Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/9985/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: 08.09.2020. Зареєстровано: 09.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.09.2020.
Дата набрання законної сили: 09.10.2020
Номер судового провадження: 2/755/4525/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"08" вересня 2020 р. 
		 
		м. Київ
		 
		справа № 755/9985/20
		 
		провадження № 2/755/4525/20
		 
		Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А., 
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Міт Компані Трейд» про стягнення невиплаченої заробітної плати,
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		Позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Міт Компані Трейд» (далі - ТОВ «Форест Міт Компані Трейд»), просить стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за період з 01.10.2018 року по 30.07.2019 року у розмірі 22 366,00 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3 678,00 грн. та середній заробіток за час затримки у розмірі 46 581,60 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що 01.10.2018 року на підставі Наказу № 2-к позивача було прийнято на посаду начальника м`ясного цеху ТОВ «Форест Міт Компані Трейд». 02.12.2019 року на підставі Наказу № 6-к позивача звільнено з посади за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України. Однак у день звільнення 02.12.2019 року відповідачем не було проведено розрахунку із позивачем, про що свідчить відсутність зарахувань на поточному рахунку по зарплатній картці, відкритій у АТ КБ «ПриватБанк». Через касу підприємства розрахунки із виплати належних позивачу при звільненні сум не проводились. Відповідно до виписки по надходженням по картці/рахунку за період з 01.10.2018 року по 19.06.2020 року роботодавець має заборгованість із виплати заробітної плати за жовтень 2018 року, листопада 2018 року, грудень 2018 року, січень 2019 року, березень 2019 року, травень 2019 року, липень 2019 року (виплачено лише аванс). Оскільки відповідач жодного разу не повідомляв працівника про розміри оплати праці, приблизний розмір заборгованості із виплати заробітної плати за вищевказані періоди позивачем розраховано, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати з вирахуванням сплачених податків (3 461,00 грн.*6 +1 600,00 грн. = 22 366,00 грн.) Крім того, у день звільнення відповідач не повідомив позивача про кількість днів невикористаної відпустки, а також не здійснив виплати належної йому грошової суми за невикористані щорічні відпустки, тому позивачем розраховано такі виплати у розмірі 3 678,00 грн. (3 461,00 грн.*12/271*24= 3 678,00 грн.) Таким чином, у зв`язку із невиплатою відповідачем на користь позивача належних сум при звільненні, позивач вважає, що відповідачем підлягає до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 46 581,60 грн. (184,09 грн.* 232 дні = 46 581,60 грн.), що є предметом позовних вимог.
		 
		14 липня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Міт Компані Трейд» про стягнення невиплаченої заробітної плати, та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. (а.с. 30-32)
		 
		14 липня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Форест Міт Компані Трейд» (02660 м. Київ, вул. Старосільська, б. 1, корпус Е) надати суду у строк до 07 серпня 2020 року належним чином завірені копії наступних документів: табель обліку робочого часу ОСОБА_1 за період з 01.10.2018 року по 02.12.2019 року; графік відпусток за період Товариства «Форест Міт Компані Трейд» з 01.10.2018 року по 02.12.2019 року; листи ознайомлення працівників з графіками відпусток ТОВ «Форест Міт Компані Трейд» за період з 01.10.2018 року по 02.12.2019 року; копії розрахунково-платіжних відомостей з виплати заробітної плати та інші належні документи з виплати заробітної плати ОСОБА_1 за жовтень 2018 року по січень 2019 року, за березень 2019 року, травень 2019 року, липень 2019 року; довідку про заборгованість ТОВ «Форест Міт Компані Трейд» перед ОСОБА_1 з розрахунком середньоденного заробітку станом на 09.07.2020 року. (а.с. 33-34)
		 
		Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Форест Міт Компані Трейд» не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений ухвалою суду від 14 липня 2020 року строк, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року відповідачем не виконано.
		 
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, приймаючи до уваги письмові заяви сторін щодо предмета спору, суд приходить до наступного.
		 
		Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов`язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.
		 
		Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.
		 
		У відповідності до частини 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, однією з підстав для припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, серед іншого, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		 
		Судом встановлено, що 01.10.2018 року на підставі Наказу № 2-к ОСОБА_1 було прийнято на посаду начальника м`ясного цеху ТОВ «Форест Міт Компані Трейд». 02.12.2019 року на підставі Наказу № 6-к ОСОБА_1 звільнено з посади за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, про що свідчать відповідні записи у трудовій книжці. (а.с. 15)
		 
		Відповідно до виписки по надходженням по картці/рахунку за період з 01.10.2018 року по 19.06.2020 року роботодавець має заборгованість із виплати заробітної плати за жовтень 2018 року, листопада 2018 року, грудень 2018 року, січень 2019 року, березень 2019 року, травень 2019 року, липень 2019 року (виплачено лише аванс), за грудень 2019 року здійснено оплату у розмірі 1 632,24 грн. (а.с. 16-17)
		 
		Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		 
		Відповідно до частини третьої ст. 94 Кодексу законів про працю України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
		 
		Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, як правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. 
		 
		Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Власник або уповноважений ним орган повинен виплатити у зазначений строк не оспорювану ним суму.
		 
		Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		 
		Відповідно п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
		 
		Відповідно до положень п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
		 
		У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. 
		 
		Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		 
		Згідно п. 7 Порядку, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
		 
		Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються. 
		 
		Згідно п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		 
		Отже, для розрахунку середнього заробітку не виплаченого працівникові при звільненні у даній конкретній ситуації має застосовуватись розмір доходу позивача за жовтень та листопад 2019 року, тобто за два місяці, що передують події звільнення у грудні 2019 року.
		 
		Однак у матеріалах справи відсутні будь-які дані про розмір доходу позивача за жовтень та листопад 2019 року, тому для здійснення розрахунку суд застосовує законодавчо визначений мінімальний розмір заробітної плати у 2019 році в жовтні та листопаді, що становить 4173,00 грн. щомісячно без виключення сум відрахування на податки.
		 
		8 346,00 грн. (сума заробітної плати за жовтень і листопад 2019 року) : 44 (кількість робочих днів у жовтні та листопаді 2019 року) = 189,68 (середньоденна заробітна плата).
		 
		Кількість робочих днів, за якими наявна заборгованість по заробітній платі за період (жовтень 2018 року, листопад 2018 року, грудень 2018 року, січень 2019 року, березень 2019 року, травень 2019 року, липень 2019 року сплачено лише аванс 1 771,00 грн.) становить 150 робочих днів.
		 
		Таким чином, середній заробіток становить: 189,68 грн. (середньоденна заробітна плата) х 150 (робочі дні невиплаченої зарплати) = 28 452,00 грн. При цьому, судом має бути ураховано, що позивачем отримано авансовий платіж за липень 2019 року у розмірі 1 771,00 грн.
		 
		Отже, відповідач має сплатити позивачу середній заробіток за період невиплати заробітної плати (жовтень 2018 року, листопад 2018 року, грудень 2018 року, січень 2019 року, березень 2019 року, травень 2019 року, липень 2019 року сплачено лише аванс 1 771,00 грн.) у розмірі 26 681,00 грн. без виключення сум відрахування на податки (28 452,00 грн. - 1 771,00 грн. = 26 681,00 грн.)
		 
		Крім того, для виплати компенсації за невикористану відпустку беремо заробіток за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати такої компенсації. Середньоденний заробіток обчислюємо розділивши сумарний заробіток на відповідну кількість календарних днів за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством, та тих періодів, що виключають із розрахунку). Одержаний результат перемножується на число календарних днів невикористаних щорічних відпусток, а також додаткових відпусток на дітей, якщо на такі є право у працівників.
		 
		Таким чином, виплати компенсації за невикористану відпустку позивачу становить 4 434,77 грн. вирахуванням ПДФО та військового збору (4173,00 грн.*12/271*24 = 4 434,77грн.) без виключення сум відрахування на податки.
		 
		В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід зазначити наступне.
		 
		Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		 
		Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		Відповідно до частин першої-другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		 
		За правилами ч. першої статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
		 
		Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
		 
		Статтею першою Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		 
		Статтею другою даного Закону встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадяться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: ... заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
		 
		Відповідно до пункту третього постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: … заробітна плата (грошове забезпечення).
		 
		У Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (пункт 1 резолютивної частини рішення).
		 
		У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 223 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем (пункт 1 резолютивної частини рішення).
		 
		Верховний Суд України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-162цс17 дійшов правового висновку, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		 
		У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
		 
		Таким чином, не слід ототожнювати застосування тримісячного строку як до позовної вимоги про стягнення з роботодавця на користь особи середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, так і до позовної вимоги про стягнення компенсації у зв`язку з втратою частини заробітної плати через порушення термінів її виплати. (постанова Верховного Суду від 16.01.2018 по справі № 446/509/16-ц)
		 
		Так, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 16.01.2018 року у справі № 446/509/16-ц зазначено, що «суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що до позовної вимоги про стягнення з Гніздичівського державного спиртового заводу на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 31.12.2010 року по 24.01.2014 року в розмірі 120 710 грн 46 коп. застосовується тримісячний строк звернення до суду з такою вимогою, а враховуючи відсутність поважних причин його пропуску, обґрунтовано відмовили у позові у цій частині.»
		 
		З огляду на вищенаведені положення діючого трудового законодавства України, ураховуючи, що позивач був обізнаний 02.12.2019 року про неповне проведення відповідачем розрахунку із позивачем під час його звільнення з роботи 02.12.2019 року, перебіг тримічного строку починається з наступного дня, тобто з 03.12.2019 року, закінчення тримісячного терміну закінчується 03.03.2020 року. Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 09.07.2020 року, тобто пропустив тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, клопотання про поновлення такого строку позивач суду не подав та поважних причин у відновленні пропущеного строку позивач суду не навів, а тому з врахуванням того, що позивачем пропущений, передбачений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду за вирішенням питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про відмову в цій частині позовних вимог.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		 
		Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Міт Компані Трейд» про стягнення невиплаченої заробітної плати, підлягає до часткового задоволення.
		 
		Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Відповідно до  ч. 1. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
		 
		В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з урахуванням часткового задоволення позову, стягненню з відповідача в дохід держави підлягає судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. 
		 
		Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		 
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
		 
		Разом з тим, суд не убачає підстав для розподілу витрат на правничу допомогу, про надання якої зазначено позивачем у позовної заяві, відповідно до змісту якої розмір правничої допомоги становить 4 200,00 грн., оскільки матеріали справи не містять ані договору про надання позивачу правничої допомоги щодо ініціювання подачі досліджуваного позову до суду, ані акту виконаних адвокатом робіт, що позбавляє суд можливості надати оцінку доказам в цій частині вимог позивача.
		 
		Крім того, з огляду на відмову у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки, - відсутні правові підстави для відшкодування позивачу судового збору, сплаченого за дану вимогу під час звернення з даним позовом до суду.
		 
		Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 36, 40, 47, 94, 116, 117, 233, 234 Кодексу законів про працю України, Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012, ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1  до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Міт Компані Трейд» про стягнення невиплаченої заробітної плати - задовольнити частково. 
		 
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Міт Компані Трейд» (код ЄДРПОУ 41511175 м. Київ, вул. Старосільська, б. 1, корпус Е) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) середній заробіток за період невиплати заробітної плати - з жовтня 2018 року по липень 2019 року у розмірі 26 681,00 грн. без виключення сум відрахування на податки та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 4 434,77 грн., а всього на суму 31 115 (тридцять одну тисячу сто п`ятнадцять) гривень 77 копійок. 
		 
		В іншій частині позову відмовити.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення.
		 
		Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
		 
		Повний текст рішення складено 08 вересня 2020 року.
		 
		Суддя:                                         В.І. Галаган

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...