Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/354/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.08.2020. Зареєстровано: 23.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.08.2020.
Дата набрання законної сили: 24.11.2020
Результат оскарження 24.11.2020 П'ятий апеляційний адміністративний суд: закрито апеляційне провадження
Номер судового провадження: П/420/366/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		Справа № 420/354/20 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 серпня 2020 року                                                                                                                      м. Одеса
		 
		Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул..Різницька,13/15, м.Київ, 01011), Генерального прокурора (вул..Різницька,13/15, м.Київ, 01011), прокуратури Одеської області (вул.Пушкінська,3, м.Одеса, 65026) про визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора та Генерального прокурора щодо нездійснення перевірки відповідності справжнього волевиявлення (бажанню) ОСОБА_1 його заяви від 01.10.2019 року про звільнення з посади заступника прокурора Одеської області та з органів прокуратури за власним бажанням, визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора та Генерального прокурора щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Одеської області та з органів прокуратури з 04.10.2019 року згідно наказу №168к від 03.10.2019 року, визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №168к від 03.10.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Одеської області та з органів прокуратури, поновити на посаді та в органах прокуратури з 04.10.2019 року, стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, прокуратури Одеської області за результатом якої позивач просить суд:
		визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора та Генерального прокурора щодо нездійснення перевірки відповідності справжньому волевиявленню (бажанню) ОСОБА_1 (далі - Позивач або ОСОБА_1 ) його заяви від 01 жовтня 2019 року про звільнення з посади заступника прокурора Одеської області та з органів прокуратури за власним бажанням;
		визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора та Генерального прокурора щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Одеської області та з органів прокуратури з 04 жовтня 2019 року згідно наказу № 168к від 03 жовтня 2019 року;
		визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора № 168к від 03 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Одеської області та з органів прокуратури;
		поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Одеської області та в органах прокуратури з 04 жовтня 2019 року.
		стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу;
		допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один календарний місяць.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що предметом та змістом даного позову є вимога щодо визнання протиправними бездіяльності Офісу Генерального прокурора та Генерального прокурора щодо не здійснення перевірки відповідності справжньому волевиявленню (бажанню) ОСОБА_1 його заяви про звільнення з посади заступника прокурора Одеської області та з органів прокуратури за власним бажанням; дій Офісу Генерального прокурора та Генерального прокурора щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Одеської області та з органів прокуратури; визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора № 168к від 03.10.2019, яким звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Одеської області та органів прокуратури за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), а також поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Одеської області та в органах прокуратури з 04 жовтня 2019 року, стягнення з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу.
		Позивач зазначає, що Генеральний прокурор не мав повноважень щодо звільнення ОСОБА_1 оскільки відповідно до п. 3 та 5 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону № 113-ІХ, яка діє з 25.09.2019 Генеральний прокурор призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом; призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
		Також позивач вказує на те, що заяву про звільнення ОСОБА_1 написав під впливом здійснюваного психологічного тиску, висунення вимоги про негайне написання заяви про звільнення.
		Позивач вважає протиправним оскаржуваний наказ про звільнення, оскільки у позивача було відсутнє добровільне бажання звільнятись з займаної посади та з органів прокуратури, у зв`язку з чим звернувся до суду з даною позовною заявою.
		Від відповідача - Офісу Генерального прокурора за вх.№9409/20 від 02.03.2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому вважає, що позов є безпідставним, необґрунтованим та підлягає залишенню без задоволення. 
		Відповідачем зазначено, що при виданні наказу від 03.10.2019 № 168 к про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та органів прокуратури Генеральний прокурор діяв у спосіб та у межах повноважень, передбачених Законом № 1697, а твердження позивача, що прокурор області перевищив свої повноваження, направивши Генеральному прокурору клопотання з його заявою прі звільнення з обійманої посади, оскільки позивач на такі дії останнього не уповноважував, є безпідставними. Відповідач вважає, що наказ Генерального прокурора України від 03.10.2019 року №168к видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.
		Ухвалою суду 04.02.2020 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.02.2019 року.
		Ухвалою від 17.03.2020 року зупинено провадження по адміністративній справі.
		Протокольною Ухвалою від 27.05.2020 року судом поновлено провадження у справі.
		Ухвалою від 27.05.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду на 21.07.2020 року, зупинено провадження до 21.07.2020 року.
		Протокольною Ухвалою від 21.07.2020 року судом поновлено провадження у справі.
		Заслухавши пояснення сторін, свідків - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
		Як встановлено судом, позивач працює в органах прокуратури з квітня 1999 року. 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора України № 111к призначений на посаду заступника прокурора Одеської області. 
		03.10.2019 позивачем було подано Генеральному прокурору заяву про звільнення з займаної посади та з органів прокуратури з 04 жовтня 2019 року.
		02.10.2019 року Прокуратурою Одеської області, за підписом прокурора Одеської області М.Вихор, Генеральному прокурору ОСОБА_4 було направлено клопотання про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді та звільнення з органів прокуратури за власним бажанням заступника прокурора Одеської області ОСОБА_1 .
		Ураховуючи надходження до Генеральної прокуратури України заяви ОСОБА_1 від 01.10.2019 та клопотання прокурора Одеської області від 02.10.2019 № 11-1457вих.19 наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 168 к позивача звільнено із займаної посади та органів прокуратура за власним бажанням з 04.10.2019.
		Позивач вважаючи наказ Генерального прокурора від 03.10.2019 № 168 к протиправним та таким, що підлягає скасуванню позивач звернувся з даним адміністративним позовом.
		Проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та встановлені судом факти та обставини, суд дійшов наступного висновку.
		Преамбулою Закону України "Про прокуратуру" (далі Закон) передбачено, що цей Закон визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
		Відповідно до ч.1 ст.4 Закону організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Водночас Кодекс законів про працю України (далі Кодекс) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці (преамбула Кодексу).
		Відповідно до ст.1 Кодексу кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
		Особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством (ст.222 Кодексу).
		З аналізу наведеного вбачається, що Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників в незалежності від характеру та місця трудової діяльності (загальні норми регулювання), водночас, іншими законодавчими актами (спеціальні норми регулювання) визначається порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників.
		Згідно правової позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.16 Закону незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
		Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом (ч.3 ст.16 Закону).
		Так, положеннями ст.51 Закону визначено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
		Прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням (п.7 ч.1 ст.51 Закону).
		Зі змісту ст.58 Закону вбачається, що прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді.
		Заява про звільнення з посади за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора.
		Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
		З аналізу положень Закону вбачається, що вказані норми (ст.51 та 58 Закону) регламентують лише загальні умови звільнення прокурора з посади, зокрема, час, протягом якого прокурор має право подати заяву про звільнення, передбачає особу, якій прокурор подає вказану заяву, водночас, вказані норми не регулюють питання строку звільнення прокурора після подання заяви, термін (до дня звільнення), за який повинна бути подана заява, а тому суд приходить до висновку про необхідність застосування норм Кодексу в іншій частині вказаних правовідносин, які не врегульовані Законом.
		Наведені висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 липня 2018 року справа №821/761/17.
		Так, положеннями статті 38 Кодексу передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
		Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
		З аналізу наведеного вбачається, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити працівника у день подання останнім заяви та до спливу 14-ти днів за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення (переїзд на нове місце проживання, вступ до навчального закладу, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість тощо).
		У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з`ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.
		Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.
		Таким чином, визначення дати та поважної причини звільнення працівника є необхідними умовами досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.
		З матеріалів справи, а саме з заяви позивача про звільнення від 01.10.2019 року вбачається, що вона не містить будь-якого посилання на наявність поважних причин та відповідно обґрунтування необхідності звільнення саме в день складання та подання цієї заяви та до спливу 14-ти днів.
		Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з органів прокуратури за власним бажанням з 04 жовтня 2019 року, що було оформлено спірним наказом №168к від 03 жовтня 2019 року, відбулось з порушенням встановленого ст.38 Кодексу порядку, а волевиявлення ОСОБА_1 щодо звільнення не може вважатись вільним.
		Крім цього, зі змісту ст.38 Кодексу вбачається, що фактично за працівником закріплено право протягом 14 днів з моменту подання заяви про звільнення відкликати цю заяву, а також залишитися на роботі і після спливу цього строку шляхом не вчинення активних дій щодо вимагання розірвання трудового договору.
		Суд вважає, що звільнення позивача у вказаний спосіб у день подання ним заяви про звільнення за відсутності будь-якого обґрунтування причин та необхідності такого звільнення до спливу 14-денного терміну призвело не лише до порушення права позивача на відкликання заяви про звільнення та продовження трудового договору, а й фактично позбавило останнього взагалі можливості скористатися таким правом.
		Також суд вважає необхідним зазначити, що Пленум Верховного Суду України у пункті 12 постанови від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз?яснив, що у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення. Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.
		При цьому, з пояснень допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вбачається, що позивач не мав бажання звільнятись, заяву про звільнення було складено, у зв`язку з тим, що  заступник Генерального прокурора Касько В.В. та призначений прокурор Одеської області Вихор М.А., під час проведеної наради, висунули всім заступникам прокурора області вимогу про написання заяв про звільнення з займаних посад за власним бажанням, мотивуючи це лише тією обставиною, що призначений новий прокурор області. Крім того, 01.10.2019 Генеральним прокурором виданий наказ № 217 «Про відрядження працівників Генеральної прокуратури України до прокуратури Одеської області» на 8 діб для перевірки стану організації роботи на окремих напрямках прокурорської діяльності. Вихор М.А. пояснив Позивачеві, що саме він ініціював вказану перевірку на той випадок, якщо ОСОБА_1 та інші заступники прокурора області не погодяться негайно написати заяви про звільнення з займаних посад за власним бажанням. Перевірка проводитиметься з метою знайти підстави як для звільнення діючих заступників прокурора області з посад, так і для звільнення або притягнення до дисциплінарної відповідальності їх підлеглих. З урахуванням видання в один день з представленням Вихора М.А. на посаді прокурора області наказу Генерального прокурора №217, Позивач міг обґрунтовано припустити, що слова Вихора М.А. є правдивими та його протиправна вимога про звільнення Позивача з займаної посади узгоджена з Генеральним прокурором.
		Враховуючи вказані події, Позивач перебував у пригніченому емоційному стані, розуміючи з одного боку безпідставність вимог про звільнення з посади, до роботі на якій до нього не може бути претензій з урахуванням нетривалого перебування на посаді, з іншого боку - реальність погроз щодо створення у протиправний спосіб штучних підстав для звільнення або притягнення до відповідальності підлеглих Позивачеві прокурорів, за долі яких він вважає себе відповідальним.
		Вказані обставини свідчать про те, що ініціатива звільнення ОСОБА_1 з посади за пунктом 7 частини першої статті 51 Закону №1697-VII була ініційована не позивачем, а вищестоящими посадовими особами органів прокуратури України, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на звільнення з посади та органів прокуратури України за власним бажанням.
		З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулося не у спосіб, встановлений законом, з порушенням прав позивача, у зв`язку з чим спірний наказ Генерального прокурора №168к від 03.10.2019 року не може вважатися законним та підлягає скасуванню.       
		Положеннями ч.1 ст.235 Кодексу передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Враховуючи наведене суд  приходить до висновку, що оскільки спірним наказом позивач був звільнений з органів прокуратури, то у відповідності до ч.1 ст.235 Кодексу повинен бути поновлений саме на посаді, з якої його було протиправно звільнено,   а саме на посаді заступника прокурора Одеської області.
		Згідно ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Разом з тим, суд вважає, що вказана норма застосовується виключно до випадків, коли працівник звернувся до суду у визначений законом строк (один місяць - ч.5 ст.122 КАС України) по спорах щодо поновлення на посаді публічної служби. 
		Позивач же звернувся до суду з пропуском місячного строку звернення до суду. 
		Вказаний строк звернення до суду був пропущений з поважних причин, в зв`язку із чим, він був поновлений ухвалою суду.
		Разом з тим, позивач на протязі всього цього часу не ставив відповідача до відома про своє бажання звернутись до суду щодо оскарження свого звільнення з наведених у позові мотивів, що могло б призвести до вирішення спору у досудовому порядку значно раніше, щоб не призвело до необхідності стягувати з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Таким чином, суд вважає, що відсутній закон, який прямо регламентує такі право відносини щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у разі звернення позивача до суду із значним пропущенням строку звернення до суду, який був судом поновлений.
		Виходячи з цього, суд відповідно до положень ч.6 ст.7 КАС України застосовує до спірних правовідносин аналогію права та відповідну правову позицію Верховного Суду, яка висловлена в постановах від 24.04.2018 у справі № 127/15035/17 та від 12.06.2018 у справі № 577/50/17, згідно яких визначено, що наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до суду, у разі звернення до суду за захистом свого права та спори, які виникають у цій категорії справ, повинні вирішуватись з урахуванням норм процесуального права у межах шестимісячного строку звернення до суду.
		Тобто, Верховний Суд зазначив у наведених рішеннях, що позивач повинен добросовісно користуватись своїми процесуальними права, а якщо таке звернення відбулось із значним порушенням встановлених законом строків (в тому числі з поважних причин) стягнення повинно відбуватись в межах строків звернення до суду відповідної категорії спорів. 
		Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України передбачений місячний строк звернення до суду у спорах про поновлення на посадах публічної служби.
		Позивач звернувся до суду 16.01.2020 року, в зв`язку із чим, середній заробіток за час вимушеного прогулу повинен обраховуватись з 16.12.2019 року по день фактичного поновлення на посаді позивача.   
		До матеріалів справи додано довідку про заробітну плату ОСОБА_1 від 24.01.2020 р. №18-26.
		З довідки суд встановив, що середньоденна заробітна плата позивача становить 1920,33 грн.
		Окремо суд зазначає, що з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 25.05.2016 року у справі №6-511цс16, для присудження до стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є необхідним з`ясування, чи отримувався позивачем за час вимушеного прогулу додатковий дохід, оскільки це не впливає на присуджену до стягнення суму. Відповідно, вказані обставини не з`ясовуються під час розгляду справи.
		Згідно ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Щодо позовних вимог про визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора та Генерального прокурора щодо нездійснення перевірки відповідності справжньому волевиявленню (бажанню) ОСОБА_1 (далі - Позивач або ОСОБА_1 ) його заяви від 01 жовтня 2019 року про звільнення з посади заступника прокурора Одеської області та з органів прокуратури за власним бажанням та визнання протиправними дії Офісу Генерального прокурора та Генерального прокурора щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Одеської області та з органів прокуратури з 04 жовтня 2019 року згідно наказу № 168к від 03 жовтня 2019 року суд зазначає наступне.
		Під час направлення прокурором Одеської області подання до Офісу Генерального прокурора України разом із заявом позивача про звільнення Генерального прокурора не було поінформовано про наявність будь-яких сумнівів у волевиявленні позивача щодо звільнення за власним бажанням чи вчинення на нього тиску. Позивач також не звертався особисто шляхом подання відповідних заяв, скарг, звернень до Генерального прокурора з повідомленням про відсутність у нього наміру звільнення або вчинення на нього тиску з боку інших працівників органів прокуратури України. Вказані обставини стали відомі вже під час розгляду справи в суді, а тому, у Генерального прокурора не було підстав для проведення перевірки щодо наявності тиску чи відсутності бажання на звільнення позивача за його заявою від 01.10.2019 року, в зв`язку із чим, в задоволенні позовної заяви про визнання протиправною бездіяльності слід відмовити на підставві проложень ч.1 ст.245 КАС України.
		Щодо визнання протиправними дій по звільненню позивача, суд також зазначає, що під час надання оцінки законності наказу про звільнення особи з публічної служби, суд перевіряє його та дії особи, яка його видала на відповідність законові згідно положень ст.2 КАС України, а тому, якщо суд приходить до висновку про невідповідність закону оскарженого наказу, окремо дії посадової особи щодо його видання не можуть бути розглянуті окремо, в зв`язку із чим, в задоволенні цієї позовної вимоги також слід відмовити на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.            
		Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими та підлягають частковому задоволенню на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.
		Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.
		                       Керуючись ст.ст.139, 242-246 КАС України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:          
		 
		1. Позовні вимоги задовольнити частково.
		2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №168к від 03.10.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Одеської області та з органів прокуратури. 
		3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Одеської області та в органах прокуратури з 04.10.2019 року.
		4. Стягнути   із   прокуратури    Одеської   області    на   користь    ОСОБА_1 середній   заробіток   за   час  вимушеного  прогулу  за  період   з       
		    16.12.2019 року  по   день   фактичного   поновлення   на   посаді,   виходячи  із     
		     середньоденного розміру заробітку  1920,33 грн. 
		5.  В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		6.  Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді.
		 
		Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 21.08.2020 року. 
		 
		Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
		        
		Суддя                                                                                                                     К.С.Єфіменко 
		 
		 
		 
		  
		                                        
		 
		 
		          
		          .

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...