Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 766/19891/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2020.
Дата набрання законної сили: 10.09.2020
Номер судового провадження: 51-1797км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017230020003184

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		10 вересня 2020 року
		м. Київ
		справа № 766/19891/17
		провадження № 51-1797 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 22 серпня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у кримінальному провадженні №12017230020003184 від 27 серпня 2017 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України. 
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 22 серпня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 5 місяців.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 26 серпня 2017 року приблизно о 20:30, перебуваючи біля будинку № 75 на вул. Нафтовиків у м. Херсоні, з метою заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, здійснив напад на потерпілого ОСОБА_8 , завдавши йому одного удару рукою та декількох ударів ногою в ділянку голови, чим заподіяв останньому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, після чого, розуміючи, що опір потерпілого подолано, керуючись корисливим мотивом, відкрито заволодів його сумкою, в якій містилися грошові кошти в розмірі 120 грн, чим завдав потерпілому майнової шкоди на вищевказану суму.
		Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду  без зміни.
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження щодо засудженого ОСОБА_7 закрити. При цьому вказує на відсутність у матеріалах кримінального провадження достовірних доказів, що підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України.
		Крім того, захисник посилається на те, що місцевий суд усупереч положенням процесуального закону та принципу безпосередності дослідження доказів незаконно взяв до уваги протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 26 серпня 2017 року, протокол допиту потерпілого від 28 серпня 2017 року та протокол проведення слідчого експерименту від 05 жовтня 2017 року за участю потерпілого.
		Також захисник зазначає, що протокол пред`явлення особи для впізнання від 03жовтня 2017 року є недопустимим доказом, оскільки для впізнання потерпілому було надано ксерокопії фотознімків, що, на переконання захисника, не відповідає вимогам ст. 228 КПК України.
		Одночасно захисник посилається на те, що відповідно до проголошеного місцевим судом вироку ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3роки 3 місяці, проте, як убачається з копії цього ж рішення, засудженому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 5 місяців, що, на думку сторони захисту, є суттєвою обставиною для скасування рішення.
		Крім того, захисник стверджує, що вищевказані порушення апеляційний суд залишив поза увагою та, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, належним чином свого рішення не обґрунтував, а тому прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
		У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити її без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду  без зміни. 
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як установлено п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Відповідно до ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 1 ч.1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.
		Крім того, у поданій касаційній скарзі захисник вказує на незаконність вироку місцевого та ухвали апеляційного судів, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням матеріального та процесуального законодавства.
		Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
		Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених всудовому засіданні доказів, а саме показань свідка ОСОБА_9 та фактичних даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 26 серпня 2017року, протоколі прийняття заяви про вчинення злочину від 26 серпня 2017року, протоколі пред`явлення особи для впізнання від 03 жовтня 2017 року, протоколі слідчого експерименту від 05 жовтня 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_8 , протоколі слідчого експерименту від 08 листопада 2017 року за участю засудженого ОСОБА_7 і у висновку судово-медичної експертизи від 28 вересня 2017 року №1006, висновку судово-медичної експертизи від 07 жовтня 2017 року № 344/1006, а також інших доказів, досліджених судом, які наведені у вироку і у своїй сукупності переконливо спростовують доводи захисника про необхідність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 відповідно до вимог ст. 284 КПК України.
		Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони у своїй сукупності та взаємозв`язку є достатніми дляухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 .
		На переконання колегії суддів, дії засудженого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.
		Доводи захисника про безпідставне врахування місцевим судом неналежних доказів щодо винуватості засудженого є необґрунтованими.
		Так, у своїй касаційній скарзі захисник вказує, що місцевий суд, порушуючи положення процесуального закону та принцип безпосередності дослідження доказів, незаконно взяв до уваги та поклав в основу свого рішення протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 26 серпня 2017року, протокол допиту потерпілого від 28 серпня 2017 року та протокол проведення слідчого експерименту від 05 жовтня 2017 року за участю потерпілого.
		Проте з такою позицією сторони захисту колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
		Положеннями ст. 23 КПК України визначено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
		Отже, з диспозиції вказаної статті вбачається, що суд має право визнати допустимими докази, які не були ним безпосередньо досліджені, лише у виключних випадках, передбачених процесуальним законом.
		Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 97 КПК України суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів. При прийнятті цього рішення суд, зокрема, зобов`язаний враховувати можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.
		Пунктом 1 ч. 3 ст. 97 КПК України визначено, що суд має право визнати неможливим допит особи, зокрема, якщо вона відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на час судового розгляду потерпілий ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (актовий запис № 589 від 23 квітня 2019 року), а тому його показання не могли безпосередньо сприйматися в судовому засіданні.
		За таких обставин місцевий суд, керуючись ст. 97 КПК України, допитав у судовому засіданні свідка ОСОБА_9 , якій ОСОБА_8 за життя розповідав про обставини нападу на нього, а також послався у своєму рішенні на дані протоколу допиту потерпілого від 28 серпня 2017 року та протоколу проведення слідчого експерименту від 05 жовтня 2017 року за участю потерпілого. При цьому інші докази, покладені в основу обвинувального вироку, судом досліджувались безпосередньо та з дотриманням норм процесуального закону.
		Ураховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що доводи захисника про порушення принципу безпосередності дослідження доказів є необґрунтованими і в даному випадку не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про порушення вимог ст.228КПК України, що полягало у проведенні впізнання 03 жовтня 2017 року за ксерокопіями фотознімків, то Суд вважає їх надуманими, оскільки, як убачається з матеріалів провадження, під час досудового розслідування було проведено впізнання, в ході якого потерпілому пред`явлено чотири особи, серед яких був засуджений ОСОБА_7 . При цьому жодних фотознімків чи їх ксерокопій потерпілому для впізнання не надавалось, особу, яка здійснила на нього напад та забрала його сумку з грошовими коштами, потерпілий впізнав з натури серед осіб, які були йому пред`явлені для впізнання. На переконання колегії суддів, вищевказане повною мірою спростовує доводи касаційної скарги сторони захисту щодо неналежності протоколу пред`явлення особи для впізнання від 03 жовтня 2017року та свідчить про безпідставність касаційних вимог у цій частині.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про допущення місцевим судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час проголошення вироку, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне .
		Відповідно до правового висновку, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 663/537/17, суд при здійсненні судочинства відповідно до вимог ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень(далі  Реєстр).
		Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2019 року в справі № 716/156/15-к та від 14 травня 2020 року в справі № 212/9451/18.
		Отже, офіційним текстом є той, який було підписано суддями та внесено до Реєстру. 
		Із прослуханого аудіозапису проголошення вироку не вбачається, що під час його оголошення було допущено скорочення чи протиріччя, які викривили його зміст усупереч ст. 374 КПК України. У цьому конкретному випадку вони не вплинули на законність та обґрунтованість прийнятого рішення.
		Крім того, цим аудіозаписом судового засідання підтверджується те, що місцевий суд в повному обсязі дотримався вимог ст. 374 КПК України, оскільки роз`яснив усім присутнім у залі судового засідання учасникам кримінального провадження зміст постановленого вироку, порядок і строки його оскарження. 
		За таких обставин Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника в цій частині.
		На думку колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог статей 370,419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність залишення її без задоволення При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
		Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 22 серпня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2020 року щодо ОСОБА_7  без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...