Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 588/174/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 07.09.2020. Зареєстровано: 08.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.09.2020.
Дата набрання законної сили: 03.09.2020
Номер судового провадження: 22-ц/816/1448/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		 
		03 вересня 2020 року                                                        
		м.Суми
		Справа №588/174/20 
		Номер провадження 22-ц/816/1448/20
		 
		 
		 
		Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),
		суддів -          Кононенко О. Ю. ,  Ткачук С. С. 
		за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., 
		представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу  представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення  Тростянецького  районного  суду  Сумської  області  від  07 травня 2020 року в складі судді Щербаченко М.В., ухваленого в м. Тростянець, повний текст якого складений 12 травня 2020 року,
		 
		                                                            в с т а н о в и в:
		 
		У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, вимоги якого уточнила (а.с. 87), до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі по тексту - АТ ПУМБ») про визнання транзакцій недійсними, зобов`язання вчинити дії, скасування нарахованих кредитних коштів по кредитному картковому рахунку та стягнення пені.
		Свої вимоги   мотивувала   тим,   що   22 квітня 2019  року  між  ОСОБА_1   та  АТ «ПУМБ» було укладено договір комплексного банківського обслуговування, позивачці було видано у користування кредитну   картку   з  встановленим  кредитним  лімітом  20000,00 грн. 13 листопада 2019 року було здійснено несанкціоноване списання коштів  з карткового рахунку позивачки ОСОБА_1 , без її належного повідомлення. При цьому, як вказала позивачка ОСОБА_1   вона не втрачала картку, не повідомляла нікому свій пін-код від кредитної картки, відкритої у АТ «ПУМБ», не переказувала нікому CVV код своєї картки і не реєструвалася в системі LiqPay. Позивачка також наголосила на тому, що нікому не повідомляла номер свого карткового рахунку, відкритого в АТ «ПУМБ», про який знали тільки вона та працівники АТ «ПУМБ». Вказане, на думку позивачки, свідчить про недостатню захищеність персональних даних клієнтів АТ «ПУМБ» та системи онлайн-банкінгу АТ «ПУМБ», а тому, виходячи з положень п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про платіжну систему та переказ коштів в Україні», вчинені транзакції щодо проведення списання з її карткового рахунку грошових коштів є неправомірними, у зв`язку з чим списані кошти мають бути їй повернуті. 
		 
		Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 07 травня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Не погоджуючись з судовим рішенням, представник позивачки оскаржив його в апеляційному порядку. 
		В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. 
		При цьому, заявник апеляційної скарги вказав на те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги тієї обставини, що позивачка 02 грудня 2019 року дізналася про несанкціоноване списання з її кредитного рахунку, відкритого у АТ «ПУМБ», грошових коштів, про що вона того ж дня повідомила у банківську установу та в правоохоронні органи. Крім того, представник позивачки зазначив, що суд при вирішенні спору проігнорував ряд важливих доказів, заяв та претензій позивачки до відповідача щодо проведення службової перевірки та зарахування списаних коштів. До того ж, як зазначив представник ОСОБА_2 , АТ «ПУМБ» не надало відзиву на позовну заяву та доказів на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 повідомила третім особам свої персональні дані чи вчинила інші дії, що дали змогу ініціювати платіжні операції з її банківськими картками. У той же час, на думку заявника апеляційної скарги, відповідач не виконав своїх обов`язків щодо перешкоджання незаконному списанню коштів, внаслідок чого були порушені права позивачки, як споживача банківських послуг. Також представник позивачки вважає, що суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, якими регулюються питання щодо обслуговування банківських рахунків, проведення операцій та переказу коштів. В апеляційній скарзі також йдеться і про те, що внаслідок несанкціонованого списання коштів позивачка зазнала збитків, оскільки банк на даний час вимагає повернути кошти в сумі  20000 грн, а по факту списання коштів проводиться досудове розслідування за ч. 1 ст. 190 КК України. Крім того, представник ОСОБА_2 зазначив, що позивачка обрала правильний спосіб захисту, що також підтверджується і судовою практикою Верховного Суду по справі за № 580/806/16.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 квітня 2019 року позивачка ОСОБА_1 підписала заяву за № 2001295183701 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та підписала Паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію, що надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, за умовами яких  ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 20000 грн на кредитну картку зі сплатою процентів у розмірі  47,88 % річних,  строком  на  12 місяців, з можливістю продовжити строк кредитування у разі відсутності заперечень будь - якої із сторін (а.с. 17 - 18).
		При цьому, позивачу було видано кредитну картку за № НОМЕР_1 (а.с. 20).
		З виписки по кредитній картці позивачки вбачається, що 13 листопада 2019 року по картковому рахунку було здійснено дві операції з переказу коштів на  суму   100 грн та  19900 грн на картку за № *5878, а також 30 листопада 2019 року за кредитом було нараховано відсотки у розмірі 498,48 грн (а.с. 32).
		З довідки Тростянецького відділення поліції  ОВП  ГУ НП  в  Сумській  області  від  02 грудня 2019 року за № 13124/68-2019 та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що за повідомленням позивачки від 02 грудня 2019 року про несанкціоноване зняття невідомими особами грошових коштів з її карткового рахунку були внесені відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування за попередньою кваліфікацією ч. 1 ст. 190 КК України (а.с. 21, 33).
		04 грудня 2019 року ОСОБА_1 повідомила банк про те, що 13 листопада 2019 року з її кредитної картки без її згоди було знято кошти у розмірі 20000 грн, про що вона дізналася 02 грудня 2019 року, що підтверджується її заявою та письмовими поясненнями. При цьому, позивачка зазначила про те, що у момент переказу коштів кредитна картка знаходилась у неї, а 13 листопада 2019 року їй зателефонували на мобільний номер телефону від імені компанії Vodafone та поцікавились якістю зв`язку і обслуговування, при цьому, просили назвати номера телефонів, на які вона часто телефонує, що вона і зробила. Після цієї телефонної розмови їй прийшло SMS-повідомлення про заміну сім-карти та втрачений зв`язок. Наступного дня позивач у відділенні мобільного оператора розблокувала сім-карту (а.с. 22 - 23).
		З листа АТ «ПУМБ» вбачається, що банк повідомляв позивачку про порушення умов кредитного договору та про наявність заборгованості у розмірі 1098,48 грн, яку просив сплатити до 02 лютого 2020 року (а.с. 51).
		За даними Міжнародного бюро кредитних історій ОСОБА_1 має зобов`язання за трьома чинними Кредитними договорами, у тому числі і за договором від 22 квітня 2019 року, укладеного з АТ «ПУМБ» (а.с.27 - 31).
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з тих підстав, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту несанкціонованого здійснення спірних операцій з переказу коштів з її кредитної карти, тому, як вказав суд, він позбавлений можливості оцінити законність транзакцій від 13 листопада 2019 року та дійти висновку про те, чи користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяла незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції за її кредитною карткою, чи за спірні транзакції несе відповідальність відповідач. При цьому, суд вважав, що за відсутності даних про спосіб здійснення відповідних операцій факт звернення позивачки із заявою до поліції не свідчить про те, що позивач не сприяла використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.
		 
		Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначаються загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлена відповідальність суб`єктів переказу, а також визначений загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
		Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
		Пунктами 1.15, 1.23, 1.24, 1.32 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»  визначені умови, за яких рух коштів вважається неналежним (неправомірним) переказом, а саме: ініціатором такого переказу має бути особа, яка не є платником, тобто якій не належить рахунок, з якого ініціюється платіж (неналежний платник), а кошти мають бути списані з рахунку неналежного платника помилково або неправомірно та зараховані на рахунок неналежного отримувача, тобто особи, яка не має законних підстав на одержання переказу.
		Ініціювання переказу коштів може, в тому числі, здійснюватися шляхом використання держателем електронного платіжного засобу, тобто платіжної картки (стаття 21 вказаного Закону).
		Як передбачено пунктами 14.8, 14.14, 14.15 статті 14 цього Закону, банк, зокрема, зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. При цьому, обов`язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним у разі інформування банком користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем.
		Відповідно до пунктів 6 - 9 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою правління НБУ від 05 листопада 2011 року № 705 користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
		Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
		Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, встановлених договором.
		Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
		Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
		Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, не можна стверджувати, що зняття коштів відбулось з вини клієнта банка.
		Крім того, у відповідності до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України колегія суддів бере до уваги і  правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, згідно з якою, не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, відсутні підстави для висновку про його вину, як підставу цивільно-правової відповідальності.
		Отже, аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що вина банку у знятті коштів з рахунків клієнта виключається лише у разі доведення, що саме клієнт банку, своїми діями чи бездіяльністю посприяв у втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, на що суд першої інстанції не звернув уваги та безпідставно визнав недоведеним факт несанкціонованого списання коштів із кредитного рахунку позивачки. 
		З матеріалів цієї цивільної справи вбачається, що 02 грудня 2019 року позивачка  ОСОБА_1 з SMS-повідомлення від АТ «ПУМБ» дізналася про несанкціоноване списання та перерахування невстановленим особам з її карткового рахунку кредитних коштів у розмірі 20000 грн. Того ж дня позивачка звернулася до Тростянецького ВП Охтирського ВП ГУНП в Сумській області із заявою про заволодіння кредитними коштами невідомими особами шахрайським шляхом (а.с. 158). 
		04 грудня 2019 року позивачка ОСОБА_1   звернулася із заявою про здійснення несанкціонованої операції з її картковим рахунком до   керуючого   відділу   «РЦ  ПУМБ  в  м. Суми» (а.с.22). 
		З відповіді керуючого відділенням №1 ПУМБ в м. Суми Заїкіна С.М. на вказану заяву позивачки ОСОБА_1 , вбачається, що 13 листопада 2019 року банком було зафіксовано нагадування паролю та вхід до Системи «Інтернет-банкінг», а також проведення операцій з переказу коштів в загальному розмірі 20 000 грн на картку № НОМЕР_2 АТ КБ «Приватбанк». По вказаним операціям надсилалися одноразові коди підтвердження на номер телефону НОМЕР_3 , який було вказано позивачкою у заяві приєднання до ДКБО, після чого успішно були введені в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг «ПУМБ online». SMS-повідомлення про успішне виконання операцій були надіслані на вказаний номер телефону. Тому, на переконання банку, вказані операції проведені у повній відповідності із умовами укладеного між банком та позивачкою договору, а будь-які помилки з боку банку відсутні. Відповідач вважає, що саме дії позиваки, які виразилися у повідомленні невстановленій особі номерів телефонів, на які найчастіше телефонували з її телефону, посприяли у перевиданні SIM-карти та, в подальшому, здійснення транзакцій на вказану суму.  
		Тобто, з вказаних обставин вбачається, що переказ кредитних коштів, розміщених на картковому рахунку позивачки ОСОБА_1 , було здійснено без використання платіжної карти. 
		Відповідачем ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду не було надано доказів, які б безспірно підтверджували, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю  сприяла втраті, незаконному використанню ПІН -коду або іншої інформації, яка б дала змогу ініціювати платіжні операції.
		Щодо  посилання відповідача АТ «ПУМБ» на сприяння позивачкою ОСОБА_1 у перевиданні невстановленій особі SIM-карти, то дані обставини, на переконання колегії суддів, не свідчать про наявність в діях позивачки, як користувача картки, вини у перерахуванні з її карткового рахунку кредитних коштів на інший банківський рахунок. 
		Крім того, на думку колегії суддів, АТ «ПУМБ» не надало суду доказів про ознайомлення позивачки з умовами договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, зокрема, і пунктом 6.6.7, яким передбачено, що клієнт несе негативні наслідки втрати, незаконного заволодіння мобільним телефоном (відповідної SIM-карти).
		 
		З огляду на викладене та беручи до уваги обставини того, що грошові кошти   у розмірі 20 000  грн, як кредитні кошти банку, були списані з рахунку позивачки ОСОБА_1 за ініціативою інших осіб внаслідок недозволеної платіжної операції, а відповідачем АТ «ПУМБ» не було вчинено жодних дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин списання коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про неправомірність проведеної трансакції відповідачем АТ «ПУМБ» та про наявність підстав для застосування приписів пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», тобто, про обов`язок банку  переказати  на  рахунок  позивача  20000 грн за рахунок власних коштів .
		За таких обставин, враховуючи те, що висновки суду першої інстанції про недоведеність  факту несанкціонованого здійснення відповідачем АТ «ПУМБ» спірних операцій з переказу невстановленим особам коштів з кредитної карти позивачки ОСОБА_1 не відповідають обставинам справи, тому рішення суду у зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судове рішення про задоволення позову в частині вимог про визнання дії АТ «ПУМБ», як транзакції щодо проведення списання з карткового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , грошових коштів у розмірі 20 000 грн, як кредитних кошів банку, неправомірними та зобов`язання АТ «ПУМБ»  повернути на картковий рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 , грошові кошти у розмірі 20 000 грн. 
		Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог позивачки ОСОБА_1 про скасування нарахованих 30.11.2019 р. АТ «ПУМБ»  відсотків  в  сумі  498 грн 48 коп. за опротестованими транзакціями, а також процентів за користування кредитними коштами, неустойки (штрафу, пені), комісії, оскільки вони не узгоджуються з положенням п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Крім того, визнання транзакцій щодо проведення списання грошових коштів неправомірними та повернення їх на картковий рахунок позивачки буде відповідати ефективному способу захисту для відновлення порушених прав ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.
		Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.
		 
		Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п.п. 3; 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
		 
		                                                                 П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 07 травня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення. 
		 
		Позов  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Визнати дії Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», як транзакції щодо проведення списання з карткового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , грошових коштів у розмірі 20 000 грн, як кредитних кошів банку, неправомірними. 
		 
		Зобов`язати Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»  повернути на картковий рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 , грошові кошти у розмірі 20 000 грн. 
		 
		В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
		Повне судове рішення складено 07 вересня 2020 року.
		 
		 
		 
		Головуючий:                                                              С.Г. Хвостик (суддя - доповідач)
		 
		 
		 
		Судді:                                                                          О.Ю. Кононенко
		 
		 
		 
		                                                                                     С.С. Ткачук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...