачку позбавлено можливості надати пояснення, висловити заперечення, клопотання та отримати копії відповідних рішень. 
		На думку позивачки вищевикладене підтверджує протиправність дій прокурора Львівської області ОСОБА_2 ., яка допустила порушення норм спеціального законодавства, яке безпосередньо стосується повноваження прокурора області за посадою. Зазначені протиправні дій прокурора області ОСОБА_2 супроводжувались проявами дискримінації стосовно позивачки як заступника прокурора області та вчинялись з метою подальшого незаконного звільнення з адміністративної посади, за те, що позивачка працювала на адміністративній посаді з попереднім керівником.
		Позивач переконана, що її звільнення з адміністративної посади відбувалося з ініціативи прокурора Львівської області Діденко І.В., яке ґрунтувалось на суб`єктивних підставах та полягало в дискримінаційному ставленні до позивачки як заступника прокурора області.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до цієї Конвенції (статті 1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзаци четвертий, п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
		У § 49 Рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 Європейський Суд з прав людини акцентував увагу на тому, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою. 
		Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).
		З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.      
		В подальшому, прокурор області скерувала подання про звільнення позивачки з адміністративної посади від 19.12.2019 до Генерального прокурора (а не до Ради прокурорів України, як це передбачено п. 14 Розділу V наказу Генеральної прокуратури України № 351 від 18.12.2017 «Про затвердження Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури»), яке стало підставою для звернення Генерального прокурора до Ради прокурорів України із листом про визначення можливості звільнення позивачки з адміністративної посади.
		За результатами розгляду вказаного звернення Генерального прокурора про визначення можливості звільнення позивачки з адміністративної посади, без розгляду матеріалів по суті, 16.01.2020 Рада прокурорів України, керуючись п.3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ст. 65 Закону України «Про прокуратуру», п.2.2, п.2.3, п.п.2 п.4.1 Положення про Раду прокурорів України, затвердженого всеукраїнською конференцією прокурорів 24 квітня 2017 року, Регламенту Ради прокурорів України, затвердженого рішенням Ради прокурорів України від 12 грудня 2017 року №5, прийняла рішення № 10 згідно якого Рада вирішила, що звільнення позивачки з посади заступника прокурора області можливо відповідно до вимог статті 41 Закону України «Про прокуратуру». Це рішення Ради прокурорів України стало підставою для звільнення позивачки з посади, згідно оскаржуваного наказу Генерального прокурора.
		На думку позивачки рішення Ради прокурорів України є самостійним рішенням, яке особа, права та інтереси якої ним порушено, не позбавлена права на його оскарження у встановленому для цього порядку (правова позиція викладене у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 826/13848/17).  
		Рада прокурорів України, роз`яснюючи Генеральному прокурору порядок звільнення з адміністративної посади в порядку ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», не констатувала факту звільнення позивачки з адміністративної посади, а роз`яснила Генеральному прокурору порядок звільнення з посади із зазначеної ним підстави. Натомість, повинна була оформити результатами розгляду звернення Генерального прокурора у вигляді листа (роз`яснення), відповіді на звернення, а не у формі рішення, оскільки рішення приймаються за результатами реалізації повноважень, передбачених ч. 9 ст. 71 Закону України «Про прокуратуру».  
		Роз`яснення (рішення) Ради прокурорів України, як підстава звільнення з адміністративної посади, не передбачена законодавством у переліку вичерпних підстав звільнення прокурора з адміністративної посади, і взагалі по своїй сутті, несе лише рекомендаційний характер. Рішення Ради прокурорів України № 10 від 16.01.2020 не може бути підставою для звільнення прокурора з адміністративної посади.
		Одночасно, п. 7.11 Положення про Раду прокурорів України, рішення Ради прокурорів, які не містять відомостей обмеженого доступу, оприлюднюються на офіційних веб-порталах Генеральної прокуратури України та Ради прокурорів у семиденний строк після прийняття. У такий же термін належним чином завірена копія прийнятого Радою прокурорів України рішення надається зацікавленій особі.
		Враховуючи те, що станом на момент подання позовної заяви рішення Ради прокурорів України №10 від 16.01.2020 на офіційних веб-порталах ні Офісу Генерального прокурора, ні Ради прокурорів України не оприлюднено, завірена копія вказаного рішення позивачці як зацікавленій особі не надана, сама Рада прокурорів де-факто таке рішення в розумінні закону, не вважає рішенням. Тому, підстави для його прийняття з вище перелічених питань взагалі відсутні. 
		Не враховуючи роз`яснення Ради прокурорів України щодо порядку звільнення з адміністративної посади відповідно до вимог ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», Генеральним прокурором, ігноруючи вимоги законодавства про те, що лише кадрова комісія уповноважена розглядати звернення щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, без дотримання гарантій особи щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань, приймає оскаржуваний наказ.
		В період з 15.01.2020 по 29.01.2020 позивач, згідно наказу прокурора області № 54к від 13.01.2020, перебувала у щорічній основній відпустці, яка надана відповідно до графіку відпусток працівників органів прокуратури Львівської області на 2020 рік, який 28.12.2019 затверджений прокурором області.
		Генеральним прокурор в порушення конституційних, трудових прав позивачки, передбачених ст. ст. 43, 45 Конституції України, ч. 3 ст. 40 КЗпП України, ч.3 ст. 41, ч.5 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» прийняв рішення про звільнення її з посади заступника прокурора області, в тому числі ще й під час перебування у щорічній основній відпусті, що ще раз свідчить про небажання дотримуватись гарантій особи щодо ознайомлення зі всією процедурою звільнення з підстав неналежного виконання посадових обов`язків, порушення вимог чинного законодавства щодо поряду звільнення із зазначеної підстави. 
		Прокурором Львівської області прийнято наказ № 265к від 20.02.2020 про звільнення позивачки з посади прокурора прокуратури Львівської області та з органів прокуратури відповідно до ч.5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» з 20.02.2020.
		Позивач вважає дії прокурора Львівської області Діденко І.В. та наказ прокурора Львівської області № 265к від 20.02.2020 з вищевказаних підстав також протиправними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, грубо порушують її права, оскільки наказ Генерального прокурора № 22к про звільнення позивачки з посади заступника прокурора Львівської області (адміністративної посади) у зв`язку із неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру») прийнято 20.02.2020, тобто під час перебування мене у щорічній основній відпусті (з 15.01.2020 по 29.01.2020).
		Вищевказані дії та рішення прокурора Львівської області ОСОБА_2 та Офісу Генерального прокурора, які призвели до грубого порушення трудових прав позивачки, що проявились у незаконному звільненні її з адміністративної посади, з негативним формулюванням підстав такого звільнення, завдали позивачці певних моральних страждань.   Дії Офісу Генерального прокурора спричинили позивачці моральну шкоду як працівнику прокуратури, шляхом прийняття наказу про звільнення полягали в свідомому, зухвалому, цілеспрямованому ігноруванням вимог чинного законодавства, які встановлені як найвищим органом законодавчої влади, так і відомих нормативно-правових актів.
		Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надала суду додаткові пояснення та докази, просила позов задоволити повністю.
		Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечили з підстав, що наказом Генерального прокурора від 20.01.2020 року № 22к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора Львівської області у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»).
		З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 30.01.2020 року після виходу з щорічної основної відпустки.
		ОСОБА_1 20.01.2020 року з органів прокуратури не була звільнена, а лише з адміністративної посади заступника прокурора області без припинення повноважень прокурора.
		ОСОБА_1 30.01.2020 року вручено повідомлення з переліком наявних вакантних та тимчасово вакантних посад. Окрім цього, 05.02.2020 та 10.02.2020 ОСОБА_1 додатково повідомлено про новоутворені вакантні та тимчасово вакантні посади.
		04.02.2020 року до прокуратури області надійшла письмова заява ОСОБА_1 про намір обійняти вакантну посаду керівника Червоноградської місцевої прокуратури.
		За результатами розгляду її заяви 14.02.2020 року ОСОБА_1 надано письмову відповідь.
		Оскільки ОСОБА_1 звільнено з адміністративної посади заступника прокурора області на підставі пункту 3 частини 1 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для вказаної адміністративної посади, підстави для внесення мотивованого клопотання щодо призначення її на вакантну адміністративну посаду керівника Червоноградської місцевої прокуратури області були відсутні. Від ОСОБА_1 не поступило більше жодної заяви щодо призначення на одну із запропонованих вакантних або тимчасово вакантних посад, прокуратурою області виданий наказ від 20.02.2020 № 265к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Львівської області та з органів прокуратури відповідно до частини п`ятої статті 41 Закону України «Про прокуратуру».
		Вимога позивача про відшкодування моральної шкоди не підтверджена жодними доказами.
		Представник відповідачів в судовому засідання позовні вимоги заперечила, надала суду додаткові докази та документи, просила суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 04.03.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Ухвалою суду від 31.03.2020 року справу № 380/1888/20 за позовом ОСОБА_1 до Ради прокурорів України, Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапка Руслана Георгійовича, Прокуратури Львівської області, Прокурора Львівської області Діденко Ірини Вікторівни про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення, наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, об`єднано в одне провадження зі справою № 380/1438/20. Ухвалою суду від 04.05.2020 року розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду від 01.07.2020 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
		Судом встановлені наступні обставини:
		19.12.2019 року прокуратурою області ініційовано питання (шляхом скерування Подання про звільнення з адміністративної посади від 19.12.2019 № 11-1484 вих-19) перед Генеральним прокурором щодо звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади заступника прокурора Львівської області на підставі пункту 3 частини 1 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з неналежним виконанням нею посадових обов`язків, установлених для вказаної адміністративної посади.
		28.12.2019 року Генеральною прокуратурою України скерований лист до Ради прокурорів України щодо визначення можливості звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Львівської області у зв`язку із неналежним виконанням посадових обов`язків.
		13.01.2020 року прокурором Львівської області видано наказ № 54к «Про надання ОСОБА_1 відпустки» з 15 по 29 січня 2020 року включно.
		16.01.2020 року Рада прокурорів України прийняла рішення за  №10 щодо визначення можливості звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Львівської області, яким вирішила що звільнення можливе відповідно до вимог ст. 41 Закону України «Про прокуратуру». 
		20.01.2020 року наказом Генерального прокурора № 22к позивачку звільнено з посади заступника прокурора Львівської області на підставі п. 3 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру». Підстава: рішення Ради прокурорів від 16.01.2020.
		30.01.2020 року Прокуратурою Львівської області повідомлено позивачку про наявні вакантні посади в органах прокуратури
		03.02.2020 року позивачка заявою повідомила Прокурора Львівської області про намір обійняти посаду керівника Червоноградської місцевої прокуратури.
		14.02.2020 року Прокуратурою Львівської області повідомлено позивачку про те, що відповідно до наказу Генерального прокурора від 20.01.2020 року № 22к її звільнено з адміністративної посади заступника прокурора області на підставі п. 3 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків установлених для вказаної адміністративної посади, підстав для внесення мотивованого клопотання щодо признання позивачки на вакантну адміністративну посаду керівника Червоноградської місцевої прокуратури області на даний час немає.
		20.02.2020 року наказом прокурора Львівської області № 265к «Про звільнення» позивачку звільнено з посади прокурора прокуратури Львівської області та органів прокуратури відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» з 20.02.2020 року.
		Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірні дії та рішення про звільнення протиправним та таким, що не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру».
		Судом частково враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірних дій та рішень з наступних встановлених підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
		Згідно з ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії прокурора Львівської області Діденко І.В. щодо скерування подання від 19.12.2019 про звільнення позивачки з адміністративної посади, визнання протиправним та скасування ти рішення Ради прокурорів України №10 від 16.01.2020, визнання протиправними дій Офісу Генерального прокурора щодо не проведення перевірки підстав звільнення позивачки з адміністративної посади при прийнятті оскаржуваного наказу, визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора № 22к від 20.01.2020 про звільнення позивачки з посади заступника прокурора Львівської області на підставі п. 3 ч.1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», суд зазначає, що такі підлягають задоволенню частково.
		Позивач обґрунтовує протиправність спірного наказу Генерального прокурора № 22к від 20.01.2020 про її звільнення, протиправними діями відповідачів та протиправністю на її думку рішення Ради прокурорів. 
		Згідно матеріалів справи, спір в цій частині виник у зв`язку з прийняттям відповідачем спірного наказу про звільнення позивачки із адміністративної посади. На думку суду позов в цій частині направлено саме на поновлення прав позивача щодо протиправного на її думку звільнення із адміністративної посади. 
		Суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки про:
		- Визнання протиправними дій прокурора Львівської області Діденко І.В. щодо скерування подання від 19.12.2019 про звільнення позивачки з адміністративної посади;
		- Визнати протиправним та скасувати рішення Ради прокурорів України №10 від 16.01.2020;
		- Визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо не проведення перевірки підстав звільнення позивачки з адміністративної посади при прийнятті оскаржуваного наказу;
		задоволенню не підлягають, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Такі вимоги по суті спору поглинаються спором про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора № 22к від 20.01.2020 про звільнення позивачки з посади заступника прокурора Львівської області на підставі  п. 3 ч.1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», при оцінці якого судом буде надано оцінку всім обставинам його прийняття.
		Судом враховуються аргументи позивача про протиправність наказу Генерального прокурора № 22к від 20.01.2020 про звільнення позивачки з посади заступника прокурора Львівської області на підставі  п. 3 ч.1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру»
		Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», (на час спірних правовідносин), Генеральний прокурор призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
		Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої  пунктами 2-10  частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з підстав неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
		Згідно із ч. 3 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, встановлюється у порядку, визначеному Генеральним прокурором, з дотриманням гарантій особи щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення.
		Згідно із ч. 6 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру», у разі якщо відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами дисциплінарного провадження стосовно прокурора, який обіймає адміністративну посаду, встановив неналежне виконання ним посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади, орган, що здійснює дисциплінарне провадження, у випадках, коли призначення на таку посаду відповідно до цього Закону здійснюється за рекомендацією Ради прокурорів України, ініціює перед Радою прокурорів України розгляд питання про внесення рекомендації щодо звільнення прокурора з адміністративної посади. (Дію частини шостої статті 49 зупинено до 1 вересня 2021 року - див.  абзац четвертий пункту 2  розділу II Закону № 113-IX від 19.09.2019).
		Згідно із п. 1 ч. 9 ст. 71 Закону України «Про прокуратуру», Рада прокурорів України вносить рекомендації про призначення та звільнення прокурорів з адміністративних посад у випадках, передбачених цим Законом. (Дію пункту 1 частини дев`ятої статті 71 зупинено до 1 вересня 2021 року - див.  абзац четвертий пункту 2  розділу II Закону № 113-IX від 19.09.2019)
		Згідно із п. 2 розділом ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зупинити до 1 вересня 2021 року дію  пункту 7 частини восьмої статті 8-1;  пункту 6 частини першої статті 9;  пункту 5 частини першої статті 11;  пунктів 3  і  4-1  частини першої статті 13;  частини другої статті 28;  статей 29,  31,  32-35,  37,  38;  частин четвертої,  п`ятої,  сьомої,  восьмої статті 39;  частини третьої статті 45;  частин першої - восьмої,  абзацу першого частини дев`ятої,  частин десятої  і  одинадцятої статті 46;  статті 47;  частин першої - третьої,  п`ятої - дев`ятої статті 48;  частини шостої статті 49;  статті 60;  пунктів 3  і  5 частини другої статті 67;  пункту 1 частини дев`ятої статті 71;  статей 73-76;  частин першої - третьої статті 77;  статей 78,  79  Закону України «Про прокуратуру» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 2-3, ст. 12).
		Згідно із п. 1 розділом ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, яке відбулось 24.09.2019.
		Судом не враховуються посилання відповідачів на п. 23 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», оскільки Рада прокурорів  України є вищим органом прокурорського самоврядування, а вказаним п. 23 визначено лише щодо повноваження членів Ради прокурорів України, які достроково припиняються на наступний день після дня початку роботи окружних прокуратур, що по суті не поновлює дію вищевказаних норм зупинених до 1 вересня 2021 року. 
		Таким чином, наказ Генерального прокурора № 22к від 20.01.2020 про звільнення позивачки з посади заступника прокурора Львівської області на підставі  п. 3 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» прийнятий на підстав рішення Ради прокурорів від 16.01.2020, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів дотримання гарантій позивачки щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення, а також спірний наказ прийнятний на підставі рішення Ради прокурорів повноваження якої на внесення рекомендацій про звільнення прокурорів з адміністративних посад зупинені до 1 вересня 2021 року.
		Про наявність інших законних підстав для звільнення позивачки з адміністративної посади у спірному наказі не зазначено.
		Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій прокурора Львівської області Діденко І.В. щодо нескерування мотивованого клопотання про призначення позивачки на посаду керівника Червоноградської місцевої прокуратури та надання відмови щодо відсутності підстав для призначення позивачки керівником Червоноградської місцевої прокуратури; визнання протиправним та скасування наказу прокурора Львівської області №265к від 20.02.2020 про звільнення позивачки з посади прокурора прокуратури Львівської області та органів прокуратури відповідно до ч.5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» з 20.02.2020, суд зазначає, що такі підлягають задоволенню частково.
		Позивач обґрунтовує протиправність спірного наказу прокурора Львівської області №265к від 20.02.2020 про звільнення позивачки з посади прокурора прокуратури Львівської області та органів прокуратури відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» з 20.02.2020, протиправними діями відповідача. 
		Згідно матеріалів справи, спір в цій частині виник у зв`язку з прийняттям відповідачем спірного наказу про звільнення позивачки з посади прокурора прокуратури Львівської області та органів прокуратури. На думку суду позов в цій частині направлено саме на поновлення прав позивача щодо протиправного на її думку зазначеного звільнення. 
		Суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки про:
		- Визнати протиправними дії прокурора Львівської області Діденко І.В. щодо нескерування мотивованого клопотання про призначення позивачки на посаду керівника Червоноградської місцевої прокуратури та надання відмови щодо відсутності підстав для призначення позивачки керівником Червоноградської місцевої прокуратури; 
		задоволенню не підлягають, оскільки і в цій частині обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
		Згідно із ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.
		У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.
		До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.
		Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. На думку суду, враховуючі фактичні обставини справи та вимоги законодавства позивач помилилася в обраному способі захисту сформувавши позовну вимогу про визнання протиправними дії.
		Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про протиправні дії суб`єкта владних повноважень, є встановлення судом додержання відповідним суб`єктом усіх передбачених законом умов та наявність права так діяти під час прийняття відповідного рішення.
		Судом враховуються аргументи позивачки про протиправність наказу прокурора Львівської області №265к від 20.02.2020 про звільнення позивачки з посади прокурора прокуратури Львівської області та органів прокуратури відповідно до ч.5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» з 20.02.2020, оскільки:
		Судом встановлено протиправність наказу Генерального прокурора № 22к від 20.01.2020 про звільнення позивачки з посади заступника прокурора Львівської області на підставі  п. 3 ч.1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру»
		Законодавцем встановлений чіткий алгоритм дій у випадку звільнення прокурора з адміністративної посади, а саме, що лише у разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.
		В матеріалах справи є докази того, що 30.01.2020 Прокуратурою Львівської області повідомлено позивачку про наявні вакантні посади в органах прокуратури. 03.02.2020 року позивачка заявою повідомила Прокурора Львівської області про намір обійняти посаду керівника Червоноградської місцевої прокуратури. 14.02.2020 року Прокуратурою Львівської області повідомлено позивачку про те, що відповідно до наказу Генерального прокурора від 20.01.2020 року № 22к її звільнено з адміністративної посади заступника прокурора області на підставі п. 3 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків установлених для вказаної адміністративної посади, підстав для внесення мотивованого клопотання щодо признання позивачки на вакантну адміністративну посаду керівника Червоноградської місцевої прокуратури області на даний час немає.
		Таким чином, наказ прокурора Львівської області №265к від 20.02.2020 про звільнення позивачки з посади прокурора прокуратури Львівської області та органів прокуратури відповідно до ч.5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» з 20.02.2020 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів відмови позивачки від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури.
		Про наявність інших законних підстав для звільнення позивачки посади прокурора прокуратури Львівської області та органів прокуратури у спірному наказі також не зазначено.
		Щодо позовних вимог про поновлення позивачки на посаді заступника прокурора Львівської області з 20.01.2020, поновлення на посаді прокурора прокуратури Львівської області та в органах прокуратури з 20.02.2020 та позовних вимог про зобов`язати прокуратуру Львівської області виплатити на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що в цій частині спірні правовідносини врегульовані нормами КЗпП України.
		Згідно ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Таким чином, оскільки судом встановлено звільнення позивачки з адміністративної посади без законної підстави, у зв`язку з чим суд вважає за можливим поновити позивачу на попередній роботі - на посаді заступника прокурора Львівської області 21.01.2020.
		З цих же підстав судом враховуються аргументи позивачки про зобов`язання прокуратури Львівської області нарахувати та виплатити на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд зазначає, що порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється  статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Встановлене  Конституцією  та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
		Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
		Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
		Позивачка як правову підставою для відшкодування моральної шкоди зазначає факт порушення відповідачами її прав у сфері трудових відносин, яке призвело до негативних наслідків, в тому числі немайнового характеру, проте не аргументує в чому полягає моральні страждання, втрата нормальних життєвих зав`язків, які вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя та не підтверджує заподіяну моральну шкоду належними та допустимими доказами, відтак в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Таким чином, з наведених судом підстав судом частково враховуються аргументи позивача та з цих же підстав судом частково не враховуються заперечення відповідачів.
		Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.  
		Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
		 
		 
		ВИРІШИВ:   
		 
		Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Ради прокурорів України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15), Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15), Генерального прокурора Рябошапка Руслана Георгійовича (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15), прокуратури Львівської області (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19), прокурора Львівської області Діденко Ірини Вікторівни (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19) про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення, наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, - задоволити частково.
		Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора № 22к від 20.01.2020 про звільнення ОСОБА_1 , з посади заступника прокурора Львівської області на підставі п.3 ч.1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру».
		Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Львівської області № 265к від 20.02.2020 року про звільнення ОСОБА_1 , з посади прокурора прокуратури Львівської області та органів прокуратури відповідно до ч.5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру».
		Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Львівської області з 21.01.2020 року.
		Зобов`язати прокуратуру Львівської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з проведенням усіх відрахувань відповідно до чинного законодавства.
		Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Львівської області з 21.01.2020 року та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню. 
		В іншій частині позову відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (ЄДРПОУ 0034051, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 840,80 грн. сплаченого судового збору.
		Стягнути за рахунок бюджетних прокуратури Львівської області (ЄДРПОУ 02910031, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 840,80 грн. сплаченого судового збору.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
		Рішення складено у повному обсязі 20.07.2020 року.
		 
		           Суддя                                                                                                   Гавдик З.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...