Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/23148/18-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.08.2020.
Дата набрання законної сили: 14.08.2020
Номер судового провадження: 61-7293ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 серпня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/23148/18-ц
		провадження № 61-7293св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Генеральна прокуратура України,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Генеральний прокурор України ОСОБА_3,
		 
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Козієм Сергієм Михайловичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Остапчук Т. В., та постанову Київського апеляційного суду 
		від 12 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Сержанюка А. С., Іванової І. В., Сушко Л. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Генеральної прокуратури України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Генеральний прокурор України ОСОБА_3., про захист честі, гідності і ділової репутації.
		В обґрунтування позову вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 Генеральним прокурором України на брифінгу зроблено заяву, за змістом якої ОСОБА_1 був посередником у злочинній групі, що причетна до вбивства екс-депутата Державної думи Російської Федерації (далі - Держдуми РФ) ОСОБА_2 . Зазначений брифінг транслювався в прямому ефірі телеканалу «112 Україна», а згодом цю інформацію викладено в мережі Інтернет. На брифінгу Генеральна прокуратура України, в особі своїх співробітників, неодноразово зазначала його ім`я в контексті вбивства ОСОБА_2. , напряму пов`язуючи його із вчиненням цього злочину.
		На думку позивача, факт зображення його фото на відео-слайді у складі злочинної групи та вказівки на родинні зв`язки із ОСОБА_4 , який звинувачується в організації злочину, не викликає жодних сумнівів, що оспорювана інформація стосується позивача.
		Позивач вказував, що йому офіційно не було пред`явлено підозри про вчинення злочину, а отже він не має процесуального статусу в даному кримінальному провадженні. Аналізуючи цей факт у комплексі з конституційним принципом презумпції невинуватості, очевидно, що відсутні жодні правові підстави стверджувати про те, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із передбачених законом статусів, має відношення до вчинення злочину, що розслідується.
		Вважав, що оспорювана інформація є негативною, оскільки в ній стверджується про порушення позивачем норм чинного законодавства, що створює враження про нього як про злочинця. В свою чергу, це руйнує оцінку людських, ділових і професійних якостей позивача, який до кримінальної відповідальності не притягувався.
		Позивач зазначав, що він має ділове спілкування та бізнес-інтереси як у країнах Співдружності Незалежних Держав і Європи, тому поширення інформації про нього як про особу, причетну до злочину, негативно впливає на суспільну оцінку його якостей в очах оточення та у професійних колах.
		Поширена відповідачем інформація порушує особисті немайнові права та завдає шкоди діловій репутації позивача, не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою позивача, її можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночним судженням.
		За таких обставин позивач просив визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 під час спільного брифінгу Генеральним прокурором України ОСОБА_3 інформацію наступного змісту: «… ОСОБА_1 був посередником у злочинній групі по вбивству екс-депутата Держдуми Росії 
		ОСОБА_2 …», «…. 20 березня 2017 року на територію України літаком сполученням Рим-Київ прибуває громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , це син злодія в законі ОСОБА_4 . За інформацією Головного розвідувального управління, він привіз був частку грошей …», «…. Знову ж таки, слідством доведено факт знаходження їх в одному місці після прильоту пана ОСОБА_4 і їхній контакт, що потім призведе до подальших дій …», 
		«… Процесуальний статус сина ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , наразі не визначений, нам ще необхідно провести ряд слідчих дій …», «… Очевидно, що його перспектива - стаття 27 або 28, співучасть у злочинних діях …».
		Зобов`язати відповідача протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про 
		ОСОБА_1 на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України; провести брифінг під назвою «Про результати розслідування вбивства ОСОБА_2. , спростування недостовірної інформації», під час якого повідомити наступну інформацію: «… Розповсюджена інформація Генеральною прокуратурою України ІНФОРМАЦІЯ_1 під час брифінгу про встановлену причетність громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , як посередника злочинної групи, є недостовірною і не відповідає дійсності …».
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Генеральним прокурором України не поширювалась інформація про причетність ОСОБА_1 до вбивства екс-депутата Держдуми РФ ОСОБА_2. , а також щодо прибуття позивача 20 березня 2017 року на територію України та привезення частини грошей.
		Суд першої інстанції зазначив, що інформація, розповсюджена Генеральним прокурором України, не містить тверджень щодо винуватості ОСОБА_1 , а посилання останнього на недостовірність поширеної інформації суд вважав безпідставними.
		Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що інформація, яку позивач просить спростувати, є фактичними обставинами досудового розслідування у кримінальному провадженні, позови про спростування якої, згідно з роз`ясненнями пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України 
		від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», в порядку цивільного судочинства розглянуті бути не можуть, а суд не наділений компетенцією давати оцінку таким обставинами досудового розслідування.
		Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року - без змін.
		Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що Генеральним прокурором України не поширювалась інформація про причетність ОСОБА_1 до вбивства ОСОБА_2 , а також стосовно прибуття позивача 20 березня 2017 року в Україну та привезення частини грошей.
		Щодо висловлювань заступника прокурора міста Києва ОСОБА_6 , апеляційний суд зазначив, що останній є посадовою особою прокуратури 
		м. Києва, яка є самостійною юридичною особою та не залучена до участі у справі як співвідповідач.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Козій С. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року і направити справу на новий розгляд.
		Касаційна скарга мотивована неповним з`ясуванням судами попередніх інстанції обставин справи, які мають істотне значення для її правильного вирішення, зокрема, чи є поширена відповідачем інформація фактичними твердженнями чи оціночними судженнями.
		Заявник вважає помилковими висновки судів про те, що поширена Генеральним прокурором України інформація є достовірною та не містить конкретних тверджень про звинувачення позивача у вчиненні злочинних дій, оскільки вказаний висновок суперечить поданим доказам. У мотивувальній частині судових рішень не наведено мотиви відхилення доказів, якими позивач обґрунтовував позов.
		Вказує, що апеляційний суд взагалі не досліджував докази, на які посилався в судовому рішенні, не розглянув апеляційну скаргу по суті та не навів мотивів відхилення її доводів.
		Також, на думку заявника, суди попередніх інстанцій, помилково не застосували до спірних правовідносин статтю 277 Цивільного кодексу України 
		(далі - ЦК України) та статтю 32 Конституції України.
		Позиція інших учасників справи
		У серпні 2018 року представник Генеральної прокуратури України 
		Бузницька Г. М. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому послалась на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій нормам матеріального та процесуального права. Зазначала, що судами досліджено усі подані сторонами докази та надано їм належну оцінку. Вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 базуються на вирваних з контексту висловах посадових осіб та наданні їм свого суб`єктивного тлумачення цих висловів.  
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 Генеральним прокурором України проведено спільний брифінг щодо результатів розслідування вбивства екс-депутата Держдуми РФ ОСОБА_2. , що сталося ІНФОРМАЦІЯ_2 на перехресті вулиці Пушкінської та 
		бульвару Шевченка в місті Києві. У брифінгу взяли участь перший заступник прокурора міста Києва ОСОБА_6, заступник начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України ОСОБА_8 та колишній депутат Держдуми РФ ОСОБА_5
		Суди встановили, що Генеральний прокурор України на вказаному брифінгу повідомив, що за результатами розслідування вдалося встановити усіх учасників злочинної групи, причетних до організації і вчинення цього вбивства, та відтворити хронологію подій від підготовки злочину до затримання підозрюваних осіб. Також на брифінгу продемонстровано відеослайди, які в загальному прокоментовані Генеральним прокурором України.
		Про деталі вчинення злочину розповів перший заступник прокурора міста Києва ОСОБА_7 , який зазначив, що «20 березня 2017 року на територію України літаком сполученням Рим-Київ прибуває громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , це син злодія в законі ОСОБА_4 . За інформацією Головного розвідувального управління, він привіз частину грошей». В доповнення Генеральним прокурором України вказано, що «знову ж таки, слідством доведено факт знаходження їх в одному місці після прильоту пана ОСОБА_4 та їх контакт, що потім призведе до подальших дій».
		На запитання журналіста телеканалу Zik Генеральний прокурор України зазначив, що «процесуальний статус сина ОСОБА_4  ОСОБА_1 - не визначений. Необхідно провести ще ряд слідчих дій». На уточнююче питання про те, які в перспективі розглядаються варіанти, відповів, що «очевидно, його перспектива - стаття 27 або 28 (співучасть у злочинних діях)».
		З відеозапису вказаного брифінгу суди встановили, що особисто Генеральний прокурор України не поширював інформацію про те, що ОСОБА_1 був посередником у злочинній групі по вбивству екс-депутата Держдуми РФ ОСОБА_2. , а також стосовно прибуття позивача 20 березня 2017 року на територію України та привезення частини грошей. Крім того, Генеральний прокурор України на брифінгу не стверджував щодо винуватості ОСОБА_1 .
		Також судами встановлено, що прокуратурою міста Києва завершено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100000000177 
		від 23 березня 2017 за фактом умисного вбивства ОСОБА_2. та замаху на умисне вбивство ОСОБА_9 
		3 травня 2018 року прокурором у провадженні прийнято рішення про виділення матеріалів досудового розслідування щодо невстановлених осіб, причетних до вчинення вбивства ОСОБА_2. , у кримінальне провадження 
		№ 42018100000000412 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 115 КК України. Під час проведення досудового розслідування встановлюється, у тому числі, роль ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_2 .
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови 
		Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		За таких обставин розгляд касаційної скарги  ОСОБА_1 , поданої його представником - адвокатом Козієм С. М., на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду 
		від 12 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України 
		від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
		Частинами першою, другою статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Стаття 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
		У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
		Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
		Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
		Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина сьома статті 277 ЦК України).
		При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені, й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (справа «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року пункти 41, 43).
		У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; 
		в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Пунктом 19 вказаної постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Крім того, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.
		Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач, - для відхилення його заперечень проти позову.
		Встановивши, що особисто Генеральний прокурор України не поширював інформація про те, що ОСОБА_1 був посередником у злочинній групі по вбивству екс-депутата Держдуми РФ ОСОБА_2. , а також стосовно прибуття позивача 20 березня 2017 року на територію України та привезення частини грошей, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		При цьому суди врахували, що у виступі та відповідях на запитання журналістів Генеральний прокурор України висловлював лише оціночні судження, виражав свої особисті погляди щодо причетності позивача до вчинення злочину, за матеріалами кримінального провадження, давав критичну оцінку його діяльності, тому висловлені Генеральним прокурором України відомості не підлягають спростуванню.
		Також касаційний суд погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність підстав для спростування інформації, висловленої під час брифінгу заступником прокурора міста Києва ОСОБА_6., який є посадовою особою юридичної особи (прокуратури міста Києва), що не залучена до участі у справі в якості відповідача, оскільки відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, є юридична особа, в якій вона працює. У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з`ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що прокуратурою міста Києва здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні 
		№ 42018100000000412 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 115 КК України, в якому перевіряється, у тому числі, роль ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_2 .
		Встановивши вказані обставини, суд першої інстанцій, з яким погодився і апеляційний суд, правильно зазначив про те, що інформація, поширена на вказаному брифінгу, встановлена під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018100000000412, в якому перевіряється причетність ОСОБА_1 до вчинення кримінального правопорушення, тому позов про її спростування не може розглядатись в порядку цивільного судочинства.
		Дійшовши такого висновку, суди обґрунтовано послались на роз`яснення, викладені у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України 
		від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».
		Доводи касаційної скарги про неповне з`ясування судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та помилковість висновків судів щодо достовірності інформації, викладеної Генеральним прокурором України, всупереч надання заявником доказів протилежного, не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, так як суди, належним чином оцінивши надані сторонами докази, дійшли правильного висновку про те, що поширена третьою особою інформація не є недостовірною та не порушує права позивача, а оціночні судження, висловлені Генеральним прокурором України на брифінгу, не підлягають спростуванню.
		Вказані доводи фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
		Посилання заявника на те, що апеляційний суд не дослідив докази та фактично не вирішив апеляційну скаргу, є безпідставними, оскільки судом касаційної інстанції не встановлено порушення статей 367, 368 ЦПК України, допущені цим судом під час апеляційного перегляду справи.
		Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про незастосування судами попередніх інстанцій статті 277 ЦК України та статті 32 Конституції України, оскільки суди, правильно застосувавши вказані норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про необґрунтованість позовних вимог, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із висновками судів по суті вирішення справи.  
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про  захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. 
		Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої 
		статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій без змін.
		Щодо судових витрат
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Козієм Сергієм Михайловичем, залишити без задоволення.
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:  С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...