Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/1391/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; страхування.
Надіслано для оприлюднення: 27.08.2020. Зареєстровано: 28.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.08.2020.
Дата набрання законної сили: 21.08.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 серпня 2020 року 
		м. Київ
		 
		Справа № 905/1391/19 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Суховий В.Г.  головуючий, Берднік І.С., Міщенко І.С.,
		розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 (головуючий суддя Россолов В.В., судді Ільїн О.В., Хачатрян В.С.) та рішення Господарського суду Донецької області від 21.10.2019 (суддя Матюхін В.І.) у справі № 905/1391/19
		за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
		до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку
		про стягнення 24 950,91 грн,
		Історія справи
		Короткий зміст вимог
		1. У липні 2019 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі  позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області із позовом до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (далі  відповідач) про стягнення 24 950,91 грн суми сплаченого страхового відшкодування.
		1.1. В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на положення статей 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно  правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вказував, що, сплативши страхове відшкодування потерпілій у дорожньо  транспортній пригоді особі, він має право на стягнення шкоди з власника транспортного засобу, цивільно  правова відповідальність якого не була застрахована. 
		Короткий зміст оскаржуваних рішень
		2. Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.10.2019, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі №905/1391/19, у задоволенні позову відмовлено.
		2.1. Обґрунтовуючи рішення у даній справі, суд першої інстанції, посилаючись на положення пункту 13.1. статті 13 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно  правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", рішення Конституційного Суду України від 23.12.2014 справі № 1-6/2014, вказав, що саме Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним суб`єктом відшкодування збитків (вартості ремонту) потерпілій особі, спричинених 25.04.2018 дорожньо-транспортною пригодою.
		2.2. Суд апеляційної інстанції погодився з підставами для відмови у задоволенні позовних вимог, викладених судом першої інстанції.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		3. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Моторне (транспортне) страхове бюро України подало в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 та рішення Господарського суду Донецької області від 21.10.2019 у справі № 905/1391/19 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
		4. Судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено у задоволенні позову та зазначено, що відповідач, як роботодавець, не несе відповідальності за нанесену шкоду, завдану працівником відповідача. 
		4.1. На думку скаржника, постанова Східного апеляційного господарського суду у даній справі суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц, від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17, у яких суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що судам потрібно розрізняти осіб, які несуть відповідальність, та осіб, що нанесли шкоду.
		4.2. Скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, щодо застосування п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно  правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України щодо відповідальності роботодавця у разі керування транспортним засобом особою, якій встановлено пільгу на підставі статті 13 названого Закону та зазначає про неправильне застосування наведених норм судами попередніх інстанцій. 
		Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу
		5. Відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, зазначаючи, що у разі виникнення дорожньо  транспортної пригоди, винуватцем якої є учасник бойових дій, наступає виключення із загальних правил, оскільки вступають в дію спеціальні норми, передбачені п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно  правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Єдиною умовою для здійснення МТСБУ відшкодування завданих збитків законодавець визначає керування учасником бойових дій належним йому транспортним засобом. При цьому, вказаний Закон не визначає повного переліку випадків, при яких керування транспортним засобом визнається належним. 
		6. Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 905/1391/19 на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України. 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
		7. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Краматорського міського суду Донецької області від 11.05.2018 у справі №234/6129/18 визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, яке полягає у порушенні п. 16.6 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого відбулося зіткнення транспортного засобу "ВАЗ-2106", держ. № НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 з транспортним засобом "Рено 21", держ. № НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків. 
		8.  ОСОБА_1 на момент скоєння дорожньо  транспортної пригоди був військовослужбовцем Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку та мав статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_3 , виданого Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України 29.05.2015. Автомобіль "ВАЗ-2106", державний номер НОМЕР_4 , яким керував ОСОБА_1 , належить Донецькому ЗВ ВСП, що підтверджується довідкою транспортного засобу.
		9. Внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль "Рено 21", державний № НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
		10. Судами також установлена правомірність керування ОСОБА_2 транспортним засобом. 
		Цивільно-правова відповідальність потерпілого застрахована відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/2697220, виданого ПрАТ СК "ВУСО" ОСОБА_2 зі строком дії з 27.01.2018 по 26.01.2019. Згідно з полісом забезпеченим транспортним засобом є автомобіль "Рено 21", держ. № НОМЕР_2 .
		11. Станом на момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника (водія) транспортного засобу  "ВАЗ-2106" держ. №3716В1 не була застрахована, з урахуванням чого водій пошкодженого автомобіля звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) з повідомленням про ДТП від 03.05.2018 та заявою про виплату страхового відшкодування від 29.05.2018.
		12. На виконання вимог п.п. а) п.41.1 ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно  правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на підставі заяви ОСОБА_2 , Моторне (транспортне) страхове бюро України видало наказ "Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_2 " від 30.08.2018 №8253 та здійснило виплату у розмірі 24 950,91 грн, що підтверджується платіжним дорученням №992933 від 31.08.2018. Як зазначено у платіжному дорученні, призначенням платежу є: "Виплата по справі №50044, згідно наказу №8253 від 30.08.2018, ОСОБА_2 , ТЗ НОМЕР_2 ". 
		13. Здійснивши страхову виплату, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку, як роботодавця винуватої у ДТП особи та власника джерела підвищеної небезпеки про стягнення 24 950,91 грн суми сплаченого страхового відшкодування.
		14. З урахуванням встановлених обставин, п. 13.1. ст. 13 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно  правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тлумачення вказаного пункту у рішенні Конституційного Суду України від 23.12.2014 у справі № 1-6/2014, взявши до уваги той факт, що військовослужбовець ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди мав статус учасника бойових дій, а тому відповідно до п.13.1. ст. 13 Закону був звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України; працював інспектором Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку і, виконуючи свої службові обов`язки особисто, керував наданим йому в управління автомобілем "ВАЗ-2106" державний № НОМЕР_4 , господарські суди дійшли висновку, що відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої є учасник бойових дій, який особисто керував транспортним засобом, виконуючи свої службові обов`язки, здійснюється саме Моторним (транспортним) страховим бюро України, а відтак, позовні вимоги є безпідставними.
		15. У касаційній скарзі Моторне (транспортне) страхове бюро України оскаржує постанову суду апеляційної інстанції від 17.02.2020 та рішення суду першої інстанції від 21.10.2019 з підстав, передбачених п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
		16. Частиною 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		17. Частиною 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		18. Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках  на касаційне оскарження судового рішення.
		19. Питання права касаційного оскарження урегульовано ст. 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
		20. Відповідно до п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (п. 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (п. 3).
		21. У поданій касаційній скарзі Моторне (транспортне) страхове бюро України, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказало, що постанова суду апеляційної інстанції у даній справі суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц, від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17, у яких суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що судам потрібно розрізняти осіб, які несуть відповідальність та осіб, що нанесли шкоду.
		22. Так, предметом даного позову є вимога про відшкодування шкоди (сплаченого страхового відшкодування). Спірні правовідносини сторін урегульовано, зокрема, нормами Цивільного кодексу України, Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно  правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
		23. В силу положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		24. Згідно із частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		25. За змістом частини 2 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. 
		26. Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		27. З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
		Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.
		28. Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
		29. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
		30. Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.
		Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17. 
		31. У даній справі судами попередніх інстанцій установлено, що військовослужбовець ОСОБА_1 на момент дорожньо  транспортної пригоди працював інспектором Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку і, виконуючи свої службові обов`язки особисто, керував наданим йому в управління автомобілем "ВАЗ-2106" державний № НОМЕР_4 . 
		32. У свою чергу, судом апеляційної інстанції вказано, що за змістом ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, у разі наявності у такого працівника обов`язку щодо відшкодування шкоди та взято до уваги положення п. 13.1. ст. 13 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно  правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за змістом якого учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
		33. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.6. ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно  правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі  Закон 1961-VI), власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
		34. Відповідно до довідки Донецького ЗВ ВСП ВІБДР Міністерства оборони України, копія якої міститься в матеріалах справи, автомобіль "ВАЗ-2106", державний номер НОМЕР_4 належить Донецькому зональному відділу Військової служби правопорядку.
		35. Згідно із ч.1 ст.3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.
		36. Як вбачається з приписів ч. 1 ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. 
		37. При цьому, положеннями Закону 1961-VI закріплено обов`язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
		38. Відповідно до частин 1, 4 статті 21 вказаного Закону з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
		39. Проте, як установлено судами, цивільно-правова відповідальність відповідача станом на момент вчинення ДТП застрахована не була.
		40. Як вказувалось вище, відповідно до п. 13.1. ст. 13 Закону 1961-VI учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю І групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.
		41. Тобто, законодавець, надавши відповідну пільгу, яка є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця-власника транспортного засобу, визначив, що якщо особа правомірно експлуатує свій транспортний засіб, то вона звільнена від обов`язкового страхування і в такому випадку гарантом відшкодування шкоди виступає МТСБУ - позивач. Водночас, відповідна пільга не розповсюджується на юридичних осіб  власників транспортних засобів, про що помилково вказали суди попередніх інстанцій. 
		42. Посилання судів попередніх інстанцій, як на підставу для відмови у позові, на п.13.1. ст. 13 Закону 1961-VI та рішення Конституційного Суду України від 23.12.2014 у справі № 1-6/2014, яким розтлумачено положення п.13.1. ст. 13 Закону 1961-VI, є помилковим, оскільки, як зазначено вище, дана пільга є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця-власника транспортного засобу, а у своєму рішенні Конституційний Суд України розтлумачив даний пункт Закону у розрізі поняття "належність" транспортних засобів учасникам бойових дій, інвалідам війни, інвалідам I групи та її види. Так, вказаним рішенням визначено, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій та інвалідам війни, що визначені законом, інвалідам I групи є такі наземні транспортні засоби, якими вони володіють не тільки на праві власності, а й на будь  якій іншій правовій підставі (договір підряду, оренди тощо). 
		43. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що, як вірно вказує скаржник, судами помилково ототожнено поняття "особа, яка несе відповідальність за завдану шкоду" та "особа, яка завдала шкоду". 
		44. Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
		45. Таким чином, статус учасника бойових дій не розповсюджується на відповідальність роботодавця-власника джерела підвищеної небезпеки під час виконання трудової діяльності учасником бойових дій.
		46. У даному випадку, господарськими судами установлено, що шкоду потерпілому завдано особою під час виконання службових обов`язків.
		47. Отже, МТСБУ правомірно звернулося до відповідача у зв`язку з тим, що саме відповідач є тією особою, що несе відповідальність за нанесену шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вчиненої ОСОБА_1 , оскільки транспортний засіб належний відповідачу-роботодавцю повинен бути застрахований в силу вимог Закону № 1961-VI незалежно від того, хто керує цим транспортним засобом - звичайний працівник чи учасник бойових дій.
		48. Так, господарськими судами досліджено обрахунок розміру шкоди, завданої потерпілій особі внаслідок дорожньо  транспортної пригоди, правомірність її виплати позивачем у розмірі 24 950,91 грн, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі. 
		49. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими, а касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		50. Статтею 311 ГПК України передбачено право касаційного суду скасувати повністю або частково прийняті судами рішення з ухваленням нового рішення, зокрема, у випадках неправильного застосування норм матеріального права. 
		51. У даному випадку судом касаційної інстанції установлено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права  ч. 1 ст. 1172 ЦК України та п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно  правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", про що зазначено скаржником у касаційній скарзі, суд вважає правильним скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 та рішення Господарського суду Донецької області від 21.10.2019 у справі №905/1391/19 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
		Судові витрати
		52. Згідно з положеннями статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити. 
		2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 та рішення Господарського суду Донецької області від 21.10.2019 у справі №905/1391/19 скасувати, прийняти нове рішення.
		3. Позовні вимоги задовольнити. 
		4. Стягнути з Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (код НОМЕР_5 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (код 21647131) 24 950,91 грн, 1 921,00 грн судового збору за подання позовної заяви, 2 881,50 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги та 3 842,00 грн судового збору за розгляд касаційної скарги. 
		5. Доручити Господарському суду Донецької області видати наказ. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийСуховий В.Г.
		СуддіБерднік І.С.
		Міщенко І.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...