Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 495/6187/16 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.07.2020.
Дата набрання законної сили: 22.07.2020
Номер судового провадження: 61-8385ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 липня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 495/6187/16
		провадження № 61-8385св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		суддів:                Гулейкова І. Ю.,                                    Погрібного С. О.,
		                             Усика Г. І.,                                              Яремка В. В.,
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області) про відшкодування майнової та моральної шкоди.
		 
		Заява мотивована тим, що 14 травня 2014 року вона була затримана та їй повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України. Ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2014 року у задоволенні клопотання слідчого про застосування до заявниці запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовлено та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який полягав у забороні покидати місце мешкання та покладено обов`язки про прибуття до Білгород-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області за першим викликом. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області, ухвала слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 
		від 15 травня 2014 року залишена без змін. Вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2015 року заявницю визнано невинуватою та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 366 КК України, на підставі статті 284 КПК України. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2015 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2015 року - без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2015 року залишено без змін.
		 
		Посилаючись на статті 23, 1167, 1172 ЦК України,ОСОБА_1 просила стягнути з ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області на свою користь у рахунок відшкодування майнової шкоди - 135 000,00 грн, у рахунок моральної шкоди - 2 000 000,00 грн.
		 
		Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 
		від 30 травня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 суму майнової шкоди у розмірі 135 000,00 грн. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн.
		 
		Рішення мотивоване тим, що позивач незаконно перебувала під слідством та судом, що є підставою для відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн та стягнення майнової шкоди у розмірі 135 000,00 грн, яка виразилась у понесених витратах на правову допомогу та в недоотриманні заробітної плати у зв`язку з незаконним відстороненням від посади.
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 
		від 30 травня 2018 року скасовано. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на відшкодування майнової шкоди 122 540,00 грн, на відшкодування моральної шкоди - 150 000,00 грн.
		 
		Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що розмір майнової шкоди, яка підлягає відшкодування розраховується із середньоденної заробітної плати, які позивач втратила внаслідок незаконних дій. Крім того, апеляційним судом при визначені розміру моральної шкоди, враховано ступінь душевних страждань, співмірність з мінімальним розміром заробітної плати та вимогами розумності і справедливості.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У травні 2020 року ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що пред`явлення позивачем вимоги до 
		ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області, а не до Державної казначейської служби України, є порушенням вимог ЦПК України. Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц у справах про відшкодування шкоди державою у резолютивній частині судових рішень не повинні міститись відомості про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів. До того ж, апеляційним судом проігноровано приписи Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та факт того, що позивачем не надано жодного підтверджуючого документа, який би свідчив про наявність у  ОСОБА_1 факту відсторонення від посади у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, а також останньою не надано жодних доказів щодо відсутності в неї на час проведення досудового слідства та судового розгляду, заробітку.
		 
		У липні 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області, у якому заявник просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		 
		Встановлені судами обставини
		 
		14 травня 2014 року заявнику повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України. Ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 
		від 15 травня 2014 року обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який полягав у забороні покидати місце мешкання та покладено обов`язки про прибуття до Білгород-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області за першим викликом.
		 
		Вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 
		від 09 лютого 2015 року заявницю визнано невинуватою та виправдано у пред`явленому обвинуваченні. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області 
		від 16 червня 2015 року вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2015 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		від 10 лютого 2016 року вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2015 року залишено без змін.
		 
		Із довідки Пенсійного фонду, виданої заявнику вбачається, що заробітна плата 
		за 2 місяці до її відсторонення склала: у березні - 5 469,68 грн за 20 календарних днів, у квітні - 5 948,84 грн за 21 календарний день.
		 
		Отже, середньоденна заробітна плата заявника, становила 278,5 грн (5 469,68 грн + 
		5 948,84 грн = 11 418,52 грн/41 день).
		 
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач незаконно перебувала під слідством та судом, що є підставою для відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн та стягнення майнової шкоди у розмірі 135 000,00 грн, яка виразилась у понесених витратах на правову допомогу та в недоотриманні заробітної плати у зв`язку з незаконним відстороненням від посади.
		 
		Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що розмір майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню розраховується із середньоденної заробітної плати, які позивач втратила внаслідок незаконних дій. Крім того, при визначені розміру моральної шкоди, апеляційним судом враховано ступінь душевних страждань, співмірність із мінімальним розміром заробітної плати та вимогами розумності і справедливості.
		 
		Верховний Суд не погоджується із зазначеними висновками судів з огляду на таке.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		 
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		 
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).
		 
		Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
		 
		Згідно з вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
		 
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
		 
		Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
		 
		Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
		 
		Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		 
		У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, моральна шкода.
		 
		Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
		 
		Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		 
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		 
		Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено, що розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
		 
		Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
		 
		Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відшкодування шкоди  ОСОБА_1 на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України та у порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та правильно визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати за 22 місяці перебування позивача під слідством та судом у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, визначивши відшкодування у розмірі 150 000,00 грн. При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував тривалість незаконного перебування під слідством та судом, порушення звичайного ритму життя та виникнення певних обмежень та незручностей у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що пред`явлення позивачем вимоги до 
		ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області, а не до Державної казначейської служби України, є порушенням вимог ЦПК України, не заслуговують на увагу, оскільки саме на державу покладено цивільну відповідальність за відшкодування завданої шкоди незалежно від вини цієї особи або органу.
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційним судом проігноровано приписи Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та факт того, що позивачем не надано жодного підтверджуючого документа, який би свідчив про наявність у  ОСОБА_1 факту відсторонення від посади у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, а також останньою не надано жодних доказів щодо відсутності в неї на час проведення досудового слідства та судового розгляду, заробітку, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої інстанції, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду 16 січня 2019 року у справі 
		№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		 
		Разом з тим зазначення апеляційним судом у резолютивній частині рішення відомостей про суб`єкт його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим, з огляду на таке.
		 
		Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
		 
		Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). 
		 
		Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		 
		Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		 
		Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
		 
		Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що резолютивна частина постанови підлягає зміні в частині зазначення про стягнення коштів не з Державної казначейської служби України, а з Державного бюджету України.
		 
		Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково.
		 
		Постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року змінити, виклавши її резолютивну частину у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 а відшкодування майнової шкоди 122 540,00 грн, на відшкодування моральної шкоди 150 000,00 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                               О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                     І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                       С. О. Погрібний
		 
		                                                                                              Г. І. Усик
		 
		                                                                                              В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...