Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 389/08/2070 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 14.08.2020. Зареєстровано: 16.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.08.2020.
Дата набрання законної сили: 14.08.2020
Номер судового провадження: Зі/9901/128/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		14 серпня 2020 року 
		Київ
		справа №389/08/2070
		адміністративне провадження №Зі/9901/128/20
		 
		Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у складі головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Смоковича М.І., Загороднюка А.Г. у справі № 389/08/2070 за позовом ОСОБА_1 до Першого заступника директора Інституту підготовки слідчих кадрів для Служби безпеки України у складі Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого Мусієнка Івана Івановича, Служби безпеки України, Голови Служби безпеки України Наливайченка Валентина Олександровича про зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		УСТАНОВИВ:
		07 серпня 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 389/08/2070 за позовом ОСОБА_1 до Першого заступника директора Інституту підготовки слідчих кадрів для Служби безпеки України у складі Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого Мусієнка Івана Івановича, Служби безпеки України, Голови Служби безпеки України Наливайченка Валентина Олександровича про зобов`язання вчинити певні дії.
		Одночасно із касаційною скаргою ОСОБА_1 подано заяву про відвід суддям Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, які автоматизованою системою документообігу будуть визначені для розгляду його касаційної скарги.
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 серпня 2020 року визначено склад суду: Шевцова Н.В. головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Смокович М.І., Загороднюк А.Г.
		Заява про відвід мотивована тим, що Верховний Суд є нелегітимним судовим органом найвищої юрисдикції, оскільки в Україні відсутній будь-який правовий акт, яким би ліквідовувався Верховний Суд України, а також відсутній правовий акт, яким би створювався новий найвищий орган в системі судової влади України - Верховний Суд. На даний час в Україні одночасно зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань два судових органи найвищої юрисдикції - Верховний Суд України та Верховний Суд.
		Крім того, ОСОБА_1 вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не є судом, встановленим законом, оскільки порушені строки призначення суддів Верховного Суду за результатами конкурсу та процедура проведення перевірки декларацій кандидатів на посади суддів Верховного Суду, внаслідок чого останні, на думку заявника, отримали правовий статус судді незаконно. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у складі головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Смоковича М.І., Загороднюка А.Г. у справі № 389/08/2070 передано на автоматизований розподіл для визначення у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку судді, який вирішуватиме питання про відвід за цією заявою. 
		Згідно частини четвертої статті 40 КАС України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
		13 серпня 2020 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у складі головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Смоковича М.І., Загороднюка А.Г. визначено суддю Єресько Л.О.
		Вирішуючи дану заяву, суддя виходить із такого.
		Скаржник як на підставу для відводу суддів покликався на норми пункту 4 частини першої статті 36 КАС України.
		Згідно пункту 4 частини першої статті 36 цього Кодексу суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.
		Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Білуха проти України" зазначено, що "у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду". Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного". Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але "вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими".
		Отже, не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.
		На думку скаржника, оскільки Верховний Суд утворено з численними порушеннями законодавчих норм, зокрема, вимог пункту 4 розділу ХІІ Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) з подальшими змінами та доповненнями (щодо строку утворення Верховного Суду та призначення суддів), то судді цього суду, за своїм правовим статусом не є «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) .
		Оцінюючи вищенаведені доводи заявника, слід виходити із такого.
		Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом»
		Стаття 6 Конвенції вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб`єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами («Ветштайн проти Швейцарії»).
		Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді («Морель проти Франції», пункти 45- 50; «Пескадор Валеро проти Іспанії», пункт 23) або органу, що засідає у вигляді суду присяжних («Лука проти Румунії», пункт 40), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду («Ветштайн проти Швейцарії», пункт 44; «Пабла Кю проти Фінляндії», пункт 30; «Мікалефф проти Мальти», пункт 96).
		У рішенні в справі «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року цей Суд з посиланням на його усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49).
		Стосовно об`єктивного критерію Суд указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (пункт 52 рішення у справі «Білуха проти України»).
		Посилання ОСОБА_1 на упередженість суддів через створення Верховного Суду, на думку заявника, не на підставі закону, не можна вважати об`єктивно обґрунтованими, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях, суб`єктивній оцінці заявником обставин створення цього органу.
		Крім того, з предмета та меж перегляду в цій справі не простежується будь-яка залежність чи взаємозв`язок, що прямо чи опосередковано вказували б на упередженість або необ`єктивність суддів, яким заявлено відвід.
		Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
		Абзацом першим пункту 4 розділу ХІІ Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено утворення Верховного Суду у порядку та у складі, що визначені цим Законом.
		Так, початком утворення Верховного Суду є день набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а його юридичним завершенням - офіційна реєстрація як юридичної особи.
		09 листопада 2017 року в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи - у разі, коли державна реєстрація юридичної особи була проведена після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" вчинено запис номер 1 070 102 0000 071690 про реєстрацію Верховного Суду ідентифікаційний код юридичної особи 41721784.
		Отже, Верховний Суд створено на підставі Конституції України, суддів визначено за конкуром за процедурою, яка визначена Законом України "Про судоустрій та статус суддів" та призначено відповідним Указом Президента України. З огляду на це, немає підстав вважати, що Верховний Суд створений не на підставі закону.
		Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, який набрав чинності з 30 вересня 2016 року, постанови Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року.
		Зазначені нормативно-правові акти та акт Президента України не визнані у встановленому законом порядку такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
		Враховуючи наведене, у Суду відсутні підстави ставити під сумнів його легітимність, а саме по собі здійснення розгляду справи суддями Верховного Суду, які призначені на посаду за результатами проведеного конкурсу, не може свідчити про їх упередженість та бути підставою для відводу. 
		Таким чином, оскільки наведені скаржником на обґрунтування заяви про відвід суддів обставини не знайшли свого підтвердження, тому підстав для висновку про наявність визначених пунктом 4 частини першої статті 36 КАС України обставин та інших передумов для відводу названих вище суддів Верховного Суду немає.
		Поряд з цим, Верховний Суд також бере до уваги те, що в разі задоволення відводу його суддям із заявлених скаржником підстав, перегляд оскарженої ОСОБА_1 ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 389/08/2070 може не відбутися, оскільки формально не існуватиме складу суду, встановленого для цього законом. За такої правової ситуації скаржник може бути позбавлений передбаченого статтею 6 Конвенції права на доступ до правосуддя, що є неприпустимим.
		Керуючись статтями 36, 39, 40, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
		 
		УХВАЛИВ:
		Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у складі головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Смоковича М.І., Загороднюка А.Г. у справі № 389/08/2070 за позовом ОСОБА_1 до Першого заступника директора Інституту підготовки слідчих кадрів для Служби безпеки України у складі Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого Мусієнка Івана Івановича, Служби безпеки України, Голови Служби безпеки України Наливайченка Валентина Олександровича про зобов`язання вчинити певні дії.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		...........................
		 
		 
		Л.О. Єресько
		Суддя Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...