Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 438/610/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.09.2020.
Дата набрання законної сили: 07.07.2020
Номер судового провадження: 14-577цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		7 липня 2020 року
		м. Київ
		Справа № 438/610/14-ц
		Провадження № 14-577цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Гудими Д. А.,
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула справу за позовом Малого приватного підприємства «Перспектива» (далі - позивач) до приватного нотаріуса Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірмана Бориса Ілліча (далі - відповідач) (представник - адвокат Парамонов Сергій Олексійович) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Владо» (далі - ТзОВ «Владо») про визнання нотаріальної дії незаконною та скасування нотаріального акта 
		за касаційною скаргою позивача на рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 березня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Мельничук О. Я., Крайник Н. П. і Савуляка Р. В., та 
		за касаційною скаргою ТзОВ «Владо» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року, ухвалене суддею Посисень Л. М., і рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 березня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Мельничук О. Я., Крайник Н. П. і Савуляка Р. В.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		(1) Короткий зміст позовних вимог
		1.          12 травня 2014 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив : 
		1.1.      Визнати незаконною нотаріальну дію, а саме: видачу 17 жовтня 2013 року відповідачем свідоцтва, зареєстрованого за № 532 (далі - свідоцтво), в якому «посвідчено», що позивачу (ідентифікаційний код юридичної особи 13832469), який знаходиться за адресою: Львівська обл., смт. Східниця, вул. Шевченка, 60-А, належить на праві власності майно, що складається з: бювету мінеральних вод (центральний міні-бювет джерела № 10 і технічне приміщення центрального міні-бювету джерела № 10) вартістю 32 122 грн, що знаходиться за адресою: Львівська обл., смт. Східниця, вул. Шевченка, 6, і зареєстроване Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 13 травня 2006 року в реєстровій книзі № 6 за реєстровим № 18 (реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) 14737975) на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 20 грудня 2005 року у справі № 1/1120-20-408 і яке придбало ТзОВ «Владо» за 32 141,86 грн.
		1.2.      Визнати незаконним і скасувати свідоцтво, видане відповідачем 17 жовтня 2013 року.
		2.          Мотивував позовну заяву такими обставинами :
		2.1.      20 серпня 2012 року головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Львівської області Добош Г. В. відкрила виконавче провадження № 34020511 з виконання виконавчого листа № 2а-8414, виданого 16 грудня 2011 року Львівським окружним адміністративним судом у справі про стягнення з позивача в дохід Державного бюджету України коштів в розмірі 94 198,30 грн.
		2.2.      20 лютого 2013 року державний виконавець склала акт опису і арешту майна, що належало позивачу, серед якого: свердловина № 1К з благоустроєм території; свердловина № 18КД з благоустроєм території; надкаптажна споруда № 18С з благоустроєм території; каптаж колодязя № 1С з благоустроєм території; каптаж колодязя № 10; каптаж колодязя № 15; свердловина № 4С; бак з нержавіючої сталі; огорожа джерела № 2С з благоустроєм території; обмостка джерела № 13 з благоустроєм території; обмостка джерела № 2С; технологічна установка по відбору мінеральної води з нержавіючої сталі та труб, розташована на свердловині № 2С в смт. Східниця, вул. Шевченка, 124; сходи декоративні сталеві з огорожею до міні-бювету № 2С; альтанка декоративна, розташована в смт. Східниця на вул. Зарічна; бювет мінеральних вод з благоустроєм території та огорожею, що знаходиться за адресою: смт. Східниця, вул. Шевченка, 6 (далі разом - спірне майно).
		2.3.      16 серпня 2013 року Львівська філія Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» провела прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (далі - прилюдні торги), належного позивачу, які були оформлені протоколом № 03/281/13/а-1, затвердженим 16 серпня 2013 року директором вказаної філії Семків Н. Б. (далі - протокол від 16 серпня 2013 року).
		2.4.      На прилюдних торгах було реалізоване спірне майно, розміщене в одному лоті під № 1.
		2.5.      22 серпня 2013 року був складений акт про проведені прилюдні торги, затверджений начальником відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Львівської області Бачинським А. В. (далі - акт від 22 серпня 2013 року), згідно з яким переможцем прилюдних торгів стало ТзОВ «Владо».
		2.6.      У березні 2014 року після ознайомлення з матеріалами справи № 914/4116/13, яку розглядав Господарський суд Львівської області, позивачу стало відомо, що 17 жовтня 2013 року відповідач на підставі акта від 22 серпня 2013 року видав свідоцтво та прийняв рішення (індексний номер 6915331) про державну реєстрацію за ТзОВ «Владо» права власності на бювет мінеральних вод (центральний міні-бювет джерела № 10 і технічне приміщення центрального міні-бювету джерела № 10), про що до Державного реєстру прав був внесений запис № 2931967.
		2.7.      25 березня 2014 року Господарський суд Львівської області ухвалив рішення у справі № 914/4116/13, згідно з яким визнав недійсними прилюдні торги, протокол від 16 серпня 2013 року й акт від 22 серпня 2013 року. Тому слід скасувати видане відповідачем на їх підставі свідоцтво.
		2.8.      Відповідач не мав права видавати свідоцтво, тому що акт від 22 серпня 2013 року не відповідав вимогам законодавства України, зокрема пункту 6.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі - Тимчасове положення), з подальшими змінами, пунктам 3.1, 3.2 частини третьої Глави 12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), з наступними змінами, й іншим нормативно-правовим актам.
		2.9.      Акт від 22 серпня 2013 року був складений і підписаний з порушенням вимог чинного на той час законодавства не державним виконавцем Добош Г. В., яка здійснювала примусове виконання виконавчого листа № 2а-8414, виданого 15 грудня 2011 року Львівським окружним адміністративним судом, а державним виконавцем Бачинським А. В. Крім того, цей акт був скріплений гербовою печаткою юридичної особи з назвою, яка не була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адже станом на 17 жовтня 2013 року у вказаному реєстрі не було зареєстровано «відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Львівської області», а був «відділ державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції».
		2.10.   В акті від 22 серпня 2013 року протиправно не були зазначені (і не були зазначені станом на 17 жовтня 2013 року) адреси кожного з покупців, адреса місцезнаходження позивача, вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також дані про правовстановлюючі документи, що підтверджували право власності позивача на спірне майно.
		2.11.   Згідно з протоколом від 16 серпня 2013 року й актом від 22 серпня 2013 року ТзОВ «Владо» на прилюдних торгах придбало, зокрема, об'єкт з назвою «бювет мінеральних вод з благоустроєм території та огорожею, що знаходиться за адресою: смт. Східниця, вул. Шевченка, 6», хоча таке майно позивачу не належало. А центральний міні-бювет джерела № 10 та технічне приміщення центрального міні-бювету джерела № 10 (далі - бювет), які належали позивачу, на прилюдних торгах не були реалізовані, відповідно - не були придбані ТзОВ «Владо».
		2.12.   Відповідач мав перевірити відповідність оформлення поданих документів, зокрема акта від 22 серпня 2013 року законодавству України, а виявивши невідповідність, - відмовити у вчиненні оскарженої нотаріальної дії згідно з вимогами Закону України «Про нотаріат» і Порядку № 296/5 у відповідній редакції.
		2.13.   На підставі оскарженої нотаріальної дії та свідоцтва відповідач прийняв рішення про державну реєстрацію права власності за ТзОВ «Владо» на бювет (індексний номер 6915331), про що в Державному реєстрі прав був вчинений запис № 2931967. Це рішення позивач оскаржує в адміністративному суді з огляду на те, що у вказаному реєстрі є два записи: перший - посвідчує право власності позивача на «центральний міні-бювет джерела № 10 та технічне приміщення центрального міні-бювету № 10, що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Борислав, смт. Східниця, вул. Шевченка, 6» (реєстраційний номер 14737975), а другий - право власності ТзОВ «Владо» на «бювет мінеральних вод (центральний міні-бювет джерела № 10 та технічне приміщення центрального міні-бювету джерела № 10), що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Борислав, смт. Східниця, вул. Шевченка, 6» (реєстраційний номер 184678546103). Іншими словами, відповідач вніс до Державного реєстру прав інформацію про об'єкт нерухомого майна, який нібито належав позивачу, незаконно присвоївши цьому об'єкту нові назву та поштову адресу.
		2.14.   У свідоцтві відповідач зазначив неправильні адресу місцезнаходження позивача, назву належного позивачу об'єкта нерухомого майна та безпідставно вказав вартість бювету, яка суперечить тій вартості цього об'єкта, що вказана у звіті про оцінку нерухомого майна.
		2.15.   Відповідач вказав у свідоцтві, що вартість, за яку ТзОВ «Владо» придбало об'єкт, становить 32 141,86 грн, незважаючи на те, що все спірне майно згідно з актом від 22 серпня 2013 року було придбане без конкретизації такої вартості.
		2.16.   Відповідач діяв з порушенням встановленого законодавством порядку вчинення реєстраційних дій, а тому є підстави для визнання незаконним і недійсним свідоцтва та визнання незаконною оскарженої нотаріальної дії.
		(2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції (первинний розгляд справи)
		3.          12 червня 2015 року Бориславський міський суд Львівської області ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив. Мотивував рішення так :
		3.1.      25 березня 2014 року Господарський суд Львівської області ухвалив рішення у справі № 914/4116/13, яке залишив без змін Львівський апеляційний господарський суд постановою від 17 червня 2014 року та Вищий господарський суд України постановою від 11 вересня 2014 року, про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу від 16 серпня 2013 року й акта від 22 серпня 2013 року. А тому слід скасувати видане відповідачем на їх підставі свідоцтво.
		3.2.      Оскаржена нотаріальна дія є незаконною, оскільки акт від 22 серпня 2013 року не відповідав станом на 17 жовтня 2013 року вимогам законодавства України, зокрема пункту 6.1 Тимчасового положення, пунктам 3.1 і 3.2 частини третьої Розділу 12 Порядку № 296/5 й іншим нормативно-правовим актам України у відповідній редакції.
		3.3.      Згідно з протоколом від 16 серпня 2013 року й актом від 22 серпня 2013 року ТзОВ «Владо» придбало на прилюдних торгах нерухоме майно, а саме: «бювет мінеральних вод з благоустроєм території та огорожею, що знаходиться за адресою: смт. Східниця, вул. Шевченка, 6», власником якого позивач не був. Натомість належний позивачу центральний міні-бювет джерела № 10 та технічне приміщення центрального міні-бювету джерела № 10 не були реалізовані на прилюдних торгах, оскільки зазначені об'єкти не згадані в акті опису і арешту майна від 20 лютого 2013 року, у протоколі від 16 серпня 2013 року та в акті від 22 серпня 2013 року.
		3.4.      Відповідач мав перевірити відповідність акта від 22 серпня 2013 року й інших поданих документів законодавству України, чинному станом на 17 жовтня 2013 року, а, виявивши невідповідність, - відмовити у вчиненні оскарженої нотаріальної дії з підстав, передбачених Законом України «Про нотаріат» і Порядком № 296/5 у відповідній редакції.
		3.5.      За позивачем в Державному реєстрі прав на праві власності зареєстрований центральний міні-бювет джерела № 10 та технічне приміщення центрального міні-бювету джерела № 10 (реєстраційний номер: 14737975), що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Борислав, смт. Східниця, вул. Шевченка, 6. А за ТзОВ «Владо» у вказаному реєстрі відповідач зареєстрував право власності на бювет мінеральних вод (центральний міні-бювет джерела № 10 та технічне приміщення центрального міні-бювету джерела № 10) (реєстраційний номер: 184678546103), що знаходиться за тією ж адресою. Отже, відповідач вніс до Державного реєстру прав інформацію про новий об'єкт нерухомого майна, якому присвоїв нову назву, новий реєстраційний номер і поштову адресу, а також безпідставно зазначив вартість придбання ТзОВ «Владо» цього майна за 32 141,86 грн, оскільки всі п'ятнадцять об'єктів спірного майна у лоті № 1 з акта від 22 серпня 2013 року ТзОВ «Владо» придбало без конкретизації вартості кожного об'єкта у цьому лоті.
		3.6.      У свідоцтві відповідач вказав неправильні адресу місцезнаходження позивача (замість правильної адреси «82391, Львівська обл., м. Борислав, смт. Східниця, вул. Шевченка, 6» вказав таку: «Львівська обл., смт. Східниця вул. Шевченка, 60-А») та назву належного позивачу об'єкта нерухомого майна, що нібито було придбане ТзОВ «Владо» на прилюдних торгах (замість правильної назви «центральний міні-бювет джерела № 10 та технічне приміщення центрального міні-бювету джерела № 10» відповідач зазначив «бювет мінеральних вод (центральний міні-бювет джерела № 10 та технічне приміщення центрального міні-бювету джерела № 10)»).
		3.7.      Згідно з листом начальника відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Львівської області Бачинського А. В.від 16 жовтня 2013 року № 4417/09-14, надісланим у відповідь на лист в. о. директора ТзОВ «Владо» від 10 жовтня 2013 року, на підставі винесеної Бачинським А. В. постанови від 16 жовтня 2013 року про виправлення помилок відділ державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Львівської області видав «у новій редакції» акт від 22 серпня 2013 року, який був приведений у відповідність до вимог Тимчасового положення. Але всупереч вимогам Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20 травня 2003 року № 43/5, з наступними змінами постанова від 16 жовтня 2013 року про виправлення помилок не була внесена до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.
		3.8.      6 жовтня 2014 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв постанову у справі № 813/6403/14, залишену без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року, якою задовольнив адміністративний позов позивача в повному обсязі, а саме: визнав протиправними дії начальника відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Бачинського А. В. щодо винесення 16 жовтня 2013 року постанови про виправлення помилок при примусовому виконанні виконавчого листа № 2а-8414, виданого 16 грудня 2011 року Львівським окружним адміністративним судом у справі про стягнення з позивача в дохід Державного бюджету України 94 198,30 грн, а також визнав протиправною та скасував зазначену постанову державного виконавця.
		3.9.      Акт від 22 серпня 2013 року (у первинній редакції) та акт від 22 серпня 2013 року (у другій редакції), який фактично є невід'ємною частиною постанови про виправлення помилок від 16 жовтня 2013 року, визнаної судом незаконною, не відповідали станом на 17 жовтня 2013 року вимогам Тимчасового положення та Порядку № 296/5. А тому відповідач мав відмовити у видачі свідоцтва.
		3.10.   В акті від 22 серпня 2013 року (у другій редакції) відповідач не зазначив адреси (місцезнаходження) одного з покупців (учасника торгів) - ТзОВ «ОВІП» - і вказав адресу переможця прилюдних торгів ТзОВ «Владо», що не відповідає тій, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 
		3.11.   У первинному акті від 22 серпня 2013 року серед об'єктів реалізації був зазначений бювет мінеральних вод з благоустроєм території та огорожею, тоді як в акті від 22 серпня 2013 року (у другій редакції) протиправно зазначено про реалізацію бювету мінеральних вод (центрального міні-бювету джерела № 10 та технічного приміщення центрального міні-бювету джерела № 10).
		3.12.   В акті від 22 серпня 2013 року (у другій редакції) не зазначено про правовстановлюючі документи на чотирнадцять інших об'єктів рухомого майна, що продавалися на торгах.
		3.13.   Відповідач порушив приписи статті 5, частини першої статті 7, частини третьої статті 47, частини другої статті 49 Закону України «Про нотаріат», пункту 1 Глави 8, пунктів 1 і 2 Глави 13 Розділу І Порядку № 296/5 у відповідній редакції.
		3.14.   10 листопада 2014 року Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у справі № 914/4116/13, якою відмовив у задоволенні заяви ТзОВ «Владо» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 25 березня 2014 року та залишив його без змін.
		3.15.   12 листопада 2014 року Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу у справі № 2а-8414/11/1370, якою відмовив Дрогобицькій об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, згідно з якою було скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2011 року та відмовлено у задоволенні позову Державної податкової інспекції в м. Бориславі до позивача про стягнення податкової заборгованості у розмірі 94 198,30 грн. Через це неможливим є проведення повторних прилюдних торгів чи аукціону на підставі виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду № 2а-8414, виданого 16 грудня 2011 року у справі № 2а-8414/11/1370.
		3.16.   Об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Борислав, смт. Східниця, вул. Шевченка, 6, з 2008 року перебуває у власності позивача і станом на час вирішення справи судом знаходиться в податковій заставі (публічне обтяження), зареєстрованій відповідним податковим органом в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Запис про таке обтяження не вилучався через відсутність підстав, передбачених Податковим кодексом України.
		3.17.   Справу не можна розглядати в адміністративному чи господарському суді, а тому позивач обґрунтовано звернувся за правилами цивільного судочинства з позовом до приватного нотаріуса, який з порушенням встановлених законом вимог вчинив оскаржену нотаріальну дію, що порушує інтереси позивача як власника спірного нерухомого майна. 
		3.18.   Не відповідають приписам статті 50 Закону України «Про нотаріат» та практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) доводи відповідача про те, що позивач не має права на звернення з позовом про оскарження нотаріальної дії, вчиненої на користь іншої особи.
		(3) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (первинний розгляд справи)
		4.          5 листопада 2015 року Апеляційний суд Львівської області ухвалив рішення, згідно з яким скасував рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Мотивував рішення так :
		4.1.      Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, які посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину неправомірними діями нотаріуса (пункт 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»).
		4.2.      Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спори про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії, а позивач не порушує питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства (пункт 16 вказаної постанови Пленуму).
		4.3.      У справах, які стосуються оспорюваних прав і обов'язків сторін, набутих на підставі вчинених нотаріальних дій - посвідчення договорів, угод (крім справ за скаргами на нотаріальні дії чи відмову в їх вчиненні), - нотаріуси у розумінні статей 30, 34, 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не є особами, прав і обов'язків яких стосується спір, оскільки відсутня їх юридична зацікавленість у результатах вирішення справи.
		4.4.      Позивач заперечує законність набуття ТзОВ «Владо» у власність спірного майна, а тому у такому спорі нотаріус не може бути відповідачем.
		4.5.      Господарський суд Львівської області у рішенні від 25 березня 2014 року у справі № 914/4116/13 не встановив, що акт від 22 серпня 2013 року, на підставі якого було вчинено оскаржену нотаріальну дію та видано свідоцтво, був неналежно оформлений. Тому позов можна пред'явити до суб'єкта спірних правовідносин, а не до приватного нотаріуса.
		(4) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції (первинний розгляд справи)
		5.          7 грудня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, згідно з якою скасував рішення Апеляційного суду Львівської області від 5 листопада 2015 року та передав справу до цього суду на новий розгляд. Мотивував так :
		5.1.      Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову через те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, а саме приватного нотаріуса, який видав свідоцтво, апеляційний суд не врахував, що предмет позову стосується оскарження незаконної нотаріальної дії та свідоцтва (акта), виданого нотаріусом. Тому цей суд передчасно виснував, що нотаріус не може бути відповідачем у справі.
		5.2.      Апеляційний суд не оцінив усі доводи сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
		(5) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
		6.          9 березня 2017 року Апеляційний суд Львівської області ухвалив рішення, згідно з яким з урахуванням ухвали цього суду від 12 квітня 2017 року про виправлення описки скасував рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року у частині визнання незаконною нотаріальної дії та вирішення питання про розподіл судових витрат й ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. Мотивував рішення так :
		6.1.      Позивач як власник спірного майна, яке згідно зі свідоцтвом вибуло у власність ТзОВ «Владо», мав законні підстави звернутися з позовом.
		6.2.      Акт від 22 серпня 2013 року на час звернення ТзОВ «Владо» із заявою про вчинення нотаріальної дії, пов'язаної із видачею свідоцтва, був дійсним і не був скасованим ні у судовому, ні в іншому порядку. Тому станом на 17 жовтня 2013 року відповідач мав достатньо підстав для видачі свідоцтва.
		6.3.      Суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що є підстави для скасування свідоцтва, оскільки визнані недійсними прилюдні торги, протокол від 16 серпня 2013 року й акт від 22 серпня 2013 року, які стали підставою для видачі свідоцтва.
		6.4.      Відсутні підстави для стягнення з відповідача судових витрат, оскільки його дії законні та вчинені у межах повноважень.
		(6) Короткий зміст вимог касаційної скарги
		7.          28 березня 2017 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою. У ній, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 березня 2017 року та залишити в силі рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року. Також просить постановити окрему ухвалу на адресу Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України щодо незаконних дій відповідача (процедури їх вчинення) та притягнення його до юридичної відповідальності шляхом скасування свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
		8.          20 квітня 2017 року ТзОВ «Владо» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 березня 2017 року у частині визнання незаконним і скасування свідоцтва й ухвалити у цій частині вимог нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		(7) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		9.          11 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу тим, що ТзОВ «Владо» оскаржує рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 березня 2017 року з підстав порушення юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1)        Доводи осіб, які подали касаційні скарги
		(1.1)    Доводи позивача
		10.       Позивач мотивує касаційну скаргу так :
		10.1.   Апеляційний суд у резолютивній частині рішення зазначив про скасування рішення суду першої інстанції у частині «визнання незаконною нотаріальної дії, вчиненої відповідачем 17 жовтня 2013 року щодо свідоцтва», бо позивач з такою вимогою не звертався, а просив «визнати незаконною нотаріальну дію - видачу 17 жовтня 2013 року відповідачем свідоцтва».
		10.2.   Суд першої інстанції задовольнив вимогу позивача про визнання незаконною нотаріальної дії з видачі відповідачем свідоцтва, і суд апеляційної інстанції з таким висновком, на думку позивачка, погодився, скасувавши рішення суду першої інстанції у частині вимоги, яку той не розглядав, а позивач не заявляв. Тому в апеляційного суду не було підстав скасовувати рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат, мотивуючи тим, що вчинена відповідачем нотаріальна дія є законною.
		10.3.   Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції у частині визнання незаконним і скасування свідоцтва від 10 жовтня 2013 року, про яке, однак, відсутня згадка у рішенні суду першої інстанції, і про наявність такого свідоцтва позивач не знає.
		10.4.   «Спір про право» вирішує Львівський окружний адміністративний суд у справі № 813/7447/14, провадження в якій зупинене до вирішення справи № 438/610/14-ц. 
		10.5.   Є ознаки кримінального правопорушення у тому, що «апеляційним судом Львівської області незаконно подана та прийнята (на нашу думку, минулим часом) та розглянута апеляційна скарга, подана громадянином Парамоновим Сергієм Олексійовичем» і датована 9 липня 2015 року.
		10.6.   Суд апеляційної інстанції мав повернути апеляційну скаргу, оскільки подані з нею документи не відповідають опису вкладення у цінний лист, в якому вона надійшла.
		10.7.   На конверті, в якому була відправлена апеляційна скарга, є дата 9 липня 2015 року, а надійшла вона до суду першої інстанції 17 липня 2015 року. Згідно з довідкою Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - ПАТ «Укрпошта») доставка кореспонденції в межах області здійснюється протягом двох днів. Працівник пошти, який «поставив штемпель на конверті з датою» 9 липня 2015 року, насправді «вчиняв такі дії» 16 липня 2015 року, а тому не зміг внести в електронну систему інформацію про відправлення вказаного листа зі штрихкодовим ідентифікатором № 7900042040874.
		10.8.   Суд апеляційної інстанції незаконно прийняв і розглянув «апеляційну скаргу громадянина Парамонова С. О.», оскільки: поштове відправлення зі штрих-кодовим ідентифікатором № 7900042040874, вказаним на конверті, в якому надійшла апеляційна скарга, не зареєстроване у системі ПАТ «Укрпошта»; апеляційну скаргу подав представник відповідача від імені громадянина Фірмана Б. І., а не приватного нотаріуса, з яким у позивача виник спір; Фірман Б. І. сплатив суму судового збору у меншому розмірі, аніж той, який передбачений приписами Закону України «Про судовий збір» і подав апеляційну скаргу з порушенням встановленого апеляційним судом строку на усунення недоліків.
		10.9.   Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що до апеляційної скарги долучена довіреність громадянина Фірмана Б. І., якою він уповноважив громадянина Парамонова С. О. на представництво його особистих інтересів у суді, тобто Фірман Б. І. не наділяв громадянина Парамонова С. О. повноваженнями на представництво його інтересів як приватного нотаріуса, який є відповідачем у цій справі.
		10.10. Апеляційний суд не вирішив «вчасно жодних законних клопотань представника позивача до Бориславського міського суду Львівської області, як і клопотань до Апеляційного суду Львівської області», а саме: клопотання позивача від 22 березня 2017 року (вх. 5252), скаргу від 14 березня 2017 року (вх. № 4707/17), заяви від 24 липня 2015 року (вх. № 3814/15) і від 16 липня 2015 року (вх. № 3657/15) «та інших, що призвело до поверхневого розгляду справи, а відтак в другий раз до незаконного рішення суду апеляційної інстанції». 
		10.11. Оскаржену нотаріальну дію відповідач вчинив у межах неіснуючого нотаріального округу: Бориславського міського нотаріального округу Львівської області, до якого нібито належить відповідач, не існує.
		10.12. Відповідач вчинив оскаржену нотаріальну дію на підставі документів неіснуючого станом на 17 жовтня 2013 року державного органу - відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Львівської області (це підтверджує окрема ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року у справі № 813/1292/14, яка набрала законної сили та є чинною).
		10.13. Відповідач міг видати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, якби воно було предметом застави (іпотеки). Проте бювет таким не був, і немає судового рішення про звернення на нього стягнення.
		11.       Позивач вважає, що, враховуючи численні та грубі порушення відповідачем норм законодавства, введення в оману суддів різних судових інстанцій, є підстави для постановлення окремої ухвали на адресу Генеральної прокуратури України та Міністерства юстиції України про незаконні дії відповідача та притягнення його до юридичної відповідальності шляхом скасування виданого відповідачу свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
		(1.2)    Доводи касаційної скарги ТзОВ «Владо»
		12.       ТзОВ «Владо» мотивує касаційну скаргу так :
		12.1.   Оскільки оскаржена позивачем нотаріальна дія вчинена на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		12.2.   Дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можна оскаржити до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, які виникають у цих відносинах, треба розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів»).
		12.3.   Суд першої інстанції не розглянув заяву ТзОВ «Владо» про закриття провадження у справі, що призвело до ухвалення цим судом незаконного рішення.
		12.4.   Належним відповідачем у спорах щодо оскарження нотаріального акта є не нотаріус, а суб'єкт спірних матеріальних правовідносин, на користь якого було вчинено нотаріальну дію та видано відповідний нотаріальний акт, що, на думку позивача, порушує його право; нотаріус у таких спорах може залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки рішення судів у таких спорах на нотаріусів не впливають. 
		12.5.   Нотаріус не може бути відповідачем у цій справі, оскільки у позивача та ТзОВ «Владо» існує спір про право. Тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
		12.6.   Позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до ТзОВ «Владо» про визнання недійсним свідоцтва.
		(2)        Позиції інших учасників справи
		(2.1)    Доводи відповідача, якими він обґрунтував заперечення на касаційну скаргу позивача
		13.       26 червня 2017 року відповідач подав заперечення на касаційну скаргу позивача, які мотивував так :
		13.1.   Згідно зі статтею 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус є фізичною особою, а тому він може видати довіреність на представництво своїх інтересів лише як фізична особа.
		13.2.   Апеляційну скаргу на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року подала уповноважена на те особа у межах строку на апеляційне оскарження з дотриманням форми та змісту апеляційної скарги, які встановлені ЦПК України.
		13.3.   Інформація про наявність та стан пересилання поштових відправлень, розміщена на офіційному вебсайті ПАТ «Укрпошта», постійно оновлюється й зберігається в системі протягом шести місяців з моменту реєстрації; цінний лист з апеляційною скаргою відповідача був надісланий 9 липня 2015 року, а тому відсутність інформації про це поштове відправлення через 1 рік та 8 місяців не означає, що представник відповідача не відправив апеляційну скаргу у межах строку на апеляційне оскарження.
		13.4.   Помилковими є доводи позивача про те, що його спір про право з відповідачем розглядає адміністративний суд у справі № 813/7447/14, оскільки у ній предметом розгляду є вимоги про визнання протиправними (незаконними) дій відповідача з прийняття 17 жовтня 2013 року рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 6915331), на підставі якого до Державного реєстру прав був внесений запис за № 2931967, і визнання протиправним (незаконним) та скасування вказаного рішення.
		13.5.   Безпідставними є доводи позивача про те, що відповідач видав свідоцтво на підставі документів неіснуючого державного органу - відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції. В оригіналі акта від 22 серпня 2013 року, на підставі якого вчинена оскаржена нотаріальна дія, був відбиток печатки вказаного органу з його ідентифікаційним кодом, за яким вказаний відділ був ідентифікований за адресою: 82300, Львівська обл., м. Борислав, вул. Дрогобицька, 5; іншого відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції з місцем знаходження у Львівській області не існує.
		13.6.   Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виснував про наявність підстав для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконною оскарженої нотаріальної дії, оскільки у відповідача не було визначених статтею 49 Закону України «Про нотаріат» підстав відмовляти у її вчиненні.
		13.7.   Господарський суд Львівської області у рішенні від 25 березня 2014 року у справі № 914/4116/13 підставою для визнання недійсними прилюдних торгів, на яких було реалізоване спірне майно, вважав порушення правил, які регламентують процедуру підготовки та проведення прилюдних торгів, пов'язаних із неналежним інформуванням потенційного покупця стосовно окремої категорії майна (рухомого, нерухомого), що виставляється на торги. Господарський суд у вказаному рішенні не встановив факту неналежного оформлення акта від 22 серпня 2013 року, який слугував підставою для видачі свідоцтва. Вказане спростовує твердження позивача про невідповідність цього акта вимогам чинного законодавства та про наявність передумов для відмови у вчиненні оскарженої нотаріальної дії.
		13.8.   Право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі. Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права чи охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, мають право звернутися до суду з відповідним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб'єктів спірних правовідносин, що відповідає змісту статті 50 Закону України «Про нотаріат».
		13.9.   Нотаріус не є належним відповідачем у цій справі, оскільки спір стосується права на бювет, який до вчинення оскарженої нотаріальної дії належав позивачеві. 
		13.10. Згідно з відомостями про адміністративно-територіальний устрій Львівської області, які є на офіційному веб-порталі Верховної Ради України, смт. Східниця знаходиться у віданні Бориславської міської ради. Тому юрисдикція Бориславського міського нотаріального округу Львівської області, приватним нотаріусом якого є відповідач, розповсюджується на смт. Східниця, а доводи касаційної скарги про те, що Бориславського міського нотаріального округу Львівської області не існує, є необґрунтованими.
		13.11. Приписи пункту 2.2 Порядку виготовлення та знищення печатки приватного нотаріуса, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 24 грудня 2012 року № 1924/5, спростовують доводи позивача про невідповідність назви нотаріального округу, вказаної на відтиску печатки відповідача, назві, зазначеній у його посвідченні про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 189.
		(2.2)    Доводи відзиву позивача на касаційну скаргу ТзОВ «Владо»
		14.       23 вересня 2019 року позивач подав відзив на касаційну скаргу ТзОВ «Владо», а також на заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача. Мотивував цей відзив так :
		15.       Не можна погодитися з доводами касаційної скарги ТзОВ «Владо» про те, що справу слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки позивач оскаржує не реєстраційні дії чи рішення, а нотаріальну дію та нотаріальний акт. Тому справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
		15.1.   Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем порядку вчинення нотаріальних дій. Тому нотаріус є належним відповідачем.
		15.2.   Свідоцтво не засвідчує виникнення у ТзОВ «Владо» права власності на бювет, оскільки таке право у нього винило з моменту проведення відповідачем державної реєстрації права власності у Державному реєстрі прав.
		15.3.   Необґрунтованими є доводи касаційної скарги ТзОВ «Владо» про те, що позивач оспорює право власності ТзОВ «Владо» на майно, оскільки жодних вимог до цієї юридичної особи, які, зокрема, стосувалися б оскарження законності набуття ним права власності на бювет, позивач не заявляв.
		15.4.   Оскільки позивач оскаржує вчинені приватним нотаріусом нотаріальні дії та виданий ним нотаріальний акт, саме він, а не ТзОВ «Владо», має бути відповідачем у справі. 
		15.5.   Акт від 22 серпня 2013 року (у другій редакції), що став підставою для вчинення оскарженої нотаріальної дії, не відповідав вимогам чинного законодавства та був скасований згідно з постановою Львівського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2014 року у справі № 813/6403/14.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1)        Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		16.       Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, зокрема, такі обставини :
		16.1.   20 серпня 2012 року головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Львівської області Добош Г. В. відкрила виконавче провадження № 34020511 з виконання виконавчого листа № 2а-8414, виданого 16 грудня 2011 року Львівським окружним адміністративним судом у справі про стягнення з позивача в дохід Державного бюджету України 94 198,30 грн. 
		16.2.   20 лютого 2013 року вказана державний виконавець склала акт опису і арешту належного позивачу майна,.
		16.3.   Згідно з протоколом від 16 серпня 2013 року, затвердженим директором Львівської філії Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», 16 серпня 2013 року були проведені прилюдні торги з реалізації спірного майна, переможцем яких стало ТзОВ «Владо».
		16.4.   22 серпня 2013 року начальник відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Львівської області Бачинський А. В. склав і затвердив акт про проведені прилюдні торги, в якому зазначив, зокрема, таке : 
		-                  право власності позивача (ідентифікаційний код юридичної особи 13832469, що знаходиться за адресою: 82300, м. Борислав, смт. Східниця, вул. Шевченка, 6) на реалізований центральний міні-бювет джерела № 10 і технологічне приміщення центрального міні-бювету джерела № 10 загальною площею 161,7 кв. м (реєстраційний номер майна у реєстрі прав власності на нерухоме майно 10597770) виникло на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 20 грудня 2005 року у справі №1/1120-20-408, про що 13 травня 2006 року до реєстрової книги № 6 Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки був внесений запис № 18;
		-                  переможцем (покупцем) на прилюдних торгах стало ТзОВ «Владо», яке має законні підстави для переоформлення права власності на спірне майно.
		16.5.   17 жовтня 2013 року відповідач видав свідоцтво, в якому на підставі акта від 22 серпня 2013 року посвідчив перехід права власності на бювет від позивача до ТзОВ «Владо». 
		16.6.   Того ж дня відповідач прийняв рішення (індексний номер 6915331) про державну реєстрацію права власності ТзОВ «Владо» на бювет і вніс до Державного реєстру прав відповідний запис за номером 2931967.
		(1.1)    Загальні принципи щодо розмежування цивільної й адміністративної юрисдикцій
		17.       Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		18.       ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
		19.       Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.
		20.       Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
		21.       Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час подання позову до суду, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		22.       Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		23.       Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції).
		24.       Пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції визначав, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		25.       Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
		26.       Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
		27.       З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21)).
		28.       Тому помилковим є застосування статті 17 КАС України у редакції, чинній на час подання позову до суду, та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		29.       Згідно з частинами першою та другою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час подання позову до суду, підприємства мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Позивачами є, зокрема, підприємства, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є, зокрема, юридичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України у вказаній редакції).
		30.       ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 6 частини першої статті 20). Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу (частина друга статті 45 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України у вказаній редакції).
		31.       Отже, юрисдикція господарського суду поширюється, насамперед, на приватноправові спори суб'єктів господарювання щодо господарських відносин, врегульованих цивільним законодавством України.
		(1.2)    Застосування загальних принципів розмежування юрисдикцій у цій справі
		(1.2.1)                Щодо юрисдикції суду за вимогою про визнання незаконною нотаріальної дії
		32.       Підставою звернення з позовом стали протиправні, на думку позивача, дії відповідача з видачі ТзОВ «Владо» з порушенням встановленого законом порядку свідоцтва про придбання з прилюдних торгів нерухомого майна, яке позивач вважає своїм. Предметом спору є визнання незаконною вчиненої відповідачем нотаріальної дії з видачі такого свідоцтва на користь ТзОВ «Владо» та визнання незаконним і скасування самого цього свідоцтва. ТзОВ «Владо» вважає, що спір в цілому треба розглядати за правилами адміністративного судочинства, тоді як позивач наполягає на розгляді справи за правилами судочинства цивільного. Велика Палата Верховного Суду з такими доводами сторін не погоджується.
		33.       На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок проведення прилюдних торгів з продажу квартир, будинків, підприємств як цілісного майнового комплексу, інших приміщень, земельних ділянок, що є нерухомим майном, на які звернено стягнення відповідно до чинного законодавства, а також розрахунків за придбане майно, були визначені Тимчасовим положенням.
		34.       Прилюдні торги - продаж майна, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну (пункт 2.2 Тимчасового положення (тут і далі - в редакції, чинній на час проведення прилюдних торгів)).
		35.       Спеціалізована організація, яка проводить публічні торги, не пізніше як за 15 днів до дня проведення публічних торгів публікує в порядку, визначеному Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 20 травня 2003 року № 43/5, зареєстрованим у Мін'юсті 21 травня 2003 року за № 388/7709 (зі змінами), на відповідному вебсайті інформацію про нерухоме майно, що реалізується. Оголошення про проведення прилюдних торгів має бути розміщене не пізніше семи днів з моменту укладення договору про реалізацію майна, а у випадку проведення повторних торгів - не пізніше семи днів з моменту переоцінки майна (абзац перший пункту 3.5 Тимчасового положення). Перелік відомостей, які має містити відповідне інформаційне повідомлення, визначений пунктами 3.6-3.10 Тимчасового положення. 
		36.       На підставі копії затвердженого протоколу переможець прилюдних торгів протягом семи банківських днів з дня затвердження протоколу, не враховуючи дня проведення прилюдних торгів, здійснює розрахунки за придбане на прилюдних торгах майно в такому порядку: покупець перераховує на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби зазначену в затвердженому протоколі прилюдних торгів суму грошових коштів, яка дорівнює різниці між продажною ціною придбаного ним лота і сумою винагороди спеціалізованої організації за цим лотом, сплаченої на поточний рахунок організатора прилюдних торгів; сума гарантійного внеску, зарахованого на рахунок організатора аукціону, визнається частиною оплати покупцем придбаного ним на прилюдних торгах майна і залишається спеціалізованій організації в рахунок оплати наданих нею послуг з реалізації цього майна (пункт 5.1 Тимчасового положення).
		37.       Після повного розрахунку покупців за придбане майно на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів та копії документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний виконавець складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвердження начальнику відповідного органу державної виконавчої служби (абзац перший пункту 6.1 Тимчасового положення). 
		38.       Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги (близький за змістом підхід застосував Верховний Суд України у висновку, викладеному у постановах від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-174цс12 і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
		39.       Вказане підтверджують приписи частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, стаття 650 ЦК України закріплює такий спосіб реалізації майна як укладення договорів на біржах, аукціонах (торгах), конкурсах, та відсилає до інших нормативних актів, які мають встановлювати особливості укладення цих договорів. До цього зводиться і зміст припису частини четвертої статті 656 ЦК України, згідно з яким до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
		40.       За змістом частини другої статті 638 та частини першої статті 640 ЦК України моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни. Оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Тимчасове положення не передбачало. Велика Палата Верховного Суду вважає, що підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу та дії, спрямовані на передання такого майна у володіння покупця, що підтверджують відповідний протокол, акт про проведені прилюдні торги та державна реєстрація права власності за покупцем, а не свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, яке оспорює позивач.
		41.       Відповідно до пункту 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час видачі свідоцтва, до нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, належить видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів). Така нотаріальна дія спрямована на фіксацію (підтвердження) факту продажу майна боржника покупцеві та переходу до останнього права власності на відповідне майно.
		42.       Згідно зі статтею 50 Закону України «Про нотаріат» у вказаній редакції, нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Аналогічні за змістом приписи закріплені у пунктах 1 і 2 глави 14 Розділу І Порядку № 296/5.
		43.       Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має бути ефективним, тобто призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб. Втім, нотаріальна дія з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є одномоментною та не має самостійного значення, оскільки завершується виданням свідоцтва. Тому оскарження нотаріальної дії з його видачі не дозволить ефективно захистити та відновити права позивача.
		44.       Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30)). Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила і щодо словосполучень «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) та «справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 157 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 238 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) (постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42 і 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункт 34), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 20)). 
		45.       Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовну вимогу про те, щоби визнати незаконною нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не можна розглядати за правилами будь-якого судочинства. Тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій, як і відповідні доводи позивача, наведені у його касаційній скарзі, про можливість розгляду цього спору за правилами цивільного судочинства є помилковими.
		46.       ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).
		47.       Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що Господарський суд Львівської області визнав недійсними прилюдні торги, протокол від 16 серпня 2013 року й акт від 22 серпня 2013 року, та зауважує, що порушене чи оспорюване право або інтерес зазвичай мають бути ефективно захищені в одному судовому процесі та в одному виді судочинства. Відсутність юридичної можливості використати для захисту права чи інтересу позивача вимогу визнати незаконною нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів за наявності іншого ефективного способу захисту є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням позивачеві як власникові права звернутися з віндикаційним позовом про витребування з володіння ТзОВ «Владо» бювету, а якщо право власності на останній, як стверджує позивач, зареєстроване з різними реєстраційними номерами та назвами і за ним, і за ТзОВ «Владо», то звернутися з позовом до цього товариства про скасування державної реєстрації права власності на бювет за ТзОВ «Владо».
		(1.2.2)                Щодо юрисдикції суду за вимогою про визнання незаконним і скасування свідоцтва
		48.       У касаційній скарзі ТзОВ «Владо» стверджує, що вимогу про визнання незаконним і скасування свідоцтва треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Проте, Велика Палата Верховного Суду з таким доводом не погоджується. 
		49.       Згідно з пунктом 6.4 Тимчасового положення на підставі акта про проведені прилюдні торги нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Подібні за змістом приписи є у пунктах 1.1 і 3.1 Порядку № 296/5 у редакції, чинній на час видачі свідоцтва.
		50.       За змістом пункту 6 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час видачі свідоцтва, державна реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
		51.       Суд першої інстанції встановив, що свідоцтво стало підставою для державної реєстрації права власності на бювет мінеральних вод (центральний міні-бювет джерела № 10 і технічне приміщення центрального міні-бювету джерела № 10) за ТзОВ «Владо». Тобто, нотаріус, маючи повноваження на вчинення нотаріальних дій, реалізував волю ТзОВ «Владо», яке вважало себе власником відповідного об'єкта. Незважаючи на те, що позивач доводить неправомірність дій нотаріуса-відповідача внаслідок порушення останнім встановленого законом порядку вчинення нотаріальних дій з оформлення права власності на придбане на прилюдних торгах майно, спірні правовідносини у справі № 438/610/14-ц виникли між суб'єктами господарювання, які у різний період часу вважали себе власниками одного й того ж майна: позивач - на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 20 грудня 2005 року у справі № 1/1120-20-408, а ТзОВ «Владо» - за результатами проведення прилюдних торгів з продажу належного позивачу майна. Тому вимогу про визнання незаконним і скасування свідоцтва позивач заявив для поновлення його порушеного майнового права, вважаючи такий спосіб захисту належним; наслідки розгляду справи можуть впливати на зміст і стан речового права позивача та ТзОВ «Владо», а не на права й обов'язки нотаріуса-відповідача. Тому вирішення такого спору виходить за межі компетенції адміністративного суду. А те, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту (зокрема, з огляду на висновки цієї постанови) має вирішити суд належної юрисдикції.
		52.       Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст, характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір існує у позивача саме з ТзОВ «Владо» з приводу порушення останнім права власності позивача на бювет внаслідок дій ТзОВ «Владо» щодо реєстрації за ним такого права. Тобто учасниками такого спору є позивач і ТзОВ «Владо». Той факт, що на розгляді Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа № 813/7447/14 за позовом позивача до нотаріуса-відповідача про визнання протиправними (незаконними) дій останнього з прийняття 17 жовтня 2013 року рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 6915331), на підставі якого 17 жовтня 2013 року до Державного реєстру прав ним було внесено запис № 2931967, та про визнання протиправним (незаконним) і скасування вказаного рішення не може впливати на визначення юрисдикції суду у справі № 438/610/14-ц. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 73)). Участь у справі співвідповідачем особи, яка вчинила реєстраційну дію (якщо позивач вважає її винною у порушенні його прав) не змінює характеру цього спору на цивільний чи адміністративний (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24)). Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи позивача та ТзОВ «Владо» щодо юрисдикції суду.
		53.       Враховуючи наведені висновки, з огляду на приписи частин першої та другої статті 1, частин другої та третьої статті 21 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду, а також частини другої статті 4, пункту 6 частини першої статті 20, частини другої статті 45 ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявний спір з огляду на його суб'єктний склад слід розглядати за правилами господарського судочинства.
		54.       Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75)).
		55.       Ефективність обраного позивачем способу захисту в частині визнання незаконним і скасування свідоцтва має оцінити господарський суд, перевіривши, зокрема, чи є необхідним для відновлення права власності позивача визнання незаконним і скасування свідоцтва (див., для прикладу, постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 93-94)). Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (див. постанови від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц та від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц).
		56.       Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що застосування у ситуації позивача двосторонньої реституції за наслідками визнання недійсними прилюдних торгів є неможливим з огляду на те, що у випадку примусового продажу майна боржник (власник майна) не є стороною договору купівлі-продажу (частина перша статті 658 ЦК України): продавцями майна є державна виконавча служба й організатор прилюдних торгів, а покупцем - переможець прилюдних торгів. Вказане виключає можливість застосування боржником (власником майна) правових наслідків недійсності правочину, передбачених абзацом другим частини першої статті 216 ЦК України.
		(1.3)    Щодо інших доводів касаційної скарги позивача
		57.       Позивач скаржиться також на такі порушення, допущені у суді апеляційної інстанції : 
		57.1.         Апеляційний суд незаконно подав, прийняв «минулим часом» і розглянув апеляційну скаргу, що вказує на наявність у таких діях ознак кримінального правопорушення.
		Велика Палата Верховного Суду критично оцінює вказане твердження позивача хоча би тому, що жодних доказів самостійного подання судом апеляційної інстанції апеляційної скарги немає, як і немає доказів такого подання та розгляду «минулим часом». У разі виявлення ознак кримінального правопорушення позивач має, зокрема, можливість звернутися до компетентного органу, який може розпочати досудове розслідування такого порушення. Крім того, в іншому фрагменті касаційної скарги позивач зазначав, що апеляційну скаргу від імені відповідача подав Парамонов С. М., а не апеляційний суд.
		57.2.   Поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором № 7900042040874, вказаним на конверті, в якому надійшла апеляційна скарга, незареєстроване у системі ПАТ «Укрпошта».
		З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність на офіційному вебсайті ПАТ «Укрпошта» відомостей про зазначене поштове відправлення не є безумовною підставою вважати, що відповідна кореспонденція на адресу суду не надсилалася. Термін зберігання інформації для відстеження руху рекомендованих листів - обмежений, і після спливу встановленого терміну неможливо з даних вказаного вебсайту встановити, зокрема, факт відправлення кореспонденції про що обґрунтовано вказав відповідач у відзиві на касаційну скаргу.
		57.3.         Апеляційна скарга, відправлена у конверті, на якому стоїть відтиск штемпелю відділення поштового зв'язку за 9 липня 2015 року, була отримана у суді 17 липня 2015 року, тобто з перевищенням визначеного строку доставки кореспонденції у межах області. А тому працівник пошти, який «поставив штемпель на конверті з датою» 9 липня 2015 року, насправді «вчиняв такі дії» 16 липня 2015 року, через що не зміг внести в електронну систему інформацію про відправлення листа зі штрихкодовим ідентифікатором № 7900042040874, в якому була апеляційна скарга.
		Ці доводи Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними, оскільки вони не вказують на порушення норм процесуального права саме судом апеляційної інстанції. А припущення позивача про неналежність роботи організації поштового зв'язку та її працівника не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
		57.4.         Суд апеляційної інстанції мав повернути апеляційну скаргу, оскільки подані з нею документи не відповідають опису вкладення у цінний лист, в якому вона надійшла. Крім того, апеляційний суд перекрутив у його рішенні зміст позовних вимог, зазначив про згоду з судом першої інстанції щодо визнання незаконним і скасування свідоцтва від 10 жовтня 2013 року, про яке той у рішенні не згадував, а також безпідставно скасував рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат.
		На думку Великої Палати Верховного Суду, ці доводи є неприйнятними з огляду на її висновок про те, що спір не належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
		57.5.         До апеляційної скарги долучена довіреність громадянина Фірмана Б. І., згідно з якою він уповноважив громадянина Парамонова С. О. на представництво його особистих інтересів у суді, а не інтересів приватного нотаріуса, який є відповідачем справі.
		Велика Палата Верховного Суду зауважує, що процесуальний закон прямо вказує, що у цивільному процесі позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з указаної дати). Вид діяльності, який здійснює фізична особа, не змінює її статусу як такої особи у цивільному процесі. Нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (частина перша статті 3 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги).
		Отже, здійснюючи нотаріальну діяльність, Фірман Б. І. залишається фізичною особою і бути стороною у цивільному процесі може саме в такій якості. Тому відносини процесуального представництва виникають між фізичною особою-стороною цивільного процесу та її представником (частина перша статті 37 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина перша статті 58 ЦПК України у редакції, чинній зі вказаної дати) незалежно від виду діяльності, який здійснює така фізична особа. А за загальним правилом довіреність останньої має бути посвідчена нотаріально (частина друга статті 42 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина друга статті 62 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати). З огляду на це неприйнятним є довід касаційної скарги позивача про неможливість фізичної особи, яка працює нотаріусом і заявлена в якості останнього відповідачем, видавати довіреність на її представництво у цивільному процесі як фізичної особи.
		57.6.   Суд апеляційної інстанції незаконно прийняв і розглянув «апеляційну скаргу громадянина Парамонова С. О.».
		Велика Палата Верховного Суду не погоджується з цим доводом касаційної скарги, оскільки за змістом приписів частини першої статті 44 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою та її розгляду, і частини першої статті 64 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, дії, які вчиняє представник учасника справи, зокрема підписання та подання до суду процесуальних документів, є такими, що вчинені цим учасником.
		57.7.   Суд апеляційної інстанції вчасно не розглянув: заяви позивача від 16 липня 2015 року (вх. № 3657/15) про надання копії рішення суду першої інстанції з відміткою про набрання цим рішенням законної сили та від 24 липня 2015 року (вх. № 3814/15) про видачу головою суду першої інстанції розпорядження для відповідального працівника цього суду скласти акт щодо невідповідності опису вкладення у цінний лист документів, поданих з апеляційною скаргою; скаргу від 14 березня 2017 року (вх. № 4707/17) та клопотання від 22 березня 2017 року (вх. № 5252) про надання копій процесуальних документів, які є у матеріалах справи, «та інших, що призвело до поверхневого розгляду справи, а відтак в другий раз до незаконного рішення суду апеляційної інстанції».
		Велика Палата Верховного Суду вважає такий довід неприйнятним і звертає увагу на те, що заяви від 16 липня 2015 року (вх. № 3657/15) та від 24 липня 2015 року (вх. № 3814/15) були адресовані суду першої інстанції, який їх розглянув та у відповідь надіслав позивачу листи від 17 липня 2015 року (вих. № 1373/04-68/15) (т. 4, а. с. 79) і від 27 липня 2015 року (вих. № 1396/04-68/15) (т. 4, а. с. 80). У відповідь на клопотання від 22 березня 2017 року (вх. № 5252) Апеляційний суд Львівської області надіслав позивачу лист від 27 березня (вих. № 438/610/14/9906/2017) (т. 6, а. с. 27), а вимогу позивача про надання йому копій процесуальних документів, заявлену у скарзі від 14 березня 2017 року (вх. № 4690), апеляційний суд виконав, надіславши позивачеві копії затребуваних ним документів з листом від 20 березня 2017 року (вих. № 438/610/14/9005/2017) (т. 6, а. с. 6). Більше того, позивач не навів жодних аргументів на користь того, що розгляд зазначених заяв, скарг і клопотань вплинув на зміст рішення суду апеляційної інстанції. А стосовно невчасності вирішення останнім «інших документів», то позивач такі у касаційній скарзі не конкретизував.
		57.8.   Фірман Б. І. сплатив суму судового збору у меншому розмірі, аніж той, що передбачений приписами Закону України «Про судовий збір».
		Велика Палата Верховного Суду вважає цей аргумент касаційної скарги необґрунтованим. Згідно з квитанцією (т. 4, а. с. 101) сплачена відповідачем сума судового збору відповідає тій, яку вказав суд апеляційної інстанції в ухвалі від 14 вересня 2015 року про залишення апеляційної скарги без руху. Окрім того, зазначивши про сплату відповідачем за подання апеляційної скарги суми судового збору у меншому розмірі, аніж встановлений відповідним Законом, позивач не пояснив, яку, на його думку, суму такого збору мав сплатити відповідач.
		57.9.   Фірман Б. І. усунув недоліки апеляційної скарги з порушенням встановленого апеляційним судом строку.
		Велика Палата Верховного Суду з цим доводом позивача погоджується та зазначає, що 14 вересня 2015 року Апеляційний суд Львівської області постановив ухвалу про залишення апеляційної скарги відповідача без руху через несплату судового збору та надав відповідачу строк для усунення цього недоліку тривалістю п'ять днів з дня отримання вказаної ухвали. Відповідач її отримав 19 вересня 2015 року, що підтверджує відповідна відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (т. 4, а. с. 98). Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 69 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення зазначеної ухвали та її виконання). Тому останнім днем встановленого апеляційним судом процесуального строку для виконання вимог його ухвали від 14 вересня 2015 року було 24 вересня 2015 року. Але відповідач звернувся до апеляційного суду з клопотанням про долучення доказу сплати судового збору у визначеному в ухвалі розмірі 25 вересня 2015 року (т. 4, а. с. 100), тобто з пропуском встановленого цим судом строку.
		Апеляційний суд Львівської області це не врахував і 25 вересня 2015 року відкрив апеляційне провадження. Однак, оскільки Велика Палата Верховного Суду встановила порушення у справі № 438/610/14-ц правил юрисдикції, що є обов'язковою підставою для скасування судових рішень незалежно від доводів касаційної скарги, наведене порушення апеляційним судом норм процесуального права не впливає на висновок касаційного суду про скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій і закриття провадження у справі.
		58.       Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з касаційною скаргою).
		59.       З урахуванням наведеного припису суд касаційної інстанції не може перевірити наведені у касаційних скаргах і відзивах на них доводи, які стосуються встановлення обставин справи та переоцінки доказів.
		(2)        Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		(2.1)    Щодо суті касаційних скарг
		60.       Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
		61.       Оскільки позивач і ТзОВ «Владо» подали касаційні скарги у березні та квітні 2017 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення судів першої й апеляційної інстанцій на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
		62.       Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
		63.       Згідно з частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		64.       Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
		65.       Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
		66.       Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили правила юрисдикції, розглядаючи спір, який за змістом є господарським, за правилами цивільного судочинства. Тому касаційні скарги слід задовольнити частково: рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 березня 2017 року скасувати, а провадження у справі - закрити.
		(2.2) Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України
		67.       Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови (частини третя та четверта статті 258 ЦПК України).
		68.       Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов'язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».
		69.       Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
		70.       З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз'яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи в частині вимоги про визнання незаконним і скасування свідоцтва до відповідного суду господарської юрисдикції.
		(2.3) Щодо клопотання позивача про постановлення окремої ухвали
		71.       Згідно з частиною першою статті 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього кодексу, може постановити окрему ухвалу.
		72.       Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України).
		73.       Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору. Втім, Велика Палата Верховного Суду, визначивши юрисдикцію суду за заявленими позовними вимогами, спір не вирішувала, порушення законодавства чи недоліки у діяльності приватного нотаріуса Фірмана Б. І. не встановлювала. Тому у задоволенні відповідного клопотання позивача слід відмовити.
		(2.4) Щодо судових витрат
		74.       Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»). Тобто сплачену суму судового збору за розгляд касаційної скарги можна повернути у разі заявлення відповідного клопотання.
		Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною четвертою статті 258, частинами першою та третьою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, частиною першою статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.   Касаційні скарги Малого приватного підприємства «Перспектива» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Владо» задовольнити частково.
		2.   Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 березня 2017 року скасувати.
		3.   Провадження у справі за позовом Малого приватного підприємства «Перспектива» до приватного нотаріуса Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірмана Бориса Ілліча за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Владо» про визнання нотаріальної дії незаконною та скасування нотаріального акта закрити.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. С. Золотніков Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Ю. Л. ВласовО. М. Ситнік М. І. ГрицівВ. Ю. Уркевич В. І. ДанішевськаО. Г. Яновська Ж. М. Єленіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...