Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/3884/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано судом: 29.07.2020. Зареєстровано: 29.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.07.2020.

Номер судового провадження: П/380/4003/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		справа№380/3884/20
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		28 липня 2020 року                                                                                 м.Львів
		Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Коморного О.І., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення Державної міграційної служби України та зобов`язання вчинити дії, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління державної міграційної служби у Львівській області.
		Обставини справи.
		На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №75-20 від 25.03.2020 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Грузії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19 липня 2019 року про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що підставою для звернення позивача з такою заявою є політичні погляди його брата ОСОБА_2 , який перебував та перебуває в опозиційній до влади Грузії політичній партії «Альянс патріотів Грузії», політичні погляди якого він завжди відкрито підтримував. В нього існують обґрунтовані побоювання, шо після його повернення до Грузії його можуть затримати та арештувати. Спілкуючись зі своїми батьками, останні повідомляли йому, що за місцем їхнього проживання працівники правоохоронних органів проводилися обшуки, цікавилися місцем перебування позивача, розповідали їм, що хочуть поспілкуватися з ним з приводу підтримки (заперечень) політичних поглядів його брата. Вказує, що 29.11.2019 проведено повторно співбесіду та ГУ ДМС у Львівській області 21.02.2020 винесено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі даного висновку Державна міграційна служба України прийняла рішення №75-20 від 25.03.2020 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Грузії ОСОБА_1 . Зазначає, що 10 квітня 2010 року ГУ ДМС України у Львівській області винесено повідомлення за №7 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вважає, що оскаржене рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Грузії ОСОБА_1 №75-20 від 25.03.2020, є необґрунтованим, не підтверджене належними доказами, винесене передчасно без повного, всебічного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи. Просить суд задовольнити позов.
		Ухвалою суду від 27.05.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		Відповідач позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що заявник не надав жодних документів на підтвердження підстав побоювання стати жертвою переслідування на території країни походження. Серед тверджень, які надав заявник, він не навів правдоподібних фактів свого особистого переслідування в країні походження. Тобто, немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконаннями. Зазначає, що заявник, перетнувши легально кордон в Україну в квітні 2017 року не звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до міграційної служби в строк установлений Законом України «Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а понад два роки перебував на території України нелегально. Слід зазначити, що після повернення до країни громадянської належності заявнику не буде завдано серйозної шкоди відповідно до першого та третього елементу визначеного поняттям "серйозна шкода", оскільки заявник не повідомляє про ризик застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару. Заявник на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягувався, з цих приводів державними органами не переслідувався. Також, заявник не повідомляє про ризик застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання на території країни громадянської належності, а твердження заявника про те, що його можуть затримати та арештувати за політичні погляди його брата видаються надуманими, неправдоподібними та жодним чином не підтверджуються. Вказує, також, що заявник під час співбесіди повідомив, що приїхав до України, тому що на нього чекали друзі. Разом з тим, заявник не вказує чіткої мети виїзду до України, його основною метою було покинути країну громадянської належності. Згодом, звернувся за міжнародним захистом до територіального підрозділу ДМС в липні 2019 року, мотивуючи тим, що йому порадили друзі звернутися за захистом. Отже, аналізуючи вищенаведені факти, випливає, що заявник зловживає процедурою міжнародного захисту, а звернення до міграційної служби обумовлене не потребою у міжнародному захисті, а бажанні легалізації на території України. Враховуючи вищенаведене, відповідач зробив висновок, що у разі повернення до Грузії заявник не зазнає серйозної шкоди, визначеної в статті 3 Європейської Конвенції та статті 15 Кваліфікаційної Директиви ЄС 2011/95/ЕU, та не буде загрожувати ризику зазнати поводження, яке заборонене п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасово захисту», а тому в даному випадку відсутні підстави для прийняття рішення про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту. За інформацією ГУНП сектору міжнародного поліцейського співробітництва у Львівській області громадянин Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 значиться в базах даних генерального Секретаріату Інтерполу (дві країни - ініціатори): НЦБ Інтерполу Російської Федерації (Москва, РФ) - внесений для отримання інформації щодо місцезнаходження; НЦБ Інтерполу в Грузії (Тбілісі) - внесений для застереження що дана особа є потенційно небезпечною. В результаті всебічного, об`єктивного та неупередженого аналізу матеріалів особової справи № 2019LV0027 та інформації по країні походження, було встановлено, що заява ОСОБА_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необгрунтованою (за для легалізації), а відповідно у нього немає підстав для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов передбачених пунктами 1, 13, частини 1, статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Відповідно до вимог чинного законодавства, вказаний висновок та матеріали особової справи позивача  скеровані до ДМС України для прийняття рішення по суті. Рішенням ДМС України від 25.03.2020 №75-20 громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказує, що 10.04.2020 Головним управлінням ДМС України у Львівській області повідомлено ОСОБА_1 , щодо прийнятого ДМС України рішення про відмову йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (повідомлення №7).
		Від третьої особи Головного управління державної міграційної служби у Львівській області пояснень до суду не надходило.
		Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та 
		встановив:
		19 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		Як з`ясовано з особової справи позивача № 2019LV0027, при перекладі прізвища позивача було допущено помилку і замість « ОСОБА_1 » було перекладено « ОСОБА_1 », яка згодом виправлена і надалі всі дії проводилася по прізвищу « ОСОБА_1 ».
		Наказом ГУ ДМС України у Львівській області №225 від 08 серпня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		09 серпня 2019 року ГУ ДМС України у Львівській області винесено повідомлення №43 про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Позивач звернувся 19 серпня 2019 року із скаргою до Державної міграційної служби України на наказ ГУ ДМС України у Львівській області №225 від 08 серпня 2019 року. 
		Рішенням Державної міграційної служби України №181-19 від 29.10.2019 року скаргу задоволено, а рішення ГУ ДМС України у Львівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Грузії ОСОБА_1 , - скасовано.
		29.11.2019 відповідачем проведено співбесіду з позивачем та ГУ ДМС у Львівській області 21.02.2020 винесено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		На підставі даного висновку Державна міграційна служба України прийняла рішення №75-20 від 25.03.2020 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Грузії ОСОБА_1 .
		10 квітня 2010 року ГУ ДМС України у Львівській області надіслано позивачу повідомлення №7 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Позивач не погоджуючись з рішенням відповідача, звернувся за захистом свої прав та інтересів до суду.
		При прийнятті рішення суд керувався наступним.
		Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
		Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
		Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
		Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
		Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
		Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
		Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
		Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
		Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
		Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
		При цьому, слід зазначити, що заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
		Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
		Таким чином підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		Отже, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
		Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду  від 14 квітня 2020 року у справі №420/208/19.
		Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
		Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
		Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).
		Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
		Судом встановлено з матеріалів справи, а саме з протоколу співбесіди №1 від 25.07.2019 та від 29.11.2019, що позивач громадянином Грузії, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Народився в АДРЕСА_1 , де проживав до виїзду разом із сім`єю. За національністю - грузин, за релігійними переконаннями - християнин. Сімейний стан - неодружений. Відношення до військової служби - не військовозобов`язаний. Рідна мова - грузинська, розуміє російську. Освіта - середня: закінчив середню школу у місті Самтредія. В країні походження він працював різноробочим. В Україні на сьогоднішній день не працює. В країні постійного проживання залишилися батьки: мати ( ОСОБА_7 ) та батько ( ОСОБА_8 ). Батьки пенсіонери, не працюють. Також, у заявника є брат ( ОСОБА_2 ), який зі слів заявника проживає на Кіпрі з 2012 року.
		Судом також встановлено, що у своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту заявник вказує, що не може повернутися до Грузії через політичні погляди його брата, якого він підтримував. За словами заявника, якщо він повернеться, то його можуть затримати та арештувати. Заявник стверджує, що не може повернутися в Грузію через побоювання зазнати шкоди від представників опозиційної партії, оскільки його брат був членом політичної партії «Альянс патріотів Грузії», а він підтримував брата у його політичних поглядах, тому існує загроза, що його можуть ув`язнити. Згідно пояснень заявника, стосовно нього були переслідування через те, що його рідний брат належав до провладної партії.
		Судом також встановлено, що позивач стверджує, про факт обшуку його помешкання представниками правоохоронних органів. Останній обшук проводився в 2016 році, проте, на той час заявник відбував покарання на території Російської Федерації за ч.1 статті 228 КК РФ (зберігання наркотичних засобів). 
		З протоколів співбесіди судом встановлено, що зі слів заявника, через пів року, відповідно до рішення суду його відпустили. Згодом, через незаконне перебування на території Російської Федерації заявника депортували до Грузії, проте, як стверджує заявник, до країни громадянської належності його не впустили через його брата.
		Суд бере до уваги покликання відповідача, що заявник не навів конкретних фактів, яким чином відбувалося переслідування на території громадянської належності. 
		Разом з тим, статтею 6 цього Закону № 3671-VI встановлено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Так, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
		яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
		яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
		яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;
		стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
		яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
		Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
		Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
		Згідно висновку ГУ ДМС у Львівській області щодо прийняття рішення про відмову про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.02.2020, зазначено, що в результаті всебічного, об`єктивного та неупередженого аналізу матеріалів особової справи № 2019LV0027 та інформації по країні походження, було встановлено, що заява ОСОБА_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необгрунтованою (за для легалізації), а відповідно у нього немає підстав для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов передбачених пунктами 1,13, частини 1, статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Також вказано, що після повернення до країни громадянської належності заявнику не буде завдано серйозної шкоди відповідно до першого та третього елементу визначеного поняттям "серйозна шкода", оскільки заявник не повідомляє про ризик застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару. Заявник на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягувався, з цих приводів державними органами не переслідувався. Також, заявник не повідомляє про ризик застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання на території країни громадянської належності, а твердження заявника про те, що його можуть затримати та арештувати за політичні погляди його брата видаються надуманими, неправдоподібними та жодним чином не підтверджуються.
		Разом з тим, згідно з інформацією ГУНП сектору міжнародного поліцейського співробітництва у Львівській області громадянин Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 значиться в базах даних генерального Секретаріату Інтерполу (дві країни - ініціатори):
		НЦБ Інтерполу Російської Федерації (Москва, РФ) - внесений для отримання інформації щодо місцезнаходження;
		НЦБ Інтерполу в Грузії (Тбілісі) - внесений для застереження що дана особа є потенційно небезпечною.
		Відповідачем не долучено до матеріалів справи доказів проведеної перевірки щодо підстав внесення громадянина Грузії ОСОБА_1 в базу даних генерального Секретаріату Інтерполу країною - ініціатором Грузія, щодо застереження що позивач є потенційно небезпечною особою та не встановлено що саме інкримінується позивачеві у країні громадянської належності, куди позивач побоюється повернутися.
		Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач не провів процедуру перевірки заяви позивача для прийняття рішення на підставі повного, ретельного, об`єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивача за міжнародним захистом.
		Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не дослідив поточної та актуальної інформації щодо ситуації позивача, не надав доказів перевірки притягнення такого до кримінальної відповідальності, не спростував можливості загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення.
		Також відповідачем не було поставлено вимоги щодо надання додаткових відомостей ні від позивача, ні від органів державної влади для уточнення інформації щодо ситуації у країні громадянської належності позивача станом на час прийняття оскаржуваного рішення.
		Чинні міжнародні договори, до яких приєдналася Україна, є частиною національного законодавства України згідно з Конституцією України.
		Право на життя і заборона катувань також закріплені в ратифікованих Україною міжнародних договорах, таких як Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		Згідно положень статті 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.
		Відповідно до статей 2, 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
		Відтак, враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що наказ Державної міграційної служби України рішення Державної міграційної служби України №75-20 від 25.03.2020 про відмову громадянину Грузії ОСОБА_1  у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є передчасним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим заява позивача про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту підлягає повторному розгляду.
		Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
		Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 14 частини першої статті 5 Закону України  "Про судовий збір", а відтак, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
		Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 132, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - 
		у х в а л и в :
		1. Позов задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №75-20 від 25.03.2020 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		3. Зобов`язати Державну міграційну службу України (вул. Володимирська, 9, м. Київ 1, 01001; ЄДОПОУ: 37831493) повторно розглянути заяву громадянина Грузії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 19 липня 2019 року про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		4. Судові витрати розподілу не підлягають.
		Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст рішення складений 28.07.2020.
		 
		                    Суддя                                                                       Коморний О.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...