Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 301/749/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: 12.08.2020. Зареєстровано: 13.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.08.2020.
Дата набрання законної сили: 10.09.2020
Номер судового провадження: 2/301/431/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 301/749/20
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		"10" серпня 2020 р. м. Іршава 
		Іршавський районний суд Закарпатської області в особі головуючої Пітерських М.О., при секретарі Халак Л.Ю., з участю позивачки ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Іршава в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі і гідності та спростування наклепу,
		 
		                                                в с т а н о в и в :                 
		                       
		ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися в Іршавський районний суд із позовом до ОСОБА_2 про захист честі і гідності та спростування наклепу.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:31 годин відповідачка ОСОБА_2 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук») поширила інформацію наступного змісту: «Ці дві особи на фото - вбивці. За останні два місяці вони отруїли двох наших собак. Відкинули у подвір`я ковбасу, в яку попередньо додали отруту. Другого, дворічного сенбернара, отруїли чотири дні тому. Після того, як собака з`їв ту ковбасу, у нього почалися приступи. Ми зрозуміли, що це отруєння, але врятувати не встигли. За годину він помер. Ми розгубилися. Викликали поліцію на місце події, написали відповідну заяву, вони зафіксували випадок. На жаль, ми не знаємо, куди ще потрібно звертатися в таких випадках. Щоб довести факт отруєння, вирішили зробити розтин тіла. Ми проживаємо в Іршавському районі, тож як тільки змоги, поїхали в Ужгород. Знайомі нам підказали, куди саме звертатися. Проте, коли ми звернулися до спеціалістів лабораторії, нам відмовили. Мотивували тим, що потребують довідку від ветеринара. Наш ветлікар нам про це не сказав. Коли ми прийшли до нього після поїздки, він відповів, що не знає, яку саме довідку мав видати. Це все дуже важко психологічно. Ми не можемо навіть поховати нашого собаку. Усе сподіваємося, що є спосіб офіційно встановити причину смерті. Дуже просимо поради тих, хто краще знається на законах або кому довелося пройти через аналогічне горе. Допоможіть нам, будь ласка! Що ще ми можемо зробити у нашій ситуації? Ми хотіли б довести факт отруєння і притягнути вбивць до відповідальності. Таке не має повторитися.».
		Нижче, під текстовим повідомленням відповідачкою розміщено три постановочні фотографії. На першому фотознімку собака біло-коричневого окрасу, породи сенбернар. На другому фотознімку зображення подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . На третьому фотознімку - скоріш за все мертва собака, ззовні схожа на собаку на першому фото, однак однозначно ідентифікувати неможливо, так як її шерсть майже повністю покрита болотом. Дане інформаційне повідомлення вподобали 1284 користувачі, під ним розміщено 1406 коментарів користувачів соціальної мережі «Facebook» («Фейсбук»), а 4049 користувачів розмістили (поширили) зазначене інформаційне повідомлення на своїх персональних сторінках. Розповсюдження відповідачкою на персональній сторінці у соціальній мережі неправдивої інформації порочить честь і гідність позивачів. З даного приводу позивачка ОСОБА_1 02.03.2020 року о 22:58 годин звернулася до Іршавського ВП Хустського ВП ГУ НП в Закарпатській області з відповідним повідомленням щодо наклепу ОСОБА_2 . За результатом розгляду вказаного повідомлення ОСОБА_1 з Іршавського ВП було направлено листа від 10.03.2020 року з довідкою про результати розгляду звернення, згідно якого в ході перевірки повідомлення не встановлено ознак кримінального чи адміністративного правопорушення, а тому рекомендовано звернутись до суду в порядку цивільного судочинства.
		Просили суд винести рішення, яким визнати поширену ОСОБА_2 у соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук») інформацію ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:31 год. недостовірною; зобов`язати ОСОБА_2 припинити поширювати у соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук») та на інших веб-сайтах (сторінок в мережі інтернет) вищезазначену інформацію, та інформацію в будь-якій формі, що містить хибні судження ОСОБА_2 щодо причетності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до подій відносно факту настання смерті її собаки доти поки вину їх не буде доведено у порядку, передбаченому чинним законодавством, і встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; зобов`язати ОСОБА_2 видалити з власної сторінки у соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук») розміщену інформацію ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:31 год.; зобов`язати ОСОБА_2 спростувати розміщену інформацію ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:31 год. шляхом повідомлення на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук») про ухвалене рішення та опублікувати на власній сторінці текст резолютивної частини рішення на наступний день з моменту набуття ним законної сили.
		Ухвалою Іршавського районного суду від 16.04.2020 року відкрито провадження у даній справі та справу призначено на підготовче засідання на 12.05.2020 року на 10.30 годин.
		Ухвалою Іршавського районного суду від 23.06.2020 року закрито підготовче провадження у даній справі та справу призначено до судового розгляду по суті на 16.07.2020 року на 09.30 годин.
		23 червня 2020 року відповідачкою ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву. Посилається на те, що на підтвердження заявлених позовних вимог позивачами було надано роздруківку, яка жодним чином не підтверджує предмет позову, не є належним доказом отримання її з вебсайту чи вебмережі, в ній відсутні посилання на джерело її отримання, а також підтвердження, що саме відповідачка виставила відповідну інформацію чи спростування виставлення такої інформації іншою особою, зареєстрованою як відповідачка. З огляду на викладене, просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі як необґрунтованих та безпідставних.
		21 липня 2020 року представник позивачки ОСОБА_4 подав відповідь на відзив, в якому зазначив наступне. Посилання відповідачки на те, що надані позивачами роздруківки з соціальної мережі не є належним доказом, є безпідставними, оскільки постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №2а-13438/12/2670 від 21.02.2013 року та ухвалою ВАСУ від 06.06.2016 року у цій же справі прийнято в якості належних доказів надані позивачем прінт-скріни (фотознімки екрану монітору користувача) сторінок з соціальних мереж «Facebook» та «Twitter».
		В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з мотивів, наведених у позові. Пояснила, що відповідачка розмістила в соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук») інформацію про те, що вона та її чоловіки є вбивцями її собак. Дана інформація не відповідає дійсності, оскільки ні вона, ні її чоловік не мають ніякого відношення до отруєння собак та смерті собаки відповідачки. Розміщена відповідачкою інформація є недостовірною і такою, що порочить честь і гідність позивачів, показує їх негативному світлі. Просила позов задовольнити.
		Позивач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, подав до суду заяву, в позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити та розглянути справу по суті без його участі ( а.с.11, 70).
		Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні викладені у позовній заяві обставини визнала, заперечувала позовні вимоги в частині зобов`язання її спростувати розміщену нею ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:31 год. інформацію на її персональній сторінці в мережі Інтернет шляхом розміщення відповідного повідомлення про ухвалене рішення. Пояснила, що з позивачами, які є її сусідами, у неї тривалий час існують неприязні відносини. Позивачі недолюблювали її собак та постійно дразнили їх, підкидували собакам петарди. У січні 2020 року вона знайшла мертвою свою собачку, після чого запідозрила сусідів - позивачів в отруєнні собаки. Після смерті другого собаки вона знайшла на своєму подвір`ї біля огорожі розкидані шматки ковбаси, тому знову таки запідозрила в отруєнні собак позивачів. Письмових доказів, що собака помер внаслідок отруєння, а також, що собаку отруїли саме позивачі, у позивачки нема. Проте вона переконана, що саме позивачі винуваті у смерті її собак. ІНФОРМАЦІЯ_1 вона дійсно оприлюднила на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук») інформацію про те, що позивачі є вбивцями її собак. З тих пір, у зв`язку з пред`явленим до неї позовом, відповідачка видалила із своєї сторінки вказану інформацію. Більше ніяких інформацій в інтернеті щодо причетності позивачів до смерті її собак вона не поширювала. Заперечувала щодо її зобов`язання розмістити на власній сторінці інформації щодо непричетності позивачів до смерті собак, оскільки, попри відсутність доказів, вона упевнена, що саме позивачі отруїли її собак.
		Свідок ОСОБА_5 суду показав, що проживає разом із відповідачкою ОСОБА_2 та є її братом. З позивачами по справі вони є сусідами, однак, між ними існують тривалий час неприязні відносини. Він переконаний, що саме ОСОБА_3 та ОСОБА_1 отруїли їхнього собаку, оскільки ще раніше у них померло маленьке цуценя, яке мало такі самі ознаки отруєння. У день, коли помер дорослий собака, вони знайшли біля огорожі розкидані шматки ковбаси. Впевнений, що саме таким шляхом подружжя позивачів отруїло собаку, оскільки в жодних інших осіб не було причин вчиняти подібного.
		Свідок ОСОБА_2 надала суду аналогічні покази.
		Заслухавши пояснення позивачки та відповідачки, покази свідків, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги задовольнити частково, виходячи з наступного.
		Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		В силу  статей 21 та 28 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Кожен має право на повагу до його гідності.  
		Загальною декларацією прав людини вілд 10 грудня 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань (стаття 12).
		Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, ратифікованого 19.10.1973 року визначено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію (частина 1 статті 17).
		Відповідно до ч.1 ст.201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. 
		Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
		Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		У зв`язку з цим, статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
		Відповідно до п. 15 Постанови №1 від 27.02.2009 року Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова Пленуму ВСУ №1), юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: 
		а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; 
		б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
		в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; 
		г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 
		Під поширенням інформації слід розуміти, у тому числі, поширення в мережі Інтернет, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Як встановлено в судовому засіданні, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:31 годин відповідачка ОСОБА_2 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук») поширила інформацію наступного змісту: «Ці дві особи на фото - вбивці. За останні два місяці вони отруїли двох наших собак. Відкинули у подвір`я ковбасу, в яку попередньо додали отруту. Другого, дворічного сенбернара, отруїли чотири дні тому. Після того, як собака з`їв ту ковбасу, у нього почалися приступи. Ми зрозуміли, що це отруєння, але врятувати не встигли. За годину він помер. Ми розгубилися. Викликали поліцію на місце події, написали відповідну заяву, вони зафіксували випадок. На жаль, ми не знаємо, куди ще потрібно звертатися в таких випадках. Щоб довести факт отруєння, вирішили зробити розтин тіла. Ми проживаємо в Іршавському районі, тож як тільки змоги, поїхали в Ужгород. Знайомі нам підказали, куди саме звертатися. Проте, коли ми звернулися до спеціалістів лабораторії, нам відмовили. Мотивували тим, що потребують довідку від ветеринара. Наш ветлікар нам про це не сказав. Коли ми прийшли до нього після поїздки, він відповів, що не знає, яку саме довідку мав видати. Це все дуже важко психологічно. Ми не можемо навіть поховати нашого собаку. Усе сподіваємося, що є спосіб офіційно встановити причину смерті. Дуже просимо поради тих, хто краще знається на законах або кому довелося пройти через аналогічне горе. Допоможіть нам, будь ласка! Що ще ми можемо зробити у нашій ситуації? Ми хотіли б довести факт отруєння і притягнути вбивць до відповідальності. Таке не має повторитися.».
		Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердила факт поширення нею інформації вищевказаного змісту в соціальній мережі і таке підтверджується матеріалами справи.
		Пунктом 19 Постанови Пленуму ВСУ №1 визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Зі змісту інформації, що розміщена в соціальній мережі відповідачкою, вбачається, що зазначена інформація викладена з посиланням на конкретні факти та події, у категоричній стверджувальній формі, а відтак може бути перевірена на предмет її відповідності дійсності і, як наслідок, може бути визнана недостовірною.
		Так, у поданому 12.06.2020 року відзиві, відповідачка посилалася на те, що надана позивачами роздруківка на підтвердження позовних вимог, не є належним доказом отримання її з вебсайту чи вебмережі, в ній відсутні посилання на джерело її отримання, а також підтвердження, що саме відповідачка виставила відповідну інформацію чи спростування виставлення такої інформації іншою особою, зареєстрованою як відповідачка.
		Разом з тим, в судовому засіданні 10.08.2020 року відповідачка ОСОБА_2 визнала, що саме вона розмістила дану інформацію на своїй персональнійї сторінці в соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук»).
		Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
		З огляду на викладене, суд приймає до уваги надану позивачами роздруківку в якості належного доказу.
		З матеріалів справи вбачається, розміщену відпорвідачкою інформацію було доведено до відому значної кількості осіб, оскільки її розмістили на своїх персональних сторінках 4049 користувачів соціальної мережі «Facebook» («Фейсбук»).
		Суд вважає, що розміщена відповідачкою інформація відносно позивачів формує негативну громадську думку щодо позивачів, оскільки її зміст вказує на те, що розповсюдження такої інформації може створити негативні наслідки для позивачів, поставити під сумнів їй моральні якості. Відтак зазначена інформація є такою, що порушує право позивачів на повагу до їх честі та гідності. 
		Згідно п.15 Постанови Пленуму ВСУ №1, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що в неї немає жодних доказів на підтвердження ні того, що смерть її собак настала саме внаслідок отруєння, ні того, що смерть собак настала саме внаслідок протиправних дій позивачів.
		Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму ВСУ №1, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.
		Враховуючи вищевикладене, суд, прийшов до висновку, що відповідачка поширила недостовірну інформацію на невизначене коло осіб  про позивачів, яка складає негативне враження  у суспільства про позивача як про людину, громадянина, позбавляючи про цьому суспільство самостійно надавати оцінку та складати враження стосовно дій у поведінці позивачів.
		Заперечуючи проти позову, відповідачка ОСОБА_2 у поданому відзиві зазначала, що розміщена нею у соціальній мережі інформація про отруєння позивачами належних їй собак, було оціночним судженням, а не фактичним твердженням, тому така не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості.
		Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		На думку суду, поширена відповідачкою інформація про позивачів не містить в собі алегорій, сатири, гіпербол чи інших мовностилістичних способів, вона не є припущенням чи критикою діяльності позивачів, її можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночними судженнями, і може бути спростована. Вказана інформація висловлена у формі констатації конкретних фактів (обставин), які нічим не підтверджені, тому суд визнає її як недостовірну і таку, що порушує особисті немайнові права позивачів.
		Пунктом 18 Постанови Пленуму ВСУ №1 роз`яснено, що обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.
		З цього випливає, що тягар доказування достовірності негативної інформації про позивачів покладається на відповідачку, а на позивачів покладено лише обов`язок доказування факту поширення такої інформації відповідачами, що узгоджується з приписом абзацу 1 ч.2 ст.302 ЦК України.
		В судовому засіданні встановлено, що по факту отруєння собаки відповідачка викликала працівників поліції та подала в Іршавський ВП Хустського ВП ГУ НП в Закарпатській області відповідну заяву. Однак, ні на день розміщення ОСОБА_2 відповідної інформації в соціальній мережі, ні на день розгляду справи, не встановлено хто саме отруїв собаку.
		Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що вона попри відсутність будь-яких доказів, впевнена у тому, що її собак отруїли саме позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
		Отже, відповідачкою ОСОБА_2 не доведено та не надано доказів достовірності розміщеної нею у соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук») інформації 02.03.2020 року о 22:31 год. 
		За таких обставин позовну вимогу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо визнання інформації недостовірною, суд вважає обгрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
		Відповідно до п.15 Постанови Пленуму ВСУ №1, спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
		Оспорювана інформація не відповідає дійсності, не підтверджується  зібраними по справі доказами, є негативною, створює негативне уявлення про позивачів, та безпосередньо порушує їх особисті немайнові права і завдає шкоди їхній честі та гідності.
		Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Позивачі обрали спростування недостовірної інформації як один із способів захисту свого порушеного права.
		Відповідно до ч.7 ст.277 ЦК України та п.25 Постанови Пленуму ВСУ України №1, спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. У разі, якщо спростування недостовірної інформації  неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена,  то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
		Вирішуючи питання про спосіб спростування інформації, яка підлягає визнанню недостовірною, суд вважає, що способом спростування поширеної відповідачкою недостовірної інформації, який би сприяв найбільш повному відновленню порушеного немайнового права позивачів, є зобов`язання  ОСОБА_2 спростувати розміщену нею недостовірну інформацію шляхом опублікування на власній сторінці у соціальній мережі Facebook (Фейсбук) тексту резолютивної частини рішення суду. 
		Разом з тим, враховуючи вимоги розумності, суд вважає за доцільне зобов`язати відповідачку опублікувати відповідне спростування протягом одного місяця з моменту набрання рішенням суду законної сили.
		Що стосується позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 припинити поширювати у соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук») та на інших вебсайтах (сторінках в мережі інтернет) вищезазначену інформацію, та інформацію в будь-якій формі, що містить хибні судження ОСОБА_2 у причетності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до подій відносно факту настання смерті її собаки доти поки вину їх не буде доведено у порядку, передбаченому чинним законодавством, і встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, то на думку суду, дана вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
		Предметом позову в даній справі є розміщення відповідачкою ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22.31 годин недостовірної інформації в соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук»). Позивачами не наведено доказів поширення відповідної інформації на інших вебсайтах, сторінках в мережі Інтернет або інших інформаційних ресурсах. Відповідачка в судовому засіданні пояснила, що розмістила інформацію лише у соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук»), однак, наразі вже видалила її. 
		На думку суду, в цій частині позовні вимоги не конкретизовані, а предмет спору відсутній. 
		Що стосується вимоги позивачів про стягнення судових витрат, пов`язаних з отриманням довідки щодо власника вебсайту в сумі 900 грн., суд приходить до наступного.
		При зверненні до суду позивачами сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн. (по 840,80 грн. кожним з позивачів) (а.с.2,19).
		Позивачі посилаються на те, що 26.03.2020 року ними було подано до Департаменту «Центр компетенції» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» запит для отримання відомостей щодо власника вебсайту або володільця облікового запису чи отримувача послуг хостингу для залучення останнього до участі у справі в якості співвідповідача. За отримання такої довідки ними було сплачено 900 грн.
		Згідно положень п.4 ч. 3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Відповідно до ст. 141 ч.8 ЦПК України, розмір витрат встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів; такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Однак, позивачами та представником позивачки не підтверджено належними доказами розмір витрат на отримання відомостей щодо власника вебсайту або володільця облікового запису чи отримувача послуг гостингу. В матеріалах справи відсутня як сама довідка, так і документальне підтвердження витрат на її отримання.
		Не подано позивачами до закінчення судових дебатів і відповідної заяви про подачу доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
		Враховуючи наведене, суд вважає стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відповідно до ч.1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України по 840,80 грн. судових витрат, що складаються з судового збору, сплаченого позивачами при зверненні до суду. В частині стягнення судових витрат в сумі 900 грн. суд вважає відмовити.
		Керуючись ст. ст. 277, 279 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 89, 263-264 ЦПК України,
		 
		                                        р і ш и в :
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
		Визнати недостовірною поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:31 годин у соціальній мережі Facebook (Фейсбук) ОСОБА_2 інформацію наступного змісту: «Ці дві особи на фото - вбивці. За останні два місяці вони отруїли двох наших собак. Відкинули у подвір`я ковбасу, в яку попередньо додали отруту. Другого, дворічного сенбернара, отруїли чотири дні тому. Після того, як собака з`їв ту ковбасу, у нього почалися приступи. Ми зрозуміли, що це отруєння, але врятувати не встигли. За годину він помер. Ми розгубилися. Викликали поліцію на місце події, написали відповідну заяву, вони зафіксували випадок. На жаль, ми не знаємо, куди ще потрібно звертатися в таких випадках. Щоб довести факт отруєння, вирішили зробити розтин тіла. Ми проживаємо в Іршавському районі, тож як тільки змоги, поїхали в Ужгород. Знайомі нам підказали, куди саме звертатися. Проте, коли ми звернулися до спеціалістів лабораторії, нам відмовили. Мотивували тим, що потребують довідку від ветеринара. Наш ветлікар нам про це не сказав. Коли ми прийшли до нього після поїздки, він відповів, що не знає, яку саме довідку мав видати. Це все дуже важко психологічно. Ми не можемо навіть поховати нашого собаку. Усе сподіваємося, що є спосіб офіційно встановити причину смерті. Дуже просимо поради тих, хто краще знається на законах або кому довелося пройти через аналогічне горе. Допоможіть нам, будь ласка! Що ще ми можемо зробити у нашій ситуації? Ми хотіли б довести факт отруєння і притягнути вбивць до відповідальності. Таке не має повторитися.».
		Зобов`язати ОСОБА_2 видалити з власної сторінки у соціальній мережі Facebook (Фейсбук) вказану інформацію та спростувати розміщену у соціальній мережі Facebook (Фейсбук) ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:31 годин інформацію шляхом опублікування на власній сторінці у соціальній мережі Facebook (Фейсбук) тексту резолютивної частини рішення суду протягом одного місяця з моменту набрання рішенням законної сили.
		В решті позовних вимог відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок судових витрат.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок судових витрат.
		Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Іршавський районний суд.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повне судове рішення складено 12 серпня 2020 року.
		 
		 
		 
		 
		       Головуюча :                 М. О. Пітерських

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...