Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 226/3263/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: 29.07.2020. Зареєстровано: 30.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 31.07.2020.
Дата набрання законної сили: 29.07.2020
Номер судового провадження: 22-ц/804/1951/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Єдиний унікальний номер 226/3263/19 
		Номер провадження 22-ц/804/1951/20    
		 
		 
		 
		 
		ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 липня 2020 року 
		м. Бахмут 
		 
		справа № 226/3263/19
		провадження № 22-ц/804/1951/20
		 
		Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
		 
		головуючого - Тимченко О.О.,
		суддів: Кішкіної І.В., Мальованого Ю.М.,
		за участю секретаря судового засідання  Цимбал Д.А.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач  ОСОБА_1 ,
		представник позивача  ОСОБА_2 ,
		відповідач  Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго»,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 226/3263/19 за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про захист прав споживачів,
		за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені, якого діє ОСОБА_2 ,
		на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 13 березня 2020 року (суддя Рибкін О.А.), ухваленого в приміщенні Димитровського міського суду Донецької області, повне судове рішення складено 18 березня 2020 року,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
		 
		В жовтні 2019 року позивач  ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 94 виданого 16 березня 2017 року Димитровською державною нотаріальною конторою, зареєстроване записом № 19464875 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 березня 2017 року. У березні 2017 року він звернувся до Відокремленого підрозділу «Виробнича одиниця обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» «Мирноградтепломережа» зі зверненням щодо укладення договору на житлово-комунальні послуги та відкриття на його ім`я особового рахунку для обліку сплати за спожиті комунальні послуги. 19 квітня 2017 року на його звернення відповідачем було надано відповідь про існування боргу у розмірі 22 326,36 грн. та наміром оформити цей рахунок на його ім`я із борговими зобов`язаннями. 10 травня 2017 року він направив до відповідача заяву про невизнання боргу та повторно звернувся з проханням укласти договір на теплопостачання. Листом відповідача від 14 червня 2017 року було викладено спонукання для укладення договору про розстрочку сплати заборгованості за теплову енергію та надано виписку з особового рахунку, яким було запропоновано йому взяти ці борги на себе. Останнім листом від 17 вересня 2019 року він виклав свої вимоги у простій формі - укласти із ним договір на постачання теплової енергії та відкрити на його ім`я особовий рахунок. У відповідь на його лист відповідач направив лист від 08 жовтня 2019 року, яким повідомив про те, що особовий рахунок № 20316 із боргом 22 417,24 грн. буде переоформлено на його ім`я та запропоновано укласти договір приєднання від 01 жовтня 2019 року. 
		 
		Однак, із таким переоформлення на його ім`я особового рахунку із вже існуючи боргом він не згоден, так як дії відповідача по переоформленню особового рахунку із боргом на нього є такими що суперечать законодавству, зокрема статті 1281 ЦК України. Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення вимог (які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців, що відповідає правовій позиції викладеній у Постанові ВСУ від 8 квітня 2015 року №6-33цс15. Таким чином відповідач не має права вимоги боргу, та не має права переоформлювати особовий рахунок із боргом на його ім`я, так як це передбачено законодавством. Переоформлення на його ім`я боргу є порушенням його права отримувати послуги без додаткової оплати (п.2 ч.1 ст.7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»). 
		 
		Наданий йому на підписання договір приєднання не відповідає типовому договору ані за формою, ані за змістом до Типового, який передбачений Додатком №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від З вересня 2009 р. № 933) або Типовому договору з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830. Запропонований відповідачем Договір звужує права споживача та розширює права постачальника послуг. Згідно частини 1 та частини 2 статті12 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач). Порядок укладення договорів визначено статтею 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором. Відповідно до пункту 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Відповідно до пункту 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830, надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Укладення договору із умовами, які не відповідають умовам Типового договору є порушення права позивача на отримання послуг відповідно до умов договору (п.1 ч.1 ст.7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»). 
		 
		Враховуючи, що частиною 1статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, тому вважає належним способом захисту його порушених прав припинення правовідношення у вигляді права вимоги відповідача боргу 22 4147,24 грн. у нього. Також вважає способом захисту його прав зобов`язання відповідача виконати свій обов`язок в натурі - підготувати та укласти договір про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
		 
		Просив суд припинити правовідношення у вигляді права ОКП «Донецьктеплокомуненерго» вимоги боргу 22 417,24 грн. по особовому рахунку № 20316 від ОСОБА_1 . Зобов`язати ОКП «Донецьктеплокомуненерго» підготувати та укласти з ОСОБА_1 договір про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно типовим договором.
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
		 
		Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 13 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», про захист прав споживачів відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про припинення правовідношення у вигляді права відповідача вимоги боргу у сумі 22 417,24 грн., суд першої інстанції виходив с того, що само по собі врахування відповідачем наявності заборгованості по особовому рахунку, який було переоформлено на позивача, ніяким чином не порушує права, свободи та інтереси позивача, не встановлює для нього будь-яких обов`язків і чинним законодавством не передбачено оскарження нарахування суми в якості способу захисту прав.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача підготувати та укласти з позивачем індивідуальний договір про надання комунальних послуг, суд першої інстанції виходив с того, що між сторонами до 1 травня 2019 року не було укладено договору про надання комунальних послуг на умовах, які діяли до цієї дати, крім того позивачем не надано суду доказів про прийняття рішення співвласниками багатоквартирного будинку, в якому йому на праві власності належить квартира, про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги, і на даний час (тобто до 1 травня 2020 року) законом не передбачена можливість укладання індивідуального договору про надання комунальної послуги між виконавцем та кожним співвласником окремо відповідно до частини сьомої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» без відповідного рішення співвласників багатоквартирного будинку.
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
		 
		В апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду позивач  ОСОБА_1 , від імені, якого діє ОСОБА_2 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		 
		УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
		Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку, що переоформлення особового рахунку на ім`я позивача із існуючим боргом, який утворився за попереднього власника не порушує права позивача, оскільки за частинами 2-4 статті 1281 ЦК України, кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимогу до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частиною другою і третьою цієї статі, позбавляється права вимоги.
		Зазначає, що наявність інформації про існування боргу порушує права позивача скористуватися правом на житлову субсидію, оскільки відповідно пп.5 п.14 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою КМУ від 21 жовтня 1995 року № 848 житлова субсидія не призначається ( утому числі на наступний період), якщо: структурним підрозділом з питань соціального захисту населення отримано інформацію про наявність простроченої понад два місяці (на дату отримання такої інформації) заборгованості оплати житлово-комунальних послуг. А тому висновок суду про те, що наявність заборгованості по особовому рахунку, який було переоформлено на позивача, ніяким чином не порушує його права, свободи та інтереси є не обґрунтованим.
		Суд не врахував те, що позивач звернувся до суду після 01 травня 2019 року, коли Законом України «Про житлово-комунальні послуги» надавалась можливість укладати індивідуальний договір із споживачами у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку самостійно не обрали одну з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або не дійшли згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньо будинкових систем багатоквартирного будинку. 
		Вважає, що відповідач та суд першої інстанції порушують волевиявлення позивача на укладення індивідуального договору про житлово-комунальні послуги.
		Так як судом встановлено, що між сторонами не було укладено договору до 01 травня 2019 року,то наразі відмовою в укладенні договору суд спрямовує на установлення між сторонами договорених відносин, що суперечить Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та засадам цивільного законодавства.
		Інші доводи апеляційної скарги, є ідентичні тим, що викладенні в позовній заяві. 
		 
		УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		14 липня 2020 року від Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.
		 
		В обґрунтування відзиву зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що само по собі врахування відповідачем наявності заборгованості по особовому рахунку, який було переоформлено на позивача, ніяким чином не порушує права, свободи та інтереси позивача, не встановлює для нього будь-яких обов`язків і чинним законодавством не передбачено оскарження в якості способу захисту прав.
		 
		Зазначає, що вимоги про стягнення боргу за теплопостачання до позивача відповідачем не заявлено, тому факт надходження позивачу квитанцій та повідомлень про наявну заборгованість не встановлюють для позивача будь-яких обов`язків, крім рекомендацій сплатити нараховані суми боргу, що є різновидом претензії.
		 
		Вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги пов`язані з наявністю заборгованості за теплопостачання є передчасними, оскільки відповідач не звертався до суду з позовом про стягнення боргу з позивача.
		 
		Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача підготувати та укласти з позивачем договір про надання комунальних послуг, суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.
		 
		Зазначає, що виконавець комунальних послуг не може відступати від змісту типового договору, але сторони можуть його конкретизувати, відповідно до вимог статей 638-654 ЦК України.
		 
		Крім того, зазначає, що позивачем протягом часу розгляду справи не було надано доказів про прийняття рішення співвласниками багатоквартирного будинку, в якому йому на праві власності належить квартира, про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги та на дату ухвалення рішення (в тому числі на даний час) законом не передбачена можливість укладання індивідуального договору про надання комунальної послуги між виконавцем та кожним співвласником окремо відповідно до частини сьомої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» без відповідного рішення співвласників будинку, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача підготувати та укласти з позивачем індивідуальний договір про надання комунальних послуг.
		 
		Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відображено всі факти, які мають значення для даної справи, а тому рішення є обґрунтованим та законним.
		Позивач  ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 
		Представник позивача  ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
		Представник ОКП «Донецьктеплокомуненерго» в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити. 
		 
		Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		 
		ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
		 
		ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
		 
		19 квітня 2017 року відповідач надав відповідь на звернення позивача щодо переоформлення особового рахунку, в якому зазначив, що в теплопостачальну організацію необхідно надати для переоформлення особового рахунку № 20316 копію документа про право на спадщину на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , та вирішити питання боргу спадкодавця за спожиту теплову енергію у розмірі 22 326,36 грн. (а.с.35).
		 
		Листом від 10 травня 2017 року позивач повідомив відповідача про те, що він не визнає за собою будь-яку заборгованість та попросив направити до нього представника для укладення з ним договору про надання послуг з централізованого опалення, вказавши, що він надасть представнику для огляду документ про його право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.30).
		 
		Листом від 14 червня 2017 року відповідач запропонував позивачу укласти договір приєднання про надання послуг з централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 , зазначив про наявність заборгованості по вказаній квартирі, роз`яснив можливість укласти договір про розстрочку оплати заборгованості за теплову енергію (а.с.33-34).
		 
		Згідно інформації відповідача по особовому рахунку № 20316 за адресою: АДРЕСА_2 , за період з жовтня 2010 року по червень 2017 року ніяких оплат за централізоване опалення не проводилось та заборгованість станом на 01 серпня 2017 року складала 22 417,75 грн. (а.с.32).
		 
		17 вересня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив укласти з ним договір на постачання теплової енергії та відкрити на його ім`я особовий рахунок (а.с.31). 
		Листом від 08 жовтня 2019 року відокремленого підрозділу «Виробнича одиниця обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» «Мирноградтепломережа» ОКП «Донецьктеплокомуненерго» Гуменщикову О.Ю. надіслано договір приєднання про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, який запропоновано підписати та повернути відповідачу, також повідомлено, що особовий рахунок № 20316 буде переоформлено на ім`я позивача та станом на 01 жовтня 2019 року по вказаному особовому рахунку значиться заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 22 417,24 грн., щодо якої запропоновано вирішити питання погашення боргу (а.с.9, 10-16).
		 
		Згідно виписки з особового рахунку № 20316 за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 01 листопада 2019 року по вказаному особовому рахунку відповідачем рахується заборгованість в сумі 22 417,24 грн., яка виникла станом на 01 травня 2017 року (період виникнення заборгованості - з жовтня 2010 року по квітень 2017 року) (а.с.79-81).
		 
		Наказом ОКП «Донецьктеплоокмуненерго» № 611 від 25 жовтня 2019 року про організацію роботи, спрямованої на визначення форм нових договірних відносин зі споживачами, було затверджено Регламент організації роботи, спрямованої на визначення форм майбутніх договірних відносин зі споживачами послуг. Регламентом, зокрема, передбачено проведення заходів щодо визначення форм та сторін для укладання нових договорів на постачання теплової енергії, а саме передбачені можливі варіанти: по багатоквартирним будинкам, у яких створено ОСББ; по багатоквартирним будинкам, в яких немає ОСББ, але органами місцевого самоврядування призначено управителя; по багатоквартирним будинкам, мешканці якого самостійно обрали управителя; по багатоквартирним будинкам, в яких немає ОСББ, не призначено управителя та управитель не буде призначений ані органом місцевого самоврядування, ані мешканцями багатоквартирного житлового будинку (а.с.83-86).
		 
		Згідно виписки з газети «Урядовий кур`єр» від 03 березня 2017 року в цьому номері газети була оприлюднена інформація про розміщення ОКП «Донецьктеплокомуненерго» тексту договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (а.с.87).
		 
		ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
		 
		Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Апеляційна скарга ОСОБА_1 , від імені, якого діє ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
		 
		МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
		 
		Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. 
		 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про припинення правовідношення у вигляді права відповідача вимоги боргу у сумі 22 417,24 грн., суд першої інстанції виходив с того, що само по собі врахування відповідачем наявності заборгованості по особовому рахунку, який було переоформлено на позивача, ніяким чином не порушує права, свободи та інтереси позивача, не встановлює для нього будь-яких обов`язків і чинним законодавством не передбачено оскарження нарахування суми в якості способу захисту прав.
		 
		Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.
		 
		Вимогами статі 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
		 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		 
		У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		 
		Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову),наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		 
		У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		 
		У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		 
		Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		 
		Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		 
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Звернувшись до суду із позовом, позивач просив суд припинити правовідношення у вигляді права ОКП «Донецьктеплокомуненерго» вимоги боргу 22417,24 грн. по особовому ранку № 20316 від ОСОБА_1 , вказані позовні вимоги не узгоджуються із частиною другою статті 16 ЦК України, якою передбачений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
		 
		Крім того, як вбачається із матеріалів справи, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 березня 2017 року, спадкодавець ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ( а.с.216). 
		 
		Згідно частини 1 статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). 
		 
		Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. У той же час частиною другою статті 1268 ЦК України визначено, що не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 
		 
		Відповідно до норм частини 5 статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із частини 3 статті 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
		 
		Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. 
		 
		Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 
		 
		Частиною першою статті 1268 ЦК України, встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 
		 
		Статтею 1297 ЦК встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину.
		 
		Тому доводи апеляційної скарги, що позивач набув право власності на вказану квартиру 16 березня 2017 року з дня отримання свідоцтва право на спадщину, є не обґрунтованими. 
		 
		Згідно вимог статей 1268, 1296 фактичне прийняття спадщини шляхом звернення до нотаріальної контори з відповідною заявою та отримання свідоцтва про право на спадщину свідчить про те, що ОСОБА_1 набув не лише право спадкоємця на спадщину, а й успадкував також права та обов`язки спадкодавця. Тому він має належним чином утримувати майно, що належить йому з моменту відкриття спадщини, тобто з липня 2002 року. 
		Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що згідно з вимогами частинами 2-4 статті 1281 ЦК України, кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги є необґрунтованими, оскільки ОКП «Донецьктеплокомуненерго» до ОСОБА_1 з вимогою про стягнення боргу не звертались, тому судом не досліджувались. 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача підготувати та укласти з позивачем індивідуальний договір про надання комунальних послуг, суд першої інстанції виходив с того, що між сторонами до 1 травня 2019 року не було укладено договору про надання комунальних послуг на умовах, які діяли до цієї дати, крім того позивачем не надано суду доказів про прийняття рішення співвласниками багатоквартирного будинку, в якому йому на праві власності належить квартира, про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги, і на даний час (тобто до 1 травня 2020 року) законом не передбачена можливість укладання індивідуального договору про надання комунальної послуги між виконавцем та кожним співвласником окремо відповідно до частини сьомої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» без відповідного рішення співвласників багатоквартирного будинку.
		 
		Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. 
		 
		Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач). 
		 
		Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку. Зокрема, за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним статтею 6 цього Закону: 1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії). 
		 
		При цьому Розділом VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який введено в дію в новій редакції з 1 травня 2019 року, визначено певні особливості для укладання відповідних договорів в перехідний період. Так, договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. 
		 
		Не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин. 
		 
		У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.
		 
		Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що починаючи з 1 травня 2019 року, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» передбачена можливість укладання договорів про надання комунальних послуг виключно після прийняття рішення співвласниками багатоквартирного будинку про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги (один з варіантів договору: 1) з кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем). У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто з 1 травня 2019 року до 1 травня 2020 року), між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.
		 
		Також вказаним Законом передбачено збереження чинності договорів про надання комунальних послуг, укладених до введення в дію цього Закону, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
		Враховуючи, що між сторонами до 1 травня 2019 року не було укладено договору про надання комунальних послуг на умовах, які діяли до цієї дати, а також позивачем не надано суду доказів про прийняття рішення співвласниками багатоквартирного будинку, в якому йому на праві власності належить квартира, про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги, і на даний час (тобто до 1 травня 2020 року) законом не передбачена можливість укладання індивідуального договору про надання комунальної послуги між виконавцем та кожним співвласником окремо відповідно до частини сьомої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» без відповідного рішення співвласників багатоквартирного будинку, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволені позовних вимог про зобов`язання відповідача підготувати та укласти з позивачем індивідуальний договір про надання комунальних послуг. 
		Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що позивач звернувся до суду після 01 травня 2019 року, коли Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надавалась можливість укладати індивідуальний договір із споживачами у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку самостійно не обрали одну з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або не дійшли згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньо будинкових систем багатоквартирного будинку, є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції надав належну правову оцінку зазначеним обставинам, застосував законодавство, що діяло на час виникнення спірних правовідносин. 
		 
		Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, крім того, вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів. 
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).
		 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
		 
		Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд першої інстанції встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
		 
		РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		 
		Згідно частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав, отже ОСОБА_1 звільняється від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
		 
		Згідно частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та враховуючи що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати за подання апеляційної скарги необхідно компенсувати за рахунок держави.
		Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені, якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 13 березня 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Головуючий О.О.Тимченко
		 
		Судді: І.В. Кішкіна
		 
		 Ю.М. Мальований
		 
		 
		 
		 
		 
		Повне судове рішення виготовлено 29 липня 2020 року 
		 
		Головуючий О.О.Тимченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...