Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/11405/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 31.07.2020.
Дата набрання законної сили: 29.07.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И
		 
		28 липня 2020 року
		 
		м. Київ
		 
		справа №  357/11405/18
		 
		провадження № 22-ц/824/7411/2020
		 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач),
		суддів - Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
		за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.
		 
		учасники справи:
		 
		позивач -  ОСОБА_1 
		відповідачі -  ОСОБА_2 , ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103»,ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» - Ліхітченка Геннадія Володимировича, відповідача  ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2 
		 
		на рішення Білоцерківського  міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року у складі судді Цукурова В.П.
		 
		у справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У жовтні 2018 року позивач  ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
		У мотивування заявлених позовних вимог зазначала, що вироком Перечинського районного суду Закарпатської області від 04 травня 2018 року, який набрав законної сили,  відповідач ОСОБА_2 визнана винною у тому, що у липні 2017 року, будучи заступником директора з навчально-виховної роботи Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №22 та згідно з посадовою інструкцією, була відповідальною, зокрема, за організацію літнього відпочинку школярів, організувала поїздку двадцяти семи учнів на відпочинок до с. Лумшори Перечинського району Закарпатської області на базу відпочинку «Полонина ДБК - 3», де 19 липня 2017 року, по прибуттю, уклала з її директором, відповідачем - ОСОБА_3 , договір №5 про надання послуг з оздоровлення дітей у літній період та виступила в якості замовника від імені школи. 
		20 липня 2017 року під час туристичного походу з купанням у трав`яних чанах, відповідач ОСОБА_2 , неналежно виконуючи професійні обов`язки щодо охорони життя та здоров`я дітей, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, усвідомлюючи небезпеку купання в басейні, не пристосованому для дітей, допустила їх самовільне купання без рятувальних плавзасобів та безпосередньої присутності інструктора відповідача ОСОБА_4 , внаслідок чого настала смерть малолітнього ОСОБА_5 шляхом утоплення.
		ОСОБА_2 не заперечувала фактичні обставини вчинення нею інкримінованого правопорушення, передбаченого ч.2 ст.137 КК України, повністю визнала свою вину.
		Рішення про оголошення підозри відповідачам ОСОБА_3 та                     ОСОБА_4 у вчиненні ними кримінального правопорушення, яке полягає у невиконанні та неналежному виконанні своїх професійних та службових обов`язків по організації безпечного відпочинку дітей та щодо охорони життя та здоров`я неповнолітніх внаслідок недбалого і несумлінного до них ставлення, що потягнуло за собою смерть малолітнього ОСОБА_5 , органом досудового розслідування не прийнято.
		В ході розгляду кримінального провадження стосовно відповідача ОСОБА_2 , остання у Перечинському районному суді Закарпатської області написала розписку на ім`я позивача про те, що вона зобов`язується відшкодувати їй матеріальну шкоду у сумі 103 918 грн до 01 вересня 2018 року. У зв`язку з чим, позивачем було відкликано позовну заяву про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, не тільки стосовно відповідача ОСОБА_2 , але і стосовно відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
		Унаслідок трагічної загибелі сина позивачу заподіяна матеріальна та моральна шкода.
		Уважала, що між злочинними діями відповідача ОСОБА_2 , як організатора стихійного відпочинку дітей, а також ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», відповідача ОСОБА_3 , як керівника бази відпочинку «Полонина ДБК - 3», що не забезпечив належну безпеку життя і здоров`я дітей, відповідача ОСОБА_4 , працівника цієї бази відпочинку, який безпосередньо відповідав за безпеку дітей, та трагічною загибеллю сина позивача, є прямий причинний зв`язок.
		А тому,враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних та фізичних страждань, втрат майнового характеру, просила стягнути з відповідачів на її користь у відшкодування матеріальної шкоди 103 918,00 грн та у відшкодування моральної шкоди     672 000 грн, а всього - 775 918 грн.
		РішеннямБілоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року позов задоволено частково.
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Цілісний майновий комплекс 103», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у сумі 69 159,42 грн, відшкодування моральної шкоди у сумі 600 000 грн, а всього стягнуто 669 159,42 грн.  
		Узадоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
		Не погоджуючись з указаним рішенням, 21 березня 2020 року представник ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» Ліхітченко Г.В.звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» у повному обсязі, оскільки вважає, що суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, невірно та неповно оцінив докази, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.
		Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не дав належної оцінки тим обставинам, що  трагедія сталася  не на базі відпочинку «Полонина ДБК-3», а на відстані трьох кілометрів від бази відпочинку, на приватній території, власником якої є інша особа.
		Також зазначає, що відносно ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вироків суду не ухвалювалось, їх вина у кримінальному провадженні не встановлена, а відносно останніх матеріали кримінального провадження виділені в окреме провадження. 
		Вказує, що у кримінальному процесі майнову та моральну відповідальність за цивільним позовом несе особа, яка вчинила злочин - підозрюваний чи обвинувачений, а тому, на думку апелянта, відповідати за позовом має лише особа, яка визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення. 
		Щодо договору №5 від 19.05.2017 року , укладеного між  ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» в особі начальника бази відпочинку ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_6 , то, на думку апелянта, такий договір був підписаний після того, як трапилася трагедія, такий договір необхідний був для пред`явлення батькам дітей щодо витрачених коштів, проте відповідно до інструкції, ОСОБА_3 розумів , що він не мав права підписувати такий договір.
		Апелянт у скарзі також зазначає, що ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103»  не мало на меті створювати на базі відпочинку дитячий табір, діяльність товариства спрямована виключно на надання готельних послуг, а тому суд першої інстанції припустився помилки та визнав Базу відпочинку «Полонина ДБК-3» як дитячий оздоровчий стаціонарний табір, не взявши до уваги Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей». 
		Зауважує, що при розгляді справи суд першої інстанції не у повному обсязі дослідив всі матеріали справи, у тому числі і кримінального провадження, які повністю виключають наявність вини ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» в особі начальника бази відпочинку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , внаслідок чого відсутні і підстави для задоволення позову.
		Також, не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач  ОСОБА_3 24 березня 2020 року подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні пред`явленого до нього позову, оскільки вважає, що суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права .
		У скарзі зазначає, що відносно нього вина не встановлена, вироку у кримінальному провадженні не ухвалювалося, висновок суду про наявність вини у заподіянні матеріальної та моральної шкоди є передчасним і не базується на матеріалах справи. 
		Уважає, що правовою основою відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням майнової та компенсації моральної шкоди є норми цивільного права, які встановлюють позадоговірну (деліктну) відповідальність за заподіяння шкоди протиправною поведінкою особи (гл.82 ЦК України).
		Відповідач ОСОБА_2 06 травня 2020 року  подала апеляційну скаргу, в якій просить частково змінити рішення суду першої інстанції, а саме, ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у сумі 7 300 грн та відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000 грн.
		При цьому зазначає, що позивачем не надано суду у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів на підтвердження розміру матеріальної шкоди, зокрема, судом залишено поза увагою, що 20 липня 2018 року ОСОБА_2 з власної ініціативи передала позивачу кошти у розмірі 10 000 грн для здійснення поховання померлого               ОСОБА_5 .
		Також, на думку апелянта, суд не врахував майновий стан відповідача ОСОБА_2 , оскільки вона має на утриманні чоловіка - пенсіонера по інвалідності, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, доходу не має, оскільки з роботи звільнена, а тому уважає, що суд під час визначення розміру відшкодування обов`язково мав би дотриматися принципів розумності і справедливості.
		19 травня 2020 року на адресу Київського апеляційного суду представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 було направлено відзив на апеляційні скарги, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, уважаючи рішення таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		У відзиві, направленому на адресу апеляційного суду відповідачем ОСОБА_4 , останній підтримує апеляційні скарги, подані ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» та ОСОБА_3 , та посилається на те, що вина останніх та його не доведена, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідачів як матеріальної, так і моральної шкоди за поданим позовом. 
		У судовому засіданні, яке відбулось у режимі відеоконференції, представник ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» та ОСОБА_3 свої апеляційні скарги підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених у скаргах. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечували.
		ОСОБА_2 та її представник у судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримали та просили скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції - змінити; проти апеляційних скарг ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» та ОСОБА_3 заперечували.
		Представник позивача ОСОБА_7 у судовому засіданні просив всі апеляційні скарги залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
		ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог чинного законодавства, причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходили.
		Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що саме відповідачі ОСОБА_2 , як організатор поїздки, ОСОБА_3 , як начальник бази відпочинку, ОСОБА_4 , як інструктор, та саме ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», як власник майна та роботодавець, мали своїми спільними діями забезпечувати безпечний відпочинок та оздоровлення дітей на базі відпочинку «Полонина ДБК-3». Проте, вказані особи допустили спільну бездіяльність, внаслідок якої настала смерть малолітнього               ОСОБА_5 шляхом утоплення, в результаті якої його матері - позивачу ОСОБА_1 , було завдано матеріальної та моральної шкоди, всього у розмірі 669 159,42 грн, яка підлягає відшкодуванню солідарно.
		Колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Судом установлено, що у липні 2017 року відповідач ОСОБА_2 , будучи заступником директора з навчально-виховної роботи Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №22 та згідно посадової інструкції відповідальною, зокрема, за організацію літнього відпочинку школярів, організувала поїздку двадцяти семи учнів на відпочинок до села Лумшори Перечинського району Закарпатської області на базу відпочинку «Полонина - ДБК -№», де 19 липня 2017 року, по прибуттю, уклала з директором - відповідачем ОСОБА_3 Договір №5 про надання послуг з оздоровлення дітей у літній період та виступила в якості замовника від імені школи. Після того, 20 липня 2017 року під час туристичного походу з купанням у трав`яних чанах, відповідач ОСОБА_2 допустила самовільне купання дітей без рятувальних плавзасобів та безпосередньої присутності інструктора - відповідача ОСОБА_4 , внаслідок чого настала смерть малолітнього ОСОБА_5 шляхом утоплення, за що передбачена кримінальна відповідальність відповідно до ч.2 ст.137 КК України.
		Під час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_2 свою вину визнала.
		Вироком Переченського районного суду Закарпатської області від 04 травня 2018 року у справі №304/46/18 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.137 КК України та призначено їй покарання у виді обмеження волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в будь-яких закладах освіти. При цьому, суд звільнив її від відбування призначеного основного та додаткового покарання на підставі п. «е» ч.1 ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» (т.2 а.с.117-120).
		Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).
		Таким чином, наявність вини ОСОБА_2 у смерті малолітнього ОСОБА_5 встановлена вироком суду, а тому доказуванню не підлягає.
		Як убачається з листа №6462106/25/3-2018 від 13.12.2018 року за підписом начальника СВ Перечинського відділення поліції Ужгородського відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області підполковника Попадич А.М., у кримінальному провадженні №120180701300000021 повідомлення про підозру не оголошувалося, відкриття матеріалів сторонам кримінального провадження не здійснювалося. На даний час провадження перебуває на стадії досудового розслідування, в якому проводяться слідчі дії.
		Тобто, інші відповідачі у справі, окрім ОСОБА_2 , до кримінальної відповідальності не притягувалися, обвинувальний вирок у їх відношенні не ухвалювався. 
		Оскільки цивільний позов у кримінальному провадженні, яке розглядалося Перечинським районним судом Закарпатської області у справі №304/46/18, був потерпілою ОСОБА_1 відкликаний, остання звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з даним позовом.
		Не оспорювався й вважається доведеним факт проживання позивача ОСОБА_1 разом із її загиблим сином однією сім`єю.
		Також суд першої інстанції вважав доведеним та таким, що не оспорювався відповідачами під час розгляду справи, факт завдання позивачу ОСОБА_1 моральної та матеріальної шкоди, яка була спричинена трагічною загибеллю її малолітнього сина   ОСОБА_5 .
		Отже, очевидним є факт, що вчиненим ОСОБА_2 кримінальним правопорушенням позивачу завдано моральної та матеріальної шкоди, що також не оспорювалось нею у судовому засіданні. 
		Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.
		Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
		За змістом статей 22, 1166 ЦК України відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить завдання шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормами статті 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		Тлумачення частин першої та другої статті 1166 ЦК України свідчить, що презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано шкоди. Такий висновок підтверджується використання словосполучення «особа, яка завдала шкоди». 
		Тому тільки за умови встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; відповідач доводить відсутність протиправної поведінки та вини (Окрема думка судді Верховного Суду Крата В.І. від 06 березня 2019 року у справі №522/1781/16-ц).
		Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди слід встановити наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), ступінь її вини у розумінні статті 1193 ЦК України.
		При цьому, встановлення прямого причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки.
		Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
		Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
		Так, особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.
		Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
		Згідно з розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області №102 від 03.04.2017 року «Про організацію оздоровлення та відпочинку дітей у 2017 році», додатком до цього розпорядження та актом приймання дитячого оздоровчого табору від 08 червня 2017 року, Базу відпочинку «Полонина ДБК-3» було визначено як дитячий оздоровчий стаціонарний табір на 96 місць, літнього функціонування, який готовий для експлуатації та прийому дітей (т.2 а.с. 58, 59, 60-61).
		При цьому судом першої інстанції правильно не взято до уваги надану представником відповідачів - адвокатом Ліхітченко Г.В. відповідь Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області №1-20/1018 від 11.10.2019 року на його адвокатський запит, оскільки в ній йде мова лише про те, що впродовж 2017 року від ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» до державної адміністрації листів та заяв не надходило, що не спростовує висновків суду по суті. 
		Крім того, відповідно до договору №5 від 19.07.2017 року, який згідно з п.6.3 набрав чинності з дня його підписання та діяв до 02.08.2017 року, виконавець ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» (б/в «Полонина ДБК-3») в особі Рафальського Л.В . та замовник Білоцерківська СШ №22, група дітей 27 чол., 3 керівника, від імені яких діяла ОСОБА_2 , домовилися, зокрема, про наступне.
		Виконавець зобов`язується надати у відповідності з умовами цього договору послуги з оздоровлення дітей у будинку відпочинку «Полонина ДБК-3» в с. Лумшори, Закарпатської обл., а замовник зобов`язується сплатити вартість та прийняти відповідні послуги з оздоровлення дітей. Виконавець надає замовникові послуги за цінами та у терміни, які зазначені у цьому Договорі. Ціни на послуги встановлюються в національній валюті України. Обсяг послуги: вартість однієї ліжко-доби та всіма зобов`язаннями згідно Договору - 280,00 грн; кількість днів перебування - 6 діб; строк заїзду з 19 липня по 25 липня 2017 року. Загальна сума договору складає 46 200 грн (розділ 1 «Предмет договору»).
		При цьому, виконавець надає послуги з оздоровлення замовнику відповідно до цього Договору. Виконавець зобов`язується надати: надає для проживання дітей 3 та 4-місні номери; забезпечує 4-разове харчування; організовує дві екскурсії для дітей, культурно-масове обслуговування, відвідування басейну та інше; надає інструкторів для організації походів, культурних програм, спортивних розваг; інформує дітей, про правила перебування та правила внутрішнього розпорядку б/в «Полонина ДБК-3»; ремонтує і готує до початку заїзду дітей корпус, кімнати та підсобні приміщення (розділ 2 «Обов`язки виконавця»).
		Таким чином, договір, укладений між відповідачем ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» в особі начальника бази відпочинку ОСОБА_3 з одного боку, та відповідачем ОСОБА_2 , яка представляла інтереси групи дітей Білоцерківської СШ №22, з іншого боку, який ніким у встановленому законом порядку не оспорений та недійсним не визнаний, прямо передбачає обов`язок виконавця з надання послуг по оздоровленню дітей, для чого той, зокрема, організовує відвідування басейну та надання інструкторів (т.1 а.с. 138).
		Відповідно до цивільно-правового договору від 02.06.2017 року, посадової інструкції організатора подорожей та дозвілля відпочиваючих, а також показань свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_11 таким інструктором, що відповідає за безпеку відпочиваючих, у даний період часу був саме відповідач ОСОБА_4 (т.2 а.с. 121-122, 152-153).
		Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що саме відповідачі ОСОБА_2 , як організатор поїздки, ОСОБА_3 , як начальник бази відпочинку, ОСОБА_4 , як інструктор та саме ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», як власник майна та роботодавець, мали своїми спільними діями забезпечувати безпечний відпочинок та оздоровлення дітей на базі відпочинку «Полонина ДБК-3». 
		Указані особи допустили спільну бездіяльність, внаслідок якої настала смерть малолітнього ОСОБА_5 шляхом утоплення, в результаті якої його матері - позивачу ОСОБА_1 , було завдано матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню солідарно.
		Отже, доводи ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» та ОСОБА_3 , викладені в апеляційних скаргах щодо не встановлення їх вини вироком суду, не заслуговують на увагу суду та спростовуються матеріалами справи, оскільки норми матеріального права, що регламентують відшкодування матеріальної та моральної шкоди, не ставлять таке відшкодування в залежність від наявності обвинувального вироку суду відносно тих чи інших осіб. Суд у цивільному процесі самостійно встановлює наявність чи відсутність вини з огляду на презумпцію вини, подані сторонами докази, а тому, на переконання суду, відсутність обвинувального вироку не є перешкодою для вирішення питання про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
		Свої позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди позивач ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що у зв`язку зі смертю сина їй була заподіяна значна матеріальна шкода, загальний розмір якої складає 103 918,00 грн.
		Відповідно до статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.
		Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.
		Суд першої інстанції, належним чином дослідивши матеріали справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині відшкодування матеріальної шкоди частково, оскільки завдана позивачу матеріальна шкода підтверджена належними та допустимими доказами на загальну суму 69 159,42 грн, яка підлягає стягненню з відповідачів, як винних осіб, солідарно.
		При цьому, місцевим судом правильно відмовлено у задоволенні решти вимог, оскільки, як було встановлено із змісту наданих нею письмових доказів та пояснень її та її представника, такі витрати були понесені не нею, а її матір`ю  ОСОБА_12 , яка не є позивачем у справі (витрати на ліки, транспорт тощо).
		Доводи апелянта ОСОБА_2 , що вона 20 липня 2018 року з власної ініціативи передала позивачеві грошові кошти у розмірі 10 000 грн для здійснення поховання померлого ОСОБА_5 , не заслуговують на увагу суду, оскільки як убачається зі змісту розписки, 10 000 грн передано для організації перевезення і поховання сина позивача, в той час, як у суму, стягнуто судом в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, не включено витрати на організацію перевезення, розмір витрат по перевезенню тіла померлого хлопчика із Закарпатської області  до Київської області сторонами не зазначено та не підтверджено.
		Відповідно до ч.1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Згідно частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Частиною другою статті 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		Виходячи із загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Тобто при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду необхідно встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
		Відповідно до пунктів 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від                       31  березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відшкодування такої шкоди можливе лише якщо таке передбачене відповідним законом, що визначає порядок і умови її відшкодування. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом.
		На підставі ч.1, ч.2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		  Частиною 3 ст.23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		З матеріалів справи вбачається, що в результаті недбалого ставлення відповідачів до своїх обов`язків настала смерть дитини, що завдало позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких ОСОБА_1 зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відповідачів щодо її дитини, у зв`язку з чим колегія суддів уважає, що факт заподіяння позивачці моральних страждань внаслідок смерті її сина є доведеним.
		Так, судом установлено, що позивач зазнала сильних фізичних, душевних та психічних страждань через передчасну трагічну смерть своєї єдиної дитини, внаслідок того змушена була проходити лікування та реабілітацію.
		Те, що відповідачі (окрім ОСОБА_2 ) продовжують заперечувати свою вину у смерті її сина та всі вони не приймають жодних заходів на відшкодування шкоди, лише поглиблює страждання позивача.
		Враховуючи, що позивачу була завдана моральна шкода, зважаючи на конкретні обставини справи, глибину та тривалість таких страждань, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі 600 000 грн.
		Доводи ОСОБА_2 щодо неврахуванням судом її матеріального стану у зв`язку зі звільненням та перебування на її утриманні чоловіка - пенсіонера по інвалідності, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, інваліда 2 групи, є безпідставними з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження перебування чоловіка - інваліда на утриманні ОСОБА_2 , а також не надання апелянтом жодних доказів відсутності у неї іншого місця роботи, перебування останньої на обліку у Державному центрі зайнятості та відсутності заробітку. За викладених обставин, знаходження ОСОБА_2 у скрутному матеріальному стані не підтверджено, а тому такі доводи колегією суддів відхиляються.
		Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
		Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Таким чином, зважаючи на викладені норми законодавства та обставини справи, колегія вважає, що суд першої інстанції належним чином проаналізувавши наявність всіх складових відповідальності за заподіяну позивачу шкоду (протиправність діяння, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням, вина) в діях та бездіяльності відповідачів у справі, встановивши ступінь вини кожного, дослідивши надані докази на підтвердження понесення позивачем витрат, виходячи з принципу розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог частково та стягнення з відповідачів матеріальної та моральної шкоди, завданої потерпілій у зв`язку зі смертю її сина ОСОБА_5 , всього у розмірі 669 159,42 грн солідарно.
		Враховуючи те, що доводи, викладені в апеляційних скаргах, вже були досліджені міськрайонним судом та отримали належну правову оцінку, нових доводів або доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду, скаржниками не надано, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
		Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.
		Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд  у складі колегії суддів, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційні скарги представника ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» - Ліхітченка Геннадія Володимировича, відповідача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
		Рішення Білоцерківського  міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року - залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
		 
		Повне судове рішення складено «28» липня 2020 року.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                            В.А. Кравець
		 
		 
		Судді                                                                                        А.М. Стрижеус
		 
		 
		                                                                                                  О.І. Шкоріна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...