Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/5693/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи, що виникають із сімейних правовідносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.07.2020.
Дата набрання законної сили: 14.07.2020
Номер судового провадження: 61-6203ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                       
		Іменем  України                                            
		 
		14 липня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 552/5693/18
		провадження № 61-6203св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), 
		Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 березня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду 
		від 25 березня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., 
		Абрамова П. С., Бондаревської С. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.        Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до 
		ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна.
		Позовна заява мотивована тим, що 06 липня 1988 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , в якому перебувала до 09 лютого 1996 року, оскільки 09 лютого 1996 року відбулося розірвання шлюбу. З січня 1997 року їхні стосунки покращились і вони стали проживати однією сім`єю, вели спільне господарство, придбавали спільне майно. У 1993 році вони на сім`ю, яка складалась із трьох осіб: її, ОСОБА_5 та її дочки від першого шлюбу отримали квартиру АДРЕСА_1 . З часу отримання квартири вони спільно проживали у цій квартирі, несли витрати по її утриманню. За час проживання з відповідачем ОСОБА_5 вона постійно працювала, має трудовий стаж 31 рік. У квітні 2015 вона вийшла на пенсію. У період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу вони за спільні кошти придбали на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 квартиру АДРЕСА_2 , а також в 2009 році вони за спільні кошти придбали автомобіль VOLKSWAGEN JETTA 1/6 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 12 липня 2018 року ОСОБА_5 уклав договір банківського вкладу «Прибутковий строковий» № 138206 з 
		ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», розмір вкладу 
		180 000 грн. 
		Посилаючись на викладене, та враховуючи уточнені позовні вимоги 
		ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 з 01 січня 1997 року по 
		14 вересня 2018 року . Визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_5 майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 ; автомобіль VOLKSWAGEN JETTA 1/6 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; грошові кошти у розмірі 180 000 грн, що знаходяться на вкладному депозитному рахунку НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_5 в 
		ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» на підставі договору банківського вкладу «Прибутковий строковий» № 138206 від 12 липня 
		2018 року; грошові кошти у розмірі 21 016,95 доларів США з нарахованими відсотками станом на 27 травня 2019 року, що знаходяться на особовому рахунку № НОМЕР_4 , відкритому на ім`я ОСОБА_5 в АТ КБ «Приватбанк» відповідно до договору від 30 березня 2018 року 
		№ SAMDNWFD0071900058101; вміст сейфу НОМЕР_7, який знаходиться в базовому відділенні ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», право оренди на який оформлено ОСОБА_5 на підставі договору оренди індивідуального (банківського) сейфу від 11 вересня 2008 року № 38; земельну ділянку в садівничому товаристві «Колос» площею 680 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; садовий будинок у садівничому товаристві «Колос» з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 56.0 кв. м, за адресою АДРЕСА_3 ; гараж № АДРЕСА_4 загальною площею 19,4 кв. м в обслуговуючому кооперативі «Автоколектив «Гайок», що розташований за адресою 
		АДРЕСА_5 ; грошові кошти, що знаходяться на картковому рахунку, який відкритий ОСОБА_5 в АТ КБ «ПриватБанк». Просила визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного майна.
		Ухвалою суду від 23 травня 2010 року залучено до участі правонаступників відповідача ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , - 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач просила встановити факт її проживання однією сім`єю, як чоловіка та дружини, з ОСОБА_5 з 01 січня 1997 року. У період з 01 січня 1997 року по 01 січня 2004 року був чинний Кодекс про шлюб та сім`ю України в редакції 1969 року, який не передбачав такої норми права, як у статті 74 СК України в редакції чинній з 01 січня 2004 року, а тому не може бути застосована стаття 74 СК України до позовних вимог за період з 01 січня 1997 року по 01 січня 
		2004 року. 
		Із технічного паспорту на садовий будинок в садовому товаристві « ІНФОРМАЦІЯ_4 », що знаходиться по АДРЕСА_3 убачається, що садовий будинок (головна річ) збудований у 1989 році, тобто в період шлюбу ОСОБА_1 з 
		ОСОБА_5 , а інші допоміжні будівлі у період з 2005 по 2010 роки. Позивач, пред`явивши позов про визнання вказаного садового будинку спільною сумісною власністю її та ОСОБА_5 посилалася на вимоги статті 74 СК України, які не можуть бути застосовані до вказаних позовних вимог, оскільки на час придбання (побудови) цього садового будинку вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 та правовідносин, що склалися регулюються нормами чинного, на той час, Кодексу про шлюб та сім`ю України.
		Щодо позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки в садівничому товаристві «Колос» площею 680 кв. м, за адресою 
		АДРЕСА_3 на якій розташований спірний садовий будинок, яка на підставі державного акта на право приватної власності на землю 11-ПЛ № 013881 належить 
		ОСОБА_5 , то матеріали справи не містять доказів того, що право власності на спірну земельну ділянку на ОСОБА_5 зареєстроване у встановленому законом порядку.
		Із технічного паспорту на спірний гараж АДРЕСА_8 убачається, що він збудований в 
		2000 році, а отже норми статті 74 СК України, на яку позивач посилається, як на підставу задоволення її позовних вимог в цій частині, також не можуть бути застосовані до позовних вимог про визнання права власності на 
		1/2 частину спірного гаража.
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу та у визнанні за позивачем права власності на половину спірного майна, суд першої інстанції виходив з недоведеності цих вимог, оцінивши критично показання свідків, допитаних з боку позивача та відповідачів, та відсутності доказів наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат на придбання спірного майна.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного майна задоволено частково.
		Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період з 01 січня 2004 року по 14 ІНФОРМАЦІЯ_2 . У порядку поділу спільного майна визначено за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частину квартири 
		АДРЕСА_2 ; 1/2 частину автомобіля VOLKSWAGEN JETTA 1/6, 2008 року випуску; 1/2 частину грошових коштів у розмірі 180 000 грн, які внесені ОСОБА_5 на вкладний депозитний рахунок НОМЕР_3 у публічному акціонерному товаристві «Державний експортно-імпортний банк України» згідно договору банківського вкладу «Прибутковий строковий» 
		№ 136206 від 12 липня 2018 року; 1/2 частину грошових коштів у розмірі 
		21 016 доларів США 95 центів з нарахованими відсотками, що знаходяться на особовому рахунку № НОМЕР_4 , відкритому на ім`я ОСОБА_5 в акціонерному товаристві комерційний банк «Приватбанк» відповідно до укладеного договору № SAMDNWFD0071900056101 від 30 березня 2018 року, вклад «Стандарт»; 1/2 частину вмісту сейфу НОМЕР_7, який знаходиться у базовому відділенні публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», право оренди на який оформлено ОСОБА_5 відповідно до договору оренди індивідуального (банківського) сейфу від 11 вересня 2008 року № 38; 
		1/2 частину грошових коштів, які знаходяться на картковому рахунку, відкритому ОСОБА_5 в акціонерному товаристві «Полтава Банк».
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2020 року виправлено описки, допущені у постанові Полтавського апеляційного суду від 18 березня 2020 року.
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, враховуючи, що факт спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу, з яким пов`язані юридично значимі наслідки, зокрема, право спільної сумісної власності на майно, придбане чоловіком та жінкою під час такого проживання, законодавчо врегульований нормою статті 74 СК України, тому доказуванню підлягає спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період, починаючи з 01 січня 2004 року (дати набрання чинності СК України). Викладені письмові докази апеляційний суд визнав належними та в сукупності показаннями вказаних свідків вони підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_5 і ОСОБА_1 однією сім`єю без шлюбу у період із 01 січня 2004 року по 14 січня 2018 року, оскільки вони вели спільне господарство, в тому числі, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки. Такий висновок підтверджується також наданими позивачкою до матеріалів справи чисельними світлинами за різний період часу, на яких зафіксовані події у колі сім`ї, спільний відпочинок, поїздки та які, в свою чергу, свідчать про усталені сімейні відносини позивачки та ОСОБА_5 . Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у період спільного проживання позивачки та ОСОБА_5 однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрацію шлюбу, вони обоє працювали, продали спільну квартиру, одержували пенсію, мали депозитні вклади.
		Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що спірне майно, а саме квартира, автомобіль та грошові кошти на рахунках ОСОБА_5 є його та ОСОБА_1 спільною сумісною власністю, оскільки набуто у період їх спільного проживання: сторони працювали, одержували доходи, які об`єднували для ведення спільного господарства та набуття спільного майна, його ремонт та утримання.
		Отже, квартира АДРЕСА_2 , автомобіль VOLKSWAGEN JETTA, грошові кошти в розмірі 180 000 грн, і 21 016,95 доларів США з нарахованими відсотками, а також вміст сейфу НОМЕР_7, мають правовий статус спільної сумісної власності відповідно до статті 74 СК України та позивач має право на половину цього майна.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, 
		ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.   
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали справи із суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 18 березня 2020 року відмовлено. Зупинено дію постанови Полтавського апеляційного суду 
		від 18 березня 2020 року.
		У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного майна призначено до судового розгляду. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 червня 2018 року у справі № 753/21049/16-ц, від 26 квітня 
		2019 року у справі № 163/754/17, від 02 травня 2018 року у справі 
		№ 569/16289/15-ц та від 15 квітня 2019 року у справі № 635/4170/16-ц 
		(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 у якому вона просила вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 
		із 06 липня 1988 по 09 лютого 1996 року. Під час шлюбу їм надана у користування квартира АДРЕСА_1 , яка відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12 серпня 2009 року набута ними у приватну власність шляхом приватизації по 1/2 частині кожному 
		(а. с. 16, 17, т. 1).
		ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер (а. с. 160, т. 1). 
		На день смерті спадкодавець був зареєстрований у квартирі 
		АДРЕСА_2 . За цією ж адресою зареєстрована 
		ОСОБА_1 (а. с. 88, т. 1).
		Спадкова справа після смерті ОСОБА_5 заведена приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Карнарук Н. В. Заяви про прийняття спадщини за законом подали: 20 листопада 2018 року - 
		ОСОБА_1 , 20 листопада 2018 року - ОСОБА_2 , 28 лютого 2017 року - ОСОБА_3 ,07 березня 2019 року - ОСОБА_4 (а. с. 166, т. 1).
		Спірним майном є: садовий будинок у садовому товаристві «Колос» та земельна ділянка площею 680 кв. м, що розташовані за адресою: 
		АДРЕСА_3 ; гараж АДРЕСА_4 загальною площею 19,4 кв. м в обслуговуючому кооперативі «Автоколектив «Гайок», що розташований за адресою: 
		АДРЕСА_5 ; квартира АДРЕСА_2 ; автомобіль VOLKSWAGEN JETTA1/6, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 ; грошові кошти у розмірі 180 000 грн, що знаходяться на вкладному депозитному рахунку НОМЕР_3 у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»; грошові кошти у розмірі 21 016, 95 доларів США з нарахованими відсотками, що знаходяться на особовому рахунку 
		№ НОМЕР_6 у АТ КБ «Приватбанк»; вміст сейфу НОМЕР_7, який знаходиться у базовому відділенні ПАТ «Райффайзен Банк Аваль; грошові кошти, що знаходяться на картковому рахунку, відкритому у АТ «Полтава банк» 
		(а. с. 180-188, 189-192, 85-66, 70, 89, 179, т. 1).
		Із технічного паспорту на садовий будинок в садовому товаристві «Колос», що знаходиться по АДРЕСА_3 убачається, що садовий будинок (головна річ) збудований у 1989 році, тобто в період шлюбу ОСОБА_1 
		з ОСОБА_5 , а інші допоміжні будівлі у період з 2005 по 2010 роки 
		(а. с. 182-188, т. 1).
		Відповідно до технічного паспорта на спірний гараж АДРЕСА_9 він збудований у 2000 році (а. с. 189-192, т. 1).
		Відповідно до копії паспорту ОСОБА_1 та довідки про склад сім`ї, виданої 20 червня 2018 року ОСББ «Жовтнева, 59-А», вона із 19 червня 
		2014 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 , як дружина власника квартири ОСОБА_5 (а. с.11-12, 88, т. 1). 
		Надані ОСОБА_1 копії банківських квитанцій підтверджують сплату нею у період 2017-2018 роки комунальних послуг, що надаються у вказану квартиру (а. с. 76-87, 88, т. 1).
		Згідно акта від 20 вересня 2018 року, складеного мешканцями будинку по АДРЕСА_6 , з моменту заселення будинку, приблизно з 2012 року у вказаній квартирі проживала сім`я у складі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Остання здійснювала догляд, якого потребував чоловік у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та перенесенням кількох операцій 
		(а. с. 93, т. 1, а. с.135, т. 2).
		Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які знали ОСОБА_5 з 1973 року, а з часу його одруження і ОСОБА_1 , підтвердили, що ОСОБА_5 і ОСОБА_1 мали сімейні відносини, разом проживали та купили нову квартиру, спільно робили в ній ремонт, обставляли меблями, займалися домашнім господарством, працювали на дачі, відпочивали. Коли ОСОБА_5 хворів, ОСОБА_1 його доглядала.
		Свідок ОСОБА_9 пояснила, що знає ОСОБА_1 та її чоловіка 
		ОСОБА_5 близько 20 років, спілкувалися родинами. Свідок підтвердила, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 спільно займалися ремонтом придбаної квартири, заселилися в неї та потім спільно там проживали. Сумнівів, що вони не є подружжям, у свідка не виникало.
		Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які є сусідами, познайомилися з ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_5 у 2013 році, коли ті переїхали у квартиру по АДРЕСА_6 . Останній представив їм ОСОБА_1 , як свою дружину, та вони разом проживали у квартирі, вона готувала, ходила в магазин, придбавала ліки чоловіку, доглядала його, коли той потребував стороннього догляду.
		Свідок ОСОБА_12 підтвердила сімейні відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які продовжувалися після розірвання шлюбу. Вони проживали однією родиною, приїздили разом провідувати хвору матір ОСОБА_5 , надавали їй допомогу та здійснювали догляд, коли вона стала лежачою хворою, забравши до себе у квартиру в Полтаву. Позивач також доглядала ОСОБА_5 у лікарні у м. Києві після операції.
		Згідно договору купівлі-продажу житлових меблів № 55 від 27 грудня 
		2010 року ОСОБА_1 замовила на адресу: АДРЕСА_7 та оплатила ПП ОСОБА_13 (салон «ІНФОРМАЦІЯ_5») меблі на суму 28 080 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 27 грудня 2010 року, а ОСОБА_5 згідно квитанції від 12 лютого 2011 року оплатив 16 512 грн вартості побутової техніки (а. с. 71-72, т. 1).
		Відповідно до копії банківської квитанції № 0.0.650373728.1 від 14 листопада 2016 року ОСОБА_1 оплатила 16 000 грн вартості стенту для 
		ОСОБА_5 (а. с. 77, т. 1).
		Заявою від 06 листопада 2018 року за підписом голови садівничого товариства «Колос» та членів цього кооперативу ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 підтверджується, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 упродовж існування цього кооперативу за всі 30 років відвідували свою дачу за адресою АДРЕСА_3 , проводили там свій час, святкували сімейні свята, займалися посадкою та збором урожаю, підтримували добросусідські відносини з членами кооперативу (а. с. 136, т. 2).
		2.        Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Згідно з частиною другою статті 21 СК України проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
		Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).
		Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
		Зазначена правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.
		Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
		Під час застосування положень статті 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
		Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
		Задовольняючи позов частково, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що, враховуючи, що факт спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу, з яким пов`язані юридично значимі наслідки, зокрема, право спільної сумісної власності на майно, придбане чоловіком та жінкою під час такого проживання, законодавчо врегульований нормою статті 74 СК України, тому доказуванню підлягає спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період, починаючи з 01 січня 2004 року (дати набрання чинності СК України).
		Викладені письмові докази суд апеляційної інстанції визнав належними та в сукупності з показаннями вищевказаних свідків вважав їх такими, що підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_5 і ОСОБА_1 однією сім`єю без шлюбу у період із 01 січня 2004 року по 14 січня 2018 року, оскільки вони вели спільне господарство, в тому числі, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки. Такий висновок підтверджується також наданими позивачкою до матеріалів справи чисельними світлинами за різний період часу, на яких зафіксовані події у колі сім`ї, спільний відпочинок, поїздки та які, в свою чергу, свідчать про усталені сімейні відносини позивачки та ОСОБА_5 . Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у період спільного проживання позивачки та ОСОБА_5 однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрацію шлюбу, вони обоє працювали, продали спільну квартиру, одержували пенсію, мали депозитні вклади.
		Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно, а саме квартира, автомобіль та грошові кошти на рахунках ОСОБА_5 є його та ОСОБА_1 спільною сумісною власністю, оскільки набуто у період їх спільного проживання: сторони працювали, одержували доходи, які об`єднували для ведення спільного господарства та набуття спільного майна, його ремонт та утримання.
		Доводи касаційної скарги у їх сукупності зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження. 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що
		 
		 
		 
		рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 березня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		Судді                                                                                                 О. М. Осіян 
		Н. Ю. Сакара 
		С. Ф. Хопта
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...