Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10647/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; купівлі - продажу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.08.2020.
Дата набрання законної сили: 07.07.2020
Номер судового провадження: 12-175гс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Лященко Н. П. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18   (провадження № 12-175гс19)
		 
		за позовом компанії «Джамзако Лімітед» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» (далі - ТОВ «ТКЗ»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіара компані» (далі - ТОВ «Тіара компані»), про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав
		за касаційною скаргою ТОВ «Тіара компані» на рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року у складі судді Зеленіної Н. І.та постанову Північного апеляційного господарського суду від 5 червня 2019 року у складі колегії суддів Суліма В. В., Пономаренка Є. Ю., Коротуна О. М.
		11 вересня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва залучено до участі у справі ТОВ «Тіара компані» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
		24 жовтня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва задоволено заяву позивача від 23 жовтня 2018 року, залишено без розгляду його позовні вимоги про: визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Термінал-рент» від 4 червня 2015 року номер 21825315; визнання незаконним (недійсним) з моменту його присвоєння і скасування реєстраційного номера нерухомого майна 651420061255 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнання незаконним (недійсним) і скасування свідоцтва про право власності на користь ТОВ «Термінал-рент» від 5 червня 2015 року номер 38589251; закрито провадження у справі відносно державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області Маковецької Л. В.
		24 жовтня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Тіара компані» від 3 жовтня 2018 року про передачу справи до Господарського суду Тернопільської області, оскільки за змістом частини третьої статті 30 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вимогу про скасування реєстраційного номера нерухомого майна належить розглядати за місцем знаходження такого майна; натомість господарський суд указав, що такі вимоги позивача залишено без розгляду, а в частині вимог про недійсність договору справа підлягає розгляду Господарським судом міста Києва.
		11 грудня 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги компанії «Джамзако Лімітед» задоволено повністю, визнано недійсними: договір купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року на картоплесховища (І-ша черга: картоплесховище номер 1 (ємністю 25 тис. тонн, площею 9648,8 кв. м) та ІІ-га черга: картоплесховище номер 2 (ємністю 25 тис. тонн, площею 9651,8 кв. м) на вул. Центральній, 57-Б у с. Товстенькому Чортківського р-ну Тернопільської обл., укладений ТОВ «ТКЗ» і ТОВ «Термінал-рент»; акт приймання-передачі майнових прав на вказані картоплесховища від 30 грудня 2014 року.
		Суд першої інстанції керувався тим, що договір купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року укладено з порушенням вимог чинного на час його укладення законодавства, зокрема: директор ТОВ «ТКЗ» уклав цей договір з перевищенням повноважень, наданих йому статутом товариства, та без подальшого схвалення (кошти у розмірі 47 383,0 грн ТОВ «ТКЗ» повернуло ТОВ «Термінал-рент» як помилково перераховані); залучення ТОВ «Термінал-рент» до участі в укладенні спірного договору було формальним і спрямованим на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення ТОВ «ТКЗ» права власності на майно. Крім того, вказаний договір про відчуження майнових прав на закінчений будівництвом об`єкт, який уже було введено в експлуатацію, без реєстрації права власності на такий об`єкт, укладено з порушенням статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
		5 червня 2019 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року залишено без змін. 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо невідповідності спірного договору вимогам чинного законодавства, оскільки договір укладено директором товариства з перевищенням наданих йому повноважень та без подальшого схвалення, з недобросовісним контрагентом, а також усупереч вимогам статті 331 ЦК України та статті 120 ЗК України. Суд також зазначив, що скаржник не надав суду доказів обізнаності позивача про існування спірного договору до 23 жовтня 2015 року. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення місцевим господарським судом правил територіальної підсудності спору та необхідності розгляду цього спору Господарським судом Тернопільської області суд апеляційної інстанції зазначив, що правовідносини за договором купівлі-продажу майнових прав не є правовідносинами щодо нерухомого майна, тому спір не підлягає розгляду за правилами виключної підсудності.
		7 липня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу ТОВ «Тіара компані» задовольнила частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 5 червня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року скасувала та ухвалила нове рішення, яким відмовила у задоволенні позову. Стягнула з компанії «Джамзако Лімітед» на користь ТОВ «Тіара компані» 2643 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 3524 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. 
		 
		При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. Визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства, на підставі якого уповноваженою особою укладено спірний договір, не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки не порушує прав та законних інтересів учасника цього товариства.
		Відтак укладення ТОВ «ТКЗ» спірних договорів не є прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а є наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном. Підписання оспорюваних договорів ТОВ «ТКЗ» з порушенням, як стверджує позивач, вимог чинного законодавства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасників.  
		З огляду на відсутність порушення спірними договорами корпоративних прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, надання Великою Палатою Верховного Суду оцінки законності спірного договору не є необхідним. 
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у випадку, коли територіальна підсудність спору може визначатися як за частиною третьою, так і за частиною шостою статті 30 ГПК України, звернення позивача до Господарського суду міста Києва як належного суду за правилами частини шостої статті 30 ГПК України не є порушенням правил виключної підсудності. 
		Зокрема, оскільки спір у цій справі виник з приводу об`єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на це майно відповідно до вимог частини третьої            статті 30 ГПК України повинен був розглядатись Господарським судом Тернопільської області. Разом з тим у цій справі спір виник між позивачем - учасником (засновником) юридичної особи та самою юридичною особою, пов`язаний з діяльністю цією юридичної особи, а саме із вчиненням нею правочинів у межах господарської діяльності. Якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління юридичною особою, має ознаки корпоративного і належить до юрисдикції господарських судів.  Правила виключної підсудності справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, передбачають розгляд спорів між позивачем - учасником (засновником) юридичної особи та юридичною особою господарським судом за місцезнаходженням такої юридичної особи як відповідача.
		З такими висновками Великої Палати Верховного Суду щодо визначення виключної підсудності не погоджуємося та відповідно до статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку. 
		У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від               04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності                       11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.
		Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom)).
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		ГПК України розрізняє предметну, суб`єктну, інстанційну та територіальну юрисдикцію (підсудність). Усі вимоги щодо юрисдикції об`єднано в главі 2 «Юрисдикція» розділу І «Основні положення» цього Кодексу.
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20  ГПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. 
		У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному підрозділі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
		У чому ж особливість виключної підсудності?
		Правила виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 ГПК України, і цей перелік категорій справ розширеному тлумаченню не підлягає.
		Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред`явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27-29 ГПК України.
		У разі конкуренції правил підсудності повинні застосовуватися правила виключної підсудності.
		Разом з тим видається, що при конкуренції частин статті 30 ГПК України не можна поширювати правило, передбачене  частиною першою статті 29 цього Кодексу, оскільки у вказаній частині прямо зазначено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
		Зазначена норма, а саме частина перша статті 29 ГПК України щодо заборони поширення альтернативи вибору при виключній підсудності є імперативною і розширеному тлумаченню не підлягає.
		На наш погляд таке правило об`єктивно зумовлене специфікою спорів, щодо розгляду яких установлена виключна територіальна підсудність, адже метою законодавця у цьому випадку є унеможливлення зловживання сторонами своїми процесуальними правами та забезпечення сторонам оптимального порядку розгляду справи й оптимальної можливості бути поінформованими щодо долі власного майна та забезпечення участі у розгляді справи.
		Тому поширення вимог частини першої статті 29 ГПК України на визначення виключної підсудності не ґрунтується на нормах господарського процесуального законодавства.
		Щодо даної справи, то вбачається, що позивач заявив дві вимоги: про визнання недійсними договору купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища (тобто нерухоме майно) та акта приймання-передачі майнових прав і скасування реєстраційного номера нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Оскільки позивач не був стороною договору купівлі-продажу, свої вимоги обґрунтував порушенням його корпоративних прав на управління товариством.
		За усталеною практикою судів України, а також безвідносно до їх юрисдикції та редакції відповідного процесуального законодавства спори з приводу нерухомого майна розглядалися завжди судами за правилами виключної підсудності, за місцем знаходження нерухомого майна чи або основної його частини.
		Це правило знайшло своє послідовне втілення й у частині третій статті 30 ГПК України, відповідно до якої спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.
		При цьому відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
		Слова «з приводу» вказують, що правила виключної підсудності мають поширюватися на будь-які спори, в яких об`єктом спірного матеріального правовідношенння є нерухоме майно, у тому числі й про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
		Отже, з аналізу вимог частин першої-третьої статті 30 ГПК України у контексті статті 181 ЦК України можна зробити висновок, що законодавець послідовно і зрозуміло визначив правила виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна чи основної його частини.
		Разом з тим підставою позову позивач указав порушення його корпоративних прав як учасника ТОВ «ТЗК», який має частку 97,5% статутного капіталу.
		При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилася, що у такому випадку позивач сам має визначити підсудність, якщо позов підлягає розгляду за правилами виключної підсудності, але така виключна підсудність визначена в різних частинах статті 30 ГПК України та передбачає можливість розгляду справи в різних судах.
		Дійсно, відповідно до частини шостої статті 30 ГПК України спори, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, а також спори, що виникають з правочинів щодо корпоративних прав (крім акцій) у юридичній особі, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи.
		Разом з тим такий підхід уможливлює зловживання стороною у справі (позивачем) своїми процесуальними правами та визначення належного суду з порушенням загальних вимог виключної підсудності.
		У цьому випадку позивач указав, що ТОВ «ТЗК» зареєстроване у м. Києві.
		Вказана справа є ілюстрацією класичної можливості уникнути розгляду справи за правилами, визначеними частиною третьою статті 30 ГПК України, та перенести розгляд справи до будь-якого господарського суду за розсудом позивача, який послався в позові на порушення корпоративних прав.
		Фактично про вказану ситуацію зазначено й у мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду, однак висновки зроблено прямо протилежні, оскільки Велика Палата погодилася з тим, що розгляд спору відбувся в Господарському суді міста Києва за місцем реєстрації ТОВ «ТЗК», яке  на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу було зареєстроване за місцем знаходження нерухомого майна (48521, Тернопільська обл., Чортківський р-н, с. Товстеньке, вул. Центральна, 57), але 02 серпня                2018  року змінило місце реєстрації на м. Київ (04071, м. Київ, вул. Хорива,                55-Б), а з позовом до суду позивач звернувся 09 серпня 2018 року, тобто через 7 днів із дня реєстрації ТОВ «ТКЗ» за новою адресою.
		У подальшому, 27 листопада 2018 року, після відкриття провадження у справі, ТОВ «ТКЗ» знову змінило реєстрацію і відновило її у с. Товстенькому на                              вул.  Центральній, 57-А Чортківського р-ну Тернопільської обл.
		Тобто із дій сторони у справі вбачається, що за декілька днів до звернення з позовом реєстрація була змінена з Тернопільської області на м. Київ, у позові його підставою зазначено порушення корпоративних прав, щодо яких суди зробили висновок, що такі права не порушені і вказана судова практика також є усталеною протягом не одного десятиліття, адже Верховний Суд України ще під час розгляду подібних справ у порядку цивільної юрисдикції зробив висновок, що учасник господарського товариства може оспорювати угоди, укладені товариством лише і виключно у випадку, якщо він уповноважений на такі дії самим товариством, а не в силу наявності корпоративних прав.
		За таких обставин висновок Великої Палати Верховного Суду про законність розгляду справи Господарським судом міста Києва може уможливити зловживання стороною своїми процесуальними правами, що спричиняє розгляд справи неналежним судом.
		На вказані порушення в суді першої інстанції звертав увагу представник ТОВ «Тіара компані», який просив передати справу на розгляд до Господарського суду Тернопільської області відповідно до вимог частини третьої статті 30 ГПК України ( а.с. 225, т.1)
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті  310 ГПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.
		При цьому частина друга цієї статті містить таке застереження: судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
		Оскільки особа, яка подала касаційну скаргу у суді першої інстанції, посилалась на порушення правил виключної підсудності, судові рішення мали бути скасовані, а справа направлена на новий розгляд до встановленого належного суду, яким є Господарський суд Тернопільської області.
		 
		Судді                                                                               О. М. Ситнік
		                                                                                         Н. П. Лященко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...