Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/2488/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 19.08.2020. Зареєстровано: 20.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.08.2020.
Дата набрання законної сили: 22.09.2020
Результат оскарження 22.09.2020 П'ятий апеляційний адміністративний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: П/420/2567/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		Справа № 420/2488/20 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 серпня 2020 року                                                                                                                       м. Одеса
		 
		Одеський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді                          - Цховребової М.Г.
		за участю:
		секретаря судового засідання          - Поварчук В.В.
		представника позивача                    - Дичка В.О.
		представника відповідача                    - Неруш А.Ю.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави до Одеської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення, -
		встановив:
		До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) заступника прокурора Одеської області в інтересах держави до Одеської міської ради, в якому позивач просить визнати протиправним та нечинним з 28.02.2018 рішення відповідача № 2419-VІ від 13.08.2012 р. «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в м. Одесі».
		Ухвалою суду від 14.04.2020 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
		В судовому засіданні представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та відповіді на відзив, із зазначенням таких обставин:
		- рішенням Одеської міської ради «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в м. Одесі» від 13.08.2012 № 2419 визначено інформувати територіальну громаду про те, що відповідно до пунктів 2, 3 статті 7 Закону України «Про засади державної мовної політики», на підставі даних Всеукраїнського перепису населення 2001 року про мовний склад населення, російська мова є в місті Одесі регіональним мовою, на які поширюються передбачені Законом форми використання, розвитку і захисту. Пунктом 2 вказаного рішення, з метою реалізації положень Закону України «Про засади державної мовної політики» органам Одеської міської ради вирішено забезпечити: використання російської мови на території міста Одеси як регіональної; прийняття актів міської ради та виконавчого комітету поряд з державною мовою російською мовою; використання в роботі, діловодстві, документації, листуванні поряд з державною російської мови; спілкування і листування з особами, що звертаються до органів Одеської міської ради та комунальних підприємств з заявами, скаргами, пропозиціями, запитами на російській мові, шляхом дачі роз`яснень та напрямки відповідей на мові звернення; видання друкованої продукції службового та допоміжного характеру (бланків, форм, квитанцій, квитків і ін.) російською мовою; виконання найменувань і написів на офіційних бланках, печатках, штампах, штемпелях, табличках органів Одеської міської ради, комунальних підприємств, установ, об`єднань громадян поряд з державною мовою російською мовою; в разі необхідності - доукомплектування органів і установ Одеської міської ради з урахуванням прийнятих рішень щодо використання, розвитку і захисту російської мови; реалізацію жителями міста Одеси права на отримання освіти російською мовою; використання російської мови поряд з державною в міській топоніміці, виготовлення табличок і покажчиків на українській і російській мовах; розміщення всіх форм аудіо-візуальної реклами на території міста Одеси на українській або російській мові за бажанням рекламодавця; вжиття заходів щодо недопущення публічного приниження і образи державної та російської мов, порушення прав людини і розпалювання міжнаціональної ворожнечі на мовному ґрунті. Водночас, Конституційним судом України 28.02.2018 у справі №1-1/2018 вказаний Закон визнано таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним). Отже, рішення Одеської міської ради «Про засади державної мовної політики» в м. Одесі» суперечить вимогам діючого законодавства та підлягає визнанню протиправним та нечинним повністю з наступних підстав;
		- оскільки оскаржуване рішення Одеської міської ради від 13.08.2012 № 2419 прийняте з метою реалізації Закону України «Про засади державної мовної політики», який визнано неконституційним, наявні підстави для визнання його протиправним;
		- статтею 31 Закону «Про засади державної мовної політики», діючого на момент прийняття міською радою оскаржуваного рішення, на органи місцевого самоврядування покладалась організація його виконання. На цей час, зазначений Закон втратив чинність, а будь-якими іншими законодавчими актами, у тому числі Законом України «Про місцеве самоврядування» не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування щодо урегулювання мовних питань. Таким чином, рішення Одеської міської ради від 13.08.2012 № 2419 суперечить вимогам законодавства та підлягає визнанню нечинним повністю;
		- згідно ч. 2 ст. 144 Конституції України, ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Окрім того, у рішенні Конституційного суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб в судовому порядку;
		- ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави у випадках, визначених законом. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 КАС України. Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Частиною 4 статті 53 КАС України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Зважаючи на викладене та враховуючи, що чинним законодавством не визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог законодавства під час прийняття ними рішень у сфері державної мовної політики, прокурор пред`являє цей позов як позивач;
		- положеннями ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Проте, рішення Одеської міської ради суперечить вимогам законодавства та порушує установлений державою порядок прийняття органами місцевого самоврядування рішень щодо урегулювання мовних питань. «Суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - відповідність рішень органів місцевого самоврядування вимогам Конституції України, законам та іншим нормативно-правовим актам;
		- як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004: «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення). Отже, «суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування (Одеської міської ради), визнанні рішення органу таким, що не відповідає чинному законодавству. Закон є конституційним доки він не визнаний не конституційним. Таким чином, до прийняття Конституційним судом України рішення від 28.02.2018, Одеська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень;
		- відповідно до п. 10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акту суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту. Отже, з моменту постановлення Конституційним судом вказаного рішення, Закон України «Про засади державної мовної політики» втратив чинність і, як наслідок, рішення Одеської міської ради «Про засади державної мовної політики» в м. Одесі» від 13.08.2012 № 2419 втрачає чинність також. Ураховуючи викладене та керуючись ч. 9 ст. 264 КАС України, прокурор звертається до суду з метою визнання рішення міської ради «Про засади державної мовної політики» в м. Одесі» від 13.08.2012 № 2419 протиправним та нечинним з 28.02.2018;
		- згідно пункту 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 (із змінами та доповненнями) на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін`юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту. У Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5 (у редакції Наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 № 883/5) визначено, що нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування. Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово. Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі. Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).
		В судовому засіданні представник відповідача не визнав адміністративний позов повністю, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях щодо окремих питань, які виникли при розгляді справи, із зазначенням таких обставин:
		- законодавцем визначено спеціального суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого відноситься контроль за дотриманням органами місцевого самоврядування законодавства у сфері державної мовної політики, що не було з`ясовано позивачем та призвело до подачі позову, який є прямим втручанням прокурора до владно-управлінських функцій такої посадової особи. Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України;
		- відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» державний контроль за застосуванням державної мови здійснюється Уповноваженим із захисту державної мови. Всупереч доводам першого заступника прокурора Одеської області, повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням органами місцевого самоврядування законодавства у сфері державної мовної політики покладені державою на спеціального суб`єкта владних повноважень - Уповноваженого із захисту державної мови;
		- у постанові від 19.07.2018 року у справі № 822/1169/17 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначив про те, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва. Проте, як вбачається зі змісту позову, перед його поданням до суду прокурор належним чином не з`ясував наявності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого належить здійснення контролю за спірними у справі правовідносинами, не повідомив останнього щодо нібито встановлених позивачем порушень Одеською міською радою засад державної мовної політики та, відповідно, не перевірив вжитих уповноваженою посадовою особою заходів з метою захисту порушених, на думку позивача, інтересів держави. Вищенаведене вказує на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в рамках даного позову, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної заяви без дослідження питання правомірності оскаржуваного у справі рішення;
		- 03.07.2012 року прийнято Закон України «Про засади державної мовної політики», відповідно до ч. 1 ст. 2 якого (в редакції від 03.07.2012 року, чинній на момент прийняття оскаржуваного у справі рішення) державна мовна політика в Україні має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української як державної, регіональних мов або мов меншин та інших мов, якими користується населення країни в державному, економічному, політичному і громадському житті, міжособовому та міжнародному спілкуванні, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її мови і культури, зміцнення єдності українського суспільства;
		- керуючись нормами права, з метою належного застосування положень Закону України «Про засади державної мовної політики» 13.08.2012 року на пленарному засіданні сесії Одеської міської ради було прийнято рішення № 2419-VI «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в місті Одесі», яким: 1. Проінформовано територіальну громаду про те, що відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про засади державної мовної політики» на підставі даних Всеукраїнського перепису населення 2001 року про мовний склад населення російська мова є в місті Одесі регіональною мовою, на яку поширюються передбачені Законом форми її використання, розвитку і захисту. 2. Надано дорученння органам Одеської міської ради забезпечити реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики». 3. Надано окремі доручення постійно діючій комісії Одеської міської ради з реалізації програми «Збереження і розвиток російської мови в місті Одесі» щодо забезпечення реалізації Закону України «Про засади державної мовної політики». 4. Надано доручення управлінню освіти та науки Одеської міської ради забезпечити збір заяв батьків вихованців та учнів навчальних закладів про бажання проходити навчання (виховання) на українській чи російській мові. 5. Надано доручення виконавчому комітету Одеської міської ради забезпечення інформування організацій, установ, служб, жителів міста Одеси про права та обов`язки, визначені Законом України «Про засади державної мовної політики». 6. Покладено контроль за виконанням даного рішення на міського голову А. Костусєва. Як вбачається зі змісту оскаржуваного у справі рішення, останнє містить в собі виключно інформування територіальної громади м. Одеси про мовний склад населення, відповідно до якого російська мова є регіональною мовою в місті Одесі, та доручення суб`єктам владних повноважень місцевого самоврядування з метою належного забезпечення реалізації вимог Закону України «Про засади державної мовної політики». Всупереч доводам позивача, оскаржуване рішення має виключно інформативно-організаційний характер та не є нормативно-правовим актом; 
		- у рішенні від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України, посилаючись на ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Ані на момент прийняття оскаржуваного рішення, ані на сьогодні державна реєстрація нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування не передбачена. Натомість, визначені законодавцем критерії віднесення того чи іншого акту до категорії «нормативно-правового» містяться у Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 року № 34/5 (далі - Порядок № 34/5);
		- як вбачається зі змісту Порядку № 34/5, законодавець чітко відокремлює поняття «нормативно-правовий акт», який підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України шляхом проведення його правової експертизи, та «розпорядчий документ», яким, зокрема, може затверджуватися такий нормативно-правовий акт. Визначення нормативно-правового акта міститься також і в чинній редакції КАС України, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 якого нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. У свою чергу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїх постановах (зокрема, але не виключно, від 28.02.2020 року у справі № 235/2931/16-а, від 13.03.2020 року у справі № 826/27282/15, від 29.04.2020 року у справі № 826/7188/16) зазначає про те, що для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості, ознаки: приймається як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою; містить загальнообов`язкові правила поведінки, легітимізовані людьми; розрахований на невизначене коло осіб та багаторазове застосування;
		- як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення Одеської міської ради, останнім не затверджено будь-якого нормативно-правового акту та не встановлено жодних нових норм права для невизначеного кола осіб, оскільки останні вже регламентовані Законом України «Про засади державної політики». За наведених обставин, всупереч доводам позивача, оскаржуване у справі рішення не може бути віднесене до категорії нормативно-правових актів. Прийняття Одеською міською радою оскаржуваного у справі рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені вимогами законодавства, чинними на момент його прийняття, не заперечується прокурором, який у позовній заяві зазначає про те, що «до прийняття Конституційним судом України рішення від 28.02.2018, Одеська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень»;
		- як на підставу позову перший заступник прокурора Одеської області посилається на рішення Конституційного Суду України від 28.02.2018 року у справі № 1-1/2018, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 року № 5029-VI зі змінами. На переконання позивача, «з моменту постановлення Конституційним судом вказаного рішення, Закон України «Про засади державної політики» втратив чинність і, як наслідок, рішення Одеської міської ради «Про засади державної політики» в м. Одесі» від 13.08.2012 року № 2419 втрачає чинність також». Всупереч наведеному, Одеська міська рада звертає увагу на відсутність підстав для визнання судом оскаржуваного рішення нечинним, оскільки останнє мало одноразове застосування і вичерпало свою дію шляхом інформування населення м. Одеси та надання доручень суб`єктам владних повноважень місцевого самоврядування, з урахуванням чого задоволення даного позову не призведе до жодної зміни правовідносин, в рамках яких, на думку прокурора, відбулося порушення інтересів держави;
		- оскаржуване рішення Одеської міської ради не містить будь-яких нових правових норм, а прийняте з метою забезпечення реалізації положень Закону України «Про засади державної мовної політики». У зв`язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення про неконституційність вказаного закону останній втратив свою чинність на всій території держави незалежно від прийнятих на його реалізацію локальних розпорядчих актів, які при наведених обставинах та за своєю правовою природою не можуть зачіпати інтереси держави у сфері використання мов, порядок яких встановлюється виключно законами України. Більше того, 25.04.2019 року прийнято вже згадуваний Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який на сьогодні регулює функціонування і застосування української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України;
		- у свою чергу, як на момент визнання Конституційним Судом України неконституційним Закону України «Про засади державної мовної політики», так і на сьогодні оскаржуване у справі рішення Одеської міської ради від 13.08.2012 року № 2419-VI вже вичерпало свою дію та не застосовується, з урахуванням чого визнання його нечинним не призведе до зміни правового стану прав, свобод та інтересів інших осіб, зокрема й інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду з даним позовом;
		- як вбачається з правових позицій Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладених, зокрема, у рішенні від 08.02.2018 року у справі № 800/191/17 та у постанові від 14.04.2020 року у справі № 369/7646/15-а, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. У наведених рішеннях Верховний Суд також зауважив, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Викладене вище додатково свідчить про безпідставність звернення прокурора до суду з даним позовом, що не направлений на виконання основного завдання адміністративного судочинства, яким є поновлення та захист порушених прав, свобод та інтересів у сфері публічно правових відносин, що є підставою для відмови у задоволенні позову;
		- разом з вимогою щодо визнання нечинним рішення Одеської міської ради з підстав визнання неконституційним Закону України «Про засади державної мовної політики» прокурор в рамках позову просить також визнати оскаржуване рішення протиправним. Враховуючи те, що рішення Одеської міської ради було прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені положеннями законодавства, чинними на момент його прийняття, відсутні підстави для визнання його протиправним у зв`язку з невідповідністю приписів законодавства, чинних на сьогодні;
		- надані позивачем рішення суду першої інстанції не містять преюдиційних обставин, а висловлені в них висновки не мають обов`язкової сили для застосування Одеським окружним адміністративним судом в рамках цієї справи. Законодавцем визначено, що єдиним судовим органом, висновки щодо застосування норм права якого є обов`язковими для врахування іншими судами, є Верховний Суд, тоді як висновки, висловлені судом першої інстанції без їх апеляційного та касаційного перегляду, не можуть вважатися такими, що направлені на забезпечення сталості та єдності судової практики. У свою чергу, жодних рішень Верховного Суду щодо застосування норм права, якими перший заступник прокурора Одеської області обґрунтовує даний позов, позивачем не наведено, та за результатами пошуку в Єдиному реєстрі судових рішень уповноваженою особою Одеської міської ради не знайдено;
		- Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у своїх постановах (зокрема, але не виключно, від 31.01.2019 року у справі № 809/551/17, від 04.03.2020 року у справі № 676/3499/17, від 06.03.2020 року у справі № 820/5583/16) зазначив про те, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Предметом спору у наведених позивачем рішеннях Дніпропетровського та Миколаївського окружних адміністративних судів були відповідні рішення Дніпропетровської міської ради та Миколаївської обласної ради. Одеська міська рада у наведених справах участі не брала та, відповідно, жодні обставини стосовно Одеської міської ради в рамках цих справ встановлені не були, з урахуванням чого надані першим заступником прокурора Одеської області судові рішення не містять будь-яких преюдиційних фактів, які могли б бути встановлені в рамках цієї справи;
		- самі судові рішення містять виключно посилання на положення ст. 265 КАС України, яка визначає особливості оскарження нормативно-правових актів, проте жодної оцінки правової природи оскаржуваних у справі рішень, як і жодного мотивованого обґрунтування наведеного, додані першим заступником прокурора Одеської області рішення судів першої інстанції не містять. Більше того, як вбачається зі змісту судових рішень, відповідачі у справах - Дніпропетровська міська рада «визнала позов та у його задоволенні не заперечувала» та Миколаївська обласна рада «проти позову не заперечила», що дає підстави стверджувати про відсутність обґрунтованих заперечень відповідача на доводи прокурорів у наведених судових справах, яким би могла надаватися оцінка судом. При цьому, в апеляційному порядку рішення судів оскаржені не були;
		- Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду неодноразово надавалися висновки щодо застосування положень п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України, відповідно до якого нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. У своїх постановах (зокрема, але не виключно, від 28.02.2020 року у справі № 235/2931/16-а, від 13.03.2020 року у справі № 826/27282/15, від 29.04.2020 року у справі № 826/7188/16) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає про те, що для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості, ознаки: приймається як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою; містить загальнообов`язкові правила поведінки, легітимізовані людьми; розрахований на невизначене коло осіб та багаторазове застосування. Крім цього, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду неодноразово досліджувалося питання віднесення до нормативно-правових актів, які підлягають державній реєстрації, рішень, які спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм. Зокрема, у постановах від 04.03.2019 року у справі № 855/57/19, від  18.07.2019 року у справі № 804/14131/15, від 25.07.2019 року у справі № 808/497/17 Верховний Суд, встановивши, що оскаржувані у справі рішення суб`єктів владних повноважень спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм, зазначив про те, що останні не підлягають державній реєстрації як нормативно-правові акти;
		- оскаржуване у справі рішення Одеської міської ради спрямоване на реалізацію вимог Закону України «Про засади державної мовної політики» та має виключно інформативно-організаційний характер. Наведеним рішенням не встановлено жодних нових норм права для невизначеного кола осіб, оскільки останні вже регламентовані відповідним законом.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками справи, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.
		03.07.2012 року Верховною радою України було прийнято Закон України «Про засади державної мовної політики» № 5029-VI.
		13.08.2012 року відповідачем прийнято рішення № 2419-VI «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в місті Одесі». (а.с.81-83)
		Відповідно до змісту даного рішення, далі мовою оригіналу:
		«В соответствии со статьями 10 и 92 Конституции Украины, на основании Закона Украины «О ратификации Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств", статей 7, 20 Закона Украины "Об основах государственной языковой политики", статей 7, 18, 59 Закона Украины «Об образовании», статей 7, 10, 36 Закона Украины «О дошкольном образовании», статей 5, 7, 29 Закона Украины «Об общем среднем образовании», статей 25, 26 Закона Украины «О местном самоуправлении в Украине», решения Одесского городского совета от 08.04.2011 года №533-VI «О принятии Программы «Сохранение и развитие русского языка в городе Одессе на период 2011-2015гг.», в связи с традиционным, исторически обусловленным использованием жителями города Одессы русского языка как основного средства коммуникации и языка межнационального общения, в целях гармонизации языковых отношений в городской территориальной громаде, Одесский городской совет
		Р Е Ш И Л:
		1. Информировать территориальную громаду о том, что в соответствии с пунктами 2, 3 статьи 7 Закона Украины «Об основах государственной языковой политики» (далее - Закона), на основании данных Всеукраинской переписи населения 2001 года о языковом составе населения русский язык является в городе Одессе региональным языком, на который распространяются предусмотренные Законом формы использования, развития и защиты.
		2. В целях реализации положений Закона органам Одесского городского совета обеспечить:
		- использование русского языка на территории города Одессы как регионального;
		- принятие актов городского совета и исполнительного комитета наряду с государственным языком на русском языке;
		- использование в работе, делопроизводстве, документации, переписке наряду с государственным русского языка;
		- общение и переписку с лицами, обращающимися в органы Одесского городского совета и коммунальные предприятия с заявлениями, жалобами, предложениями, запросами на русском языке, путём дачи разъяснений и направления ответов на языке обращения;
		- издание печатной продукции служебного и вспомогательного характера (бланков, форм, квитанций, билетов и др.) на русском языке;
		- исполнение наименований и надписей на официальных бланках, печатях, штампах, штемпелях, табличках органов Одесского городского совета, коммунальных предприятий, учреждений, объединений граждан наряду с государственным языком на русском языке;
		- в случае необходимости - доукомплектование органов и учреждений Одесского городского совета с учётом принятых решений по использованию, развитию и защите русского языка;
		- реализацию жителями города Одессы права на получение образования на русском языке;
		- использование русского языка наряду с государственным в городской топонимике, изготовление табличек и указателей на украинском и русском языках;
		- размещение всех форм аудио-визуальной рекламы на территории города Одессы на украинском или русском языке по желанию рекламодателя;
		- принятие мер по недопущению публичного унижения и оскорбления государственного и русского языков, нарушения прав человека и разжигания межнациональной розни на языковой почве.
		3. Постоянно действующей комиссии Одесского городского совета по реализации Программы "Сохранение и развитие русского языка в городе Одессе" в срок до 1 октября 2012 года:
		- внести на рассмотрение Одесского городского совета предложения по доработке Программы с учётом норм Закона и мероприятий, предусмотренных пунктом 2 настоящего решения;
		- внести на рассмотрение Одесского городского совета предложения по приведению нормативно-правовых актов совета и его исполнительного комитета в соответствие с Законом;
		- подготовить обращения в соответствующие органы о необходимости организации на территории города Одессы работы по выполнению положений, изложенных в ст. 13, 14, 15, 16, 17, 18, 23, 24, 26, 27, 28 Закона;
		- обеспечить постоянный мониторинг выполнения в городе Одессе положений Закона; на основании сбора, обобщения и анализа полученной информации вносить Одесскому городскому совету и городскому голове предложения по устранению недостатков либо оказанию помощи путём необходимого реагирования;
		- совместно с департаментом финансов внести предложения по финансированию мероприятий, связанных с выполнением норм Закона и настоящего решения.
		4. Управлению образования и науки Одесского городского совета в срок до 1 октября 2012 года обеспечить сбор заявлений родителей воспитанников и учащихся (в случае совершеннолетия - самих учащихся) дошкольных и средних учебных заведений о желании проходить обучение (воспитание) на украинском или русском языках.
		5. Исполнительному комитету Одесского городского совета обеспечить информирование организаций, учреждений, служб, жителей города Одессы о правах и обязанностях, определённых Законом.
		6. Контроль за выполнением данного решения возложить на городского голову ОСОБА_1 ».
		28 лютого 2018 року Конституційним Судом України прийнято рішення у справі № 1-1/2018 за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про засади державної мовної політики" № 2-р/2018, яким вирішено:
		1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України "Про засади державної мовної політики" від 3 липня 2012 року № 5029-VI зі змінами.
		2. Закон України "Про засади державної мовної політики" від 3 липня 2012 року № 5029-VI зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		3. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
		У зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України вищезазначеного рішення, позивач звернувся до суду із вищенаведеними вимогами.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
		Згідно з ч. 1 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
		Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
		Відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
		На підставі вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що позиція відповідача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, та/або фактичним обставинам справи, з таких підстав.
		Так, щодо позиції відповідача, щодо відсутності підстав для звернення першого заступника прокурора Одеської області до суду з даним позовом, - слід зазначити таке.
		Відповідач обґрунтовує наведену позицію із посиланням на положення ч. 1 ст. 56 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та зазначенням, що повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням органами місцевого самоврядування законодавства у сфері державної мовної політики покладені державою на спеціального суб`єкта владних повноважень - Уповноваженого із захисту державної мови.
		Так, дійсно відповідно до абз.абз. 1, 2 ч. 1 ст. 56 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 року № 2704-VIII (далі - Закон № 2704-VIII) Уповноважений здійснює державний контроль за застосуванням державної мови у випадку, визначеному частиною третьою статті 55 цього Закону, а також за власною ініціативою.
		Предметом здійснення державного контролю за застосуванням державної мови є дотримання визначених цим Законом вимог застосування державної мови.
		Проте, в частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зі змісту заявлених позовних вимог, наведених позивачем у заявах по суті справи обставин та підстав для задоволення позову тощо, вбачається, зокрема, що: 
		- предметом позову у справі № 420/2488/20 є - визнання протиправним та нечинним з 28.02.2018 рішення відповідача про реалізацію положень певного Закону України, 
		- з підстави - визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закону України, про реалізацію положень якого прийнято оскаржене рішення відповідача, рішенням Конституційного Суду України від 28 лютого 2018 року, 
		- у зв`язку із - чинністю рішення відповідача про реалізацію положень певного Закону України, який визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), рішенням Конституційного Суду України, з дати прийняття рішення Конституційним Судом України. 
		З наведеного вбачається, зокрема, що:
		- правомірність прийняття рішення відповідача про реалізацію положень певного Закону України - не є предметом спору. В даному випадку предметом спору є - правомірність чинності рішення відповідача про реалізацію положень певного Закону України, який визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), рішенням Конституційного Суду України, з дати прийняття рішення Конституційним Судом України;
		- даний позов подано не щодо здійснення державного контролю за застосуванням державної мови з дотримання визначених Законом № 2704-VIII вимог застосування державної мови.
		Отже, позиція відповідача щодо відсутності підстав для звернення першого заступника прокурора Одеської області до суду з даним позовом із посиланням на положення Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та зазначенням, що повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням органами місцевого самоврядування законодавства у сфері державної мовної політики покладені державою на спеціального суб`єкта владних повноважень - Уповноваженого із захисту державної мови, - є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не відповідає предмету, обставинам і підставам позову та фактичним обставинам справи.
		Щодо позиції відповідача, щодо правової природи оскаржуваного у справі рішення та відсутності підстав для визнання його нечинним, - слід зазначити таке.
		Згідно з п. 50 ч. 1 ст. 26 «Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення) (далі - Закон № 280/97-ВР) виключно  на  пленарних  засіданнях  сільської,  селищної, міської ради вирішуються такі питання:
		-          прийняття рішень щодо виконання положень статей 7, 11, 12, 20, 24 Закону України "Про засади державної мовної політики".
		Так, відповідно до ч. 3 ст. 7 «Регіональні мови або мови меншин України» Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 року № 5029-VI (в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення) (далі - Закон № 5029-VI) до кожної мови, визначеної у частині другій цієї статті, застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови, якщо кількість осіб - носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, становить 10 відсотків і більше чисельності її населення.
		За рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації, такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої становить менше 10 відсотків населення відповідної території.
		Право ініціювання питання щодо застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, належить також мешканцям території, на якій поширена ця мова.
		У разі збору підписів понад 10 відсотків осіб, які мешкають на певній території, місцева рада зобов`язана прийняти відповідне рішення протягом 30 днів з моменту надходження підписних листів. Дії або бездіяльність місцевої ради можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
		Порядок формування ініціативних груп та складання підписних листів у такому випадку визначається законодавством про референдуми.
		Згідно з ч. 7 ст. 7    Закону № 5029-VI у межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, що відповідає умовам частини третьої цієї статті, здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов`язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян - суб`єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб.
		Відповідно до положень ст. 11   «Мова роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування» Закону № 5029-VI основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови).
		Держава гарантує відвідувачам органів державної влади і органів місцевого самоврядування надання послуг державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, - і цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення такої гарантії має враховуватися при доборі службових кадрів.
		Посадові та службові особи зобов`язані володіти державною мовою, спілкуватися нею із відвідувачами, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам   частини третьої статті 8   цього Закону, з відвідувачами, що вживають регіональну мову (мови), - цією регіональною мовою (мовами). Особам, що вживають регіональну мову (мови), забезпечується право подавати усні чи письмові заяви та отримувати відповіді на них цією регіональною мовою (мовами).
		Мовою роботи конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, які проводяться органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, є державна мова. В їх роботі можуть використовуватися й інші мови. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова (мови), у роботі конференцій, зборів та інших офіційних зібрань може використовуватися і ця регіональна мова (мови). У разі необхідності забезпечується відповідний переклад.
		Тексти офіційних оголошень, повідомлень виконуються державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова (мови), за рішенням місцевої ради такі тексти можуть розповсюджуватися у перекладі цією регіональною або російською мовою (мовами).
		Найменування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ та організацій, написи на їх печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках виконуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за рішенням місцевої ради з урахуванням стану регіональної мови зазначені найменування і написи можуть виконуватися державною і регіональною мовою (мовами).
		Згідно зі ст. 12 «Мова документів про вибори та референдуми» Закону № 5029-VI документація про вибори Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування, документація всеукраїнських і місцевих референдумів оформляється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, документація про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування за рішенням територіальної виборчої комісії, документація місцевих референдумів за рішенням місцевої ради оформляється і цією регіональною мовою (мовами).
		Виборчі бюлетені друкуються державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов   частини третьої статті 8   цього Закону поширена регіональна мова, виборчі бюлетені по виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування за рішенням територіальної виборчої комісії можуть оформлятися і відповідною регіональною мовою (мовами).
		Бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі друкуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, у бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі за рішенням місцевої ради поруч із текстом державною мовою розміщується його переклад цією регіональною мовою (мовами).
		Інформаційні плакати кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, у депутати і посадові особи місцевого самоврядування від політичних партій друкуються державною мовою. За заявою відповідного суб`єкта виборчого процесу поруч із текстом державною мовою розміщується його переклад регіональною мовою (мовами).
		Матеріали передвиборної агітації виконуються державною мовою або регіональною мовою (мовами) на розсуд самого кандидата, політичної партії чи її місцевої організації - суб`єктів виборчого процесу.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2, 7-11 ст. 20   «Мова освіти» Закону № 5029-VI вільний вибір мови навчання є невід`ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону, за умови обов`язкового вивчення державної мови в обсязі, достатньому для інтеграції в українське суспільство.
		Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і регіональними мовами або мовами меншин. Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється відповідно до потреб громадян згідно із законодавством України про освіту.
		В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і однієї з регіональних мов або мов меншин. Обсяг вивчення регіональних мов або мов меншин визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цих мов на відповідній території.
		У державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням регіональними мовами вивчення предметів ведеться регіональними мовами (за винятком української мови і літератури, вивчення яких ведеться українською мовою).
		Тести для зовнішнього оцінювання якості освіти укладаються державною мовою. За бажанням особи тести надаються у перекладі на регіональну мову або мову меншин (за винятком тесту з української мови і літератури).
		Співбесіда або інші форми контролю, якщо такі передбачені при вступі у навчальний заклад, проводяться державною мовою або мовою, якою здійснюється навчання у цьому закладі, за бажанням абітурієнта.
		Держава забезпечує підготовку педагогічних кадрів для навчальних закладів з навчанням регіональними мовами або мовами меншин, здійснює методичне забезпечення такої підготовки.
		Статтею 24   «Мова засобів масової інформації і видавництв» Закону № 5029-VI встановлено, що кожному гарантується право споживати інформаційну продукцію засобів масової інформації будь-якою мовою. Це право з поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації забезпечується створенням умов для розповсюдження інформації різними мовами і вільного вибору мови її споживання. Держава сприяє виданню і розповсюдженню аудіо- та аудіовізуальних творів, друкованих видань державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин.
		Офіційна інформація про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування поширюється державною мовою, а у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам   частини третьої статті 8   цього Закону, - також цією регіональною мовою (мовами). У разі поширення офіційної інформації мовою, яка відрізняється від державної, поширювач повинен забезпечити автентичний переклад з мови, на якій поширюється ця інформація, на державну мову.
		Телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами - як однією, так і кількома мовами. Обсяги загальнодержавного, регіонального і місцевого мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин мають відповідати чисельності мовних груп і визначаються самими мовниками.
		Трансляція аудіовізуальних творів здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин на розсуд телерадіоорганізацій. За наявності технічних можливостей телерадіоорганізації здійснюють трансляцію аудіовізуальних творів кількома мовами із забезпеченням вільного вибору споживачами мови цих творів.
		Держава гарантує свободу прямого прийому радіо- і телепередач із сусідніх країн, які транслюються такими самими або схожими до державної мови або до регіональних мов і мов меншин України мовами, і не перешкоджає ретрансляції радіо- і телепередач із сусідніх країн, які випускаються в ефір такими мовами, а також забезпечує свободу виявлення поглядів і вільне поширення інформації друкованих засобів інформації такими мовами. Здійснення зазначених свобод може мати обмеження, які встановлені законом.
		Мова друкованих засобів масової інформації визначається їх засновниками відповідно до установчих документів.
		Друкована продукція службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки тощо), що розповсюджується органами державної влади і органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами та організаціями, видається державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам   частини третьої статті 8   цього Закону, за рішенням місцевої ради така продукція може видаватися і цією регіональною мовою (мовами). У видавництві друкованої продукції ужиткового користування, що розповсюджується приватними підприємствами, установами, організаціями, приватними підприємцями, громадянами, вільно використовуються державна мова, регіональні мови або мови меншин та інші мови.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1.   «Визначення термінів» Закону № 5029-VI, терміни, використані в цьому Законі, вживаються у такому значенні, зокрема:
		державна мова - закріплена   законодавством   мова, вживання якої обов`язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв`язку та інформатики тощо;
		регіональна мова або мова меншини - мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та/або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави;
		територія, на якій поширена регіональна мова, - територія однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць України (Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села), де регіональна мова є засобом комунікації певної кількості осіб, що виправдовує здійснення різних охоронних і заохочувальних заходів, передбачених у цьому Законі.
		Судом встановлено, що 13.08.2012 року відповідачем прийнято рішення № 2419-VI «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в місті Одесі».
		Відповідно до змісту даного рішення, далі мовою оригіналу:
		«В соответствии со статьями 10 и 92 Конституции Украины, на основании Закона Украины «О ратификации Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств", статей 7, 20 Закона Украины "Об основах государственной языковой политики", статей 7, 18, 59 Закона Украины «Об образовании», статей 7, 10, 36 Закона Украины «О дошкольном образовании», статей 5, 7, 29 Закона Украины «Об общем среднем образовании», статей 25, 26 Закона Украины «О местном самоуправлении в Украине», решения Одесского городского совета от 08.04.2011 года №533-VI «О принятии Программы «Сохранение и развитие русского языка в городе Одессе на период 2011-2015гг.», в связи с традиционным, исторически обусловленным использованием жителями города Одессы русского языка как основного средства коммуникации и языка межнационального общения, в целях гармонизации языковых отношений в городской территориальной громаде, Одесский городской совет
		Р Е Ш И Л :
		1. Информировать территориальную громаду о том, что в соответствии с пунктами 2, 3 статьи 7 Закона Украины «Об основах государственной языковой политики» (далее - Закона), на основании данных Всеукраинской переписи населения 2001 года о языковом составе населения русский язык является в городе Одессе региональным языком, на который распространяются предусмотренные Законом формы использования, развития и защиты.
		2. В целях реализации положений Закона органам Одесского городского совета обеспечить:
		- использование русского языка на территории города Одессы как регионального;
		- принятие актов городского совета и исполнительного комитета наряду с государственным языком на русском языке;
		- использование в работе, делопроизводстве, документации, переписке наряду с государственным русского языка;
		- общение и переписку с лицами, обращающимися в органы Одесского городского совета и коммунальные предприятия с заявлениями, жалобами, предложениями, запросами на русском языке, путём дачи разъяснений и направления ответов на языке обращения;
		- издание печатной продукции служебного и вспомогательного характера (бланков, форм, квитанций, билетов и др.) на русском языке;
		- исполнение наименований и надписей на официальных бланках, печатях, штампах, штемпелях, табличках органов Одесского городского совета, коммунальных предприятий, учреждений, объединений граждан наряду с государственным языком на русском языке;
		- в случае необходимости - доукомплектование органов и учреждений Одесского городского совета с учётом принятых решений по использованию, развитию и защите русского языка;
		- реализацию жителями города Одессы права на получение образования на русском языке;
		- использование русского языка наряду с государственным в городской топонимике, изготовление табличек и указателей на украинском и русском языках;
		- размещение всех форм аудио-визуальной рекламы на территории города Одессы на украинском или русском языке по желанию рекламодателя;
		- принятие мер по недопущению публичного унижения и оскорбления государственного и русского языков, нарушения прав человека и разжигания межнациональной розни на языковой почве.
		3. Постоянно действующей комиссии Одесского городского совета по реализации Программы "Сохранение и развитие русского языка в городе Одессе" в срок до 1 октября 2012 года:
		- внести на рассмотрение Одесского городского совета предложения по доработке Программы с учётом норм Закона и мероприятий, предусмотренных пунктом 2 настоящего решения;
		- внести на рассмотрение Одесского городского совета предложения по приведению нормативно-правовых актов совета и его исполнительного комитета в соответствие с Законом;
		- подготовить обращения в соответствующие органы о необходимости организации на территории города Одессы работы по выполнению положений, изложенных в ст. 13, 14, 15, 16, 17, 18, 23, 24, 26, 27, 28 Закона;
		- обеспечить постоянный мониторинг выполнения в городе Одессе положений Закона; на основании сбора, обобщения и анализа полученной информации вносить Одесскому городскому совету и городскому голове предложения по устранению недостатков либо оказанию помощи путём необходимого реагирования;
		- совместно с департаментом финансов внести предложения по финансированию мероприятий, связанных с выполнением норм Закона и настоящего решения.
		4. Управлению образования и науки Одесского городского совета в срок до 1 октября 2012 года обеспечить сбор заявлений родителей воспитанников и учащихся (в случае совершеннолетия - самих учащихся) дошкольных и средних учебных заведений о желании проходить обучение (воспитание) на украинском или русском языках.
		5. Исполнительному комитету Одесского городского совета обеспечить информирование организаций, учреждений, служб, жителей города Одессы о правах и обязанностях, определённых Законом.
		6. Контроль за выполнением данного решения возложить на городского голову ОСОБА_1 ».
		Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
		В судовому засіданні представником відповідача зазначено, що жодного іншого рішення на реалізацію/виконання вимог Закону № 5029-VI, зокрема, щодо використання російської мови на території міста Одеси як регіональної, відповідачем не приймалось.
		З встановленого вбачається, що відповідачем на реалізацію своєї виключної компетенції, передбаченої п. 50 ч. 1 ст. 26 Закон № 280/97-ВР, прийнято оскаржене рішення, п. 2 якого вирішено з метою реалізації положень Закону № 5029-VI органам Одеської міської ради забезпечити: використання російської мови на території міста Одеси як регіональної та певні заходи, спрямовані на її використання.
		Отже, фактично, цим рішенням у зазначеній частині встановлена наявність умов/підстав для застосування заходів, спрямованих на використання регіональної мови, передбаченої у цьому Законі, що в свою чергу встановлює (породжує) право на використання положень Закону № 5029-VI щодо застосування заходів, спрямованих на використання російської мови на території міста Одеси як регіональної, змінює загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховані на довгострокове та неодноразове застосування, породжує права та обов`язки невизначеного кола осіб щодо їх дотримання/виконання/використання.
		В інакшому випадку - без прийняття такого рішення у зазначеній частині вищенаведені встановлення (породження) прав та зміна загальних правил регулювання однотипних відносин не відбулися б. 
		Так, враховуючи та на підставі наведеного, суд дійшов висновку, що позиція представника відповідача, що: оскаржуване рішення має виключно інформативно-організаційний характер; не затверджено будь-якого нормативно-правового акту та не встановлено жодних нових норм права для невизначеного кола осіб, оскільки останні вже регламентовані відповідним законом; оскаржуване у справі рішення є ненормативним актом, яке мало одноразове застосування і вичерпало свою дію шляхом відповідного інформування населення та надання доручень суб`єктам владних повноважень місцевого самоврядування, - не відповідає вищенаведеним нормам законодавства, які регулюють спірні питання та змісту оскаржуваного рішення, зокрема, в частині фактичних і юридичних підстав, на підставі яких його прийнято та положенням пункту 2 вказаного рішення, відповідно, таке обґрунтування відповідача заперечень проти позовних вимог - є безпідставним.
		Враховуючи та на підставі наведеного, при оскаржені вищезазначеного рішення застосуються положення ч. 3 ст. 264 КАС України, відповідно до яких нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
		На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28.02.2020 року по справі № 235/2931/16-а, від 13.03.2020 року по справі № 826/27282/15, від 29.04.2020 року по справі № 826/7188/16 тощо.
		При цьому, щодо посилання представника відповідача на постанови Верховного Суду від 04.03.2019 року у справі № 855/57/19, від 18.07.2019 року у справі № 804/14131/15, від 25.07.2019 року у справі № 808/497/17, - слід зазначити таке.
		Так, в адміністративній справі № 855/57/19 позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову Центральної виборчої комісії № 376 від 22 лютого 2019 року «Про роз`яснення щодо реалізації положень частини шостої статті 64 Закону України «Про вибори Президента України».
		В адміністративні справі № 804/14131/15 позивач просив: визнати положення про державні податкові інспекції, затвердженні наказом Міністерства доходів і зборів України №46 від 17 квітня 2013 року такими, що: 1) є актами, зведені норми права яких визначають організацію діяльності органів виконавчої влади і їх посадових осіб; 2) зачіпають права громадян і інших осіб, є обов`язковими для них до виконання; 3) надають право втручання у приватну власність, а саме зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки, доступу до територій, приміщень та іншого майна, а також визначення сум податкових і грошових зобов`язань, застосовування штрафних санкції та здійснення контролю за готівковими розрахунками; - визнати незаконною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо належного здійснення контролю за додержанням суб`єктом нормотворення - Міністерства доходів і зборів України законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів; визнати незаконним рішення Міністерства юстиції України, щодо визнання наказу Міністерства доходів і зборів України №46 від 17 квітня 2013 року актом ненормативного характеру, що не підлягає державній реєстрації; на підставі пункту 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №731 від 28 грудня 1992 року (далі - Положення №731), визнати Наказ Міністерства доходів і зборів України №46 від 17 квітня 2013 року «Про затвердження Положень про територіальні органи Міндоходів у Дніпропетровській області» (далі - Наказ №46) таким, що не набрав чинності і не тягне за собою правових наслідків; зобов`язати Міністерство юстиції України вжити заходів щодо усунення виявлених порушень законодавства України про держану реєстрацію нормативно-правових актів.
		Також в адміністративній справі № 808/497/17 позивач просив: визнати протиправними та скасувати накази прокурора Запорізької області: № 387 ц від 20 грудня 2016 року «Про виплату премії за грудень 2016 року у меншому розмірі від місячного фонду преміювання» в частині зменшення розміру премії за грудень 2016 року; № 1 дк від 11 січня 2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити різницю, що становить 50% від місячного фонду преміювання та виплаченої позивачу премії за грудень 2016 року.
		Виходячи з наведеного, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 04.03.2019 року у справі № 855/57/19, від 18.07.2019 року у справі № 804/14131/15, від 25.07.2019 року у справі № 808/497/17, з тих підстав, що вони викладені Верховним Судом при виборі і застосуванні норм права щодо іншого предмету спору, відповідно інших спірних правовідносин та на підставі інших фактичних обставин.
		Отже, позиція відповідача щодо правової природи оскаржуваного у справі рішення та відсутності підстав для визнання його нечинним - є необґрунтованою та безпідставною.
		Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заперечень проти заявлених позовних вимог, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, відповідач суду не навів та не надав.
		При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
		Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно
		суд дійшов висновків, що:
		- позиція відповідача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини та/або фактичним обставинам справи;
		- на виконання вимог ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України відповідачем не доведені обставини, на яких ґрунтуються його заперечення проти позовних вимог та правомірність чинності оскарженого рішення після визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закону України, про реалізацію положень якого його прийнято, рішенням Конституційного Суду України, з дати прийняття рішення Конституційним Судом України, відповідно
		- позов підлягає задоволенню, оскаржуване рішення Одеської міської ради від 13.08.2012 року № 2419-VI «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в місті Одесі», відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 245 КАС України, підлягає визнанню протиправним та нечинним з 28.02.2018 року.
		Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
		Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
		Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 250, 255, 264, 265, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -
		вирішив:
		Адміністративний позов заступника прокурора Одеської області (місцезнаходження: вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026; ідентифікаційний код юридичної особи: 03528552) в інтересах держави до Одеської міської ради (місцезнаходження: площа Думська, 1, м. Одеса, 65026; ідентифікаційний код юридичної особи: 26597691) про визнання протиправним та нечинним рішення - задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та нечинним з 28.02.2018 року рішення Одеської міської ради від 13.08.2012 року № 2419-VI «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в місті Одесі».
		Резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
		Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		В повному обсязі рішення складено 19 серпня 2020 року.
		 
		 
		          Суддя                                                                                            М.Г. Цховребова
		 
		  
		                                        
		 
		 
		          
		          .

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...