Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/12832/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2020.
Дата набрання законної сили: 06.08.2020
Номер судового провадження: 61-23339ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		06 серпня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 522/12832/18
		провадження № 61-23339св19  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., 
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересовані особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Приморський районний відділ у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Приморський районний відділ у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про встановлення факту постійного проживання на території України
		 
		за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 березня 2019 року у складі судді Науменка А. В.та постанову Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст вимог заяви
		 
		У липні 2018 року ОСОБА_1  звернулася до суду із зазначеною заявою, в якій просила встановити факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року .
		 
		Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Одесі. У 1977 році вона отримала паспорт громадянина колишнього СРСР, який втратила у 1997 року, у зв`язку з чим вона не має документів, що посвідчують її особу та підтверджують громадянство. Факт проживання на території України підтверджується відомостями з місця роботи, показаннями свідків, а встановлення цього факту необхідне для отримання паспорта громадянина України.
		Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - управління ДМС) просило відмовити в задоволенні заявлених вимог, посилаючись на те, що  ОСОБА_1  не надала доказів на підтвердження того, що вона колишній громадянин СРСР, проживає в Україні на законних підставах, зверталася до органів міграційної служби із заявою про встановлення належності до громадянства України.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 18 березня                           2019 року заяву задовольнив. Встановив факт постійного проживання        ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом           на 24 серпня 1991 року .
		Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що заявниця підтвердила факт її народження та безперервної праці на території України з 05 вересня 1986 року до 17 травня 1993 року і факт втрати документа, що посвідчує особу, а тому заява  є обґрунтованою.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Одеський апеляційний суд постановою від 31 жовтня 2019 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 березня 2019 року залишив без змін.
		 
		Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що в матеріалах справи є докази, які підтверджують факт постійного проживання заявниці на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року, а доводи апеляційної скарги про відсутність доказів на підтвердження факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року є безпідставними. 
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
		 
		У грудні 2019 року управління ДМСподало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.
		 
		Касаційна скарга управління ДМС мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що встановлення факту проживання станом на      1991 рік на території України не стосується особистих прав  ОСОБА_1 та жодним чином не впливає на них. Також зазначило, що питання належності, набуття та прийняття до громадянства знаходиться у межах його повноважень, а тому встановлення факту проживання заявниці прямо впливає на його інтереси та свідчить про наявність спору про право та неможливість розгляду цього питання в порядку окремого провадження.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		16 березня 2020 року справа № 522/12832/18 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи 
		Суди встановили, що  ОСОБА_1 народилася на території України 02 лютого 1961 році в місті Одесі, що підтверджується свідоцтвом про народження              від 31 січня 2018 року серії НОМЕР_1 , повторно виданим Приморським районним у місті Одесі відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
		З 1977 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією форми А, виданої Дільницею № 3 для довідок Одеської міської ради.
		29 червня 1977 року ОСОБА_1  отримала паспорт громадянина колишнього СРСР серія НОМЕР_2 , виданий відділом внутрішніх справ Іллічівського районного виконавчого комітету міста Одеси, що підтверджується копією форми № 1.
		З 05 вересня 1986 року до 17 травня 1993 року ОСОБА_1 працювала                       в Одеській дирекції Публічного акціонерного товариства «Укрпошта», що підтверджується довідками від 11 квітня 2018 року № 51-к та від 11 квітня      2018 року № 53, виданими Одеською дирекцією Публічного акціонерного товариства «Укрпошта». 
		З посвідчення про взяття на облік від 27 жовтня 2017 року № 8515, встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Одеському міському центрі обліку бездомних громадян. 
		ОСОБА_1 втратила паспорт громадянина СРСР, що підтверджується довідкою Приморського РВ у місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області від 12 січня 2018 року № 5115, в якій зазначено, що ОСОБА_1 зверталася із заявою щодо видачі паспорта громадянина України замість втраченого паспорта громадянина СРСР.
		Метою встановлення факту, що має юридичне значення заявниця, зазначила отримання паспорта громадянина України.
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року                   № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Оскільки касаційна скарга надійшла до Верховного Суду до 08 лютого              2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм  матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи            в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		 
		Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		 
		Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		 
		Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
		 
		Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, зі змінами, передбачено, що громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України. У таких випадках одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року.
		 
		Враховуючи наведене, законом передбачено встановлення в судовому порядку юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться і факти, що породжують право особи на встановлення належності до громадянства України.
		 
		В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що метою встановлення факту, що має юридичне значення заявник, зазначила оформлення паспорта громадянина України. 
		 
		ОСОБА_1 зверталася із заявою щодо видачі паспорта громадянина України, замість втраченого паспорта громадянина СРСР, однак у видачі нового паспорта їй було відмовлено через непідтвердження факту громадянства України, що підтверджується довідкою Приморського РВ у місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області від 12 січня 2018 року № 5115.
		 
		Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки встановлення факту її проживання на території України станом                до 24 серпня 1991 року має правове значення для оформлення паспорта громадянина України, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
		 
		Належність до громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час. Заявницею зазначено, що встановлення саме такого факту необхідно для підтвердження набуття громадянства України, яке вона отримала, як і усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України з метою отримання паспорта громадянина України. Таким чином, спору про право у цьому випадку між заявником та заінтересованою особою немає.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Беллет проти Франції» ЄПСЛ вказав, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
		 
		Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» та від 12 листопада 2002 року у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки»).
		 
		Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
		 
		З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями. 
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.
		 
		Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 березня 2019 та постанову Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:А. Ю. Зайцев   С. Ю. Бурлаков   Є. В. Коротенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...