Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/14208/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 29.07.2020. Зареєстровано: 29.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.07.2020.
Дата набрання законної сили: 29.07.2020
Номер судового провадження: 850/2919/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		29 липня 2020 року           справа №200/14208/19-а 
		 
		приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
		 
		Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Гайдара А.В., Геращенка І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року № 200/14208/19-а (головуючий суддя І інстанції - Загацька Т.В.), складене у повному обсязі 14 лютого 2020 року у м. Слов`янськ Донецької області за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання недійсною та скасування податкової консультації, зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		                                                           ВСТАНОВИВ:
		 
		09 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  Головного управління ДПС у Донецькій області про:
		-           визнання недійсною та скасування податкової консультації відповідача, викладеної у листі № 1116/10/05-99-33-02 від 31 жовтня 2019 року;
		-          зобов`язання відповідача надати нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду у якій зазначити, що адвокат не повинен сплачувати ЄСВ в ті місяці (періоди), коли він не отримував доходу від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний внесок за такого адвоката сплачує роботодавець (а.с. 5-9).
		Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі  адміністративний позов задоволено частково. Визнано недійсною та скасовано податкову консультацію Головного управління ДПС у Донецькій області, викладену у листі №1116/10/05-99-33-02/ІПК від 31 жовтня 2019 року. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 48-51). 
		Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління ДПС у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі № 200/14208/19-а та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. 
		В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що  адвокат, який здійснює свою діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (ст.13 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). 
		Згідно з нормами п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України незалежна професійна діяльність - це діяльність адвокатів за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. 
		Зазначило, що фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність не є підприємницькою і не може здійснюватися фізичною особою - підприємцем.
		Відповідно до п.178.1 ст.178 Податкового кодексу України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із ст.65 Кодексу. 
		Зауважує, що обов`язки платників єдиного внеску виникають у зазначених осіб з початку провадження відповідної діяльності. 
		Вказує, що з 01 січня 2017 року Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обов`язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п.5 ч.1 ст.4 Закону, як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності. 
		Таким чином, вважає, що посадовими особами відповідача надано повну та змістовну індивідуальну податкову консультацію, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства (а.с. 55-56).
		Позивач та представник відповідача в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
		Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.
		В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є особою, який має право на зайняття адвокатською діяльністю згідно Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2953 від 21 листопада 2006 року (а.с. 10-13).
		Як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 останній перебуває в трудових відносинах з ВАТ «Енергомашспецсталь» (ПАТ «Енергомашспецсталь») з 13 вересня 2006 року по теперішній час (а.с. 14-15).
		На заробітну плату ОСОБА_1 у період з січня 2018 року по вересень 2019 року нараховувався єдиний соціальний внесок в загальній сумі 127704,63 грн., що підтверджується довідкою ПАТ «Енергомашспецсталь» №13/611 від 20 листопада 2019 року (а.с. 16).
		01 жовтня 2019 року позивачем до контролюючого органу подано звернення щодо надання індивідуальної податкової консультації, в якому останній просив керуючись ст.ст.52,53 Податкового кодексу України надати в письмовій формі індивідуальну податкову консультацію та роз`яснити чи існує у ОСОБА_1 як адвоката обов`язок сплачувати єдиний внесок в ті місяці (періоди), коли він не отримав доходу від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний внесок за нього сплачує роботодавець (а.с. 17-19).
		Головним управлінням ДПС у Донецькій області надано індивідуальну податкову консультацію №1116/10/05-99-33-02/ІПК від 31 жовтня 2019 року, згідно змісту якої вбачається, що відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є платниками єдиного внеску. Зауважено, що обов`язки платників єдиного внеску виникають у зазначених осіб з початку провадження відповідної діяльності. Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464, у разі, якщо платник єдиного внеску, визначений п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464, не отримав дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, він зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, з 01 січня 2017 року Законом №2464 обов`язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464, як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності (а.с. 21-23).
		Спірним питанням у справі є правомірність надання податковим органом індивідуальної консультації на запит позивача.
		Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що  позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, що тягне за собою скасування податкової консультації.
		Позовні вимоги про зобов`язання відповідача надати податкову консультацію, суд першої інстанції визнав передчасними з огляду на положення  п.53.2 ст.53 ПК України, відповідно до яких на відповідача покладено обов`язок протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування індивідуальної податкової консультації надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції виключно в межах апеляційної скарги, тобто надає оцінку лише частині задоволених вимог, а саме правомірності визнання недійсної та скасування податкової консультації.
		Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються  Податковим кодексом України (далі - ПК України).
		Відповідно до пункту 61.1  статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
		Згідно п. 14.1.172  ст. 14 ПК України  податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
		При цьому, пп. 14.1.172-1  п. 14.1  ст. 14 ПК України  визначено, що індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
		Відповідно до пункту  52.1  статті  52 Податкового Кодексу України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
		Відповідно до пункту  52.4  статті  52 Податкового Кодексу України індивідуальні податкові консультації надаються: в усній формі - контролюючими органами та державними податковими інспекціями; у письмовій формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.
		Відповідно до пункту  53.3  статті  53 Податкового Кодексу України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
		Скасування судом індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
		Тобто, податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.
		01 жовтня 2019 року позивачем до контролюючого органу подано звернення щодо надання індивідуальної податкової консультації, в якому останній просив керуючись ст.ст.52,53 Податкового кодексу України надати в письмовій формі індивідуальну податкову консультацію та роз`яснити чи існує у ОСОБА_1 як адвоката обов`язок сплачувати єдиний внесок в ті місяці (періоди), коли він не отримав доходу від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний внесок за нього сплачує роботодавець як найманому працівнику (а.с. 17-19).
		Головним управлінням ДПС у Донецькій області надано індивідуальну податкову консультацію №1116/10/05-99-33-02/ІПК від 31 жовтня 2019 року, згідно змісту якої вбачається, що відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є платниками єдиного внеску. Зауважено, що обов`язки платників єдиного внеску виникають у зазначених осіб з початку провадження відповідної діяльності. Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464, у разі, якщо платник єдиного внеску, визначений п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464, не отримав дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, він зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, з 01 січня 2017 року Законом №2464 обов`язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464, як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності (а.с. 21-23).
		З аналізу наведених норм  ПК України, суд приходить до висновку, що податкова консультація є правовим актом індивідуальної дії, який містить правову позицію контролюючого органу щодо застосування конкретних норм податкового законодавства. 
		Також право позивача на оскарження індивідуальної податкової консультації, як правового акту індивідуальної дії, прямо передбачено чинним законодавством України. Надання консультації є наслідком належної реалізації податковим органом своїх владних управлінських функцій в сфері податкового законодавства, яка може створювати для платника податків на якого вона спрямована відповідні права у цій сфері. Зазначена консультація, як певне рішення суб`єкта владних повноважень повинне відповідати вимогам законодавства, норми якого регулюють відповідні правовідносини.
		Щодо суті податкової консультації та спірних в ній питань, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
		Згідно із п.2 ч.1 ст.1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
		Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
		Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
		Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Відповідно до ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
		Згідно з абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
		Пунктом 5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
		Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
		для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
		для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-V не врегульовано.
		Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. 
		Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. 
		Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
		Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
		З аналізу вищевказаних норм права, слідує, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
		В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
		Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
		За цих обставин наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу, яка не пов`язана з діяльністю позивача як найманого працівника.
		З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з ВАТ «Енергомашспецсталь» (ПАТ «Енергомашспецсталь») з 13 вересня 2006 року по теперішній час (а.с. 14-15).
		На заробітну плату ОСОБА_1 у період з січня 2018 року по вересень 2019 року нараховувався єдиний соціальний внесок в загальній сумі 127704,63 грн., що підтверджується довідкою ПАТ «Енергомашспецсталь» №13/611 від 20 листопада 2019 року (а.с. 16).
		Таким чином, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
		Вказане повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 (адміністративне провадження №К/9901/25439/19).
		При цьому, податкова консультація є правовим актом індивідуальної дії, який містить правову позицію контролюючого органу щодо застосування конкретних норм податкового законодавства, відтак, консультація, яка містить невірні висновки щодо застосування норм права може призвести до порушення прав позивача в частині накладення штрафних санкцій за порушення діючого законодавства.
		Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо необхідності скасування спірної податкової консультації та надання нової з урахуванням висновків суду, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
		В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що апеляційна скарга податкового органу фактично дублює відзив на адміністративний позов, інших доводів не містить.
		Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		За змістом статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку,  що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення Донецького окружного адміністративного суду  необхідно залишити без змін.
		Керуючись ст. 283, 310, 315, 316, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		                                                         ПОСТАНОВИВ :
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області  - залишити без задоволення. 
		Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року № 200/14208/19-а  - залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім  випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повне судове рішення складено 29 липня 2020 року.
		 
		        Судді                                                                                        Т.Г.Арабей 
		                                                                                                                   А.В. Гайдар
		                                                                                                             І.В. Геращенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...