Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/12542/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України, їхнього затримання.
Надіслано судом: 07.09.2020. Зареєстровано: 08.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.09.2020.
Дата набрання законної сили: 07.09.2020
Номер судового провадження: 854/7090/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		___________________________________________________________________________________
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		07 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 522/12542/20Головуючий в 1 інстанції: Абухін Р.Д.
		          
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		судді - доповідача Кравця О.О.судді -                Домусчі С. Д.судді -  за участю секретаря представника апелянта  відповідача представників відповідача Коваля М.П. Юрчак М.Р. Білоконь Н.О. ОСОБА_1 Богданцевої І.В. Цімури Я.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області  на рішення  Приморського районного суду м.Одеси  від 07 серпня 2020 року. по справі № 522/12542/20 прийнятого у складі судді Абухіна Р.Д.за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби Українив Одеській області до ОСОБА_1  про примусове видворення за межі території України,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:
		 
		31.07.2020року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило суд примусово видворити з України особу без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		II.          КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ  ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ  УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
		 
		Не погоджуючись з рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2020 року, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області  подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та просило його скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
		Вимоги апеляційної скарги ГУ ДМС України в Одеській області обґрунтовує тим, що відповідач прибув на на територію України в 2015 році та з моменту в`їзду не вчинив жодних спроб для легалізації власного становища. ОСОБА_1 був затриманий працівниками ГУ ДМС України в Одеській області за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме - проживав без документів на право проживання в Україні. Після прийняття рішення від 01.03.2018 № 10 про примусове повернення відповідач не вчинив жодних дій направлених на виконання зазначеного рішення та не залишив територію України.
		Також, апелянт зазначає, що на даний час у ОСОБА_1 відсутній паспортний документ, обов`язкова наявність якого визначена ст. 9 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		 
		III.          ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: 
		 
		Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року відкрито апеляційне провадження по справі.
		Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції.
		Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України.
		Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає ,що вона не підлягає задоволенню ,за наступних встановлених обставин   : 
		 
		 
		IV.          ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
		 
		Судом 1-ої інстанції було встановлено, що 29.07.2020 співробітниками УКР ГУНП в Одеській області було виявлено та доставлено до ГУ ДМС України в Одеській області особу, яка назвалася ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який   на території України знаходиться не законно, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має.
		01.03.2018 за порушення ч. 1  ст.203  Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто проживав без документів на право проживання в Україні стосовно особи без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,    складено протокол про адміністративне правопорушення та постановою про накладення адміністративного стягнення від був притягнутий до адміністративної відповідальності.
		01.03.2018 Богунським РВ у м. Житомирі УДМС України в Житомирській області було прийняте рішення про примусове повернення в країну походження особу без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  та зобов`язано його покинути територію України у термін до  04.03.2018.
		Також судом 1-ої інстанції було встановлено, що на момент прибуття на територію України ОСОБА_1 був громадянином СРСР та мав паспорт зразка СРСР, виданий на підставі абз. 2 п. 1 розділу І Положення про паспортну систему СРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року № 677 і був прописаний 15 травня 1991 рок в с. Суємці Баранівського району Житомирської області згідно діючої на той момент Постановою Ради міністрів СРСР від 28.08.1974 року №678 «Про деякі правила прописки громадян».
		У грудні 2002 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про обмін паспорта колишнього СРСР на паспорт громадянина України, а 31 січня 2003 року Баранівським РВ УМВС України в Житомирській області був документований паспортом громадянина України НОМЕР_1 .
		Видача паспорта громадянина України ОСОБА_1 НОМЕР_1 підтверджена у книзі обліку надходження паспортів і видачі їх громадянам в період з 21.06.2002 р. по 26.01.2004 р. Баранівським РВ УМВС України в Житомирській області на сторінці № 181 записом від 31.03.2003 р.
		Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 15 липня 2015 року у справі № 273/829/15-ц, яке набуло законної сили , було встановлено факт проживання ОСОБА_1 території України у період часу з травня 1991 року та на момент проголошення 24.08.1991 року незалежності України .
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2019, яке набуло законної сили згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 року (у справі № 1.380.2019.002075 ,провадження № 857/13677/19), були визнані протиправними дії Управління Державної міграційної служби в Житомирській області щодо внесення 21 грудня 2017 року відомостей в інформаційну систему «Недійсний документ» відносно паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Баранівським РВ ІМВС України в Житомирській області 31 січня 2003 року на ім`я ОСОБА_1 на підставі висновку службової перевірки по факту документування гр. ОСОБА_1 паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон, винесеного начальником відділення паспортної роботи та громадянства ВГІРФО УМВС України в Житомирській області від 19 квітня 2006 року,зобов`язано Управління Державної міграційної служби в Житомирській області видалити відомості з інформаційної системи «Недійсний документ» відносно паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Баранівським РВ УМВС України в Житомирській області 31 січня 2003 року на ім`я ОСОБА_1 , внесених туди на підставі висновку службової перевірки по факту документування гр. ОСОБА_1 паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон, винесеного начальником відділення паспортної роботи та громадянства ВГІРФО УМВС України в Житомирській області від 19 квітня 2006 року та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держаної міграційної служби України в Житомирській області (ЄДРПОУ 37808497, м. Житомир, вул. Пушкінська, 44) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1536,80 грн.
		Вказаним рішенням було також встановлено, що ,громадянин України   ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку обміну паспорта зразка 1974 року серії НОМЕР_3 , оформленого 19.09.1990 ОВС м. Кутаїсі Грузії, Баранівським РВ УМВС України в Житомирській області 31.01.2003 був документований паспортом громадянина України НОМЕР_1 . На підставі паспорта громадянина України 30.12.2003 відділом громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Житомирській області документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 терміном дії до 30.12.2013.
		 
		V.  РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ОЦІНКА СУДУ 
		(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
		 
		Згідно вимог ст. 4 Конституції України В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
		Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. 
		Згідно  ст. 22 Конституції України , права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Згідно ст.25 Конституції України, громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
		Згідно ст.26 Конституції України,іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. 
		Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. 
		Відповідно до частини першої статті 288 КАС України позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
		Згідно ч.1 ст.2 Закону  України, від 08.10.1991,  № 1636-XII "Про громадянство України"  Громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 
		Статтею 1 Закону України «Про громадянство України» №2235-ІІІ від 18 січня 2001 року (далі - Закон №2235-ІІІ) визначено, що громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
		За змістом  ст.6 Закону  №2235-III  громадянство України набувається:
		1) за народженням;
		2) за територіальним походженням;
		3) внаслідок прийняття до громадянства;
		4) внаслідок поновлення у громадянстві;
		5) внаслідок усиновлення;
		6) внаслідок встановлення над дитиною    опіки    чи    піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я,    в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або    передачі    на виховання    в    сім`ю    патронатного вихователя;
		7) внаслідок     встановлення     над     особою,     визнаною    судом недієздатною, опіки;
		8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного    чи обох батьків дитини;
		9)    внаслідок     визнання     батьківства     чи    материнства    або встановлення    факту батьківства чи материнства;
		10) за        іншими     підставами,     передбаченими     міжнародними договорами України.
		Згідно ст.8 Закону  України № 2235-III особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства
		Згідно  ст. 17 Закону  України № 2235-III   громадянство України припиняється:
		1) внаслідок виходу з громадянства України;
		2) внаслідок втрати громадянства України;
		3) за     підставами,     передбаченими міжнародними    договорами України.
		Підстави для виходу з громадянства України наведені у  ст.18 цього Закону, при цьому, виходячи з положень наведеної правової норми, вихід з громадянства України відбувається за власної волі та відповідним клопотанням особи - громадянина України.
		Вихід із громадянства України не допускається, якщо особі, яка     клопоче     про     вихід    з    громадянства України,    в    Україні повідомлено    про    підозру    у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили і підлягає виконанню (ч.14 ст.18 Закону  України № 2235-III).
		Перелік підстав для втрати громадянства  України, який є обмеженим і розширенню не підлягає, наведено у  ст.19 Закону №2235-III.
		Зокрема, підставами для втрати громадянства України є:
		1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття;
		2)набуття    особою громадянства України на підставі  статті 9 цього    Закону    внаслідок    обману,    свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;
		3)    добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно     до     законодавства цієї держави    не    є    військовим обов`язком чи    альтернативною    (невійськовою)    службою.
		Статтею 21 Закону України  №2235-III        встановлено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей  8  та  10  цього  Закону        шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
		За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. 
		Відповідно до ч.1  ст.13 Закону  України, від 20.11.2012,  № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус"(в ред.,діючої на момент виникнення правовідносин, надалі - Закон № 5492-VI)  документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…). 
		Згідно ч.1,2,4,5 ст.14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.  Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.   Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.  Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. 
		Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1  ст.21 Закону № 5492-VI).
		Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України (ч.2  ст.21 Закону № 5492-VI).
		Проживання громадян, зобов`язаних мати паспорт громадянина України, без паспорта громадянина України є адміністративним правопорушенням, передбаченим  ст.197 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		Підпунктом 33 пункту 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Постановою Кабінету  Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360, визначено, що Державна міграційна служба України, відповідно до покладених на неї завдань, здійснює відповідно до закону державний контроль за дотриманням законодавства у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів у передбачених законодавством випадках, притягає порушників до адміністративної відповідальності;
		Пунктом 9 цього Положення встановлено, що Державна міграційна служба України в межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів МВС видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.
		Європейська Конвенція про захист  прав людини та основоположних  свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція)  , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР  від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
		Згідно ч.1  ст.6 Конвенції  , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 
		Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд  при вирішенні справи керується принципом верховенства права,  відповідно до якого зокрема людина,  її права  та  свободи визнаються    найвищими   цінностями   та   визначають   зміст   і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип  з  урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. 
		Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та  п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року  ).
		Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
		Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
		Відповідно до ст.15 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на громадянство, ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.
		У статті 12  Загальної декларації прав людини 1948 року  встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
		Європейська конвенція про громадянство від  6 листопада 1997 року ,ратифікованої  із застереженням та заявою Законом      N 163-V ( 163-16 ) від 20.09.2006 року визначає "громадянство"  означає  правовий  зв`язок  між  особою та державою без зазначення етнічного походження особи;
		Згідно ст.7 Європейської конвенції про громадянство ,держава-учасниця    не    може    передбачати   у   своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства exlege  або  на 
		ініціативу самої держави-учасниці, за винятком таких випадків:
		    a) добровільне набуття іншого громадянства;
		    b) набуття     громадянства     держави-учасниці    внаслідок шахрайських дій,  подання неправдивих відомостей або  приховування будь-якого суттєвого факту, що має відношення до заявника;
		    c) добровільна служба в іноземному військовому формуванні;
		    d) поведінка,   яка   серйозно   зашкоджує  життєво  важливим інтересам держави-учасниці;
		    e) відсутність  справжнього зв`язку між державою-учасницею та її громадянином, який постійно проживає за кордоном;
		    f) якщо під час неповноліття дитини встановлено, що визначені у внутрішньодержавному праві умови,  які дозволили  їй  набути  exlege громадянства держави-учасниці, більше не виконуються;
		    g) усиновлення  дитини,  якщо   дитина   набуває   іноземного громадянства   або   має  іноземне  громадянство  одного  чи  обох усиновителів.
		    3. Держава-учасниця   не   може    передбачати    у    своєму внутрішньодержавному   праві   втрату  її  громадянства  згідно  з пунктами 1 і 2 цієї статті,  якщо відповідна особа стане внаслідок цього особою без громадянства,  за винятком випадків, зазначених у підпункті "b" пункту 1 цієї статті. 
		Право кожного на громадянство закріплено в статті 15 Загальної декларації прав людини і визнано в багатьох інших міжнародних і регіональних договорах про права людини Основоположній  характер права на громадянство і заборона довільного позбавлення громадянства  були знову підтверджені Генеральною Асамблеєю в її резолюції 50/152 і Радою з прав людини в його резолюціях 7/10, 10/13, 13/2, 20/5 та 26/14. Держави зобов`язані приймати закони, які регламентують придбання громадянства, відмова від громадянства і втрату громадянства таким чином , щоб це відповідало їх міжнародним зобов`язанням, в тому числі в області прав людини. Зокрема, держави несуть відповідальність запобігати і скорочувати безгромадянство, належним чином співпрацюючи з міжнародною спільнотою, відповідно до резолюції 61/137 Асамблеї і резолюцією 26/14 Ради.
		 
		 
		(1) Оцінка доводів учасників справи і висновку суду першої інстанції
		 
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).
		Набуття громадянства України у порядку, встановленому частиною 1 статті 8 Закону, можливе у разі підтвердження особою факту народження чи постійного проживання її самої або визначених у Законі №2235-ІІІ членів сім`ї до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, а також подання нею заяви про набуття громадянства України.
		Аналогічний правовий висновок , зробелений у постанові Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі №826/12670/17.
		Факт  проживання ОСОБА_1 території України у період часу з травня 1991 року та на момент проголошення 24.08.1991 року незалежності України, був встановлений рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 15 липня 2015 року у справі № 273/829/15-ц, яке набуло законної сили.
		Крім того , рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2019, яке набуло законної сили згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 року (у справі № 1.380.2019.002075 ,провадження № 857/13677/19), були визнані протиправними дії Управління Державної міграційної служби в Житомирській області щодо внесення 21 грудня 2017 року відомостей в інформаційну систему «Недійсний документ» відносно паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Баранівським РВ ІМВС України в Житомирській області 31 січня 2003 року на ім`я ОСОБА_1 на підставі висновку службової перевірки по факту документування гр. ОСОБА_1 паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон, винесеного начальником відділення паспортної роботи та громадянства ВГІРФО УМВС України в Житомирській області від 19 квітня 2006 року,зобов`язано Управління Державної міграційної служби в Житомирській області видалити відомості з інформаційної системи «Недійсний документ» відносно паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Баранівським РВ УМВС України в Житомирській області 31 січня 2003 року на ім`я ОСОБА_1 , внесених туди на підставі висновку службової перевірки по факту документування гр. ОСОБА_1 паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон, винесеного начальником відділення паспортної роботи та громадянства ВГІРФО УМВС України в Житомирській області від 19 квітня 2006 року .
		Апеляційний суд , враховуючи принципи верховенства права та пріоритету норм Конституції України , практику ЄСПЛ , переваги вимог Загальної декларації прав людини ,Міжнародного пакту про громадянські і політичні права ,Європейської конвенції про громадянство,погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо наявності підстав для задоволення позову, так як встановлення наявності у відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає у АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , громадянства України, набутого ним відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону  № 1636-XII та  ст.8 Закону  № 2235-III та 31 січня 2003 року , у зв`язку із проживанням території України у період часу з травня 1991 року та на момент проголошення 24.08.1991 року незалежності України, документованого паспортом громадянина України НОМЕР_1 , який на момент розгляду справи не визнаний таким, що виданий безпідставно  на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2019, яке набуло законної сили згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 року (у справі № 1.380.2019.002075 ,провадження № 857/13677/19),  - унеможливлює його видворення, як громадянина Грузії чи особи без громадянства , який   на території України знаходиться не законно, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має.
		Належні ,допустимі ,достатні та достовірні докази , що будь-яким компетентним органом України приймалось рішення про припинення громадянства України   ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 чи наявні підстави встановлені ст. 21 Закону України  №2235-III-відсутні.
		Вигнання громадянина було б прямим порушенням ст.25 Конституції України.
		Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
		 
		(2) Висновки апеляційного суду: 
		 
		Апеляційний суд вважає,що судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані  та додержані  норми  матеріального та  процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, із належним повідомленням  учасників справи  про дату, час і місце судового засідання, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення  прийнятне та підписано суддями , які  зазначені у судовому рішенні 
		Відповідно до ст. 316 КАС України ,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення , а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення  з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, апеляційний суд  доходить до висновку щодо відсутності  підстав в межах доводів апеляційної скарги  для скасування  чи зміни постанови   суду 1-ої інстанції, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення , а рішення суду 1-ої інстанції - без змін, а  підстави для перерозподілу судових витрат в порядку ст.139 КАС України - відсутні. .
		Керуючись ст. 3,6,7,242,271,272,288,308,309,310,п.1 ч.1 ст.315, 316,321,322,325, 328, 329  КАС України, суд апеляційної інстанції,
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м.Одеси  від 07 серпня 2020 року- без змін .
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності  вимогам  ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду  протягом 30-ти днів.
		Повне судове рішення складене та підписане 07.09.2020 року
		 
		 
		Головуючий суддя  Кравець О.О.Судді    Домусчі С.Д.    Коваль М.П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...