Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/2116/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 14.08.2020. Зареєстровано: 16.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.08.2020.
Дата набрання законної сили: 12.08.2020
Номер судового провадження: К/9901/35072/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		12 серпня 2020 року 
		Київ
		справа №160/2116/19
		адміністративне провадження №К/9901/35072/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючої судді - Блажівської Н.Є.,
		суддів: Гімона М.М., Желтобрюх.І.Л., 
		секретаря судових засідань: Носенко Л.О.,
		за участю:
		представника позивача: Гусарова В.О.,
		розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Альянс-І"
		на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року (суддя Дєєв М.В.)
		та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року (головуючий суддя: Дурасова Ю.В., судді: Баранник Н.П., Божко Л.А.)
		в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Альянс-І» 
		до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області 
		про визнання протиправними дій,
		 
		ВСТАНОВИВ
		1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1.1. Короткий зміст позовних вимог
		Приватне підприємство «Альянс-І» (надалі також - Позивач, платник податків, ПП «Альянс») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (надалі також - Відповідач, податковий орган, ГУ ДФС) про визнання протиправними дій щодо проведення документальної позапланової перевірки на підставі наказу від 11 жовтня 2018 року №5852-п, про що складено акт «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства «АЛЬЯНС-І» з питань повноти нарахування плати за землю (орендна плата та/або земельний податок) за земельну ділянку, що перебуває в користуванні ПП «АЛЬЯНС-І» на підставі укладеного договору оренди землі площею 3,9397 га (кадастровий номер   1210100000:03:074:0027) за період з 1 січня 2017 року по 31 серпня 2018 року» від 23 грудня 2018 року.
		В обґрунтування позову зазначило, що його як платника податків, в порушення вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) не було належним чином повідомлено про дату початку та місце проведення перевірки.   
		На думку Позивача, визначений положеннями ПК України термін «повідомлення» включає в себе не лише направлення відомостей, з яким платник податків має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей.
		На думку Позивача, та обставина, що поштове відправлення з наказом про проведення перевірки та письмовим повідомленням  про дату початку та місце проведення такої перевірки вручено представнику Позивача особисто 24 листопада 2018 року, тобто після початку проведення перевірки, свідчить про факт протиправності проведення проведення перевірки.  
		1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом не були порушені норми ПК України щодо порядку призначення перевірки. Крім того, за висновками судів, Відповідачем в порядку, передбаченому пунктом 79.2 статті 79  Податкового кодексу України, письмово повідомлено позивача про дату початку та місце проведення такої перевірки. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що не отримання наказу та повідомлення після проведення перевірки не свідчить про протиправність дій податкового органу щодо повідомлення платника про призначення та початок проведення документальної невиїзної перевірки.    
		При цьому суди послались на те, що податковим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, оспорювані дії щодо проведення перевірки та змісту висновків акту перевірки не є такими, що порушують права Позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов`язків, визнання незаконними дій та не призведе до поновлення порушеного права, оскільки оскаржувані дії Відповідача не є юридично значимими для Позивача.
		1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. 
		В касаційній скарзі Позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано того, що факт протиправності проведення цієї перевірки підтверджується тим, що поштове відправлення з наказом про проведення перевірки та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки вручено адресату особисто 24 листопада 2018 року, тобто вже після проведення перевірки. Зауважує, що невиконання Відповідачем вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
		Скаржник зазначає, що документи будуть вважатися належним чином врученими, а платник податків вважатиметься ознайомленим із наміром про проведення перевірки або у разі неможливості вручення йому відповідних документів - після проставлення поштовим органом відповідної відмітки, або у разі фактичного отримання листа представником платника податків під підпис у повідомленні про вручення, тобто саме з дати настання однієї із двох зазначених подій.
		Позивач вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не прийнято до уваги, що місячний строк зберігання поштових відправлень і поштових переказів, передбачений у пункті 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року  № 270 (надалі також - Правила), не є граничним та єдино можливим. 
		Крім того Позивач звертає увагу на неврахування судами попередніх інстанцій того, що неотримання наказу пов`язане із перебуванням директора   ОСОБА_1 з 23 жовтня 2018 року по 16 листопада 2018 року у черговій щорічній відпустці, що спростовує твердження про недобросовісну поведінку та ухилення від виконання обов`язку по отриманню поштової кореспонденції. 
		Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення- без змін. 
		ГУ ДФС зазначає, що ним не були порушені норми Податкового кодексу України щодо порядку призначення перевірки, а також письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки в порядку пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України.
		Відповідач наполягає на тому, що копія наказу та повідомлення про проведення перевірки були завчаcно з дотримання положень статті 42 ПК України надіслані з рекомендованим повідомлення про вручення за юридичною адресою Позивача.
		Як вказує у відзиві на касаційну скаргу податковий орган, посилання Позивача на отримання вказаного наказу та повідомлення після проведення перевірки  не свідчить про протиправність дій податкового орану щодо повідомлення платника податків про призначення та  проведення та початок проведення перевірки.
		2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11 жовтня 2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області видано наказ №5852-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «АЛЬЯНС-І», який разом з повідомленням про проведення з 12 листопада 2018 року перевірки направлені Позивачу 18 жовтня 2018 року з рекомендованим повідомленням про вручення, за юридичною адресою Позивача: 49000, м. Дніпро, вул. Бердянська, 5-а.
		З 12 листопада 2018 року по 16 листопада 2018 року Відповідачем проведено перевірку Позивача за результатами, якої складено акт «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства «АЛЬЯНС-І» з питань повноти нарахування плати за землю (орендна плата та/або земельний податок) за земельну ділянку, що перебуває в користуванні ПП «АЛЬЯНС-І» на підставі укладеного договору оренди землі площею 3,9397 га (кадастровий номер   1210100000:03:074:0027) за період з 1 січня 2017 року по 31 серпня 2018 року» від 23 листопада 2018 року.
		На підставі акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 28 січня 2019 року №0001981404.
		 
		 
		3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
		Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
		Право на судовий захист відображене і у частині першій   статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у   статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені   Конституцією   та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Так, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на час призначення та проведення Відповідачем контрольного заходу) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
		За змістом пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
		Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
		Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
		Порядок та особливості проведення документальних невиїзних перевірок визначені у статті 79 Податкового кодексу України.
		Так, пунктом 79.1 статті 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. 
		За правилами пункту 79.2 статі 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. 
		При цьому Податковий кодекс України чітко регламентує, що лише чітке виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
		Згідно з пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
		За змістом абзацу шостого пункту 42.4 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
		Як підтверджується матеріалами справи, на думку податкового органу сам факт направлення 18 жовтня 2018 року відповідного наказу з рекомендованим повідомленням про вручення на адресу Позивача  надає йому підстави для початку проведення контрольного заходу, а присутність платника податків, в силу положень пункту 79.3 статті 79 ПК України, під час проведення невиїзної перевірки не є обов`язковою.
		Надаючи правову оцінку зазначеним доводам в контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин та у взаємозв`язку із наведеними вище нормами права  Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що визначений пунктом 42.2 статті 42 ПК України спосіб вручення наказу та повідомлення щодо проведення контрольного заходу надає Відповідачу можливість обирати альтернативні шляхи направлення документів платнику податків, а саме: або засобами електронного зв`язку, або шляхом вручення особисто платнику чи його представнику, або засобами поштового зв`язку.
		При цьому у разі обрання податковим органом останнього способу надіслання поштової кореспонденції та якщо поштова служба не може вручити платнику податків відповідного документа такий відповідно до абзацу 6 пункту 42.4 статті 42 ПК України вважається врученим у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
		Отже, платник податків вважається також ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.
		При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що зазначені вище положення  податкового законодавства не дають підстави вважати, що законодавець ототожнює такі поняття  як «вручення» та «надіслання» наказу  в розумінні належного повідомлення про проведення перевірки.
		Суд звертає увагу на те, що невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, і завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.
		Так, вимога, яку Податковий кодекс України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення невиїзної документальної перевірки, кореспондує з чітко зазначеними в статті 17 ПК України правами платника податків, а саме:
		-          право бути присутнім під час проведення перевірок;
		-          право подавати письмові звернення щодо проведення замість документальної  невиїзної перевірки- документальну виїзну.
		Подібні правові висновки вже було зроблено Верховним Судом при ухваленні постанови від 6 серпня 2019 року у справі №520/8681/18.
		При цьому Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд України у постанові  від 25 січня 2015 року у справі 21-425а14 зробив правовий висновок відповідно до якого, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення   платник   має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
		З урахуванням наведеного обставина належного вручення наказу про проведення невиїзної перевірки входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору. 
		Верховний Суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980  року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010  року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
		Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
		Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
		Разом з тим, вищенаведені норми ПК України, не передбачали вибору поведінки (розсуду/дискреції) Відповідача щодо надання платнику податків можливості ознайомитись із наказом проведення щодо нього контрольного заходу. З урахуванням наведеного, податковий орган, як суб`єкт владних повноважень, в силу положень Основного Закону, повинен виконувати свої повноваження лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак зобов`язаний був пересвідчитись відповідно до вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України про вручення платнику податків відповідного наказу про початок проведення перевірки щодо нього. Адже, відповідно до абзацу 2 пункту 79.2 статті 79 ПК України тільки виконання цих умов надає право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що наказ від 11 жовтня 2018 року та повідомлення про проведення перевірки Позивача з 12 листопада 2018 року були надіслані поштою 18 жовтня 2018 року з рекомендованим повідомленням про вручення, за юридичною адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Бердянська, 5-а.
		За змістом встановлених в ході судового розгляду обставин, документальна невиїзна перевірка відбулась за відсутності останнього, при цьому наказ отримано Позивачем після її завершення, а саме 24 листопада 2018 року.
		В ході судового процесу Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено, що до початку проведення контрольного заходу, а саме 12 листопада 2018 року, у нього була наявна інформація про вручення у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, копії наказу про проведення контрольного заходу, адже в матеріалах справи відсутні документи, які б засвідчили факт отримання відповідного наказу платником податків, або надходження від пошти відповідного повідомлення про вручення із зазначенням причини невручення поштового конверта, в якому знаходився наказ, чи інші належні докази саме до початку проведення відповідної перевірки, з приводу правомірності якої виник спір, як того вимагає імперативна норма пункту 79.2  статті 79 ПК України. 
		Суд звертає увагу на те, що при вирішенні спорів щодо правомірності проведення контрольного заходу обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на останнього, що прямо випливає із положень   статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Так, згідно з частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Разом з тим, як свідчить зміст оскаржуваних у цій справи судових рішень в контексті зазначених судом касаційної інстанцій висновків щодо застосування відповідних норм права, Відповідач, як суб`єкт, на якого покладено обов`язок доведення правомірності своїх дій, які полягають у проведенні документальної позапланової невиїзної    податкової перевірки Приватного підприємства «Альянс-І» відповідно до наказу №5852-п від 11 жовтня 2018 року, у період з 12 по 16 листопада 2018 року, не довів, що він дотримався законодавчо визначених вимог щодо належного вручення наказу про проведення перевірки Позивачу, які за змістом пункту 79.2 статті 79 ПК України, є законодавчо закріпленою передумовою проведення позапланової невиїзної перевірки. 
		Суд також вважає за необхідне зазначити й те, що відповідний наказ, як підтверджується дослідженою судами першої та апеляційної інстанції копією конверта (том 1, а.с.18), скеровувався  Відповідачем за адресою вул. Бердянська 5-а, м. Дніпро з індексом 49000, в акті  ж перевірки  (том 1, а.с. 12) зазначено, що наказ направлено за адресою з індексом 49081, при цьому Позивач зміг отримати поштову кореспонденцію за адресою із поштовим індексом 49098 лише 24 листопада 2018 року.     
		Сукупність наведених обставин дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій зроблено не обґрунтований висновок про те, що Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при вчиненні дій щодо проведення перевірки у період з 12 по 16 листопада 2018 року діяв з дотриманням критеріїв, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		В межах розгляду цієї справи не підлягають перевірці обставини щодо законності підстав та передумов для проведення контрольного заходу чи самої процедури проведення такого. Судом надавалась лише правова оцінка обставинам щодо проведення невиїзної перевірки Позивача виключно в контексті дотримання вимог ПК України щодо належного вручення відповідного наказу та повідомлення про проведення перевірки Позивачу і не аналізується правомірність винесення податкового повідомлення-рішення від 28 січня 2019 року №0001981404.
		З урахування наведеного, Суд дійшов висновку про те, що Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень в ході судового розгляду не доведено як того вимагає стаття 77 КАС України правомірності своїх дій в частині дотримання імперативних вимог пункту 79. 2 статті 79 ПК України щодо умов вручення наказу та повідомлення про проведення контрольного заходу до проведення документальної позапланової невиїзної податкової перевірки Приватного підприємства «Альянс-І»    відповідно до наказу №5852-п від 11 жовтня 2018 року, у період з 12 по 16 листопада    2018 року як передумови для початку проведення перевірки, а відтак судові рішення у справі ухвалені із невірним застосуванням норм права. 
		З врахуванням визначеної процесуальним законодавством мети адміністративного судочинства, яка полягає в ефективному захисті прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, Суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме в частині визнання протиправними дій Відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної податкової перевірки Приватного підприємства «Альянс-І»    відповідно до наказу №5852-п від 11 жовтня 2018 року, у період з 12 по 16 листопада    2018 року. 
		 
		3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 3 частини першої   статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України   суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		За змістом статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України   суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених   статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Верховний Суд зазначає, що у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, а саме не вірно застосували положення пункту 79.2 статті 79, пунктів 42.2 та 42.4 статті 42 Податкового кодексу України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
		Враховуючи викладене, Суд вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу Позивача, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і прийняти нове судове рішення, яким задовольнити частково позовні вимоги. 
		Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Приватного підприємства "Альянс-І" задовольнити частково.    
		Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року скасувати.
		Ухвалити нову постанову.
		Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, які полягають у проведенні документальної позапланової невиїзної    податкової перевірки Приватного підприємства «Альянс-І»    відповідно до наказу №5852-п від 11 жовтня 2018 року, у період з 12 по 16 листопада    2018 року.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуюча суддя                                                                                   Н.Є. Блажівська
		 
		Судді                                                                                                         М.М. Гімон 
		 
		                                                                                                                  І.Л. Желтобрюх
		 
		 
		Повний текст постанови складено 14 серпня 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...