Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/1152/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 07.08.2020. Зареєстровано: 09.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2020.
Дата набрання законної сили: 26.08.2020
Номер судового провадження: 2/461/116/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   Справа №461/1152/19 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 липня 2020 року                                     м.Львів
		 
		Галицький районний суд м. Львова 
		в складі:
		головуючого судді Радченка В.Є. 
		з участю: 
		секретаря судового засідання Кузьмича В.В. 
		представника позивача (в режимі відеоконференції) Чумакової Т.К. 
		представників відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м.Львові цивільну справу запозовом ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , ІПН суду невідомий), Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НОВІ КОМУНІКАЦІЇ» (79000, м.Львів, вул. Вороного, 3, код ЄДРПОУ 34047881), Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДНА ІНФОРМАЦІЙНА КОРПОРАЦІЯ» (79000, м.Львів, вул. Вороного, 3, код ЄДРПОУ 32262255) про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, зобов`язання до вчинення дій,-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		   18.02.2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації. Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.12.2018 року о 19 годині 15 хвилин на Телеканалі «ZIK» в прямому ефірі телепередачі «VOX POPULI» Іван ОСОБА_5 , який є народним депутатом, повідомив неправдиву інформацію про дії, вчинені ОСОБА_3 під час роботи на посаді міністра оборони України. Інформація розміщена у відкритому доступі та є доступною для перегляду необмеженим колом осіб. Позивач вважає, що інформація, надана відповідачем ОСОБА_4 в інтерв`ю, відеозапис якого розміщено та поширено відповідачами ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові Комунікації» та ТОВ «Західна інформаційна корпорація» є недостовірною, негативною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача. Тому він просить 1) визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, яка поширена відповідачем ОСОБА_4 та веб-сайті https://zik.ua, наступного змісту: 1) «Я ніколи не поливав брудом ОСОБА_6 . Ні як екс-міністра оборони, ні як політичного діяча, ні як керівника політичної сили. Я просто багато разів зазначав, що коли він перебував на посаді міністра оборони, за президентства Ющенка, він реалізовував певний етап нищення української армії», 2) « ОСОБА_7 чим відзначився, якщо ОСОБА_8 цікавить конкретно ОСОБА_9 , він перший з міністрів оборони почав розпродавати техніку, яка стояла на бойовому чергуванні», 3) «Якщо не брати оцінку звитяжних вчинків осіб, які керували знищенням стратегічної ланки, тобто в період 94-2004 рік. В період з 2004 по 2014 рік  це нищення вже тих залишків, які залишилися. Дійсно, ОСОБА_9 продав найбільше.». Також позивач просить зобов`язати відповідача ОСОБА_4 протягом тижня спростувати вищезазначену інформацію в той самий спосіб, яка вона була поширена, а відповідачів ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові Комунікації» та ТОВ «Західна інформаційна корпорація»  надати відповідачу ОСОБА_4 технічну можливість для такого спростування (т.1 а.с. 1-19).
		   Ухвалою судді Галицького районного суду м. Львова від 02.05.2019 року відкрито провадження у справі (т. 1 а.с. 140).
		14.05.2019 року до суду надійшло клопотання позивача про доручення доказів, яким позивач просить долучити до матеріалів справи в якості доказу висновок № 056/40 від 15.02.2019 року експерта Українського бюро лінгвістичних експертиз НАН України Ажнюком ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 145-199). 
		13.06.2019 року від відповідача ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові Комунікації» надійшов відзив на позов. У відзиву відповідач посилається на те, що позивачем не доведено наявність порушення його особистих немайнових прав. Крім того, у відзиву зазначено, що межі критики позивача, як публічної особи, є значно ширшими у порівняні з пересічною особою. Тому відповідач просить відмовити в задоволенні позову (т. 1 а.с. 215-218). 
		17.07.2019 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові Комунікації» на позов. Позивач зазначає, що висловлена про позивача інформація у формі фактологічних тверджень про вчинення позивачем під час перебування на посаді міністра оборони України кримінально карних діянь виходить за межі звичайної критики, не підпадає під категорію оціночних суджень і завдала шкоди честі, гідності та ділової репутації позивача, тому відповідачі мають нести юридичну відповідальність за поширення таких відомостей про позивача (т. 1 а.с. 238-245, т. 2 а.с. 15-22). 
		   17.09.2019 року до суду від відповідача ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові Комунікації» надійшли заперечення на відповідь на відзив. Мотиви, викладені в запереченнях, аналогічні мотивам, викладеним у відзиву на позовну заяву (т. 2 а.с. 54-59). 
		25.11.2019 року від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позов. Відзив мотивований тим, що викладена позивачем оспорювана інформація вирвана з контексту і може оцінюватися лише у сукупності з питаннями, які ставилися під час інтерв`ю, з чого видно, що вказана інформація є суб`єктивною оцінкою відповідача ОСОБА_4 фактам, які стали йому відомі із офіційних джерел. Тому така інформація не підлягає спростуванню (т. 2 а.с. 99-123). 
		22.01.2020 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача ОСОБА_4 на позов. Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_4 в порушення вимог закону в своєму інтерв`ю не посилався на джерело інформації, яку він висловлює. В офіційних джерелах, про які говорить відповідач у своєму відзиві, позивач не має процесуального статусу підозрюваного чи обвинуваченого. Згідно висновку експерта оспорюванні позивачем висловлювання відповідача ОСОБА_4 виражені у формі фактологічного твердження та можуть бути принизливими для честі і гідності позивача, а також завдати шкоди його діловій репутації. Крім того, у позивача були відсутні повноваження щодо відчуження військового майна, а тому твердження відповідача не відповідають дійсності, тобто є недостовірними 
		Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22.01.2020 року у справі закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду (т. 4 а.с. 1-2).
		В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити їх в повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, а також у відповідях на відзиви відповідачів на позовну заяву. 
		Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити. При цьому представник відповідача посилався на те, що оспорюванні позивачем висловлювання є достовірними і носять характер суб`єктивної оцінки подіям, інформацію про які відповідач отримав з офіційних джерел, а тому такі висловлювання не підлягають спростуванню. 
		Представник відповідача ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові Комунікації» в судовому засіданні також просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на недоведеність наявності порушення особистих немайнових прав позивача. Крім того, представник відповідача зазначив про те, що межі критики позивача, як публічної особи, є значно ширшими у порівняні з пересічною особою, а викладена відповідачем ОСОБА_4 інформація за результатами роботи ТСК ВРУ має суспільний інтерес. 
		Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна Інформаційна Корпорація» в судове засідання не з`явився. Належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи. Конверти із вмістом судової повістки повертались до суду із зазначенням причини: «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення». Крім цього, повідомлення про виклик до суду направлялись на офіційну електронну адресу відповідача. Суд вжив всіх можливих заходів для належного і вчасного повідомлення відповідача про судові засідання.
		   Заслухавши представника позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
		   Згідно Постанови Верховної Ради України від 07.06.2018 року утворено Тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в Збройних Силах України та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки. Метою Тимчасової слідчої комісії є перевірка відомостей про нецільове використання коштів, спрямованих на фінансування Збройних Сил України, незаконний продаж військового майна протягом 2004-2017 років з метою підтвердження або спростування зазначених фактів. Постановою встановлено кількісний склад Тимчасової слідчої комісії - 12 осіб, членом якої, зокрема, є народний депутат України ОСОБА_4  відповідач у справі.
		06.12.2018 року о 19 годині 15 хвилин на Телеканалі «ZIK» в прямому ефірі телепередачі «VOX POPULI» під час інтерв`ю народний депутат ОСОБА_4 висловився про роботу ОСОБА_3 на посаді міністра оборони України наступним чином: 1) «Я ніколи не поливав брудом ОСОБА_6 . Ні як екс-міністра оборони, ні як політичного діяча, ні як керівника політичної сили. Я просто багато разів зазначав, що коли він перебував на посаді міністра оборони, за президентства Ющенка, він реалізовував певний етап нищення української армії», 2) « ОСОБА_7 чим відзначився, якщо ОСОБА_8 цікавить конкретно ОСОБА_9 , він перший з міністрів оборони почав розпродавати техніку, яка стояла на бойовому чергуванні», 3) «Якщо не брати оцінку звитяжних вчинків осіб, які керували знищенням стратегічної ланки, тобто в період 94-2004 рік. В період з 2004 по 2014 рік  це нищення вже тих залишків, які залишилися. Дійсно, ОСОБА_9 продав найбільше.»
		   Вказана інформація розміщена у відкритому доступі та є доступною для перегляду необмеженим колом осіб за наступними «URL» адресами (посиланнями): https://zik.ua/tv/video/188709; https://zik.ua/tv/video/188707 та https://zik.ua/tv/video/188711.
		Обставини та факт поширення вказаної інформації сторонами не заперечується.
		В той же час, позивач вважає, що ці висловлювання є недостовірними, негативними та такими, що принижують честь, гідність і його ділову репутацію. Тому позивач просить зобов`язати відповідачів спростувати вказану інформацію в такий самий спосіб, як вона була розповсюджена.
		Вирішуючи позов суд виходить з наступного.
		   Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність (ст.ст. 3, 28, 68).
		Разом із цим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб  на свій вибір.
		Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		Враховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку.
		Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		За положеннями ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.
		Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейський суд з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28.03.2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
		Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.
		Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
		Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Отже, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
		Судження  це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
		При вирішенні даного спору слід враховувати, що статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.
		Як було зазначено вище, в рішенні Європейського суду з прав людини «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання, поглядів, припущень не підлягає доведенню. Особа, яка висловлює не факти, а свої погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
		Одночасно в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Лінгенс проти Австрії» та «Українська прес-група проти України» наголошується про те, що громадськість має право отримувати інформацію з політичних питань, а також з питань, що становлять громадський інтерес.
		У своїх рішеннях Європейським судом з прав людини наголошено про необхідність врахування критерію пропорційності, а також обґрунтованості обмеження.
		Положеннями ч.ч. 4, 5 ст. 17 ЗУ «Про статус народного депутата України» передбачено, що народний депутат України має право порушувати у Верховній Раді України або її органах питання про необхідність проведення перевірок додержання законів органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та об`єднаннями громадян, розташованими на території України, чи їх посадовими особами, про проведення розслідувань з питань, що становлять суспільний інтерес, та брати участь у таких розслідуваннях в порядку, встановленому законом; народний депутат України як представник державної влади у разі порушення прав, свобод і інтересів людини та громадянина, що охороняються законом, та інших порушень законності має право на місці вимагати негайного припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних органів державної влади.
		З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, суд вважає, що поширена ОСОБА_4 інформація про ОСОБА_3 не містить безспірних тверджень про достовірні факти, а основана, у силу функцій і повноважень народного депутата України, на інформації, яка була предметом дослідження та обговорення Тимчасової слідчої комісії, утвореної відповідно до Постанови ВРУ «Про утворення Тимчасової слідчої комісії ВРУ для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в ЗСУ та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки» від 07.06.2018 року.
		Інформація, яка була висвітлена на засіданні ТСК ВРУ для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в ЗСУ та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки, не є закритою та не становить державну таємницю, має широкий суспільний інтерес та резонанс, а тому ОСОБА_4 , в силу свого статусу, зобов`язаний був довести цю інформацію до широкого кола виборців.
		Статтею 80 Конституції України передбачено, що народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Аналогічні положення містяться в ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про статус народного депутата України».
		З огляду на співставлення певних фактів, які мали місце, і стосувалися політичної, публічної особи, рівень критики якої є значно ширшим, слід зауважити, що джерелом поширеної ОСОБА_4 інформації, є інформація, яку отримано від ТСК ВРУ. Ця інформація є суб`єктивною думкою відповідача ОСОБА_4 , поглядом та критичною оцінкою певних фактів, які було з`ясовано під час роботи цієї слідчої комісії. 
		Суд вважає, що посилання позивача, як на доказ поширення негативної інформації, на висновок № 056/40 від 15.02.2019 року експерта Українського бюро лінгвістичних експертиз НАН України Ажнюком ОСОБА_11 .M ОСОБА_12 (т. 1 а.с. 159-185), не ґрунтується на встановлених обставинах та вимогах закону.
		Так, у даному висновку зазначено, що такі висловловлювання відповідача ОСОБА_4 як: 1) «Я ніколи не поливав брудом ОСОБА_6 . Ні як екс-міністра оборони, ні як політичного діяча, ні як керівника політичної сили. Я просто багато разів зазначав, що коли він перебував на посаді міністра оборони, за президентства Ющенка, він реалізовував певний етап нищення української армії», 2) « ОСОБА_7 чим відзначився, якщо ОСОБА_8 цікавить конкретно ОСОБА_9 , він перший з міністрів оборони почав розпродавати техніку, яка стояла на бойовому чергуванні», 3) «Якщо не брати оцінку звитяжних вчинків осіб, які керували знищенням стратегічної ланки, тобто в період 94-2004 рік. В період з 2004 по 2014 рік  це нищення вже тих залишків, які залишилися. Дійсно, ОСОБА_9 продав найбільше.» виражені у формі фактологічного твердження та можуть бути принизливими для честі і гідності позивача, а також завдати шкоди його діловій репутації. 
		Оцінюючи даний висновок експерта в якості доказу, суд враховує, що предметом дослідження експерта були лише окремі висловлювання, які позивач просить спростувати. В той же час, для надання правильної оцінки характеру висловлювань відповідача, слід враховувати повний зміст інтерв`ю відповідача ОСОБА_4 , в тому числі і зміст поставлений запитань. 
		З інтерв`ю вбачається, що відповідач ОСОБА_4 висловлює свою суб`єктивну думку, яка сформована на підставі інформації, отриманої з офіційних джерел, зокрема, від органів досудового розслідування та на підставі попередніх висновків ТСК ВРУ. З метою привернути увагу громадськості відповідач ОСОБА_4 виразив суб`єктивні оціночні судження, свій особистий погляд на події, що були предметом розслідування ТСК ВРУ і дав власну оцінку діям позивача.
		Стилістика повідомленої ОСОБА_4 інформації стосовно ОСОБА_3 , зміст висловів та мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти щодо особи позивача, відтак оспорювана інформація не порушує особистих немайнових прав позивача, при цьому межі викладеної інформація не виходять за коло надання оцінки питанням обговорюваної теми.
		За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що спірні висловлювання відповідача ОСОБА_4 є лише його оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню.
		Крім того, слід зазначити, що зі змісту п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» випливає, що при вирішенні спорів, пов`язаних з поширенням інформації стосовно приватного життя публічних осіб, суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) про право на недоторканість приватного життя.
		У вказаній Резолюції зазначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи будь-якій іншій галузі).
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		Позивач ОСОБА_3 у період з 04.02.2005 року до 18.12.2007 року був Міністром оборони України, що є загальновідомим фактом, визнається сторонами і не потребує додаткового доведення.
		На час перебування позивача на посаді міністра оборони, його функції визначалися Положенням про Міністерство оборони України, що затверджено постановою Кабінета Міністрів України № 1080 від 03.08.2006 року. 
		В п. 6 ст. 4 цього Положення зазначено, що Міноборони відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за ефективним витрачанням коштів і матеріальних цінностей та їх збереженням, бухгалтерським обліком та звітністю; утворює, реорганізує і ліквідує підприємства, установи та організації, які забезпечують діяльність Збройних Сил, здійснює управління закріпленим за ними державним майном, контроль за їх діяльністю; здійснює управління військовим майном та проводить його інвентаризацію; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та у комунальну власність; забезпечує проведення оцінки надлишкового військового майна; організовує роботу, пов`язану з капітальним будівництвом, експлуатацією і ремонтом житлового, казарменого та інших фондів, об`єктів військового призначення, забезпечує використання земельних ділянок, виділених для потреб Збройних Сил. 
		Відповідно до ст. 8 цього Положення міністр оборони здійснює керівництво Міністерством і несе відповідальність перед Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України.
		Таким чином, за вимогами законодавства військове майно може бути відчужено лише за умови безпосередньої участі в процесі відчуження міністра оборони. А тому посилання позивача на те, що викладена у попередніх висновках ТСК ВРУ та озвучена відповідачем ОСОБА_4 під час інтерв`ю інформація про відчуження військового майна не стосується позивача, - є безпідставним та таким, що не відповідає дійсності. 
		Сам позивач в тексті позову визнає свій статус як публічної особи, а спірна інформація згідно повних вимог стосується саме діяльності позивача на посаді Міністра оборони України. 
		В рішенні Європейського суду з прав людини від 31.03.2011 року у справі «Сірик проти України» суд зазначив, що одним із принципів верховенства права є те, що громадяни повинні мати можливість повідомляти компетентних посадових осіб держави про поведінку державних службовців, яка їм видається неправомірною або незаконною (також рішення у справах: «Захаров проти Росії», «Казаков проти Росії»). 
		Згідно з положенням абз. 6 п. 6 рішення Конституційного Суду України в справі про поширення відомостей від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
		Відтак межа критики позивача, з огляду на статус публічної особи та політичного діяча є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (абзац 5 п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
		У постанові Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.08.2018 року у справі № 607/4318/16-ц зроблено висновок, що «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».
		З урахуванням обставин справи, особи позивача та обставин, за яких така інформація була розповсюджена, суд вважає, що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та суспільним інтересом знати необхідну інформацію порушено не було.
		З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про спростування недостовірної (негативної) інформації та захист честі, гідності та ділової репутації.
		Вирішуючи питання розподілу щодо судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, суд виходить з того, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).
		Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
		Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		З врахуванням безпідставності позовних вимог, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 247, 259, 351  355 ЦПК України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , ІПН суду невідомий), Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НОВІ КОМУНІКАЦІЇ» (79000, м.Львів, вул. Вороного, 3, код ЄДРПОУ 34047881), Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДНА ІНФОРМАЦІЙНА КОРПОРАЦІЯ» (79000, м.Львів, вул. Вороного, 3, код ЄДРПОУ 32262255) про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, зобов`язання до вчинення дій.
		Судові витрати залишити за позивачем. 
		Повний текст судового рішення складений 06.08.2020 р. 
		Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		 
		 
		 
		Суддя В.Є.Радченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...