Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 234/20183/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України.
Надіслано судом: 29.07.2020. Зареєстровано: 30.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 31.07.2020.
Дата набрання законної сили: 28.07.2020
Номер судового провадження: 22-ц/804/1854/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Єдиний унікальний номер 234/20183/19 
		Номер провадження 22-ц/804/1854/20        
		 
		 
		 
		Головуючий у 1 інстанції Кравченко О.Ю.                                            Єдиний унікальний номер 234/20183/19
		Доповідач  Папоян В.В.                                                                            Номер провадження 22-ц/804/1854/20
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		28 липня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі:
		судді-доповідача Папоян В.В. 
		суддів Агєєва О.В., Тимченко О.О., 
		за участю секретаря Гладуха О.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 12 березня 2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд та в`їзд на тимчасово окуповану територію України, оформлення проїзного документу для виїзду за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька  (головуючий у 1 інстанції суддя Кравченко О.Ю., повний текст рішення складено 20.03.2020 року),
		 
		В С Т А Н О В И В :
		Позивач звернулася до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначила, що сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі, проте фактично шлюбні відносини припинено з вересня 2019 року. Від шлюбу вони мають спільну неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій після припинення шлюбних відносин проживає з позивачем у м. Макіївка. Відповідач участі у вихованні та догляді за дитиною не приймає, розвитком дитини не цікавиться, матеріальної допомоги на утримання та розвиток дитини не дає. 
		Позивач має намір разом з дитиною відвідувати своїх родичів, які мешкають у м.Мариуполі. Також у позивача є намір вивезти дитину на відпочинок за кордон, до Туреччини та Єгипту. Але батько дитини не бажає виїжджати на підконтрольну територію України та надати передбачений законодавством України дозвіл на виїзд, в`їзд  неповнолітньої дитини та заперечує проти оформлення проїзного документу дитини для виїзду за кордон. 
		У зв`язку з чим позивач просила: надати тимчасовий дозвіл на в`їзд/виїзд на тимчасово окуповану територію/з тимчасово окупованої території Донецької та Луганської областей України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, неповнолітньої особи - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у супроводі матері ОСОБА_1 без дозволу (згоди) батька ОСОБА_2 , починаючи з дати набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною 14-річного віку; надати їй дозвіл без згоди батька дитини на оформлення проїзного документу дитини для в`їзду/виїзду на тимчасово окуповану територію/з тимчасово окупованої території Донецької та Луганської областей України їх неповнолітнього сина.
		Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 12 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено. 
		Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач  подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права,  просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
		В обґрунтування доводів зазначає, що відмовляючи у задоволені позову з підстав недоведеності суд першої інстанції не врахував, що у заяві щодо розгляду справи за відсутністю відповідача на розсуд суду, останній фактично підтвердив своє небажання врегулювати спір у добровільному порядку. Оскільки за місцем проживання відповідача державні органи не здійснюють свої повноваження, то позивач не має можливості отримати від відповідача нотаріальну згоду. Відсутність згоди батька на виїзд та отримання закордонного паспорту створює перешкоди для повного та гармонійного розвитку дитини, відпочинку, відвідування родичів тощо.
		Копія апеляційної скарги позивача, з урахуванням того, що постійним місцем проживання відповідача є м. Макіївка, яке знаходиться на тимчасово окупованій території України, оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади. Відповідач не скористався передбаченим ст. 360 ЦПК України правом та письмовий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надав.
		Особи, які приймають участь у справі у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Апеляційний суд про причини неявки у судове засідання 28 липня 2020 року останні не повідомили і відповідно до частини 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що вони не з`явилися у судове засідання без поважних причин. 
		Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, які не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
		Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
		Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
		Відповідно до частини третьої 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
		Згідно із частиною другою статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
		З матеріалів справи убачається, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07.06.2013 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . Від шлюбу сторони мають спільну неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач та відповідач зареєстровані та мешкають у м. Макіївка Донецької області. Дитина мешкає разом з позивачкою. 
		Звертаючись до суду з позовом позивач, в обґрунтування своїх вимог зазначала, що у м. Маріуполі проживають її родичі, яких вона має намір відвідувати разом з сином, та посилалась на можливий в майбутньому відпочинок за кордоном. Однак на теперішній час вона не має такої можливості, оскільки відповідач не надає згоду на в`їзд/виїзд малолітнього сина на тимчасово неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції.
		За таких обставин, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов вірного правового висновку щодо необґрунтованості заявлених вимог. Позивачем  не доведено вимогу щодо надання дозволу на в`їзд неповнолітньої дитини на тимчасово неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції без дозволу (згоди) та супровіду батька дитини до досягнення дитиною чотирнадцяти років. Вимоги щодо надання дозволу на виїзд малолітнього сина з м. Макіївки до підконтрольної території України без дозволу (згоди) та супровіду батька та надання дозволу на оформлення проїзних документів дитини без дозволу (згоди) батька не ґрунтуються на законі. 
		Апеляційний суд погоджується з таким правовим висновком суду, оскільки як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами та надав їм належну оцінку.
		Питання перетинання лінії розмежування у Донецькій та Луганській областях регулюються Тимчасовим порядком контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженим наказом першого заступника керівника антитерористичного центру при Службі безпеки України 14.04.2017  № 222ог.
		Пунктом 5.1.1. цього порядку визначено, що в`їзд на тимчасово неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57.
		Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
		Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
		Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).
		Сукупний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законом встановлені у таких випадках певні обмеження та порядок для в`їзду на окуповану територію з метою захисту інтересів неповнолітніх (малолітніх) дітей, який є аналогічним порядку перетинання державного кордону України. 
		Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. 
		Аналогічного правового висновку щодо застосування наведених норм матеріального права дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17.
		Зі змісту позовної заяви убачається, що звертаючись до суду з позовом позивач не зазначала конкретного періоду виїзду дитини на тимчасово непідконтрольну територію, та зазначала тривалий проміжок часу (до досягнення дитиною чотирнадцятирічного віку) протягом якого вона має намір виїжджати на тимчасово неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції
		Конвенцією ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року і, відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено у п.1 ст.3, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (п.1 ст.18 Конвенції ООН).
		Виїзд малолітньої дитини за межі України або на тимчасово неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини тощо, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
		Надання такого дозволу на виїзд без визначення його початку й закінчення, а також країни перебування без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею, створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості.
		Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, а також зазначає, що надання дозволу на вказаний позивачкою період без згоди батька порушить його право на участь у вихованні дитини, позбавить можливості знати про місцезнаходження доньки, умови проживання та інші обставини стосовно неї, що згідно із вимогами статті 313 ЦК України, статей 141, 157 СК України, положеннями Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57 (далі Правила), є неприпустимим.
		Доводи апеляційної  скарги про те, що відповідач не заперечує проти задоволення позову апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки з матеріалів справи не убачається, що відповідачем визнано позов в порядку передбаченому ст.ст 49, 206 ЦПК України, відповідних заяв у встановленому процесуальним законодавством порядку ним не надавалось. 
		Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують того, що позивач не зазначив конкретне місце перебування дитини, часовий проміжок перебування у цьому місці, мету, що суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов`язків батьків стосовно виховання дитини, та може призвести до фактичного позбавлення можливості батька дитини знати про її місцезнаходження. Дана правова позиція відповідає висновкам викладеним у постанові КЦС ВС від 25 березня 2020 року у справі №185/8359/17.
		Отже, вимоги щодо надання дозволу на виїзд на тимчасово окуповану територію Донецької та Луганської областей до досягнення дитиною 14 років не відповідають нормам чинного законодавства. Проте це не позбавляє позивача можливості у разі наявності певних підстав звернутися до суду з позовом щодо надання передбаченого законодавством дозволу на виїзд із зазначенням його початку й закінчення, місця перебування та мети.
		Також апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини з тимчасово неконтрольованої території громадян України та оформлення проїзного документа дитини не ґрунтуються на законі.
		Відповідно до пункту 5.1.2. Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженим наказом першого заступника керівника антитерористичного центру при Службі безпеки України 14.04.2017  № 222ог громадяни України, які народились у 1998 році і пізніше та не змогли оформити паспорт громадянина України (внаслідок проживання у населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження), здійснюється за умови пред`явлення свідоцтва про народження/копії свідоцтва про народження або будь-якого іншого документа, який дає можливість ідентифікувати таких осіб, особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку, виїжджають з тимчасово неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи; які не досягли 16-річного віку, здійснюється за умови пред`явлення свідоцтва про народження (паспорта), а також будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку виїжджають з тимчасово неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи.
		Тобто виїзд з неконтрольованої території на територію України малолітньої дитини в супроводі мати не вимагає надання передбаченого законодавством дозволу батька.
		Щодо позовної вимоги про надання позивачці дозволу на оформлення паспорту громадянина України (проїзного документу дитини) для виїзду за кордон, то судом першої інстанції було вірно зазначено, що згідно п.п.2 п.7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затверджений постановою КМУ від 07.05.2014 року №152,  оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються: особі, яка не досягла 16-річного віку здійснюється без письмової згоди другого з батьків. Для оформлення достатньо лише заяви-анкети одного з батьків. Згода другого з батьків на таке оформлення не потрібна. Вказаним вище Порядком не передбачена можливість вирішення такого питання в судовому порядку.
		Решта доводів апеляційної скарги за своєю суттю є ідентичними тому що було викладено у позові, були предметом розгляду у суді першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. 
		Керуючись ст..ст. 367, 374, 375, 382, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 12 березня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Судді:                                                                                                В.В. Папоян
		 
		                                                                                                          О.В. Агєєв
		 
		                                                                                                          О.О. Тимченко 
		 
		Повний текст постанови складений 29 липня 2020 року
		 
		 
		 
		Суддя-доповідач                                            В.В. Папоян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...