Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1201/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності.
Надіслано для оприлюднення: 10.09.2020. Зареєстровано: 10.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2020.
Дата набрання законної сили: 03.09.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 вересня 2020 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  914/1201/19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Случ О.   В. - головуючий, Волковицька Н.   О., Могил   С.   К.
		за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М.   В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради
		на рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 (суддя Синчук   М.   М.)  
		і постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 (головуючий суддя Кордюк Г. Т., судді Кравчук Н. М., Скрипчук О. С.)
		у справі № 914/1201/19
		за позовом Львівської міської ради
		до 1) Приватного підприємства "ТМ Тріада", 2) Приватного підприємства "К.Р.О.К.-7" і 3) Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Загвойська Н. І.
		про скасування державної реєстрації права власності і визнання недійсним договору купівлі-продажу 
		(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Шевченко   М.   І., відповідача-2 - Станько   Т.   Р.)
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.          У червні 2019 року Львівська міська рада (далі - позивач, Рада) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до 1) Приватного підприємства "ТМ Тріада" (далі - відповідач-1, ПП "ТМ Тріада"), Приватного підприємства "К.Р.О.К.-7" (далі - відаовідач-2, ПП "К.Р.О.К.-7"), Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради (далі - відповідач-3, Управління) про:
		-          скасування рішення приватного нотаріуса Загвойської   Н.   І. від 13.11.2016 №32353088 про державну реєстрацію права власності ПП фірма "Грот" на нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв. м на вулиці Замковій, 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1083787946101);
		-          визнання недійсним договору купівлі - продажу від 17.11.2016 №   893, посвідченого приватним нотаріусом Загвойською   Н.   І., укладеного між ПП фірма "Грот" та ПП "К.Р.О.К.-7";
		-          скасування рішення приватного нотаріуса Загвойської   Н.   І. від 19.11.2016      №32446369 про державну реєстрацію права власності ПП "К.Р.О.К.-7" на нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв. м на вулиці Замковій, 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1083787946101).
		2.          Обґрунтовуючи подану позовну заяву позивач посилається на те, що: 
		-          Рада є власником земельної ділянки по вул. Замковій,9 у м. Львові на підставі п.   "а" ч.   2      ст. 83 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України);
		-          за ПП фірма "Грот", правонаступником якого є ПП "ТМ Тріада", зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Львів, вул. Замкова, 9 на підставі розпорядження від 12.03.2001 № 201, виданого Галицькою районною адміністрацією, та реєстраційного посвідчення №148, виданого 14.05.2001 Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, на підставі вказаного розпорядження № 201;
		-          розпорядження Галицької районної адміністрації від 12.03.2001 № 201 відсутнє, розпорядження під номером 201 видавалось 23.02.2001, а не 12.03.2001 і стосувалося річного бюджету на 2001 рік, а розпорядження, яке б стосувалося виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9, не приймалося взагалі;
		-          такий об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 175,7   кв.м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9, відсутній та не існує як об`єкт матеріального світу, земельна ділянка по вул. Замковій, 9 є вільною від забудови;
		-          ПП фірма "Грот" не стало належним власником будівлі і не мало повноважень нею розпоряджатися за відсутності правовстановлюючих документів на це нерухоме майно, а саме розпорядження Галицької районної адміністрації від 12.03.2001 № 201.
		3.          З огляду на наведене, позивач вважає, що за ПП фірма "Грот», а в подальшому за ПП   «К.Р.О.К.-7» зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна на вул.   Замковій, 9, який фактично не існує і ніколи не існував, як предмет матеріального світ, і така державна реєстрація порушує права позивача як власника земельної ділянки, вільної від забудови.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		4.          Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 позов задоволено повністю.
		Скасовано державну реєстрацію права власності ПП фірма «Грот» на нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв.   м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул.   Замкова, 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083787946101), дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 13.11.2016, власник: Приватне підприємство «ГРОТ», форма власності - приватна, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32353088 від 13.11.2016, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу.
		Скасовано державну реєстрацію права власності ПП «К.Р.О.К.-7» на нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Львів вул.   Замкова, 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083787946101), дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 19.11.2016, власник: Приватне підприємство «К.Р.О.К.-7», форма власності - приватна, підстава виникнення: договір купівлі - продажу, реєстраційний №893, виданий 17.11.2016, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32446369 від 19.11.2016, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17.11.2016 №893, укладений між ПП фірма «Грот» та ПП «К.Р.О.К.-7», посвідчений приватним нотаріусом Загвойською Наталією Ігорівною.
		Прийнято відмову Ради від позовних вимог до Управління. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Управління.
		5.          Приймаючи вказане рішення у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що:
		-          правовстановлюючими документами, на підставі яких 13.11.2016 було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна за ПП фірма "Грот", а також на підставі яких було укладено договір купівлі-продажу від 17.11.2016 є розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 12.03.2001 № 201 та реєстраційне посвідчення №   148 від 14.05.2001, видане Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації;
		-          судом встановлено, що розпорядження від 12.03.2001 №   201, інші розпорядження Галицької районної адміністрації, не стосуються об`єкта нерухомого майна по вул.   Замковій, 9, а оригіналу розпорядження Галицької районної адміністрації від 12.03.2001 №   201 чи будь-яких інших доказів існування такого розпорядження сторонами суду не надано;
		-          наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9 будівлі чи споруди, щодо яких проведено оскаржувану державну реєстрацію права власності та укладено договір про купівлю-продаж від 17.11.2016 - відсутні;
		-          державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул.   Замкова, 9 за відповідачем-1 проведена з порушенням вимог ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якою встановлено підстави для державної реєстрації прав, що в свою чергу потягло неправомірність державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за відповідачем-2;
		-          скасування державної реєстрації на підставі рішення суду передбачено приписами ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №   1127;
		-          договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17.11.2016, укладений між ПП фірма "Грот" та ПП "К.Р.О.К.-7", посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Загвойською   Н.   І. і зареєстрований в реєстрі за № 893, був укладений на підставі неіснуючих правовстановлюючих документів, особою (продавцем), яка не мала права відчужувати нерухоме майно, а тому цей договір суперечить вимогам закону, а саме нормам ст.ст. 203, 2015, 655, 656, 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 207 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним;
		-          оскільки матеріалами справи підтверджується, що власником земельної ділянки на вул. Замковій, 9 є територіальна громада м. Львова в особі Ради, а внаслідок відчуження об`єкта нерухомості, що розташований на певній земельній ділянці, права власника земельної ділянки щодо користування чи розпорядження такою земельною ділянкою обмежуються або припиняються у відповідній частині в силу ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України спірні реєстраційні дії та правочин стосуються прав та інтересів Ради;
		-          заява відповідача-2 про застосування строку позовної давності є безпідставною та необґрунтованою, оскільки право позивача порушено з прийняттям оспорюваних рішень приватного нотаріуса Загвойської   Н.   І. про державну реєстрацію права приватної власності на нежитлове приміщення від 13.11.2016 та від 19.11.2016, а позовну заяву подано 24.06.2019, тобто в межах встановленого ст. 257 ЦК України строку.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		6.          Постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині нове рішення.
		У задоволені позовних вимог Ради про скасування рішення приватного нотаріуса Загвойської   Н.   І. від 13.11.2016 №32353088 про державну реєстрацію права власності ПП фірма "Грот" на нежитлове приміщення загальною площею 175,7   кв.   м на вулиці Замковій, 9 (РНОНМ 1083787946101), визнання недійсним договору купівлі - продажу від 17.11.2016 №893, посвідченого приватним нотаріусом Загвойською   Н.   І., укладеного між ПП фірма "Грот" та ПП "К.Р.О.К.-7", скасування рішення приватного нотаріуса Загвойської   Н.   І. від 19.11.2016 №32446369 про державну реєстрацію права власності ПП "К.Р.О.К.-7" на нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв.   м на вулиці Замковій, 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1083787946101) відмовлено.
		Рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 у справі №914/1201/19 в частині прийняття відмови позивача - Львівської міської ради від позовних вимог до Управління та закриття провадження у справі в частині позовних вимог до Управління залишено без змін.
		7.          Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний господарський суд зазначив, що позивачем заявлені позовні вимоги, зокрема щодо скасування рішень приватного нотаріуса від 13.11.2016 №   32353088 та від 19.11.2016 №   32446369 про державну реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення з ПП фірма "Грот" і ПП "К.Р.О.К.-7", у той час як суд першої інстанції розглянув позовну заяву не в межах вимог позивача та прийняв рішення про скасування державної реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення.
		8.          Водночас, суд апеляційної інстанції з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №   925/1265/16, від 04.09.2018 у справі №   915/127/18, від 29.05.2019 у справі №   367/2022/15-ц зазначив, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування), що передбачено у частині другій статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
		9.          З огляду на те, що позивач у наведеній частині обрав неефективний спосіб захисту права (скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав) суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		10.          Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції.
		Рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції: "1. Позов задовольнити повністю. 2. Скасувати рішення приватного нотаріуса Загвойської   Н.   І. від 13.11.2016 №32353088 про державну реєстрацію права власності ПП фірма "Грот" на нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв. м на вулиці Замковій, 9 (РНОНМ - 1083787946101). 3. Скасування рішення приватного нотаріуса Загвойської   Н.   І. від 19.11.2016      №32446369 про державну реєстрацію права власності ПП "К.Р.О.К.-7" на нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв. м на вулиці Замковій, 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1083787946101). 4. Визнати недійсним договір купівлі - продажу від 17.11.2016 №   893, посвідчений приватним нотаріусом Загвойською   Н.   І., укладений між ПП фірма "Грот" та ПП "К.Р.О.К.-7". 5. Прийняти відмову позивача - Ради від позовних вимог до Управління. 6. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог до Управління. 7. Стягнути з ПП "ТМ Тріада" на користь Ради 2   881,50   грн судового збору. 8. Стягнути з ПП "К.Р.О.К.-7" на користь Ради 2   881,50   грн судового збору. 9. Наказ видати після набрання рішенням законної сили".
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
		11.          У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		12.          Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо такого способу захисту, як скасування рішення державної реєстрації викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 №   669/1037/16-ц та посилається на неврахування судом апеляційної інстанції постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №   587/2135/16-ц.
		13.          Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на необхідність відступити від правової позиції, викладеної в постановах Великої палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №   925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 і від 29.05.2019 у справі №   367/2022/15-ц, у зв`язку зі зміною матеріально-правового регулювання спірних правовідносин
		Позиція інших учасників справи
		14.          Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
		15.          Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
		Щодо суті касаційної скарги
		16.          За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
		17.          Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		18.          Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. 
		19.          Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. 
		20.          Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		21.          Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		22.          Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
		23.          Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі      № 569/17272/15-ц).
		24.          За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України №   1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		25.          Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
		26.          У частині другій статті 26 Закону України №   1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскаржених рішень приватного нотаріуса, звернення з позовом у цій справі та ухвалення місцевим господарським судом рішення у справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
		27.          Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України №   1952 викладено у новій редакції.
		28.          Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України №   1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		29.          Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України №   1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		30.          Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому апеляційний господарський суд помилково констатував необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.
		31.          Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
		32.          Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України №   1952.
		33.          Зважаючи на те, що з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції про відмову у позові матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований в оскаржуваній постанові, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно.
		34.          Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах №   906/516/19, №   905/633/19, №   922/2589/19, від 30.06.2020 у справі №   922/3130/19, від 14.07.2020 у справі №   910/8387/19, від 20.08.2020 у справі №   916/2464/19. Усі вказані постанови були ухвалені Верховним Судом після подання касаційної скарги у цій справі.
		35.          Колегія суддів із зазначеними висновками погоджується, не вбачає підстав для відступу від них і на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України вважає за можливе і необхідне їх врахувати під час касаційного перегляду справи №   914/1201/19.
		36.          Поряд з викладеним слід зазначити про таке.
		37.          Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (такий висновок було зроблено в постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №       910/3040/16).
		Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
		Щодо визначення подібності правовідносин Суд звертається до правової позиції, викладеної в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі      № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).
		38.          Отже, зважаючи на істотну зміну з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржуваної постанови апеляційного суду матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для врахування, зокрема апеляційним судом при вирішенні спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду (постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 і від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц) щодо застосування норми частини другої статті 26 Закону України № 1952 в редакції, яка вже втратила свою чинність, оскільки через наведену зміну законодавства має місце неоднакове правове регулювання відносин (різні редакції статті 26 Закону України №   1952), що виключає подібність правовідносин у наведених справах з правовідносинами у цій справі.
		39.          Дійшовши цього висновку, суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 13 цієї Постанови) щодо необхідності відступити від правової позиції щодо застосування положень статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) у подібних правовідносинах, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду в постановах від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 та від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, оскільки неоднакове правове регулювання відносин (різні редакції статті 26 Закону України № 1952) виключає їх подібність.
		40.          Враховуючи викладене у пункті 37 цієї Постанови, Суд також не погоджується з доводами скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №   587/2135/16-ц з огляду на таке.
		41.          Так, у касаційній скарзі позивач не погоджується з висновком апеляційного господарського суду стосовно того, що оскільки не підлягає задоволенню вимога про скасування рішення про державну реєстрацію, то не підлягає задоволенню і вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу та з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №   587/2135/16-ц зазначає, що визнання договору недійсним не ставиться у залежність  від скасування чи ні рішення про державну реєстрацію прав.
		42.          Суд зазначає, що спір у справі №   587/2135/16-ц був пов`язаний із вимогами про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки і рішення про державну реєстрацію права оренди цієї земельної ділянки на підставі оспорюваного договору, з тих підстав, зокрема, що спірний договір оренди укладений до закінчення строку дії раніше укладеного з позивачем договору оренди, а оскаржуване рішення зумовило існування "подвійної реєстрації" права оренди на земельну ділянку та порушення прав позивача, який має чинний договір оренди землі.
		Разом з тим, предметом розгляду цієї справи, яка переглядається, є вимоги Ради як власника земельної ділянки про скасування рішення про державну реєстрацію права власності і визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна, який за твердженням позивача не існує як об`єкт матеріального світу, що свідчить про неподібність правовідносин у цій справі та у справі №   587/2135/16-ц, з огляду на те що матеріально-правове регулювання і фактично-доказова база у цих справах суттєво відрізняються, а отже у Суду відсутні підстави для врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №   587/2135/16-ц.
		43.          Аналогічне стосується і постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №   669/1037/16-ц.
		Так у справі №   669/1037/16-ц предметом дослідження були правовідносини щодо визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрації права оренди з тих підстав, що не може бути передана у володіння та користування земельна ділянка, яка знаходиться у оренді іншої особи. Направляючи справу №   669/1037/16-ц на новий розгляд до суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності дослідження обставин стосовно того, чи був чинний на момент укладення оскаржуваного договору первинний договір оренди та, разом з тим, не надавала оцінку обраного позивачем способу захисту про скасування рішення про державну реєстрацію. З огляду на те, що правовідносини у справі №   669/1037/16-ц та у справі, яка переглядається, не є подібними, Суд відхиляє доводи скаржника щодо необхідності врахування апеляційним господарським судом висновків, викладених у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду.
		44.          За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити у відповідності до положень пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
		45.          З огляду на викладене та зважаючи на межі повноважень суду касаційної інстанції передбачені у статті 300 ГПК України, за змістом частини другої якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також беручи до уваги, що суд апеляційної інстанції відмовив у позові в частині визнання протиправними і скасування спірних рішень приватного нотаріуса через неналежність і неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного прав, з чим, як уже зазначалося, не погоджується суд касаційної інстанції, та не перевіряв доводів позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідно, не надавав оцінки змісту порушеного права позивача про захист якого (права) заявлено позов у цій справі. Вказані процесуальні порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		46.          Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		47.          Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		48.          У зв`язку з наведеним ухвалена у справі постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, а отже таку постанову не можна визнати законною і обґрунтованою.
		49.          Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		50.          Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини четвертої статті 300 ГПК України і частини третьої статті 310 ГПК України касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		51.          Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		Розподіл судових витрат
		52.          Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.
		Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційне провадження у справі №   914/1201/19 за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України закрити.
		2. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.
		3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у справі №   914/1201/19 скасувати.
		4. Справу №   914/1201/19 направити на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                О.   В.   Случ 
		 
		Судді                                                                                          Н.   О.   Волковицька
		 
		                                                                                          С.   К.   Могил

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...