Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 814/1070/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про оскарження рішень третейських судів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2020.
Дата набрання законної сили: 09.07.2020
Номер судового провадження: 61-5328ав20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		09 липня 2020 року                                     
		м. Київ
		справа № 814/1070/19
		провадження № 61-5328ав20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
		з участю:
		секретаря судового засідання - Бондаря В. Б.,
		учасники справи:
		особа, яка подала заяву про скасування рішення третейського суду, - ОСОБА_1 ,
		представник заявника - адвокат Царьова Олена Сергіївна,
		позивач- ОСОБА_2 ,
		відповідач -  ОСОБА_3 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду           апеляційну скаргу  ОСОБА_4 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі судді Абрамова П. С. за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 27 серпня 2007 року у справі № 41/6 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності бланк, ВАР № 562134, реєстраційний № 2-2287, від 17 жовтня 2003 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст заяви
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського апеляційного суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 27 серпня 2007 року у справі № 41/6 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності, бланк ВАР № 562134, реєстраційний № 2-2287 від 17 жовтня 2003 року, ухвалене у місті Полтаві, вул. Старий Поділ, 8. 
		Клопотання мотивоване тим, що він, ОСОБА_1 , не був залучений до участі у справі, яка розглядалася третейським судом. Підставами для скасування рішення третейського суду є такі обставини: справа не підвідомча третейському суду; третейський суд вирішив питання про належні йому права та обов`язки.
		На підставі довіреності, яка була визнана третейським судом недійсною, вже були укладені правочини, у тому числі із ним, а саме: у грудні 2003 року ОСОБА_3 надав на його ім`я нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив здійснювати правочини, розпоряджатись майном, шляхом продажу, міни або дарування.
		Цей спір непідвідомчий третейському суду. У 2010 році він вже оскаржував рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській організації «Український правовий союз» від 30 серпня 2007 року у справі №41/8, у якій спір виник з аналогічних правовідносин. Спір між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є штучно створеним.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 27 серпня 2007 року у справі № 41/6 задоволено. Рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 27 серпня 2007 року у справі № 41/6 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності від 17 жовтня 2003 року, бланк ВАР № 562134, реєстраційний № 2-2287, скасовано.
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскаржуване рішення третейського суду впливає на майнові права та інтереси ОСОБА_1 , який не був залучений до участі у справі, оскільки ОСОБА_3 , діючи на підставі спірного доручення в інтересах ОСОБА_4 , 29 квітня 2004 року відчужив ОСОБА_5 7/20 частини нежитлового приміщення в будівлі АДРЕСА_1 . Надалі відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 25 вересня 2006 року право власності на ці 7/20 частини перейшло до заявника ОСОБА_1 . 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
		У березні 2020 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з апеляційною скаргою, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» у справі № 41/6 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності, бланк ВАР № 562134, реєстраційний № 2-2287, від 17 жовтня 2003 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права. 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що закон не передбачає скасування рішення третейського суду з тієї підстави, що рішення впливає на майнові права та інтереси особи.
		Вирішивши питання про недійсність довіреності з підстави порушення законодавства під час її реєстрації, третейський суд не вирішував питання про права інших осіб - власників нерухомого майна, які набули це право не за правочином, укладеного не на підставі оспорюваної довіреності ОСОБА_3 
		Полтавський апеляційний суд помилково визнав ОСОБА_1 особою, чиї права та обов`язки вирішив третейський суд, та яка не брала участі у справі.
		Суд не звернув уваги, що на підставі вказаної довіреності нерухомість переоформлена тільки на одну особу ОСОБА_5 , з часом перереєстрована на низку інших осіб, зокрема на   ОСОБА_1 
		ОСОБА_1 не є особою, з якою укладено правочин на підставі оспорюваної довіреності.  
		Рух справи  в суді апеляційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 .
		Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		30 червня 2020 року від ОСОБА_4 надійшло клопотання про розгляд справи без її участі у зв`язку поважними причинами та карантином.
		30 червня 2020 року від ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі у зв`язку з неможливістю взяти участь в судовому засіданні та карантином.
		Узагальнений виклад позицій інших учасників справи 
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року.
		Зазначав, що скасована третейським судом довіреність не може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_1 , оскільки є одностороннім правочином, у якому визначаються лише повноваження представника, а не права і обов`язки будь-яких осіб.
		Вважав, що суд має врахувати висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 05 березня 2019 року у справі                  № 873/22/18.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
		Суд встановив, що 17 жовтня 2003 року позивач ОСОБА_4 на ім`я відповідача ОСОБА_3 видала довіреність, бланк ВАР №562134 , реєстраційний № 2-2287, згідно з якою позивач уповноважила відповідача управляти та розпоряджатися майном, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, надавши довіреній особі право на вчинення від її імені обсягу усіх передбачених цивільним законом дій, пов`язаних з управлінням та розпорядженням нерухомим і рухомим майном.
		Доручення видано строком на три роки і дійсне до 17 жовтня 2006 року.
		Умовами третейської угоди від 01 липня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 досягли згоди про те, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії щодо: визнання недійсною нотаріально посвідченої довіреності від 17 жовтня 2003 року,  бланк ВАР № 562134, реєстраційний № 2-2287, посвідченої нотаріусом Царьовою І. В., підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнський громадській організації «Український правовий союз» відповідно до Регламенту цього третейського суду. Також сторони домовилися, що спір у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» буде розглядатися тільки на підставі письмових матеріалів, наданих сторонами, без проведення усного слухання та виклику сторін.
		Згідно з матеріалами третейської справи, в серпні 2007 року ОСОБА_4 звернулася до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» з позовною заявою, просила суд: довіреність від 17 жовтня 2003 року, бланк ВАР № 562134, реєстраційний № 2-2287, видану нею на ім`я ОСОБА_3 , визнати недійсною з моменту її виготовлення та реєстрації, тобто з 17 жовтня 2003 року.
		Третейська угода від 01 липня 2007 року була предметом розгляду в судах. Зі змісту третейської угоди випливає, що в цій угоді було передбачено, що усі розбіжності, вимоги або претензії щодо визнання недійсних нотаріально посвідчених довіреностей від 04 вересня 2002 року та від 17 жовтня 2003 року підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз».
		Заочним рішенням Київського районного суду м. Донецька від 26 серпня 2010 року (справа № 2-3847/10), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2010 року, визнано недійсною третейську угоду від 01 липня 2007 року в частині, що усі спори, розбіжності вимоги та претензії щодо визнання недійсною нотаріальної довіреності від 04 вересня 2002 року підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз».
		Як встановлено судами, третейська угода від 01 липня 2007 року є недійсною лише в частині вирішення справи третейським судом щодо довіреності від 04 вересня 2002 року.
		Суд першої інстанції встановив, що  судові рішення не є преюдиційними при вирішенні цієї справи, оскільки суди не вирішували питання щодо недійсності третейської угоди в частині досягнутої її сторонами згоди про вирішення третейським судом питання про визнання недійсною довіреності від 17 жовтня 2003 року.
		Вимоги щодо визнання недійсною третейської угоди від 01 липня 2007 року в частині довіреності від 17 жовтня 2003 року ОСОБА_1 не заявляв.
		Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 27 серпня 2007 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності задоволено. Визнано довіреність, посвідчену 17 жовтня 2003 року державним нотаріусом Другої державної маріупольської нотаріальної контори Царьовою І. В., зареєстровану в реєстрі № 2-2287, бланк ВАР № 562134, від імені ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , недійсною з моменту її вчинення, тобто з 17 жовтня 2003 року.
		Суд першої інстанції встановив, що відповідно до матеріалів третейської справи в позовній заяві ОСОБА_4 зазначила, що під час дії оспорюваної нотаріально посвідченої довіреності належна їй нерухомість була відчужена спочатку на ім`я ОСОБА_5 ,  надалі на ім`я інших осіб, в тому числі на ОСОБА_1 . Нею  заявлено клопотання про вирішення питання про залучення вказаних осіб до участі у справі як третіх осіб (а. с. 141). 
		З ухвали Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» про порушення провадження у справі від 20 серпня 2007 року випливає, що вказане клопотання ОСОБА_4 суд не вирішував.
		Згідно з цивільно-правовими угодами, що наявні в матеріалах справи, ОСОБА_3 , діючи на підставі спірного доручення в інтересах ОСОБА_4 , 29 квітня 2004 року відчужив ОСОБА_5 7/20 частини нежитлового приміщення в будівлі АДРЕСА_1 . Надалі право власності на ці 7/20 частини перейшло до заявника ОСОБА_1 відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 25 вересня 2006 року.
		На сьогодні в провадженні Жовтневого районного суду м. Маріуполь знаходиться цивільна справа (№ 263/11363/19) за позовом ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі продажу від 29 квітня 2004 року 7/20 частини нежитлового приміщення в будівлі АДРЕСА_1 .
		Позиція Верховного Суду як суду апеляційної інстанції
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника ОСОБА_1 - адвоката Царьову О. С., Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково апеляційної скарги  з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно з частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 454 ЦПК України сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду.
		Відповідно до частини другої статті 51 Закону України "Про третейські суди" (далі - Закон) рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.
		Відповідно до пункту 5 частини другої статті  458 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.
		Оцінюючи доводи заявника про вирішення рішенням третейського суду питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, суд першої інстанції виходив із  таких встановлених обставин.
		ОСОБА_3 , діючи на підставі спірного доручення в інтересах ОСОБА_4   29 квітня 2004 року відчужив ОСОБА_5 7/20 частини нежитлового приміщення в будівлі АДРЕСА_1 . Надалі право власності на ці 7/20 частини перейшло до заявника ОСОБА_1   відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 25 вересня 2006 року.
		У провадженні Жовтневого районного суду м. Маріуполь знаходиться цивільна справа (№ 263/11363/19) за позовом ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі продажу від 29 квітня 2004 року 7/20 частини нежитлового приміщення в будівлі АДРЕСА_1 .
		З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції дійшов висновку, що  оскаржуване рішення третейського суду впливає на майнові права та інтереси ОСОБА_1 , який не був залучений до участі у справі.
		Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів  виходить з такого.
		За змістом частини першої статті 454, частини другої статті 51 Закону право оскаржити рішення третейського суду  мають особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки.
		Верховний Суд виходить з того, що право на оскарження рішення третейського суду мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.
		На підставі  довіреності від 17 жовтня 2003 року, яку третейський суд визнав недійсною з моменту її вчинення,  були укладені правочини, зокрема  з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 .
		У грудні 2003 року ОСОБА_3 надав на ім`я ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив його здійснювати правочини, розпоряджатися майном шляхом продажу, міни або подарувати.
		У заяві про скасування рішення третейського суду ОСОБА_1 посилався на те, що   ОСОБА_3 усвідомлював, що на підставі спірної довіреності укладені  правочини, зокрема правочин з ОСОБА_5 , яка відчужила ОСОБА_1   приміщення за адресою : АДРЕСА_1 .
		Через чотири роки після видання довіреності ОСОБА_3 підписав з  ОСОБА_4 третейську угоду про те, що  всі спори, розбіжності, вимоги або претензії щодо визнання недійсною нотаріально посвідченої довіреності від 17 жовтня 2003 року підлягають остаточному вирішенні у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз».
		ОСОБА_1 посилався також на те, що у 2010 році він оскаржував рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 30 серпня 2007 року, у якій спір стосувався визнання недійсною іншої нотаріально посвідченої довіреності. 
		20  серпня 2019 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області відкрив провадження у справі № 263/11363/19 за позовом   ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу. 
		Суд витребував з Постійно діючого третейського суду при всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» третейську справу №41/6 та засвідчену у встановленому порядку копію рішення від 27 серпня 2007 року (місце знаходження: м. Полтава, вул. Старий Поділ, 8 ); у приватного нотаріуса Мошенко О.В. копію нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу 7/20 часток (2067,5 кв. м) нежитлових приміщень будівлі В-3, розташованої по АДРЕСА_1 , посвідченого 29 квітня 2004 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Мошенко О. В., зареєстрованого в реєстрі за №698.
		 З огляду на встановлені обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що   ОСОБА_1 має підстави вважати про позбавлення його права власності, яке він набув на підставі правочинів, укладених згідно з довіреністю від 17 жовтня 2003 року, яку третейський суд визнав недійсною. Тому ухвалене третейським судом рішення  завдає йому шкоди, що виражається у несприятливих наслідках.
		З огляду на встановлені у цій справі обставини, Верховний Суд не бере до уваги висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 873/22/18.
		Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що  рішення третейського суду впливає на майнові права та інтереси ОСОБА_1 , який не був залучений до участі у справі, відповідає положенням частини першої статті 454 ЦПК України, частини другої статті 51 Закону, отже є підставою для скасування рішення третейського суду відповідно до пункту 5 частини другої статті  458 ЦПК України.
		За змістом частини четвертої  статті 457 ЦПК України суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, якщо під час розгляду справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, визначені статтею 458, частиною другою статті 459 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з пунктом  1 частини другої статті 458 ЦПК України  рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо: справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.
		У заяві про скасування рішення третейського суду ОСОБА_1 посилався на дві підстави: справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що справа підвідомча третейському суду, а доводи заявника в цій частині є необґрунтованими.
		Верховний Суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходить за доводи апеляційної скарги з огляду на таке.
		Згідно зі статтею 41, частиною першою статті 62, статті 64 ЦК Української РСР (у редакції на час видачі оспорюваної довіреності) довіреністю є одностороння угода, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами та спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав або обов`язків тієї особи, яку представляють.
		Згідно зі статтею 5 Закону юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
		Відповідно до пункту 11 частини першої статті 6 Закону третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин (пункт 1 частини першої статті 15 ЦПК України 2004 року).
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
		 За змістом глави 3 розділу І «Загальні положення» ЦК Української РСР угода може бути визнана недійсною за позовом особи.
		Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Згідно з матеріалами справи   ОСОБА_4 просила визнати недійсною довіреність від 17 жовтня 2003 року, бланк ВАР № 562134, реєстраційний № 2-2287, яка видана строком на 3 роки, на момент звернення з позовом до третейського суду (01 серпня 2007 року) втратила чинність.
		Згідно з статтею 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.
		Суди України утворюють єдину систему. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (стаття 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (стаття 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів).
		Довіреність - це одностороння угода, яка може бути оспорена заінтересованими особами.
		Таким чином, розгляд спорів про визнання недійсними угод (правочинів) відноситься до юрисдикції суду як органу судової влади, а не третейського суду.
		Отже, ОСОБА_1 обгрунтовано посилався на таку підставу скасування рішення третейського суду як: справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону, а висновок суду першої інстанції в цій частині не відповідає нормам матеріального і процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції  в частині скасування рішення третейського суду не спростовують, стосуються власного тлумачення норм права.
		З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, виклавши її у редакції цієї постанови.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду апеляційної скарги
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Згідно з пунктом 4 частини першої, частини другої статті 376 ЦПК України підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги частково та  зміни судового рішення.
		Керуючись статтями 24, 351, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_4 задовольнити частково.
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                              А. С. Олійник
		                                                                                                                        О. В. Ступак
		                                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...