Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 260/1058/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу охорони навколишнього природного середовища, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 07.09.2020. Зареєстровано: 08.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.09.2020.
Дата набрання законної сили: 02.09.2020
Номер судового провадження: А/857/3354/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1058/19 пров. № А/857/3354/20 № А/857/3365/20
		 
		 
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		 
		головуючого судді - Іщук Л. П.,
		суддів  Носа С. П., Обрізка І. М., 
		за участі секретаря судового засідання  Гром І. І.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року, ухвалене головуючим суддею Гаврилко С. Є. о 12:26 год у м. Ужгороді, та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року, постановлену головуючим суддею Гаврилко С. Є. о 12:14 год у м. Ужгороді, у справі за адміністративним позовом Громадської організації «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи», про визнання протиправними дій та анулювання дозволу на виконання будівельних робіт,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		23 липня 2019 року Громадська організація «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера» звернулася до суду із адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить визнати протиправними дії відповідача щодо незупинення розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» на отримання дозволу на виконання будівельних робіт з будівництва вітрової електростанції 120 МВт на території Воловецької селищної ради Воловецького району та на території Березняківської, Дусинської, Неліпинської та Тибавської сільських рад (за межами населених пунктів) Свалявського району Закарпатської області до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 260/771/19 за позовом Громадської організації «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера» до Департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування висновку з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності «Будівництво вітрової електростанції 120 МВт на території Воловецької селищної ради Воловецького району та на території Березниківської, Дусинської, Неліпинської та Тибавської сільських рад (за межами населених пунктів) Свалявського району Закарпатської області; анулювати дозвіл № ІУ112192611915, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 18 вересня 2019 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» на виконання будівельних робіт з назвою «Нове будівництво вітрової електростанції 120 МВт за межами населеного пункту на території Воловецької селищної ради Воловецького району та за межами сіл Березники, Дусино, Неліпино та Тибава Свалявського району Закарпатської області (І черга будівництва)».
		Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
		28 січня 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» до суду подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 56000 грн.
		Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» у винесенні додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
		Не погодившись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про задоволення позову.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що на момент розгляду відповідачем поданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» документів для отримання дозволу на виконання будівельних робіт з будівництва вітрової електростанції 120 МВт на території Воловецької селищної ради Воловецького району та на території Березняківської, Дусинської, Неліпинської та Тибавської сільських рад (за межами населених пунктів) Свалявського району Закарпатської області на розгляді у судах перебували дві справи щодо об`єкта, на який видавався документ дозвільного характеру, а саме: справа за позовом Громадської організації «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера» до Департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування висновку з оцінки впливу на довкілля будівництва вітрової електростанції та справа № 907/283/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурус Проперті» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» та приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округ Сабов О. І. про визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 18 січня 2018 року № 101-сг, договору оренди від 31 січня 2018 року № 20/57-18-ДО та договору про приєднання до електричних мереж, що стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 2124080300:11:001:0020, на якій заявником планується будівництво. Зазначає, що про вказані судові спори станом на 05 вересня 2019 року відповідачу було відомо. Розгляд судом справ щодо об`єкта, на який видається документ дозвільного характеру, відповідно до вимог частини десятої статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», є безумовною підставою для зупинення розгляду документів, поданих для отримання дозвільного документа, до винесення судом відповідного рішення, натомість, відповідачем не зупинено розгляд відповідних документів та видано відповідний дозвіл.
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи», не погодившись із ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року про відмову у прийнятті додаткового рішення, також подало апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та задовольнити клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 56000 грн.
		Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Товариство належним чином підтвердило понесені витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких є співмірним зі складністю справи, обсягом та часом наданих адвокатом послуг та є повністю підтвердженими, в свою чергу позивач не заявляв клопотання про зменшення таких витрат, незважаючи на те, що відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України лише сторона, яка заперечує такі витрати, вправі доводити неспівмірність понесених судових витрат.
		Відповідач та третя особа подали відзиви на апеляційну скаргу Громадської організації «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера», в яких покликаються на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просять залишити його без змін.
		Відповідач у відзиві посилається на те, що, розглядаючи заяву третьої особи про видачу дозволу на будівництво, діяв на підставі та в межах повноважень, наданих йому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		В судовому засіданні представники позивача підтримали свою апеляційну скаргу, заперечили щодо вимог апеляційної скарги третьої особи. Пояснили, що суд першої інстанції дійшов до безпідставного висновку про наявність повноважень у відповідача на видачу дозволу на виконання будівельних робіт. 
		Представники третьої особи в судовому засіданні заперечили проти вимог апеляційної скарги позивача, покликаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просили задовольнити подану ними апеляційну скаргу. 
		Представник відповідача в судове засідання не з`явився, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.
		Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд прийшов до висновку, що обидві апеляційні скарги слід задовольнити частково з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 вересня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» звернулось до відповідача із заявою про отримання дозволу на виконання робіт з будівництва вітрової елекстростанції.
		18 вересня 2019 року головним інспектором будівельного нагляду Відділу методології та нагляду за видачею дозволів на виконання будівельних робіт Департаменту дозвільних процедур Державною архітектурно-будівельною інспекцією України Ткачуком О. А. видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 112192611915 замовнику  Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» на об`єкт будівництва «Нове будівництво вітрової електростанції 120 МВт за межами населеного пункту на території Воловецької селищної ради Воловецього району та за межами сіл Березники, Дусино, Неліпино та Тибава Свалявського району Закарпатської області (І черга будівництва)», середнього класу наслідків (СС2).
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» як замовником були подані всі необхідні документи для отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а тому з огляду на відсутність підстав для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт відповідачем правомірно видано оскаржуваний дозвіл.
		Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Повноваження Державної архітектурно-будівельної інспекції України у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
		Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви (частина друга статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		Згідно з абзацом 4 пункту 7 частини першої статті 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (крім анулювання (скасування) документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1), середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, розташованих за межами населених пунктів і на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми наслідками (СС2), розташованих у межах сіл, селищ та міст (крім міст, які є адміністративними центрами областей, міст з чисельністю населення понад 50 тисяч, міст Києва та Севастополя), а також щодо всіх об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із значними наслідками (СС3), розташованих у межах населених пунктів;
		Пунктами 1, 4, 7 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 № 294, передбачено, що Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Держархбудінспекція відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт.
		Держархбудінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо через апарат та свої територіальні органи.
		Згідно з пунктом 5 Положення про Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, затвердженого наказом Держархбудінспекції від 12 червня 2017 року № 922, Держархбудінспекцією уповноважено Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, як структурний підрозділ апарату Державної архітектурно-будівельної інспекції України, видавати (відмовляти у видачі) чи анульовувати дозволи на виконання будівельних робіт через головних інспекторів будівельного нагляду щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (Відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) наслідками, розташованими в межах сіл та селищах за межами населених пунктів і на території кількох адміністративних одиниць, а також міст, де не утворено відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2020 року № 218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» Держархбудінспекцією прийнято наказ від 23.03.2020 № 691 «Про забезпечення виконання функцій дозвільного характеру», згідно з яким виконання дозвільних функцій щодо об`єктів будівництва із середнім класом наслідків (СС2) на всій території України повинен забезпечити департамент дозвільних процедур ДАБІ.
		Пунктом 27 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, дозвіл видається на безоплатній основі відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю за формою, наведеною у додатку 9 до цього Порядку.
		Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що до 23 березня 2020 року дозвіл на виконання будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) наслідками, розташованих за межами населених пунктів і на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, видавався територіальними органами Держархбудінспекції в межах відповідних областей. 
		При цьому, не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що делегування територіальному органу виконання дозвільних функцій у будівництві на відповідній території не виключають повноваження центрального апарату Держархбудінспекції видавати дозвіл на виконання будівельних робіт, оскільки делегування повноважень полягає у передачі повноважень суб`єктом владних повноважень та супроводжується зміною їх компетенції.
		Як встановлено з матеріалів справи, заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» про отримання дозволу на виконання робіт з будівництва вітрової елекстростанції, за якою видано оскаржуваний дозвіл, була скерована Держархбудінспекції, яка нею і розглянута по суті заявленого питання.
		Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що ТзОВ «Атлас Воловець Енерджи» до моменту звернення до відповідача із заявою про видачу дозволу на виконання будівельних робіт аналогічні заяви подавало Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, за наслідками розгляду яких прийняті вмотивовані відмови або такі заяви повернуті у зв`язку з відкликанням. Про неповноважність органу на вирішення заявленого питання територіальним органом Держархбудінспекції зазначено не було.
		Відтак, враховуючи те, що спірні правовідносини між ТзОВ «Атлас Воловець Енерджи» та Держархбудінспекцією мали місце у вересні 2019 року, а заява про видачу дозволу на виконання будівельних робіт стосувалась об`єкта будівництва з середніми наслідками (СС2), розташованого за межами населених пунктів і на території Закарпатської області, її розгляд належав до повноважень територіального органу Держархбудінспекції, а саме Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області.
		Таким чином, оскаржуваний дозвіл виданий ДАБІ поза межами її повноважень, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
		Що стосується доводів позивача про порушення відповідачем процедури розгляду заяви про видачу дозволу на виконання будівельних робіт, слід зазначити наступне.
		Частинами другою, третьою статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
		Для отримання дозволу подається заява, до якої додаються:
		1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
		2) копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою);
		3) проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку;
		4) копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту;
		5) копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд;
		6) інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати;
		7) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».
		За змістом статті 9 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» висновком з оцінки впливу на довкілля, виходячи з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності, зокрема величини та масштабів такого впливу (площа території та чисельність населення, які можуть зазнати впливу), характеру (у тому числі - транскордонного), інтенсивності і складності, ймовірності, очікуваного початку, тривалості, частоти і невідворотності впливу (включаючи прямий і будь-який опосередкований, побічний, кумулятивний, транскордонний, короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий, постійний і тимчасовий, позитивний і негативний впливи), передбачених заходів, спрямованих на запобігання, відвернення, уникнення, зменшення, усунення впливу на довкілля, визначається допустимість чи обґрунтовує недопустимість провадження планованої діяльності та визначає екологічні умови її провадження.
		Висновок з оцінки впливу на довкілля є обов`язковим для виконання. Висновок з оцінки впливу на довкілля враховується при прийнятті рішення про провадження планованої діяльності та може бути підставою для відмови у видачі рішення про провадження планованої діяльності.
		Законом України від 19 травня 2011 року № 3392-VI затверджено Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, відповідно до якого дозвіл на виконання будівельних робіт, передбачений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», є документом дозвільного характеру у сфері господарської діяльності.
		Статтею 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» передбачено, що дозвільна система у сфері господарської діяльності  це сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб`єктами господарювання у зв`язку з видачею документів дозвільного характеру, переоформленням, анулюванням документів дозвільного характеру
		Згідно з частиною десятою статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» зупинення розгляду документів, поданих для отримання документа дозвільного характеру, можливе за бажанням суб`єкта господарювання шляхом письмового повідомлення про це дозвільного органу або адміністратора, який протягом одного робочого дня повідомляє про це дозвільний орган. У разі якщо на день подання повідомлення було проведено експертизу, обстеження або інші наукові та технічні оцінки, необхідні для видачі документа дозвільного характеру, суб`єкт господарювання відшкодовує відповідні витрати, пов`язані з їх проведенням.
		У разі розгляду судом справи щодо об`єкта, на який видається документ дозвільного характеру, розгляд документів, поданих для його отримання, зупиняється до винесення судом відповідного рішення.
		Дозвільні органи поновлюють розгляд документів після усунення обставин, що зумовили його зупинення.
		Так, як встановлено з матеріалів справи, до заяви про видачу дозволу на будівництво вітрової електростанції 120 МВт за межами населеного пункту на території Воловецької селищної ради Воловецього району та сіл Березники, Дусино, Неліпино та Тибава Свалявського району Закарпатської області ТзОВ «Атлас Воловець Енерджи» був доданий висновок з оцінки впливу на довкілля, виданий 07 березня 2019 року Департаментом екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації.
		Слід зазначити, що 03 червня 2019 року вказаний висновок був оскаржений до суду Громадською організацією «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера» (справа №260/771/19) і рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року позов задоволено, однак, у вказаній справі відкрито апеляційне провадження з перегляду рішення суду першої інстанції, а тому останнє законної сили не набрало.
		Апеляційний суд погоджується з доводами позивача, що оскаржуваний у судовій справі №260/771/19 висновок з оцінки впливу на довкілля безпосередньо стосується об`єкта, щодо якого ТзОВ «Атлас Воловець Енерджи» просило видати дозвіл на виконання будівельних робіт, і наявність такого висновку є обов`язковою умовою для отримання відповідного дозволу та може бути підставою для відмови у видачі рішення про провадження планованої діяльності.
		Таким чином, розгляд судом справи про правомірність висновку з оцінки впливу на довкілля щодо об`єкта, на який подано заяву про видачу дозволу на виконання будівельних робіт, є підставою для зупинення розгляду відповідних документів до винесення судом відповідного рішення, чого відповідачем зроблено не було.
		Покликання ТзОВ «Атлас Воловець Енерджи» на науково-експертний висновок, складений 30 серпня 2019 року Науково-дослідним інститутом приватного права та підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України щодо об`єкта, на який видається документ дозвільного характеру відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», до уваги судом не береться, оскільки предметом висновку експерта не можуть бути питання права, а відповідно до статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами. Більше того, правом на офіційне тлумачення законодавства має лише Конституційний Суд України, діяльність якого ґрунтується на обов`язковості ухвалених ним рішень i висновків, однак, з розглядуваного питання такий висновок не сформований.
		Апеляційний суд також встановив, що про наявність згаданого вище судового спору на момент розгляду поданих ТзОВ «Атлас Воловець Енерджи» документів для видачі дозволу на виконання будівельних робіт відповідачу було відомо, так як про вказану обставину позивач повідомляв Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області (заява від 01 липня 2019 року № 33), а також ця обставина була підставою для звернення до суду з позовом в межах даної судової справи, у якій Держархбудінспекція є відповідачем та їй надсилались усі заяви по суті справи.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що за наявності судового спору, предметом якого є правомірність висновку з оцінки впливу на довкілля щодо об`єкта (будівництво вітрової електростанції), Державна архітектурно-будівельна інспекція України була позбавлена права здійснювати розгляд заяви ТзОВ «Атлас Воловець Енерджи» про видачу дозволу на виконання будівельних робіт по суті та зобов`язана була згідно з частиною десятою статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» зупинити розгляд відповідних документів до винесення судом відповідного рішення.
		Більше того, в провадженні господарського суду перебувала справа № 907/283/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурус Проперті» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи», Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округ Сабов О. І. про визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 18 січня 2018 року № 101-сг, договору оренди від 31 січня 2018 року № 20/57-18-ДО та договору про приєднання до електричних мереж, що стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 2124080300:11:001:0020, на якій заявником планується будівництво.
		Відтак, незупинення відповідачем розгляду документів для надання дозволу на виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» будівельних робіт з будівництва вітрової електростанції 120 МВт за межами населеного пункту на території Воловецької селищної ради Воловецього району та за межами сіл Березники, Дусино, Неліпино та Тибава Свалявського району Закарпатської області, за наявності зазначених вище судових спорів у справах № 907/283/18 та № 260/771/19, свідчить про грубе порушення відповідачем як суб`єктом владних повноважень порядку видачі документів дозвільного характеру.
		Враховуючи викладені вище обставини, апеляційний суд вважає, що дозвіл від 18 вересня 2019 року № ІУ112192611915 на виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» будівельних робіт «Нове будівництво вітрової електростанції 120 МВт за межами населеного пункту на території Воловецької селищної ради Воловецького району та за межами сіл Березники, Дусино, Неліпино та Тибава Свалявського району Закарпатської області (І черга будівництва)», виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України за відсутності повноважень та з порушенням встановленого законом порядку, що свідчить про його протиправність. 
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №813/1790/18, процедурні порушення в залежності від їх характеру можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
		Суд наголошує, що у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
		Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
		Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
		З огляду на вищевикладене, апеляційний суд звертає увагу, що позивачем доведено наявність порушень суб`єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваного дозволу, які вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про надання дозволу на виконання будівельних робіт, а відповідачем як суб`єктом владних повноважень всупереч вимогам частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено правомірності прийняття ним рішення.
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Водночас, положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Частина перша статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.
		У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 вказано, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист».
		У рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Рішенням Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 також вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Колегія суддів зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що оскаржувані дії та рішення відповідача порушують право на безпечне для здоров`я і життя довкілля, при цьому суд враховує, що відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
		Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.
		Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України від 06 липня 1999 року № 832-ХІУ, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.
		Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
		При цьому відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
		Згідно із пунктом 2.1 Статуту Громадської організації «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера» метою створення і діяльності організації є об`єднання інтелектуальних, інформаційних, економічних, організаційних та інших ресурсів її членів задля спільної участі у дослідженнях, розробках та виконанні прикладних проектів, спрямованих на вирішення, зокрема, соціальних і гуманітарних, екологічних і природоохоронних проблем розвитку людини, людських спільнот і територій на місцевому, регіональному та міждержавному рівнях під дією факторів глобалістики, а однією з форм такої діяльності, зокрема, є представництво та захист своїх законних інтересів та інтересів своїх членів у державних органах, судом.
		З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що Громадська організація «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера» є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Орхуської конвенції, законів України та свого Статуту має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства у сфері містобудівної діяльності.
		При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Положеннями частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій. 
		Виходячи з того, що у ході судового розгляду справи судом встановлено наявність порушень відповідачем при видачі оскаржуваного дозволу, апеляційний суд вважає, що з метою повного захисту порушених прав позивача та в межах повноважень, слід визнати протиправними дії відповідача щодо незупинення розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» про надання дозволу на виконання будівельних робіт з будівництва вітрової електростанції, визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт від 18 вересня 2019 року № ІУ 112192611915.
		Натомість вимога позивача анулювати оскаржуваний дозвіл задоволенню не підлягає, оскільки такими повноваженнями наділені виключно органи Держархбудінспекції, а суд не може підміняти інший орган, до компетенції якого належить вирішення подібних питань, так як такі дії можуть свідчити про втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.
		За наведених обставин, судом першої інстанції при ухваленні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про часткове задоволення позову.
		Що стосується відмови Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» у винесенні додаткового рішення щодо судових витрат, слід зазначити, що суд першої інстанції виходив з того, що третьою особою не надано доказів підтвердження адвокатом витраченого часу в годинах, тобто відсутнє документальне підтвердження обсягу та одиниці виміру часу, в результаті чого відсутня можливість встановити вартість години за певний вид, об`єм послуг та час, витрачений на виконання послуг правничої допомоги.
		Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
		Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
		За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Згідно з частиною одинадцятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
		Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації учаснику справи, який не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
		Апеляційним судом встановлено, що розмір понесених третьою особою витрат підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами, а саме: договором про надання правничої допомоги від 25 червня 2019 року №32/АО, додатковою угодою до вказаного договору від 09 серпня 2019 року, платіжним доручення від 24 вересня 2019 року № 344, актом приймання-передавання наданих послуг від 30 вересня 2019 року, звітом про надання професійної правничої допомоги від 28 січня 2020 року.
		Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності документального підтвердження обсягу та одиниці виміру часу, витраченого адвокатом. Так, звіт про надання професійної правничої допомоги від 28 січня 2020 року містить опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, кількість часу, що була затрачена на їх виконання, а загальна вартість наданих послуг визначена договором.
		В контексті наведеного, апеляційний суд звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
		В даному випадку позивачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката суду не заявлялось, як і не надано жодних доказів та не наведено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт. В свою чергу, як було зазначено вище, за відсутності ініціативи з боку іншої сторони суд не має права встановлювати такі обставини самостійно.
		У зв`язку з цим, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» понесло у зв`язку із участю в розгляді даної справи.
		Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у додатковій постанові від 19 червня 2020 року у справі № 826/24815/15.
		Разом з тим, згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, позивач  Громадська організація «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера» за подання позовної заяви сплатила судовий збір 1921 грн згідно з квитанцією від 23 липня 2019 року та за зміну позовних вимог 1921 грн згідно з квитанцією від 16 серпня 2019 року. За подання апеляційної скарги скаржником було сплачено 5763 грн відповідно до квитанції від 11 березня 2020 року.
		Враховуючи викладене, а також те, що заявлений Громадською організацією «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера» позов є підставним та підлягає задоволенню частково виключно у зв`язку з неправильно обраним способом захисту порушеного права, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність стягнення на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Державної архітектурно-будівельної інспекції України судових витрат в розмірі 9605 грн.
		В свою чергу, з огляду на результат апеляційного розгляду даної справи, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» судові витрати відшкодуванню не підлягають.
		Керуючись статтями 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України,- 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		 
		Апеляційні скарги Громадської організації «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» задовольнити частково.
		Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року та ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року у справі № 260/1058/19  скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов Громадської організації «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера» задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо незупинення розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Воловець Енерджи» про надання дозволу на виконання будівельних робіт з будівництва вітрової електростанції 120 МВт на території Воловецької селищної ради Воловецького району та на території Березняківської, Дусинської, Неліпинської та Тибавської сільських рад Свалявського району Закарпатської області (за межами населених пунктів) до вирішення судових справ щодо об`єкта такого будівництва.
		Визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт від 18 вересня 2019 року № ІУ 112192611915, наданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України на об`єкт «Нове будівництво вітрової електростанції 120 МВт за межами населеного пункту на території Воловецької селищної ради Воловецького району та за межами сіл Березники, Дусино, Неліпино та Тибава Свалявського району Закарпатської області (І черга будівництва)».
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної архітектурно-будівельної інспекції України (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26; ЄДРПОУ 37471912) на користь Громадської організації «Міжнародний інститут людини і глобалістики «Ноосфера» (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, площа Народна, 5, офіс 43; ЄДРПОУ 37231326) судові витрати в розмірі 9605 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) грн.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. 
		 
		Головуючий суддя Л. П. Іщук судді С. П. Нос   І. М. Обрізко  Повне судове рішення складено 07.09.2020

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...