Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 700/135/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.09.2020.
Дата набрання законної сили: 09.09.2020
Номер судового провадження: 61-47594ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		 
		09 вересня 2020 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 700/135/17
		провадження № 61-47594св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), 
		суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представник позивача - ОСОБА_2 ,
		відповідач-1 - ОСОБА_3 ,
		представник відповідача-1 - ОСОБА_4 ,
		відповідач-2 - Чаплинська сільська рада Лисянського району Черкаської області,
		представник відповідача-2 - ОСОБА_5 ,
		треті особи: Писарівська сільська рада Лисянського району Черкаської області, ОСОБА_6 , Лисянська державна нотаріальна контора Черкаської області,
		 
		розглянув  у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області у складі судді Добриднюк Н. О. від 12 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Вініченка Б. Б. від 30 жовтня 2018 року,
		ВСТАНОВИВ:
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Чаплинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, треті особи: Писарівська сільська рада Лисянського району Черкаської області, ОСОБА_6 , Лисянська державна нотаріальна контора Черкаської області, про встановлення нікчемності заповіту.
		 
		Позовна заява з урахуванням її уточнення мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько ОСОБА_7 . Після його смерті з`ясувалось, що все своє майно він 13 квітня 2016 року заповів ОСОБА_3 . Вважає, що заповіт від 13 квітня 2016 року є нікчемний, оскільки секретар Чаплинської сільської ради не мав повноважень посвідчувати заповіту від імені особи, яка на момент його посвідчення постійно проживала в іншому населеному пункті (с. Писарівка Лисянського району), де також є відповідні органи місцевого самоврядування  - Писарівська сільська рада, посадові особи якої і мали посвідчувати даний заповіт. Крім того, у заповіті прізвище дядька вказано як « ОСОБА_6 » замість дійсного прізвища « ОСОБА_9 », що викликає сумніви, чи була встановлена особа заповідача та на підставі яких документів, а відповідно не відомо, чи був заповідач присутнім при складанні та посвідченні заповіту. Разом із тим, відмітка у заповіті, що заповідач за станом здоров`я не зміг самостійно підписати заповіт, тому він був підписаний довіреною особою заповідача  - ОСОБА_6 не відповідає дійсності, оскільки стан здоров`я ОСОБА_7 на момент складання спірного заповіту дозволяв йому самостійно його підписати.
		 
		Вважає, що було порушено вимоги щодо порядку залучення свідків та особи, що підписала заповіт замість заповідача та вимоги щодо ознайомлення заповідача з нормами законодавства, що регулюють порядок складання, посвідчення заповіту та наслідки його складання. Текст заповіту не містить відмітки посадової особи, яка його посвідчила, про роз`яснення заповідачу вищевказаних положень законодавства, внаслідок чого заповідач міг не повністю усвідомлювати його наслідки. Не було дотримано законодавчі вимоги до змісту заповіту, оскільки спірний заповіт не містить даних які б дозволили ідентифікувати особу, якій було заповідано майно.
		 
		З огляду на вищевикладене, вважає, що заповіт від імені ОСОБА_7 від 13 квітня 2016 року складений з численними та істотними порушеннями законодавчих вимог щодо форми та порядку його посвідчення, які                          в своїй сукупності призводять до його нікчемності на підставі                                     частини 1 статті 1257 ЦК України.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заповіт складений у письмовій формі; у передбаченому законом порядку посвідчений уповноваженою особою органу місцевого самоврядування та зареєстрований в реєстрі; позивачем не було доведено обставин, які б вказували на те, що заповіт не відповідає вимогам закону та в силу цього є нікчемним.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу   ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року                      змінено, виключено з його мотивувальної частини посилання на положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України» № 22/5 від 25 серпня 1994 року.
		В іншій частині рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року залишено без змін.
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідають вимогам закону, оскільки заповіт складений особою, яка мала на це право, складений з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення, посвідчений уповноваженою на те особою і підстави для встановлення нікчемності такого заповіту зазначені у частині першій статті 1257 ЦК України відсутні. 
		Виключаючи з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України» № 22/5 від 25 серпня 1994 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вказана Інструкція втратила чинність.
		Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наданим позивачем доказам щодо порушення порядку посвідчення оспорюваного заповіту. Зокрема, стану здоров`я заповідача, який самостійно ставив підписи на інших документах, а тому не існувало будь-яких підстав для підписання заповіту від його імені іншою особою, що підтверджували і свідки. Крім того, суди не врахували, що посвідчувальні написи по тексту заповіту жодного разу не містять правильного написання прізвища заповідача та зміст заповіту не дозволяє ідентифікувати особу, майно якій заповідається. Суди не застосували приписи статті 1251 ЦК України, положення якої передбачають, що заповіт може посвідчуватися посадовою особою органу місцевого самоврядування того населеного пункту, де зареєстрована та проживає особа, і в якому немає нотаріуса, а не будь-який орган місцевого самоврядування. Також при посвідченні заповіту не були дотримані приписи частини другої статті 1247 та частини другої статті 207 ЦК України щодо порядку залучення свідків та довіреної особи для посвідчення заповіту, які мали були запрошені саме заповідачем, а не секретарем Чаплинської сільської ради. Відсутні будь-які докази роз`яснення заповідачу його прав, що є запорукою правильного розуміння наслідків свого заповідального розпорядження.  
		Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.  
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від                     07 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 700/135/17 з Лисянського районного суду Черкаської області.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від                       07 травня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.                   
		 
		2. Мотивувальна частина
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року                 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного  суду дійшов висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Такий висновок Верховного Суду грунтується на наступному.
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини
		У справі, яка переглядається, суд установив, що 13 квітня 2016 року ОСОБА_7 склав заповіт, яким усе належне йому до дня смерті майно, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось, заповів                          ОСОБА_3 .
		Із тексту заповіту вбачається, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_7 не може сам прочитати і підписати текст заповіту, згідно зі статтею 1253 ЦК України, заповіт посвідчено в присутності двох свідків гр. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які зачитали його уголос та поставили свої підписи.                   У зв'язку з тим, що ОСОБА_7 за станом здоров'я не може підписати заповіт власноручно, на його особисте прохання та в його присутності текст заповіту підписала довірена особа ОСОБА_6 .
		Заповіт був зареєстрований в спадковому реєстрі за № 16 та посвідчений секретарем Чаплинської сільської ради Лисянського району Черкаської області Проценко Л. О., яка відповідно до рішення виконавчого комітету Чаплинської сільської ради № 12 від 16 грудня 2015 року була призначена  відповідальною особою за вчинення нотаріальних дій.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
		ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_7 , що встановлено рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 грудня 2016 року у справі                № 592/10438/16-ц.
		Позивач стверджувала, що складений 13 квітня 2016 року її дядьком ОСОБА_7 заповіт, яким він заповів все належне йому майно відповідачу, є нікчемним, оскільки за формою та порядком його посвідчення не відповідає вимогам, встановленими статтею 1247 ЦК України.
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
		Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. 
		Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
		Згідно зі статтею 1247 ЦК України загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними статтями 1251-1252 ЦК України.
		Відповідно до статті 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
		Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів (державних, приватних), а у населених пунктах, де немає нотаріусів, певні нотаріальні дії, в тому числі і посвідчення заповітів (крім секретних), здійснюється уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування (стаття 1 Закону України «Про нотаріат»).
		При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), за змістом пункту 1.2 якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
		У справі, яка переглядається, встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Чаплинської сільської ради Лисянського району Черкаської області Проценко Л. О., яка відповідно до рішення виконавчого комітету Чаплинської сільської ради № 12 від 16 грудня 2015 року була призначена  відповідальною особою за вчинення нотаріальних дій.
		Село  Чаплинка Лисянського району Черкаської області, де було посвідчено заповіт секретарем сільської ради, розташоване за межами території, яка відноситься до адміністративної території Писарівської сільської ради Лисянського району Черкаської області, де проживав і був зареєстрований заповідач ОСОБА_7 .
		Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті                     (стаття  1233 ЦК України).
		Нормами книги 6 «Спадкове право» ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття  1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК україни), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК УКраїни), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавець визначив і наслідки їх порушення.                       
		Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимоги ЦК УКраїни щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. 
		Контекстуальний аналіз частини першої статті  1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема її статтях 1247- 1249, 1253. Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту, як письмова з нотаріальним посвідченням.
		Проте законодавцем допускаються й інші способи посвідчення заповіту, зокрема, посадовою особою органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
		Тому немає жодних підстав вважати, що посвідчення нотаріусом правочину поза межами свого нотаріального округу не має юридичної сили. Якщо нотаріус (чи посадова особа органу місцевого самоврядування) посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та можуть вплинути на дійсність заповіту. 
		Норма про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу не містить негативних наслідків порушень. Тому негативні наслідки і не можуть застосовуватися, а тим більше впливати на чинність посвідченого нотаріусом правочину. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не належить до норм матеріального права. А законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може впливати на матеріальне право, встановлюючи підстави недійсності правочину, якщо таких підстав для його недійсності матеріальне право не містить. 
		У той же час, у постанові Верховного Суду України від 20  лютого 2013 року у справі № 6-2цс13 з посиланням на статтю 13-1 Закону України «Про нотаріат» та пункт 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (яка втратила чинність), зазначено, що нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце приватного нотаріуса. У правовій позиції Верховний Суд України вказав, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу незалежно від того, де знаходиться приміщення, яке є робочим місцем нотаріуса: в межах нотаріального округу або поза його межами. Законодавством заборонено нотаріусу здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу. 
		Колегія суддів вважає, що визнання заповіту недійсним із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті  1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як недійсного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю. 
		Формальне визнання заповіту недійсним та розуміння наслідків його недійсності як порушення норми нотаріального законодавства про додержання вимог щодо діяльності нотаріусів у межах свого нотаріального округу позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття  1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). А в разі, якщо особа мала його набути, то - правомірного очікування цього.
		Практика Європейського суду з прав людини виходить із принципу співрозмірності наслідків порушення закону. Про це, наприклад, йдеться в рішенні у справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства» (1989  рік), де зазначається, що «в основі всієї Конвенції лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда». 
		З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що має місце юридична необґрунтованість визнання заповіту недійсним або нікчемним (як складеного з порушенням вимог щодо його посвідчення)  лише в разі його посвідчення нотаріусом за межами нотаріального округу (чи відповідальною посадовою особою органу місцевого самоврядування за межами адміністративно-територіальної одиниці). За відсутності норми, якою би передбачався такий негативний наслідок, суд не має підстав для визнання заповіту недійсним. Перевага має віддаватися волі заповідача, яку він висловив вільно й усвідомлено.
		Наявність різних підходів щодо тлумачення норм матеріального права за подібних правовідносин призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1  статті 6  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (Brezovec v. Croatia, no. 13488/07, 29 March 2011).
		Розходження у практиці вищого суду за умови, якщо вони виступають останньою інстанцією у справі і їх рішення є остаточними, неприпустимі й призводять до порушення права особи на  суд.
		Європейський суд з прав людини зазначає, що відсутність механізму, який забезпечує узгодженість практики національних судів, утворює стан постійної невизначеності (Tudor Tudor v. Romania, no. 21911/03, § 31, 24 March 2009).
		На думку Верховного Суду, наявність різної судової практики у справах з  аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами не сприяє забезпеченню її єдності та виконанню завдань цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України).
		З огляду на викладене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України дійшла висновку про передачу вказаної справи на розгляд Великої Палати для відступлення від правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13 та для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Керуючись частиною третьою статті 403 ЦПК України, статтею 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		УХВАЛИВ:
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 700/135/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Чаплинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Писарівська сільська рада Лисянського району Черкаської області, ОСОБА_6 , Лисянська державна нотаріальна контора Черкаської області, про встановлення нікчемності заповіту, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області у складі судді Добриднюк Н. О. від 12 червня                 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Вініченка Б. Б. від 30 жовтня                  2018 року.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                     М. Є. Червинська
		Судді                                                                                                 С. Ю. Бурлаков
		                                                                                                           А. Ю. Зайцев
		                                                                                                           Є. В. Коротенко
		                                                                                                           В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...