Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 450/1726/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.09.2020.
Дата набрання законної сили: 09.09.2020
Номер судового провадження: 61-20736ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		 
		09 вересня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 450/1726/16-ц
		провадження № 61-20736св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		треті особи: приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Боллод Галина Антонівна, регіональний сервісний центр у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року в складі судді: Кукси Д. А., та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А., регіональний сервісний центр у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України, про поділ спільного майна подружжя, визнання майна об`єктами спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним договору, визнання права власності та стягнення компенсації, поділ одержаних доходів із вкладів до статутного фонду господарських товариств, поділ в натурі часток та визнання права власності на частки в статутному капіталі господарських товариств.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 липня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, про що у міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції складено запис за № 1162. У спільній сумісній власності подружжя перебувають: земельна ділянка площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 I, 1999 року випуску, кузов №  НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , транспортний засіб марки SUBARU FORESTER. 2003 року випуску, кузов №  НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , частки в статутному капіталі товариств ТОВ «ТЕХНОКЛАС» («Технології клімату та автоматизації систем) ЄДР 36767497, ТОВ «ЮБТ ГРУП» ЄДР 40171330, ТОВ «АЛЬФА-КОМ ЛТД» ЄДР 38369766. Позивач намагалася у позасудовому порядку досягнути з відповідачем згоди щодо поділу набутого за час шлюбу майна, однак угоди про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя так і не було досягнуто.
		 
		Крім цього, позивачеві стало відомо, що у липні 2016 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01 липня 2011 року було укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111. Такий договір є фіктивним, вчиненим без наміру створити правові   наслідки, а подароване майно є спільною сумісною власністю подружжя та фактично вибуло з володіння позивача поза її дійсною волею. Укладенням даного правочину відповідач ОСОБА_2 фактично мав на меті уникнути накладення штрафних санкцій за результатами документальної позапланової перевірки органами державної податкової інспекції фінансово-господарської діяльності ТОВ «Альфа-Ком», засновником якого є ОСОБА_2 , за результатами якої в подальшому на вказану юридичну особу накладені штрафні санкції на загальну суму 788 298,00 грн. Обдаровуваний всупереч вимогам пунктів 8, 9 оспорюваного договору, статей 125, 126 ЗК України, статті 182 ЦК України державної реєстрації права власності на земельну ділянку не здійснив, а відтак не є власником вказаного майна.
		 
		Позивачеві з листа Регіонального сервісного центру у Львівській області від 27 жовтян 2016 року №31/13-9036 стало відомо, що транспортний засіб марки SUBARU FORESTER. 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 зареєстровано за ОСОБА_4 . Згоди на відчуження вказаного транспортного засобу позивач відповідачам не надавала. За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було створено декілька господарських товариств, а саме ТОВ «ТЕХНОКЛАС» («Технології клімату та автоматизації систем) ЄДРПОУ 36767497, ТОВ «ЮБТ ГРУП» ЄДРПОУ 40171330, ТОВ «АЛЬФА-КОМ ЛТД» ЄДРПОУ 38369766. Усі ці товариства створені під час перебування позивача і відповідача у зареєстрованому шлюбі. Вкладом до статутного капіталу усіх зазначених товариств були       грошові кошти, що були спільним майном подружжя.
		 
		ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
		визнати земельну ділянку площею 0, 0598 га кадастровий номер 4623686400:01 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 1, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , транспортний засіб марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «Технологій клімату та автоматизація систем», код 36767497, у розмірі 375 грн, що становить 37,5% статутного капіталу; частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «ЮБТ ГРУП», код 40171330, в розмірі 1005 грн, що становить 33,5 % статутного капіталу; частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «Альфа-Ком ЛТД», код 38369766 в розмipi 340 грн, що становить 34 % статутного капіталу; доходи від господарської діяльності господарських товариств ТОВ «Технології клімату та автоматизація систем ЄДР 36767497, ТОВ «ЮБТ ГРУП» ЄДР 40171330, ТОВ «АЛЬФА-КОМ ЛТД» ЄДР 38369766, з моменту створення товариств - об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
		визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0, 0598 га кадастровий номер: 4623686400:01:005:0111, що знаходиться за адресою: Львівська область, с. Сокільники Пустомитівського району, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 01 липня 2011 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А. за реєстровим № 835;
		визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0, 0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області; 
		визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
		стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості транспортного засобу марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_5 ; 
		стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості транспортного засобу марки OPEL VECTRA SEDAN 1.81, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_2 ;
		поділити одержані ОСОБА_2 доходи з вкладів до статутного капіталу господарських товариств ТОВ «ТЕХНОКЛАС» («Технології клімату та автоматизація систем) ЄДР 36767497, ТОВ «ЮБТ ГРУП» ЄДР 40171330, ТЗОВ «АЛЬФА-КОМ ЛТД» ЄДРПОУ 38369766, з моменту створення товариств;
		поділити в натурі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :
		частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «Технології клімату та автоматизація систем» (ТзОВ «Техноклас»), код 36767497, у розмірі 375 грн, що становить 37,5 % статутного капіталу;
		частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «ЮБТ ГРУП», код 40171330, в розмірі 1005 грн, що становить 33,5 % статутного капіталу;
		частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «Альфа-Ком ЛТД», код 38369766 в розмірі 340 грн, що становить 34 % статутного капіталу;
		визнати за ОСОБА_1 право власності на частку в статутному капіталі: ТОВ «Технології клімату та автоматизація систем» (ТзОВ «Техноклас»), код 36767497, у розмірі 87,5 грн, що становить 18,75 % статутного капіталу; ТОВ «ЮБТ ГРУП», код 40171330, у розмірі 502,5 грн, що становить 16,75 %; ТОВ «Альфа Ком ЛТД», код 38369766, у розмірі 170 грн, що становить 17 % статутного капіталу;
		стягнути з ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані з розглядом справи.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Визнано транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 I, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 
		 
		В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 29 березня 2017 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року. За час перебування сторін у шлюбі, відповідачем ОСОБА_2 придбано і оформлено на своє ім`я земельну ділянку загальною площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 вересня 2005 року серія ВСМ № 644172. В подальшому на підставі рішення 4-ї сесії 5-го скликання Сокільницької сільської ради № 48 від 11 серпня 2006 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку із зміною цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель. 01 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. за № 835. Під час укладення оспорюваного договору приватним нотаріусом відібрано у ОСОБА_1 заяву про надання згоди на відчуження ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. В судовому засідання судом оглядався оригінал вказаної заяви, який також надавався для огляду сторонам по справі. Позивачка ОСОБА_1 повідомила суду про те, що підпис у даній заяві їй не належить, у зв`язку з чим суд роз`яснив сторонам, що вони вправі клопотати перед судом про призначення почеркознавчої експертизи, однак такого клопотання до суду так і не було подано. Згодом ОСОБА_1 повідомила суду, що не впевнена в тому, що це не її підпис, цілком ймовірно, що підпис на заяві-згоді може їй належати. Таким чином, позивачкою не спростовано належними та допустимими доказами факт надання згоди на відчуження спірної земельної ділянки, відтак суд приходить до переконання про те, що така вибула з володіння подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 правомірно, а відтак не є об`єктом поділу майна подружжя. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б були отримані та відповідали вимогам статей 76, 77, 81,234 ЦПК України, які б свідчили про те, що укладаючи договір дарування обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі і такий оспорюваний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. А тому немає підстав для визнання договору дарування недійсним, оскільки будь-які дані про те, що такий договір містить ознаки фіктивного, в розумінні статті 234 ЦК України, відсутні. Як наслідок позов в частині визнання договору дарування земельної ділянки загальною площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 є безпідставним та не підлягає задоволенню.
		 
		Суд першої інстанції вказав, що наведені ОСОБА_1 обставини щодо участі у проведенні будівництва та затрати коштів на спірний об`єкт незавершеного будівництва, не були доведені в судовому засіданні, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази цього. Натомість в матеріалах справи містяться копії довідок Сокільницької сільської ради. Так, відповідно до довідки № 541 від 10 червня 2011 року вбачається, що на момент дарування 01 липня 2011 року вказаної вище спірної земельної ділянки, остання була вільна від забудов. В свою чергу, у довідці № 904 від 17 серпня 2016 року зазначено, що на даний час на спірній земельній ділянці ведеться будівництво. Позивач не спростувала належними та допустимими доказами інформацію, що міститься у довідках сільради та не підтвердила ту обставину, що до моменту вибуття на вказаній земельній ділянці велось будівництво за спільні кошти подружжя. Суду також не було надано доказів про ступінь готовності об`єкту незавершеного будівництва та чи є таке будівництво самовільним або ж розпочатим на підставі відповідного дозволу. А відтак вимога позивача про визнання незавершеного будівництва об`єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділ між подружжям не підлягає задоволенню за безпідставністю вимог.
		 
		Суд першої інстанції зазначив, що транспортний засіб марки SUBARU FORESTER, 2003 випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , вибув з володіння відповідача ОСОБА_2 у володіння ОСОБА_4 на законних підставах, та рішення про визнання вказаного транспортного засобу завдасть шкоду власнику даного майна, який є стороною у справі, зокрема призведе до порушення його охоронюваних законом майнових прав на володіння, користування, володіння та розпоряджання належним йому майном. Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 заперечує позовну вимогу щодо визнання спірних транспортних засобів спільним сумісним майном подружжя, а ОСОБА_1 в свою чергу не доведено того, що вказаний автомобіль вибув з володіння подружжя поза її волею, суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання транспортного засобу марки SUBARU FORESTER, об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідно не підлягає до задоволення і позовна вимога про стягнення не користь позивача 1/2 вартості вказаного автомобіля, також і з огляду на те, що суду не надано доказів про визначення вартості такого автомобіля. Транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.81 на момент звернення із позовом належав відповідачу ОСОБА_2 , а отже, виходячи із норм статей 59, 60, 61 СК України є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і така вимога позивача підлягає задоволенню. Проте суду не надано доказів про визначення вартості даного автомобіля, а тому суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивача 1/2 вартості транспортного засобу марки OPEL VECTRA SEDAN 1.81 за безпідставністю вимог. 
		 
		Суд першої інстанції вказав, що відсутні підстави для задоволення вимог позивачки ОСОБА_1 про поділ в натурі часток відповідача у статутному капіталі господарських товариств та визнання права власності на частки в статутному капіталі, так як в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя об`єктом поділу може бути вартість внесеного майна до статутного капіталу або отриманий дохід від діяльності юридичної особи.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року  апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортного засобу марки SUBARU FORESTER та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошової компенсацію 1/2 ринкової вартості цього транспортного засобу та поділ в натурі часток в статутних капіталах господарських товариств скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
		 
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Боллод Г. А., регіональний сервісний центр у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортного засобу марки SUBARU FORESTER та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсацію 1/2 ринкової вартості цього транспортного засобу, поділ часток в статутних капіталах господарських товариств задоволено частково.
		 
		Визнано транспортний засіб марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов №  НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості цього транспортного засобу в сумі 67 500 грн.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію Ѕ вартості частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «Технологій клімату та автоматизація систем» (ТОВ «Техноклас») код 36767497, у розмірі 187,50 грн.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію Ѕ вартості частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «ЮБТ ГРУП», код 40171330 у розмірі 502,50 грн.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію Ѕ вартості частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «Альфа-Ком ЛТД», код 38369766 в розмipi 170 грн. 
		 
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання об`єктом права спільної власності колишнього подружжя земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та про визнання за позивачем права власності на Ѕ частини цієї земельної ділянки, суд першої інстанції, встановивши, що позивачкою добровільно надано нотаріально засвідчену згоду на укладення своїм колишнім чоловіком оспорюваного в подальшому нею договору, прийшов до вірного висновку, що відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог, оскільки спірне майно, станом на час розгляду справи не належить колишньому подружжю, вибуло з їхньої власності на підставі договору дарування, докази на підтвердження фіктивності такого позивачкою не надано. Питання про визнання цього договору недійсним під час перебування у шлюбі з відповідачем позивач не ставила. На думку колегії суддів, позивач, подаючи під час укладення договору дарування приватному нотаріусу заяву про надання згоди на відчуження ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, усвідомлювала та погоджувала факт розпорядження своїм колишнім чоловіком їх спільною власністю. Факт надання цієї заяви позивачем не спростовано.
		 
		Апеляційний суд вказав, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак, до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Такий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2710цс15 та від 07 вересня 2016 року в справі № 6-47цс16. Об`єкт незавершеного будівництва - це об`єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства. Позивачем не доведено обставин існування об`єкту незавершеного будівництва, не заперечується, що даний об`єкт побудований без належно оформлених дозвільних документів, в експлуатацію не зданий, державна реєстрація такого не відбулась, а фактично такий є самочинним будівництвом. З урахуванням наведених вище норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду України, від яких не відійшов і Верховний Суд, та фактичних обставин справи, а саме: що предметом спору є об`єкт, який не має правового статусу об`єкту незавершеного будівництва, оскільки його будівництво розпочато не у встановленому законом порядку, такий не прийнятий в експлуатацію, і на нього відсутня державна реєстрація права власності, яка для виникнення права власності на нерухоме майно в силу закону є обов`язковою, колегія суддів зробила висновок про те, що право спільної сумісної власності подружжя, право власності позивача власності на частину цього об`єкта в судовому порядку, як просить позивач у своєму позові, визнавати не можна, що не перешкоджає позивачеві за наявності належних та допустимих доказів про її участь в такому будівництві та понесені у зв`язку з цим витрати звертатись до суду з вимогою, зокрема, про поділ будівельних матеріалів затрачених на зведення цього об`єкта. А за відсутності таких позовних вимог ні у суду першої, ні у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для задоволення клопотання позивача про призначення експертизи щодо спірного об`єкту. Тому вірними є висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання об`єктом права спільної власності колишнього подружжя незавершеного будівництвом житлового будинку та про визнання за позивачем права власності на Ѕ його частини.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що спірний автомобіль марки SUBARU FORESTER набутий подружжям під час шлюбу, а ця обставина відповідачем не спростована за допомогою належних та допустимих доказів, однак на час розгляду справи такий відчужено, на час відчуження сторони хоч і перебували в зареєстрованому шлюбі, однак вже разом не проживали, що вбачається із судового рішення про розірвання шлюбу, докази про направлення коштів від продажу автомобіля на потреби сім`ї відповідачем не надані та в матеріалах справи відсутні, позовна вимога про визнання його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя підлягає до задоволення. Оскільки такий автомобіль відчужено проти волі позивача, проте з вартістю його відчуження відповідачем вона погодилась (т. 2, а. с. 27), іншої вартості, станом на час розгляду справи суду не надала, на її користь з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація належної позивачу Ѕ частки у спірному автомобілі, що складає 67 500,00 грн. Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). В ході апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, колегією суддів встановлено, що позивач наполягає на задоволенні позовних вимог про визнання часток об`єктами права спільної сумісної власності, про визнання права власності за нею на половину таких та про поділ одержаних відповідачем доходів iз вкладів до статутного фонду господарських товариств, з моменту створення товариств.
		Якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15. З огляду на те, що частки одноосібно належать лише відповідачу і ці частки не можуть бути об`єктом поділу у спосіб їх фактичного поділу та визнання учасником товариства позивача (всупереч волі інших учасників), належним та ефективним способом захисту та кінцевого вирішення спору у цій частині позовних вимог буде, на думку колегії суддів, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача половини вартості внесених відповідачем спільних коштів подружжя, як вкладів до статутних капіталів згаданих господарських товариств. Стосовно позовної вимоги про поділ одержаних відповідачем доходів з вкладів до статутного фонду господарських товариств з моменту їх створення, у задоволенні такої вимоги суд першої інстанції відмовив вірно, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів про такі доходи.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - об`єктами права спільної сумісної власності подружжя; визнання недійсним договору дарування від 01 липня 2011 року земельної ділянки площею 0,0598 га, кадастровий номер: 4623686400:01:005:0111 визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111; визнання за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що як стало відомо позивачу у липні 2016 року, між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01 липня 2011 року було укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111. У пункті 8 вказаного договору передбачено, що у відповідності до статті 722 ЦК України право власності на земельну ділянку, що подарована за цим договором, виникає в обдаровуваного з моменту прийняття ним дарунку. Прийняттям дарунку вважається державна реєстрація обдаровуваним права власності на земельну ділянку, що відчужується. А відтак, обдаровуваний у період 2011-2016 роках не здійснивши державної реєстрації права власності на подароване майно, фактично такого не прийняв та наміру приймати і не мав, що свідчить про фіктивність укладеної угоди з листа-відповіді відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі від 22 квітня 2016 року № 29-1315-0.6-2166/2-16, згідно даних державного земельного кадастру ОСОБА_2 володіє земельною ділянкою кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 площею 0,0598 га на території с. Сокільники, цільове призначення будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських будівель (державний акт на право власності ЯД №489284 від 25 грудня 2006 року). Відомості щодо земельних ділянок ОСОБА_3 в автоматизованій базі Пустомитівського району відсутні. Обдаровуваний всупереч вимогам пунктів 8,9 оспорюваного договору, статей 125, 126 ЗК України, статті 182 ЦК України державної реєстрації права власності на земельну ділянку не здійснив, а відтак не є власником вказаного майна, обдаровуваним впродовж 2011-2016 років не вчинено жодних дій на виконання даного правочину, що свідчить про фіктивність такої угоди та, вчиненням такої з умислом на приховання належного ОСОБА_2 майна, у зв`язку з чим даний договір є недійсним. Таким чином, вказаний договір є фіктивним, вчиненим без наміру створити правові наслідки, які обумовлюються цим правочином, а подароване майно є спільною сумісною власністю подружжя, заяви-згоди на дарування вказаної земельної ділянки позивач не надавала та такого наміру не мала, оскільки на такій ними з чоловіком було збудовано житловий будинок, у якому після завершення внутрішніх оздоблювальних робіт ОСОБА_1 та ОСОБА_2 планували проживати. Відповідачем ОСОБА_2 не надано жодних документів, передбачених статей 125, 126 ЗК України, які б підтверджували перехід права власності спірною земельною ділянкою до ОСОБА_3 .
		 
		Вказує, що судами безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань сторони позивача як з приводу виклику свідків так і щодо призначення судової інженерно-технічної експертизи, а з приводу неодноразового грубого порушення норм матеріального та процесуального права позивач була змушена заявляти відвід суду першої та апеляційної інстанції. Позивачем як у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції заявлялося клопотання про призначення судової інженерно-технічної експертизи. Суд першої інстанції взагалі не навів мотивів та обґрунтування відмови позивачу у задоволенні вказаного клопотання, а суд апеляційної інстанції, прийшов до необґрунтованих висновків про відсутність у позивача перешкод, за наявності належних та допустимих доказів про участь у такому будівництві та понесені у зв`язку з цим витрати, звертатись до суду з вимогою, зокрема, про поділ будівельних матеріалів затрачених на зведення цього об`єкта, хоча у клопотанні, поданому до судів як першої, так і в апеляційній інстанції позивачем у повному обсязі викладено зміст усіх питань з метою чіткої ідентифікації та конкретизації спірного об`єкта, в тому числі чи є спірний об`єкт нерухомим майном, яка ступінь готовності вказаного об`єкту, яка вартість будівельних матеріалів тощо. Позивачем було надано письмові документи щодо реєстрації відповідача (колишнього чоловіка) абонентом (споживачем) електроенергії та інших послуг за адресою спірної земельної ділянки та об`єкту будівництва, а відтак висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність такого об`єкту, а також відсутність у позивача перешкод у поділі будівельних матеріалів (як вказує суд апеляційної інстанції -при наявності доказів про участь позивача у такому будівництві та понесені у зв`язку з цим витрати) є безпідставними, такими, що суперечать фактичним матеріалам справи (в тому числі долученим фото таблицям, на яких відображені усі дії по будівництву спірного майна, зокрема зображені позивач разом зі своєю сім`єю -чоловіком та донькою), суди не дослідили повністю зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили усі клопотання про витребування, дослідження доказів, призначення експертизи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а спірна ділянка, а також об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок залишилася та є у складі об`єктів спільної сумісної власності подружжя, а судом першої та апеляційної інстанції безпідставно зроблено висновок про нібито не представлення ОСОБА_1 доказів неправомірності вибуття спірної ділянки з спільної сумісної власності, нібито не надання доказів ступеня готовності об`єкту незавершеного будівництва та не доведення ведення будівництва за спільні кошти подружжя.
		 
		Аналіз доводів та вимог касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні позовних вимог в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - об`єктами права спільної сумісної власності подружжя; визнання недійсним договору дарування від 01 липня 2011 року земельної ділянки площею 0,0598 га, кадастровий номер: 4623686400:01:005:0111 визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111; визнання за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		У квітні 2020 року  ОСОБА_2 через представника ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржені рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. 
		 
		Зазначає, що приватним нотаріусом було відібрано у ОСОБА_1 , як дружини відчужувача, заяву від 01 липня 2011 року про надання згоди на відчуження ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. Договір дарування № 835 було зареєстровано приватним нотаріусом Баллод Г. А. в Реєстрі правочинів 01 липня 2011 року за № 4518676. На підтвердження факту реєстрації було видано витяг з Державного реєстру правочинів № 10076213 від 01 липня 2011 року, копія якого міститься в матеріалах справи. Суд першої інстанції обґрунтовано та з врахуванням усіх наявних у справі доказів прийшов переконання про те, що така земельна ділянка площею 0,0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 вибула з володіння подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 правомірно, за їх спільною згодою, а відтак немає жодних підстав для визнання такої об`єктом поділу майна подружжя. 
		 
		Вказує, що саме з 01 липня 2011 року вказана земельна ділянка перестала бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а позивачу достеменно відомо про цю обставину. В статті 334 ЦК України, в редакції станом на 01 липня 2011 року, яка говорить саме про момент набуття права власності на нерухоме майно за договором, зазначено наступне: «3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. 4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації». Отже, станом на 01 липня 2011 року право власності на нерухоме майно за договором відчуження виникало у набувача з моменту державної реєстрації самого договору (який перед такою реєстрацією посвідчувався нотаріусом), а не з моменту державної реєстрації права власності. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (державна реєстрація права власності) є лише підтвердженням державою факту виникнення права власності, запис про це вноситься у відповідний реєстр: Реєстр прав власності на нерухоме майно чи реєстр Держкомзему (до 01 січня 2013 року) чи Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (після 01 січня 2013 року). Саме ж право власності до 01 січня 2013 року виникало в особи з моменту державної реєстрації договору/правочину (частина четверта статті 334 ЦК). Обмеження в часі для внесення запису у відповідний реєстр (права власності чи після 01 січня 2013 року - речових прав) на підставі правочину, який внесений в реєстр правочинів, не існує, законом не передбачено. Отже, ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 0,0598 га, кадастровий номер 4623686400:01:005:0111, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, ще 01 липня 2011 року. Позивач не надала суду жодних доказів наявності умислу в діях сторін договору дарування від 01 липня 2011 року, так само як і не довела належними та допустимими доказами, що укладаючи договір дарування сторони переслідували інші цілі, аніж передбачені самим правочином, або намагались вести в оману якусь третю сторону. Оскільки позивачем не було доведено здійснення будівництва на подарованій ділянці протягом періоду перебування у шлюбі чи за спільні кошти подружжя, існування такого будівництва станом на 01 липня 2011 року, що також заперечувалось відповідачами, у суду були відсутні підстави для визначення способу поділу землі, незавершеного будівництва. За тих самих обставин, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання про визначення вартості будівельних матеріалів, більш того судами попередніх інстанції вірно зазначено, що до предмету позову не входила позовна вимога про визнання права власності на будівельні матеріали.
		 
		У квітні 2020 року  ОСОБА_3 через представника ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржені рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що в матеріалах справи і звукозаписом судових засідань під час яких судами було встановлено факт того, що під час укладення оспорюваного договору приватним нотаріусом було відібрано у ОСОБА_1 заяву від 01 липня 2011 року про надання згоди на відчуження ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. В судовому засідання судом оглядався оригінал вказаної заяви, який також надавався для огляду сторонам по справі. Посилання на цю заяву-згоду також міститься і в пункті 7 договору дарування. Цей доказ в повній мірі спростовує позицію ОСОБА_1 щодо ненадання згоди на відчуження спірної земельної ділянки. Належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував факт підписання саме правочину, може бути висновок почеркознавчої експертизи. Клопотання про призначення почеркознавчої чи будь-якої іншої експертизи позивачем не заявлялось, як і не було подано жодного іншого доказу на спростування факту надання особистої згоди на відчуження земельної ділянки.
		 
		Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що в ОСОБА_3 не виникло право власності на вказану земельну ділянку, оскільки останній не зареєстрував право власності на таку є безпідставними, адже обґрунтовуючи позов, позивач повинна довести саме факт не вибуття (чи незаконного вибуття) майна із власності подружжя, чого останньою не було здійснено. Більш того, ОСОБА_3 дар прийняв, про що чітко зазначено в пункті 8 Договору дарування, а отже у обдаровуваного виникло право власності на дарунок, тобто земельну ділянку (частина перша статті 722 ЦК України). Окрім того ОСОБА_3 прийняв документ, що посвідчує право власності, а саме Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 489284 від 25 грудня 2006 року, чим знову ж таки підтвердив прийняття дарунку. Підтвердженням факту прийняття відповідачем ОСОБА_3 в дар спірної земельної ділянки є те, що на подарованій йому земельній ділянці ним було розпочато будівництво житлового будинку, що підтверджується довідкою Сокільницької сільської ради від № 541 від 10 червня 2011 року в якій зазначено, що на момент дарування 01 липня 2011 року вказаної вище спірної земельної ділянки, остання була вільна від забудов. Позивач не надала суду жодних доказів наявності умислу в діях сторін договору дарування, так само як і не довела належними та допустимими доказами, що укладаючи договір дарування сторони переслідували інші цілі, аніж передбачені самим правочином, або намагались вести в оману якусь третю сторону.
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала письмові пояснення, в яких просить в оскарженій частині судові рішення скасувати та направити в цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Звертає увагу, що ОСОБА_3 всупереч вимогам пунктів 8, 9 оспорюваного договору, статей 125, 126 ЗК України, статті 182 ЦК України державної реєстрації права власності на земельну ділянку не здійснив, а відтак не є власником вказаного майна, обдаровуваним впродовж 2011-2016 років не вчинено жодних дій на виконання даного правочину, що свідчить про фіктивність такої угоди та, вчиненням такої з умислом на приховання належного ОСОБА_2 майна, у зв`язку з чим договір є недійсним. Отже, істотні умови договору дарування земельної ділянки не дотримані. Власником земельної ділянки за даними Держгеокадастру у Пустомитівському районі є ОСОБА_2 . Подані представниками відповідачів відзиви на касаційну скаргу не містяться дійсного та правового обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, та жодним чином не спростовують доводів та обставин, викладених у касаційній скарзі.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційних скаргах доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що з 17 липня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 29 березня 2017 року, що набрало законної сили 04 листопада 2017 року.
		 
		Під час перебування у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 вересня 2005 року ОСОБА_2 придбано земельну ділянку загальною площею 0,0598 га (кадастровий номер 4623686400:01:005:0111) для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, на яку на підставі рішення 4-ї сесії 5-го скликання Сокільницької сільської ради № 48 від 11 серпня 2006 року ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку із зміною цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
		 
		01 липня 2011 року спірна земельна ділянка була подарована відповідачем ОСОБА_2 відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А. за № 835.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок, що «законодавство у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачало обов`язкове подання для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення таких прав, та визначало приблизний (майже виключний) перелік таких документів. Водночас при розгляді питання стосовно визначення документів, якими посвідчуються речові права на земельну ділянки, поряд із законодавством з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно слід керуватися положеннями спеціального законодавства у сфері земельних відносин. Для одержання у власність земельної ділянки у 2007 році, яка є нерухомим майном, недостатньо було лише факту укладення договору дарування, для виникнення такого права обдаровуваний повинен був одержати документ, що посвідчує право власності - державний акт, та здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Сама по собі реєстрація договору дарування, здійснена 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом у Державному реєстрі правочинів, не підтверджувала виникнення права власності на нерухоме майно, а тільки містила інформацію про правочин, оскільки згідно із частинами другою, шостою Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, який втратив чинність 01 січня 2013 року, Державний реєстр правочинів - єдина комп`ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням. Крім того, на час укладення договору дарування (26 жовтня 2007 року) чинним був Закон № 1952-IV, який, зокрема, був спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість та передбачав здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. А тому ОСОБА_1, яка не отримала державний акт на земельну ділянку, не здійснила державну реєстрацію права на нерухоме майно, не була наділена правами власника на розпорядження цим майном».
		 
		Ухвалою Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року передано справу № 696/1693/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована, зокрема, тим, що «без уточнення правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а саме щодо розмежування моменту, коли законодавство вимагало державну реєстрацію правочину та державну реєстрацію прав, вірно сформувати правову позицію у цій справі є неможливим. Крім того, справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики».
		 
		У постанові від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновку зробленого в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
		 
		Речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом (частина перша статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Відповідно до статті 210 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
		 
		У частині третій та четвертій статті 334 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
		 
		Згідно частини третьої статті 640 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
		 
		Відповідно до 657 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
		 
		У частині другій статті 719 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
		 
		У пункті а) частини першої статті 81 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.
		 
		У частині першій та другій статті 126 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.
		 
		У рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано, що «згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».
		 
		Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року № 1878-VI внесено зміни як до ЦК України щодо виключення державної реєстрації договору та закріплення державної реєстрації права (зокрема, статті 334, 657 ЦК України), так і викладено в новій редакції закон № 1952-IV. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року № 1878-VI набрав чинності 01 січня 2013 року.
		 
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
		            законодавцем до 01 січня 2013 року встановлювалися різні правові режими для договору дарування та договору купівлі-продажу земельної ділянки;
		договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягав і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Право власності на земельну ділянку виникало з моменту здійснення державної реєстрації договору купівлі-продажу (частина четверта статті 334 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);
		договір дарування земельної ділянки підлягав тільки нотаріальному посвідченню. Право власності на земельну ділянку виникало з моменту здійснення нотаріального посвідчення договору дарування (частина третя статті 334 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);
		для визначення того, яка норма підлягає застосуванню (ЦК чи Закон № 1952-IV), слід застосовувати частину другу статті 4 ЦК, що закріплює пріоритет норм ЦК над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався як Конституційним Судом України (рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 у справі № 6-59цс13, постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Закон № 1952-IV не міг встановлювати інші правила, аніж передбачено ЦК України, в силу приписів статті 4.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). 
		 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
		 
		Колегія суддів вважає, що законодавцем до 01 січня 2013 року встановлювалися різні правові режими для договору дарування та договору купівлі-продажу земельної ділянки. Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягав і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Право власності на земельну ділянку виникало з моменту здійснення державної реєстрації договору купівлі-продажу (частина четверта статті 334 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Договір дарування земельної ділянки підлягав тільки нотаріальному посвідченню. Право власності на земельну ділянку виникало з моменту здійснення нотаріального посвідчення договору дарування (частина третя статті 334 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
		 
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати справу № 450/1726/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                              Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		В. І. Журавель
		 
		                                                                                                        Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...