Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/9715/20 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку; Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування.
Надіслано для оприлюднення: 05.08.2020. Зареєстровано: 06.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 07.08.2020.
Дата набрання законної сили: 17.08.2020
Номер судового провадження: 3/755/4959/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа №:755/9715/20
		Провадження №: 3/755/4959/20
		 
		 
		 
		"04" серпня 2020 р. 
		 
		м. Київ
		 
		суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В. розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності  ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою:  АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, установила:
		І. Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 350171 від 03.07.2020 ОСОБА_1 (далі - особа, що притягається до адміністративної відповідальності) 03.07.2020 близько о 14:00 год. за місцем свого проживання вчинив домашнє насильство відносно особи, на яку поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (надалі - Закон).
		ІІ. Вказаних висновків Cуд дійшов дослідивши матеріали справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, як-то: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням наявних у справі пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо часу, місця, способу настання обставин вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та безпосередньо її ролі в їх настанні, керуючись законом і правосвідомістю, виходячи з наступного.
		ІІ.І. Щодо питання поінформованості особи, що притягається до адміністративної відповідальності про судовий розгляд
		ІІ.І.І. Після надходження справи до суду особа, що притягається до адміністративної відповідальності про неодноразові судові засіданні повідомлялася шляхом направлення судових повісток за адресою указаною в протоколі. 
		Забезпечувалося судом і СМС інформування такої особи за номером телефону наявним у справі.
		Особа, що притягається до адміністративної відповідальності піддавалася за судовими рішеннями неодноразовим приводам до суду для розгляду цього провадження. 
		Інформацію про дату, час та розгляд самого провадження даним складом суду розміщувалася на сайті Судової влади цього місцевого суду у розділі інформацію для громадян з найменуванням «ГРОМАДЯНАМ» (https://dn.ki.court.gov.ua/sud2604/).
		Разом з тим, ужиті заходи попри їх об`ємність не сприяли досягненню мети забезпечення участі в судовому засіданні особи, що притягається до адміністративної відповідальності.
		Хоча останні прямо та беззаперечно, в своїй сукупності, указують на те, що особа, що притягається до адміністративної відповідальності мала б бути у силу вжитих заходів судом поінформована про цей процес, який здійснюється в Дніпровському районному суді м. Києва у відношенні неї безпосередньо у порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення, також не минучість даного процесу в цьому місцевому суді була зрозуміла особі з моменту складання протоколу, так як у ньому прямо указано, що розгляд справи відбуватиметься саме у Дніпровському районному суді м. Києва, однак бажання приймати у ньому безпосередню участь не виявила.
		ІІ.І.ІІ. Пункт 1 статті 6 Конвенції  у відповідній частині передбачає таке: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (...)". 
		Розумність тривалості провадження повинна оцінюватись, у розрізі практики ЄСПЛ окресленої ним у його рішеннях, відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади та важливості для заявника питання, що розглядається (див., з-поміж багатьох інших, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції", [GC], N 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII).
		При цьому, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (див. у т.ч. постанову ВС від 15 травня 2019 року у справі № 0870/8014/12).
		Дана позиція суду касаційної інстанції щодо окреслених підходів є сталою та висловлена у цей період, зокрема, у понад 286 судових рішеннях, відповідно ураховується судом в цій справі згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з метою однакового застосування всіма судами загальної юрисдикції законодавства та уникнення його неоднозначного тлумачення.
		У цій справі дії особи, що притягається до адміністративної відповідальності, на переконання суду, спрямовані на затягування провадження, та прямо указують, на те, що така особа добросовісно не користується належними їй процесуальними правами.
		Прямо ігнорує наявні у неї процесуальні обов`язки.
		Тим самим, створює недобросовісні перепони для руху справи, що, на переконання суду, є неприйнятним, та вимагає від суду ефективної протидії.
		Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
		У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
		Відповідно Суд в цій справі забезпечивши право особи, що притягається до адміністративної відповідальності приймати особисту участь в процесі безпосередньо в судовому засіданні, уживши всеохоплюючих заходів для поінформованості її про даний процес та ураховуючи її поведінку, яка, як, уже відмічалося, судом, на його переконання, спрямована на створення недобросовісних перепон для руху справи, та при наявності письмових пояснень даної особи, уважає за можливе завершити розгляд провадження на підставі наявних у справі матеріалів, у т.ч. письмових доводів особи.
		Так як така дія прямо запобігатиме безладному руху у судовому процесі в цій справі та буде ефективною протидією недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи.
		Адже, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, а не навпаки.
		Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» зазначив, що держави - учасниці Ради Європи зобов`язані  організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку, а цій справі, за умови дотримання розумних строків розгляду, які на думку суду, мають бути щонайменше меншими за строки окреслені у ст. 38 КУпАП, буде забезпечено додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції, адже такий розгляд не може тривати фактично вічно, а саме а ж до поки така особа не виразить бажання прибути в суд, так як не можливо спрогнозувати об`єктивно коли таке бажання у неї настане.
		Як наслідок, ураховуючи наявність підстав вважати про поінформованість особи про даний процес, як і про дату, час та місце його здійснення, Суд при відсутності у особи з певних своїх причин та міркувань стійкого бажання приймати участь в цьому процесі, та нездатності правоохоронних органів держави забезпечити безпосередній привід, якому така особа піддавалася, уважає таку поведінку останньої її особистим вільним користуванням її власними правами на свій розсуд.
		ІІІ. Щодо питання наявності чи відсутності адміністративного правопорушення
		Статтями 251, 280 КУпАП, визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
		У протоколі іде мова про учинення особо, яка притягається до адміністративної відповідальності домашнього насильства психологічного характеру.
		Разом з тим, згідно ст. 1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
		У ході судового розгляду факту того, що у конфліктній ситуації, у розумінні ст. 1 Закону, з боку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дій, які б підпадали під поняття психологічне насильство не установлено.
		Як і факту того, що у цілому конфліктна ситуації викликала у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
		Уточнювати, редагувати протокол з цього питання суд змоги не має, адже ЄСПЛ у справі «Карелін проти Росії»(«Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення.
		При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
		А, інших доказів, які б, були належними та допустимими, та підтверджували дані вказані у протоколі матеріали справи не містять.
		У той час, як Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року в справі № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу. 
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
		Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості винувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.
		Стаття ж 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
		Аналогічного роду положення закріплено і у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
		За таких умов, на думку суду, на цьому етапі, суть вчиненого правопорушення з кваліфікацією дій за ст. 173-2 КУпАП, а саме учиненні особою, яка притягається до адміністративної відповідальності за місцем свого проживання домашнього насильства психологічного характеру відносно потерпілої особи є сумнівною, що є не прийнятним, та не кореспондується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», а тому оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності вважаю, що провадження у цій справі слід закрити на підставі п. 1) ст. 247 КУпАП, який вказує на те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
		Дійсним є лише факт того, що атмосфера взаєморозуміння у цій родині відсутня. Конфлікти для членів сім`ї є буденним явищем, однак не кожен конфлікт є домашнім насильством у розумінні норм Закону.
		Крім того, що 03.07.2020 УПП було складено відносно обох сторін конфлікту протокол про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 КУпАП.
		Так, конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями.
		Типи конфліктів: 1. «Реальний конфлікт» - це конфлікт, який об`єктивно існує і адекватно сприймається; 2. «Випадковий, або умовний, конфлікт» - залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами; 3. «Зміщений конфлікт» - реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації; 4. «Помилково дописаний конфлікт» - конфлікт, що помилково тлумачиться; 5. «Латентний конфлікт» - конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється; 6. «Хибний конфлікт» - у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об`єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації.
		Конфлікт - ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
		Щоб подолати конфлікту ситуації слід знайти коріння її зародження, визначити сфери, причини і рівень; проаналізувати власні почуття та емоції щодо конфлікту; зрозуміти глибинні інтереси кожного учасника конфлікту; обрати оптимальну модель поведінки; запропонувати ідеї щодо вирішення конфлікту, які задовольняють усі сторони; обрати правильне рішення та втілити його в життя.
		Не у компетенції суду урегульовувати конфлікті ситуації в родині у порядку норм КУпАП, так як не кожен конфлікт є домашнім насильством.
		У зв`язку з чим, дане адміністративне провадження, з урахуванням вимог п. 1) ст. 247 КУпАП, підлягає закриттю, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв`язку з встановленням обставин визначених п. 1) ст. 247 наведеного Кодексу.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 173-2, 251, 252, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суддя постановила:
		провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності  ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення, закрити на підставі п. 1) ст. 247 даного Кодексу.
		Постанова може бути оскаржена в порядку та строки визначені Кодексом України про адміністративне правопорушення, з урахуванням норм статтею 287-294 даного Кодексу, і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
		С у д д я                                        Оксана БІРСА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...