Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4508/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 07.09.2020. Зареєстровано: 07.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.09.2020.
Дата набрання законної сили: 21.12.2020
Результат оскарження 21.12.2020 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		26.08.2020Справа №  910/4508/20За позовом Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"  
		до Кабінету Міністрів України 
		За участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Голови правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" Петра Крумханзла
		За участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
		про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії 
		 
		Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. 
		за участю секретаря судового засідання 
		Тарасюк І.М.
		Представники учасників судового процесу:
		від позивача: Бондар І.Л.
		від відповідача: Полець Д.М.
		від третьої особи 1: Мисник Н.В.
		від третьої особи 2: Баранов В.С. 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про  визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України, яка полягає в нерозірванні трудового договору з  Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1 та зобов`язання останнього розірвати трудовий договір.
		В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставну бездіяльність відповідача, яка полягає в незадоволенні вимог Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"  про розірвання трудового договору з  Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1 за порушення останнім Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
		Ухвалою Господарського суду міста Києва  від 07.04.2020  у справі № 910/4508/20 позовну заяву  залишено без руху.
		22.04.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 07.04.2020 про залишення позовної заяви без руху. 
		Ухвалою від 27.04.2020р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 27.05.2020р.; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Голову правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" Петра Крумханзла.
		Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що вищий орган управління банком не має права приймати рішень з питань діяльності державного банку, що не належать до його виключної компетенції. Відповідачем наголошено, що призначення і звільнення голови правління банку належить до виключної компетенції ради банку, а не особі, яка здійснює управління корпоративними правами держави. Відповідачем також зазначено, що трудовий договір з  Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1 від імені банку було підписано головою наглядової ради, яка і наділена повноваженнями на його розірвання. Крім того, вказаним учасником судового процесу наголошено на тому, що позивачем не було доведено суду наявності порушеного з боку відповідача права  чи законного інтересу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк».
		27.05.2020р. судом було відкладено підготовче засідання на 16.06.2020р.
		16.06.2020р. судом було залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк".
		Одночасно, судом було відмовлено в задоволенні клопотання позивача від 26.05.2020р. про залучення третіх осіб, з огляду на його безпідставність та відсутність належного обґрунтування того, що рішення по справі може вплинути (стати підставою для виникнення, зміни чи припинення) на права та законні інтереси профспілок Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк".
		16.06.2020р. підготовче засідання було відкладено на 08.07.2020р.
		08.07.2020р. судом було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи  по суті на 26.08.2020р.
		Представник позивача у судовому засіданні 26.08.2020р.  надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
		Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечення.
		Представниками третіх осіб також було надано пояснення по суті справи. 
		В судовому засіданні 26.08.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
		Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,        
		        
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Постановою №594 від 05.06.2019р. Кабінету Міністрів України «Деякі питання діяльності акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» затверджено статут акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" та Положення про наглядову раду акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк".
		Відповідно до п.1 статуту Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» є державним банком.
		У п.п.7,8 статуту Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" вказано, що єдиним акціонером Банку, якому належить 100 відсотків акцій статутного капіталу Банку, є держава. Держава набула право власності на 100 відсотків акцій Банку 21 грудня 2016 р. відповідно до  статті 41-1  Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 р.  № 961  "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи"   (Офіційний вісник України, 2016 р., № 101, ст. 3315). Функції з управління корпоративними правами держави в Банку здійснює Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України виконує також функції вищого органу Банку.
		26.02.2020р. Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" звернулась до Кабінету Міністрів України з вимогою про розірвання трудового договору з Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1 за порушення Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
		За поясненнями позивача, підставою для вказаної вимоги стали системні та навмисні  порушення Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», зокрема, щодо зловживання правами керівника стосовно представництва інтересів банку в суді та розпорядження коштами фінансової установи.
		Проте, за твердженнями позивача, відповідачем було виявлено протиправну бездіяльність щодо розгляду вимоги Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"   та трудового договору з ОСОБА_1 не розірвано. Означена бездіяльність відповідача, на думку позивача, вказує на порушення приписів ст.45 Кодексу законів про працю України, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
		Судом вказувалось, що відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що вищий орган управління банком не має права приймати рішень з питань діяльності державного банку, що не належать до його виключної компетенції. Відповідачем наголошено, що призначення і звільнення голови правління банку належить до виключної компетенції ради банку, а не особі, яка здійснює управління корпоративними правами держави. Відповідачем також зазначено, що трудовий договір договору з  Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1 від імені банку було підписано головою наглядової ради, яка і наділена повноваженнями на його розірвання. Крім того, вказаним учасником судового процесу наголошено на тому, що позивачем не було доведено суду наявності порушеного з боку відповідача права  чи законного інтересу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк».
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх -обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті  від обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк". При цьому, суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України  визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. 
		Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна  особа  має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. 
		У рішенні №18-рп/2004  від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
		Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
		Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. 
		Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».
		Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15,  16 Цивільного кодексу України,  ст.20 Господарського кодексу України   застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. 
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
		За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України та зобов`язання останнього розірвати трудовий договір, повинно бути доведено суду наявність у відповідача певного обов`язку та його невиконання, внаслідок якого порушено права та законні інтереси позивача. 
		Проте, за висновками суду, позивачем наведених вище обставин доведено належними та допустимими доказами не було. При цьому, означені висновки суду грунтуються на наступному.
		Судом вище вказувалось, що зі  змісту позовної заяви вбачається, що на думку позивача, протиправна бездіяльність відповідача полягає в нерозірванні трудового договору з  Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1, що суперечить приписам ст.45 Кодексу законів про працю України.
		Статтею 45 Кодексу законів про працю України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди,  Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
		Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник, стосовно якого пред`явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.
		У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації.
		Як було встановлено вище, відповідно до п.1 статуту Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» є державним банком.
		Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначено Законом України «Про банки і банківську діяльність».
		Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.
		Статтею 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що державний банк - це банк, 100 відсотків статутного капіталу якого належить державі. Державний банк може існувати лише у формі акціонерного товариства.
		Положення цього Закону поширюються на державні банки з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею. Положення інших законів України застосовуються до державних банків в частині, що не суперечить цій статті.
		Єдиним акціонером державного банку є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у державному банку здійснює Кабінет Міністрів України. Орган, що здійснює управління корпоративними правами держави у державному банку, також виконує функції вищого органу управління державного банку (далі - вищий орган).
		Іншими органами управління державного банку є наглядова рада державного банку та правління державного банку.
		Рішення вищого органу оформлюються актами Кабінету Міністрів України, проекти яких готуються і вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, і не підлягають погодженню з іншими заінтересованими органами.
		Статут державного банку затверджується вищим органом та має відповідати вимогам законів України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, та нормативно-правових актів Національного банку України.
		У частині 7 ст.7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено виключну компетенцію вищого органу банку.
		У п.п.7, 8 статуту Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" вказано, що єдиним акціонером Банку, якому належить 100 відсотків акцій статутного капіталу Банку, є держава. Держава набула право власності на 100 відсотків акцій Банку 21 грудня 2016 р. відповідно до  статті 41-1  Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 р.  № 961  "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи"   (Офіційний вісник України, 2016 р., № 101, ст. 3315). Функції з управління корпоративними правами держави в Банку здійснює Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України виконує також функції вищого органу Банку.
		Пунктом 79 статуту Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" визначено, що до виключної компетенції вищого органу належить прийняття рішень щодо:
		1) визначення основних (стратегічних) напрямів діяльності Банку та затвердження звітів про їх виконання;
		2) схвалення стратегії розвитку Банку, затвердженої наглядовою радою;
		3) внесення змін до Статуту;
		4) збільшення або зменшення статутного капіталу;
		5) призначення та припинення повноважень членів наглядової ради;
		6) затвердження умов цивільно-правових договорів, що укладаються з членами наглядової ради, обрання особи, уповноваженої на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради;
		7) встановлення розміру винагороди членів наглядової ради, у тому числі заохочувальних та компенсаційних виплат;
		8) затвердження положення про винагороду членів наглядової ради, вимоги до якого встановлюються Національним банком;
		9) затвердження звіту про винагороду членів наглядової ради, вимоги до якого встановлюються Національним банком;
		10) затвердження річного звіту Банку;
		11) затвердження заходів за результатами розгляду звіту наглядової ради, зокрема про виконання стратегії розвитку Банку;
		12) покриття збитків та розподілу прибутку Банку;
		13) затвердження розміру річних дивідендів;
		14) затвердження положення про наглядову раду;
		15) зміни типу акціонерного товариства, у формі якого існує Банк;
		16) емісії акцій, їх дроблення або консолідації;
		17) викупу Банком акцій власної емісії;
		18) анулювання або продажу викуплених акцій Банку;
		19) реорганізації Банку, обрання комісії з реорганізації Банку;
		20) ліквідації Банку, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії, ліквідатора) Банку, затвердження ліквідаційного балансу;
		21) встановлення критеріїв відбору зовнішнього аудитора Банку;
		22) надання згоди на вчинення значного правочину за поданням наглядової ради;
		23) надання згоди на вчинення правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, відповідно до законодавства та цього Статуту.
		Отже, призначення та звільнення голови правління банку не належить до виключної компетенції вищого органу управління, тобто, відповідача. 
		Суд звертає увагу заявника на те, що зі змісту ст.39 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що   призначення і звільнення голови та членів правління банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту належить до виключної компетенції ради банку.
		В контексті наведеного суд зазначає, що за приписами ч.8 ст.7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції вищого органу, не можуть бути передані іншим органам управління державним банком. Вищий орган не має права приймати рішення з питань діяльності державного банку, що не належать до його виключної компетенції. Вищий орган не бере участі в поточному управлінні державним банком.
		Одночасно, пунктом 80 статуту Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" також унормовано, що  повноваження з прийняття рішень, що належать до виключної компетенції вищого органу, не можуть бути передані іншим органам управління Банку. Вищий орган не має права приймати рішення з питань діяльності Банку, що не належать до його виключної компетенції.
		Отже, у даному випадку у відповідача відсутні повноваження на вирішення питання стосовно розірвання трудового договору з  Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1.
		У даному випадку посилання позивача в якості обґрунтування позовних вимог на загальні норми ст.98 Цивільного кодексу України суд до уваги не приймає, оскільки означена норма є загальною по відношенню до норм Закону України «Про банки і банківську діяльність», яким фактично визначено окремі положення щодо правового регулювання діяльності банків, зокрема, державних. 
		Тобто, з системного аналізу наведених вище правових норм та приписів статуту Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заперечень відповідача стосовно відсутності у Кабінету Міністрів України повноважень на призначення (звільнення) голови правління банку, тобто, і розірвання трудового договору з останнім, а отже,  твердження позивача про протиправну бездіяльність відповідача є безпідставними та юридично неспроможними.
		Вказане фактично свідчить про те, що відповідачем права та законні інтереси порушено не було, що виключає наявність підстав для застосування судового захисту у обраний позивачем спосіб.
		За таких обставин, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до Кабінету Міністрів України про  визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України, яка полягає в нерозірванні трудового договору з  Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1 та зобов`язання останнього розірвати трудовий договір.
		Надаючи оцінку іншим доводам сторін судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини,  яка відображає принцип,  пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у  рішеннях  судів  та інших органів з вирішення спорів мають бути  належним чином зазначені підстави,  на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт   1   статті   6  Конвенції  зобов`язує  суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.  Міра,  до якої суд має виконати  обов`язок  щодо  обґрунтування  рішення,  може  бути різною  в залежності від характеру рішення (див.  рішення у справі  «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.  Spain) від  9  грудня 1994 року,  серія A,  N 303-A,  п.  29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі  та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін,  орган влади зобов`язаний виправдати  свої  дії,  навівши  обґрунтування  своїх  рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen  v.  Finland),  N 37801/97,  п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне  призначення   обґрунтованого   рішення   полягає   в   тому,   щоб  продемонструвати  сторонам,  що  вони  були  почуті.  Крім   того, 
		вмотивоване  рішення  дає  стороні  можливість  оскаржити  його та отримати його  перегляд  вищестоящою  інстанцією.  Лише  за  умови винесення  обґрунтованого  рішення  може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.  рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.  Finland),  №49684/99, п. 30, від 
		 27 вересня 2001 року).
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019  Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
		З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи  та міркування учасників судового процесу (в тому числі, і щодо розміру матеріальної шкоди) залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмовим в задоволенні позову. 
		Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем. 
		Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення»  Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.  
		Повний текст складено та підписано 07.09.2020р. 
		 
		          Суддя                                                                                           Спичак О.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...