Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 469/600/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано судом: 19.08.2020. Зареєстровано: 20.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2020.
Дата набрання законної сили: 13.08.2020
Номер судового провадження: 22-ц/812/762/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		13.08.20
		22-ц/812/762/20
		 
		Провадження №22-ц/812/762/20 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		                               
		13 серпня 2020 року                                                       м. Миколаїв
		                                                                                   Справа № 469/600/17
		Миколаївський апеляційний суд у складі  колегії суддів:
		головуючого судді  - Шаманської Н.О., 
		суддів: Коломієць В.В., Лівінського І.В.
		із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д., 
		переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу 
		за позовом
		заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області
		до
		Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство»,
		про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки
		за апеляційною скаргою 
		ОСОБА_1 
		на рішення Березанського районного суду Миколаївської області, ухвалене суддею Гапоненко Н.О. 11 жовтня 2019 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 21 жовтня 2019 року,
		 
		у с т а н о в и в:
		 
		        У травні 2017 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся з позовом до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та  ОСОБА_1  про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки. 
		В обґрунтування позову зазначав, що надана відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка входить до складу земель загальною площею 46,8 га, які пунктом 2 рішення Коблівської сільської ради № 7 від 15 листопада 2013 року, у подальшому скасованого судом, вилучено у ДП «Очаківське лісомисливське господарство» та переведено до земель запасу Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, а тому фактично належить до земель лісогосподарського призначення, відведення яких у приватну власність заборонено.
		Крім того, надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва не відповідає містобудівній документації, будівельним нормам, державним стандартам і правилам, оскільки відповідно до пункту 10.17 ДБН 360-92 та пункту 6.15 Державних санітарних правил планування за забудови населених пунктів , затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19 червня 1996 року, в трикілометровій зоні узбережжя Чорного моря будівництво об`єктів, не пов`язаних з розвитком і обслуговуванням курорту, забороняється.
		Також, прокурор зазначав, що при прийнятті оскаржуваного пункту рішення сільською радою безпідставно не взято до уваги й місце розташування земельної ділянки.
		Так, за даними Національної кадастрової системи надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі Чорного моря, відстань від південної межі земельної ділянки до урізу води Чорного моря складає 172-175 м, від північної - 219-220 м. 
		Оскільки, відповідно до ст.ст. 85,88 ВК України, ст. 59,84 ЗК України землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга не підлягають відчуженню, то надання відповідачці спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, у власність для індивідуального дачного будівництва суперечить вимогам земельного, водного та лісового законодавства.
		До того ж спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, а її власником (розпорядником) відповідно до положень ст.ст.122, 149 ЗК України є Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області, тобто вибуття спірної земельної ділянки відбулося без волі власника - держави в особі Березанської районної державної адміністрації. 
		Отже, оскаржуване рішення Коблівської сільської ради в частині щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки у власність суперечить законодавству та порушує інтереси держави.
		Посилаючись на викладене прокурор просив:
		-визнати незаконними та скасувати пункти 1, 2 рішення Коблівської 
		сільської ради №19 від 15 жовтня 2015 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0817 га (забудовані землі, землі, які використовуються для відпочинку) з кадастровим номером 4820982200:12:043:0035 для рекреаційного призначення (індивідуальне дачне будівництво) за адресою АДРЕСА_1 ;
		       - визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:043:0035, видане 3 листопада 2015 року на ім`я ОСОБА_1. ;
		- витребувати від ОСОБА_1 у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації вказану земельну ділянку.         Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 
		11 жовтня 2019 року позов задоволено. Визнано незаконними та скасовано пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради №19 від 15 жовтня 2015 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0817 га (забудовані землі, землі, які використовуються для відпочинку) з кадастровим номером 4820982200:12:043:0035 для рекреаційного призначення (індивідуальне дачне будівництво) за адресою АДРЕСА_1 . Визнано недійсним та скасувано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:043:0035, видане 3 листопада 2015 року на ім`я ОСОБА_1 . Витребувано від ОСОБА_1 у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації вказану земельну ділянку. Розподілені судові витрати. 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, порушив норми процесуального права щодо об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання щодо закриття провадження у справі в частині вимог Березанської РДА до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради. 
		Також представник апелянта зазначав про те, що в позовній заяві прокурором не зазначено правових підстав та не надано доказів для звернення з позовом в інтересах Березанської РДА, а тому на його думку позовну заяву в інтересах держави подано особою, яка не має повноважень на ведення даної справи. Проте, суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залишення позову прокурора без розгляду.
		       На думку апелянта, матеріали справи не містять доказів щодо віднесення спірної земельної ділянки, яка надана ОСОБА_1 , до певної категорії лісів, а також доказів, що така земельна ділянка знаходилась в державній власності та використовувалася для потреб лісового господарства, а також перебувала у постійному користуванні ДП « Очаківське ЛМГ».
		       Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу також на те, що межі прибережної захисної смуги не встановлені , натомість Генеральним планом с. Коблеве з урахуванням Плану зонування території с. Коблеве Березанського району Миколаївської області дозволено розміщення у рекреаційній зоні об`єктів індивідуального дачного будівництва; 
		       Також суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив рішення у відсутність державного реєстратора прав на нерухоме майно, хоча рішення в частині скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно стосується прав, інтересів та обов`язків особи, яка не була залучена до участі у розгляді справи, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
		У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення - без змін. В обґрунтування відзиву зазначав, що судом першої інстанції повно досліджено обставини справи та зроблено обґрунтовані висновки.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність   та обґрунтованість судового рішення в межах доводів  та вимог апеляційної скарги,   колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. 
		Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
		   Згідно з ч.ч.1, 3, 5 ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб; районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті , індивідуального дачного будівництва; обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
		У комунальній власності перебувають, зокрема , усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (п."а" ч.2 ст.83 ЗК України).
		Підпунктом "а" пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» передбачено, що у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук, державних галузевих академій наук.
		 До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ч.1 ст.55 ЗК України, ч.1 ст.5 ЛК України)
		Судом встановлено, що пунктами 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №19 від 15 жовтня 2015 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для рекреаційного призначення (індивідуальне дачне будівництво), яка розташована на території Коблівської сільської ради та вилучення із земель не наданих у власність або постійне користування та надано безкоштовно у власність земельні ділянки (забудовані землі, землі, які використовуються для відпочинку), для рекреаційного призначення громадянам України для індивідуального дачного будівництва із земель, не наданих у власність та постійне користування, в межах території населеного пункту с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, та надано відповідачці ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею до 0,0817 з кадастровим номером 4820982200:12:043:0035 га, для індивідуального дачного будівництва за адресою АДРЕСА_1 (а.с.12-14).      
		 На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримала свідоцтво № НОМЕР_1 від 3 листопада 2015 року про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4820982200:12:043:0035, що підтверджено відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.15).
		Разом з тим, за наявною у справі інформацією ВО «Укрдержліспроект» №96 від 14 лютого 2016 року станом на 1 квітня 2004 року земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:043:0035 належала до земель державного лісового фонду кв. 39 вид. 16 ур. «Коблеве» ДП «Очаківське ЛМГ».
		Зазначене також підтверджується планшетом № 7 та № 1 лісовпорядкування за 2003 рік (т. 2 а.с. 44,45). 
		Відповідно до п. «а» ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
		Частиною 2 ст. 117 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать (серед іншого) земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств.
		Зазначене свідчить, що землі, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, незалежно від їх місцезнаходження, належать до земель державної власності.
		Статтею 141 ЗК України встановлено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова землекористувача.
		Згідно з ч.ч. З, 4 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
		Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
		Частиною 4 статті 122 ЗК України установлено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.
		Відповідно до наявної у справі інформації Березанської райдержадміністрації №658-01-2-30-18 від 23 квітня 2018 року останньою не видавалось розпорядження про вилучення або припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» земельною ділянкою з кадастровим номером 4820982200:12:043:0035, а також не погоджувався перехід права власності на неї до Коблівської сільської ради або інших осіб (т.1 а.с. 144 ).
		Також згідно з наявною у справі інформацією ДП «Очаківське ЛМГ» №112 від 23 квітня 2018 року підприємство не відмовлялось від права постійного користування спірною земельною ділянкою, рішення (розпорядження) про її вилучення до підприємства не надходили (т.1 а.с. 145 ).
		Доказів законного вибуття вказаної земельної ділянки з постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» та її переходу з державної у комунальну власність матеріали справи не місять. 
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка вибула із земель державного лісового фонду у приватну власність ОСОБА_1 без дотримання визначеної законом процедури та з перевищенням Коблівською сільською радою своєї компетенції, а тому доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення в цій частині спростовуються вищезазначеними матеріалами цивільної справи. 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Щодо порушень водного та містобудівного законодавства при відведенні відповідачці у приватну власність спірної земельної ділянки слід зазначити наступне. 
		Так, ст. 88 ВК України, ст. 60 ЗК України передбачено, що з метою охорони водних об`єктів уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
		Згідно зі ст.ст. 85, 88 ВК України, ст.ст. 59, 84 ЗК України землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності й можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.
		Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.
		Доказами розташування земельної ділянки в межах прибережних смуг можуть бути матеріали землевпорядної документації, а саме: план меж земельної ділянки та експлікація земельних угідь, пояснювальні записки до проекту землеустрою, погодження проектів землеустрою відповідними органами виконавчої влади, матеріали контролюючих органів, у тому числі щодо фактичної відстані від урізу води тощо.
		За інформацією, наданою Відділом Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області за даними Національної кадастрової системи, спірна земельна ділянка знаходиться на відстані від урізу води Чорного моря до південної межі - 172-175 метрів, до північної - 219-220 метрів (т.1 а.с.21). 
		Межі прибережної захисної смуги за місцем розташування спірної земельної ділянки містобудівною документацією не встановлено, що сторонами не оспорюється та підтверджено копією рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 16 грудня 2014 року № 7 «Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в межах села Коблеве Березанського району Миколаївської області» (а.а.126).
		Доказів існування фактичної забудови спірної земельної ділянки на момент прийняття оскаржуваного рішення суду не надано.
		        Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (статтею 88 ВК України). А тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом.        
		       Отже, Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області усупереч зазначеним вимогам законодавства надано відповідачу ОСОБА_1 у приватну власність для індивідуального дачного будівництва земельну ділянку, розміщену у межах прибережної захисної смуги.
		Також судом належним чином досліджено можливість індивідуального дачного будівництва на спірній земельній ділянці на підставі містобудівного документу - Генерального плану с. Коблеве. 
		Так, на час виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 чинною містобудівною документацією був Генеральний план с. Коблеве, затверджений рішенням Коблівської сільської ради від 12 грудня 2014 року № 28, відповідно до якого спірна земельна ділянка розташована на території рекреаційних закладів, що сторонами не оспорюється та підтверджено листом Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 2 березня 2017 року (а.с.20).
		Відповідно до п.6.2 пояснювальної записки до генерального плану, рекреаційна зона формується на півдні населеного пункту та представлена існуючими рекреаційними закладами, які хаотично розташовані вздовж узбережжя Чорного моря, забудова яких потребує упорядкування. Генеральним планом передбачається її подальший розвиток з урахуванням на території с.Коблеве регіонального ландшафтного парку «Тілігульський». Враховуючи необхідність дотримування основних завдань та умов використання територій, визначених Положенням про РЛП «Тілігульський», пропонується створення та благоустрій зони стаціонарної рекреації, яка буде представлена пансіонатами сімейного типу, кемпінгами та мотелями; крім того, у цій зоні передбачається розвиток спортивно-видовищного, культурно-пізнавального та екстремального туризму, намічається розміщення ряду об`єктів, що приваблюють туристів: фестивального комплексу, спортивних центрів, яхт-клубу, серфстанції, екстримпарку, пейнтбольного та покерного клубу, дартс-клубу.
		Заборона розміщення у рекреаційній зоні індивідуального дачного будівництва Генеральним планом не передбачена (а.с.87).
		Разом з тим, Генеральним планом с. Коблеве не передбачено і можливість такого індивідуального дачного будівництва у рекреаційній зоні, що відповідає вимогам п.3.38, 3.40 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування №44 від 17.04.1992 р., за яким дачні і садівницькі поселення розміщуються за межами населених пунктів; будівництво нових дачних та садівницьких поселень на територіях, де діють планувальні обмеження, встановлені чинним законодавством, санітарними нормами та правилами, а також на резервних позаміських територіях, які передбачені містобудівною планувальною документацією для подальшого розвитку міст та поселень, інженерної і транспортної інфраструктури, не допускається.
		      Відповідно до ст.17 Закону України «Про основи містобудування» основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.
		Абзацом  2 ст.48 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.
		        Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).    
		Отже, надання земельної ділянки відповідачу ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва суперечить містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам, а тому рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №19 від 15 жовтня 2015 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для рекреаційного призначення (індивідуальне дачне будівництво), що перебуває у власності відповідачки не є законним.  
		Зазначене в своїй сукупності свідчить, що питання про законодавчу можливість індивідуального дачного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:043:0035 досліджене судом належним чином, а висновки з даного приводу є законними та обґрунтованими.
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині, а тому не можуть бути підставою для його скасування. 
		Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку наявним в справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка вибула із земель державного лісового фонду у приватну власність ОСОБА_1 без дотримання визначеної законом процедури та з перевищенням Кобліською сільською радою своєї компетенціїї, а також з порушенням земельного, водного та містобудівного законодавства, а тому вірно задовольнив позов.
		Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у закритті провадження у справі щодо позовних вимог Березанської райдержадміністрації до Коблівської сільської ради про визнання незаконними і скасування рішення, визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки, оскільки спір виник між юридичними особами і повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, слід зазначити наступне. 
		Відповідно до п. 9 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017року ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Судом обґрунтовано порівняно справи, які належать до юрисдикції загальних судів (ст. 19 ЦПК України), з тими, що розглядаються господарськими судами (ст. 20 ГПК України).
		Так, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за умови участі у спорі суб`єкта господарювання, наявності між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, існування спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявності в законі норми, що прямо передбачали б вирішення спору господарським судом, відсутності в законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» №10 від 24 жовтня 2011року).
		Разом з тим, спір у зазначеній справі виник з приводу набуття фізичною особою права власності на земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування, повноваження якого щодо розпорядження нею оспорюються прокурором в інтересах органу державної влади, як належного власника цієї земельної ділянки. Тобто спір не стосується господарської діяльності, а стороною спору є фізична особа, тому зазначена справа не відноситься до юрисдикції господарського суду.
		До того ж, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постановах від 7 листопада 2018 року у справах №№ 488/5027/14-ц, 488/6211/14-ц, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі, вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права.
		За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у закритті провадження у справі.
		Щодо обґрунтованості прокурором наявності підстав для представництва інтересів Березанської РДА, колегія суддів виходить з наступного. 
		Так, відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Згідно ч. 2 ст. 45 ЦПК України (в редакції на час пред`явлення позову) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		Перед пред`явленням позову прокурором встановлено, що незважаючи на наявність законодавчо визначеного обов`язку оскаржити рішення Коблівської сільської ради №19 від 15 жовтня 2015 року, яке порушує інтереси держави, Березанська райдержадміністрація відповідних заходів самостійно не вжила.
		З матеріалів справи вбачається, що до звернення до суду Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 на ім`я голови Березанської райдержадміністрації було направлено листа у якому повідомлено про виявлені порушення прав держави в особі Березанської райдержадміністрації ( т.1 а.с. 24).
		Проте, Березанська РДА не надала відповіді прокурору на його звернення, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловила, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас не спростовала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність. 
		При цьому, прокурором зазначено, що згідно зі ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
		Незаконне надання землі державної власності лісогосподарського призначення грубо порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки надання спірної земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва законодавством взагалі не передбачено.
		За такого, доводи апелянта щодо необґрунтованості прокурором наявності підстав для представництва інтересів Березанської РДА є такими що не заслуговують на увагу. 
		Посилання апелянта на те, що при ухваленні рішення суд враховував надані прокурором докази, які є недопустимими через їх отримання з порушенням ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів вважає безпідставними.
		Так, згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
		Зазначена норма закону не містить заборони органам прокуратури отримувати інформацію від органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування з метою встановлення фактів порушень інтересів держави та повноти їх захисту уповноваженими органами, оскільки право на отримання такої інформації є засобом реалізації процесуальних прав прокурора.
		Не можуть бути підставою для скасування судового рішення й посилання представника апелянта на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального законодавства, оскільки питання про визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно могло розглядатись виключно за участі у справі державного реєстратора, що його видав.
		З матеріалів справи вбачається, що прокурором оскаржено підставу видачі спірного свідоцтва (пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради №19 від 15.10.2015), а не процедуру його видачі.
		Вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації, зокрема права власності, визначений у ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Повноваження державного реєстратора щодо перевірки поданих для проведення державної реєстрації документів обмежені встановленням відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами.
		Отже, державний реєстратор не може вважатися таким, що порушує права третіх осіб на земельну ділянку, якщо правомірно приймає рішення про державну реєстрацію прав на неї і вносить запис про таку реєстрацію на підставі чинного та не скасованого рішення відповідного суб`єкта, який здійснює публічно-владні управлінські функції.
		 
		Враховуючи викладене, оскільки на момент реєстрації оспорюване рішення Коблівської сільської ради про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки - як підстава видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно - було чинним, дії державного реєстратора не можуть вважатись такими, що порушили інтереси держави у спірних правовідносинах. За таких умов, відсутні підстави для залучення державного реєстратора до участі у справі.
		Аналогічної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у справах №823/2042/16 від 4 вересня 2018року , №361/4307/16 від 13 червня 2018 року.
		Зокрема, Верховним Судом вказано, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
		Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 367, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		 
		 
		 
		Головуючий                           Н.О. Шаманська
		Судді: В.В. Коломієць
		І.В. Лівінський        
		 
		       
		Повний текст постанови складено 19 серпня 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...