Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 680/214/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2020.
Дата набрання законної сили: 23.06.2020
Номер судового провадження: 14-445цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		23 червня 2020 року
		м. Київ
		Справа № 680/214/16-ц
		Провадження № 14-445цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Гудими Д. А.,
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула справу за позовом заступника прокурора Хмельницької області (далі також - прокурор) в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Хмельницька ОДА), Новоушицької районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - Новоушицька РДА) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Державної архітектурно-будівельної інспекції України, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьова Володимира Юрійовича, приватного нотаріуса Красилівського районного нотаріального округу Грибчика Анатолія Мусійовича про визнання недійсною декларації про готовність об`єкта до експлуатації та скасування її реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки, скасування рішень приватних нотаріусів (державних реєстраторів) і зобов`язання знести самочинне будівництво
		за касаційною скаргою заступника прокурора Хмельницької області на рішення й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року, ухвалені колегією суддів у складі Карпусь С. А., Федорової Н. О., Ярмолюка О. І., та
		за касаційною скаргою ОСОБА_2 (представник - адвокат Ярошенко Роман Володимирович) на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року, ухвалене тією ж колегією суддів.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		(1) Короткий зміст позовних вимог
		1.           У березні 2016 року прокурор звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Хмельницької ОДА та Новоушицької РДА, в якій просив:
		1.1.       Визнати недійсною декларацію № ХМ202133010989, подану ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , про готовність об`єкта до експлуатації (елінг з кімнатами відпочинку (А-ІІ)) (далі - декларація) та скасувати її реєстрацію.
		1.2.       Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 790, укладений 2 вересня 2014 року ОСОБА_4 з ОСОБА_5 (далі - договір купівлі-продажу № 790).
		1.3.       Визнати недійсним договір іпотеки № 799, укладений 3 вересня 2014 року ОСОБА_5 з ОСОБА_6 (далі - договір іпотеки № 799).
		1.4.       Скасувати рішення приватного нотаріуса Красилівського районного нотаріального округу Грибчика А. М. від 2 вересня 2014 року (індексний номер 15505090) про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_5 на Ѕ частину елінгу з кімнатами відпочинку, розташованого на АДРЕСА_1 (далі також - елінг), та рішення від 3 вересня 2014 року (індексний номер 155443656) про державну реєстрацію права іпотеки на Ѕ частину елінгу за ОСОБА_6 
		1.5.       Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 2333, укладений 8 вересня 2014 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 (далі - договір купівлі-продажу № 2333).
		1.6.       Визнати недійсним договір іпотеки № 2334, укладений 8 вересня 2014 року ОСОБА_2 з ОСОБА_3 (далі - договір іпотеки № 2334).
		1.7.       Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьова В. Ю. від 8 вересня 2014 року (індексний номер 15638709) про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на Ѕ частину елінгу з кімнатами відпочинку, розташованого на АДРЕСА_1 , та рішення від 8 вересня 2014 року (індексний номер 15642107) про державну реєстрацію права іпотеки на Ѕ частину елінгу за ОСОБА_3 .
		1.8.       Зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знести самочинне будівництво за адресою: АДРЕСА_1 .
		2.           Позов мотивував такими обставинами:
		2.1.       17 травня 2007 року голова Новоушицької РДА видав розпорядження № 355/07, згідно з яким Державне підприємство «Красилівський агрегатний завод» (далі - ДП «Красилівський агрегатний завод») отримало дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га для облаштування пляжу за рахунок земель державної власності на території Вільховецької сільської ради.
		2.2.       20 листопада 2012 року голова Хмельницької ОДА видав розпорядження № 347/2012-р (далі - розпорядження), згідно з яким затвердив ДП «Красилівський агрегатний завод» проєкт землеустрою та передав цьому підприємству в оренду на 49 років земельну ділянку із земель водного фонду за межами населеного пункту - с. Рудківці Вільховецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області - рекреаційного призначення (облаштування пляжу) загальною площею 1,1781 га.
		2.3.       24 грудня 2012 року Новоушицька РДА та ДП «Красилівський агрегатний завод» на підставі розпорядження уклали договір оренди земельної ділянки № 184/2012 (далі - договір оренди).
		2.4.       Упродовж 2009 - 2010 років на цій земельній ділянці водного фонду ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без будь-яких дозвільних документів збудували елінг.
		2.5.       16 серпня 2013 року з метою узаконення самочинного будівництва ДП «Красилівський агрегатний завод» уклало з ОСОБА_1 договір суборенди №  06-201 земельної ділянки площею 0,0158 га (далі - договір суборенди № 06-201), а з ОСОБА_4 - договір суборенди земельної ділянки площею 0,0298 га за № 06-200 (далі - договір суборенди № 06-200). За умовами цих договорів суборендарі отримали право на встановлення споруд.
		2.6.       29 жовтня 2013 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області зареєструвала подану ОСОБА_1 та ОСОБА_4 декларацію. На її підставі реєстраційна служба Новоушицького районного управління юстиції зареєструвала за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності на елінг.
		2.7.       2 вересня 2014 року ОСОБА_4 відчужив за договором купівлі-продажу № 790 Ѕ частину елінгу ОСОБА_5 , яку той за договором іпотеки № 799 3 вересня 2014 року передав в іпотеку ОСОБА_6 .
		2.8.       8 вересня 2014 року ОСОБА_1 відчужив за договором купівлі-продажу № 2333 Ѕ частину елінгу ОСОБА_2 , яку той за договором іпотеки № 2334 8 вересня 2014 року передав в іпотеку ОСОБА_3 
		2.9.       Незаконне будівництво  ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а також незаконне використання ОСОБА_5 та ОСОБА_2 земельної ділянки водного фонду рекреаційного призначення зачіпає інтереси держави у сфері охорони земель.
		2.10.    Суди у справах № 680/721/14-ц і 680/722/14-ц визнали недійсними договори суборенди № 06-200 та 06-201 і скасували їх державну реєстрацію.
		(2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3.           3 серпня 2016 року Новоушицький районний суд Хмельницької області ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог:
		3.1.       Скасував реєстрацію декларації.
		3.2.       Визнав недійсним договір купівлі-продажу № 790.
		3.3.       Скасував рішення приватного нотаріуса Красилівського районного нотаріального округу Грибчика А. М. від 2 вересня 2014 року (індексний номер 15505090) про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_5 на Ѕ частину елінгу.
		3.4.       Визнав недійсним договір купівлі-продажу № 2333.
		3.5.       Скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьова В. Ю. від 8 вересня 2014 року (індексний номер 15638709) про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на Ѕ частину елінгу.
		3.6.       Визнав недійсним договір іпотеки № 799.
		3.7.       Скасував рішення приватного нотаріуса Красилівського районного нотаріального округу Грибчика A. M. від 3 вересня 2014 року (індексний номер 15541223) про державну реєстрацію права іпотеки за ОСОБА_6 .
		3.8.       Визнав недійсним договір іпотеки № 2334.
		3.9.       Скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьова В. Ю. від 8 вересня 2014 року (індексний номер 15643943) про державну реєстрацію права іпотеки за ОСОБА_3 
		3.10.    Зобов`язав ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знести самочинне будівництво на АДРЕСА_1 .
		3.11.    У решті позовних вимог (щодо визнання недійсною декларації) відмовив.
		4.           Суд першої інстанції мотивував рішення так:
		4.1.       Елінг збудований у прибережній захисній смузі та не є гідротехнічною спорудою. Його будівництво ОСОБА_1 та ОСОБА_4 здійснили на земельній ділянці, яка не була для цього відведена, без належних дозволів на будівництво, без належно затвердженого проєкту, у прибережній захисній смузі, в межах якої заборонене будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних. Тому слід скасувати реєстрацію декларації та зобов`язати відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - знести самочинно побудований елінг.
		4.2.       Об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані об`єкти, не є об`єктами права власності, а тому їх не можна відчужити чи передати в іпотеку. Вказане є підставою як для визнання оскаржених договорів купівлі-продажу й іпотеки недійсними, так і для скасування оскаржених рішень про державну реєстрацію відповідних речових прав.
		(3) Короткий зміст рішення й ухвали суду апеляційної інстанції
		5.           10 листопада 2016 року Апеляційний суд Хмельницької області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог і ухвалив нове, яким позов задовольнив частково:
		5.1.       Скасував реєстрацію декларації.
		5.2.       Відмовив у задоволенні інших позовних вимог, які задовольнив суд першої інстанції.
		5.3.       Залишив без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині (відмову у задоволенні вимоги про визнання недійсною декларації).
		6.           Апеляційний суд мотивував рішення так:
		6.1.        ОСОБА_4 та ОСОБА_1 здійснили будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без належних дозволів і без належно затвердженого проєкту. Крім того, ця земельна ділянка має рекреаційне призначення і на ній згідно з пунктом 4 частини другої статті 89 Водного кодексу України (далі - ВК України) заборонене будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних. Отже, збудований указаними відповідачами елінг є самочинним будівництвом, право власності на яке не може бути захищене у порядку, встановленому Цивільним кодексом України (далі - ЦК України). Скасовуючи реєстрацію декларації, суд першої інстанції не навів у рішенні мотивів, через які дійшов такого висновку. За наведених обставин вимога прокурора про скасування реєстрації декларації є обґрунтованою.
		6.2.       Зареєструвавши право власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (по Ѕ частині елінгу), держава офіційно визнала та підтвердила факт виникнення у них відповідного права на нерухоме майно. Отже, це майно не можна знести без скасування відповідної реєстрації.
		6.3.       Суд першої інстанції не встановив, яке невизнане чи оспорюване цивільне право позивачів було порушене оскарженими договорами та чи можна його захистити у спосіб, визначений прокурором. Тому у задоволенні вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу № 790 і 2333, слід відмовити.
		6.4.       З огляду на вказане треба також відмовити у задоволенні позовних вимог про скасування реєстрації права власності на частини елінгу за ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і про визнання недійсними оскаржених договорів іпотеки та скасування рішень про їх державну реєстрацію.
		7.           10 листопада 2016 року Апеляційний суд Хмельницької області постановив ухвалу, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції за вимогою про зобов`язання знести самочинне будівництво та закрив провадження у справі в цій частині. Мотивував ухвалу так:
		7.1.       Вимогу про знесення самочинно збудованого об`єкта на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, ніж та, яка спорудила такий об`єкт, може заявити власник, користувач земельної ділянки, чи інша особа, права якої порушені, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.
		7.2.       Вимога про знесення самочинного будівництва, заявлена в інтересах суб`єкта владних повноважень, який виконує владні управлінські функції з здійснення контролю у сфері регулювання земельних відносин (пункт «в» частини першої статті 17 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Тому цю вимогу слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		(4) Короткий зміст вимог касаційних скарг
		8.           У листопаді 2016 року заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати рішення й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року та залишити в силі рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 3 серпня 2016 року.
		9.           У грудні 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року в частині задоволеної позовної вимоги йухвалити нове рішення -повністю відмовити у задоволенні позову.
		(5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		10.        1 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував ухвалу тим, що заступник прокурора Хмельницької області оскаржує рішення й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року з підстав порушення правил юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи касаційної скарги заступника прокурора Хмельницької області
		11.        Заступник прокурора Хмельницької області мотивує касаційну скаргу так:
		11.1.    Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що використання земельної ділянки водного фонду рекреаційного призначення шляхом незаконної забудови порушує інтереси держави в особі розпорядника цієї ділянки - Хмельницької ОДА як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		11.2.    Прокурор правильно обрав спосіб захисту прав власника та користувача земельної ділянки відповідно до статті 152 ЗК України.
		11.3.    Оскільки у сторін є спір про цивільне право, який слід розглядати за правилами цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції помилково закрив провадження у справі в частині вимоги про зобов`язання знести самочинно споруджене нерухоме майно (аналогічний висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 6-1403цс16).
		(2) Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .
		12.         ОСОБА_2 мотивує касаційну скаргу так:
		12.1.    Суд першої інстанції помилково застосував пункт 22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (далі - Порядок № 461), а суд апеляційної інстанції - пункти 28 і 29 цього Порядку у редакціях, які не діяли на час реєстрації спірної декларації.
		12.2.    На час реєстрації декларації порядку її скасування не існувало. Чинний на той час Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» у статті 39-1 передбачав, що зміни у декларацію про готовність об`єкта до експлуатації вносяться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а цей порядок набрав чинності лише 31 грудня 2013 року. Тому суд апеляційної інстанції, вирішуючи справу в частині скасування декларації, застосував нормативний акт, який не діяв на час виникнення спірних правовідносин.
		12.3.    З моменту проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно правовий режим самочинного будівництва є припиненим, а право власності - офіційно визнаним державою.
		(3) Позиція інших учасників справи
		13.        Інші учасники справи відзивів на касаційні скарги не подали.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(1.1) Щодо меж касаційного розгляду
		14.        Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час подання касаційних скарг, оскаржити у касаційному порядку можна було рішення суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку.
		15.        Пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), що набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
		16.        Оскільки касаційні скарги подані до 8 лютого 2020 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
		17.        Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
		18.        Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсною декларації апеляційний суд не переглядав, оскільки в апеляційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не  було обґрунтувань незаконності рішення суду першої інстанції у зазначеній частині. Про це вказав апеляційний суд у рішенні від 10 листопад 2016 року. З огляду на наведене, враховуючи доводи та вимоги касаційних скарг, Велика Палата Верховного Суду має оцінити висновки судів попередніх інстанцій щодо позовних вимог про:
		18.1.    Скасування реєстрації декларації.
		18.2.    Визнання недійсними договорів купівлі-продажу № 790, 2333 та договорів іпотеки № 2334, 799.
		18.3.    Скасування чотирьох рішень приватних нотаріусів (державних реєстраторів).
		18.4.    Зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знести самочинне будівництво.
		(1.2) Щодо юрисдикції суду
		19.        Суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі в частині вимоги про зобов`язання знести самочинно споруджене нерухоме майно.Прокурор у касаційній скарзі стверджує, що таке рішення є помилковим. Велика Палата Верховного Суду з цим аргументом прокурора погоджується.
		20.        Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		21.        ЦПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
		22.        Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.
		23.        Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
		24.        Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		25.        Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		26.        Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції).
		27.        Пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції визначав, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		28.        Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
		29.        Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
		30.        З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 5 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (пункти 25-27)).
		31.        Тому помилковим є застосування статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду, та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		32.        Звертаючись до суду із цим позовом в інтересах держави в особі Хмельницької ОДА та Новоушицької РДА, прокурор указав, що Хмельницька ОДА є уповноваженим державою органом на розпоряджання землями водного фонду, а Новоушицька РДА - орендодавцем земельної ділянки, на якій споруджений елінг.
		33.        Суди у справах № 680/721/14-ц і 680/722/14-ц установили такі обставини:
		33.1.    20 листопада 2012 року голова Хмельницької ОДА видав розпорядження, згідно з яким затвердив ДП «Красилівський агрегатний завод» проєкт землеустрою та передав цьому підприємству в оренду на 49 років земельну ділянку із земель водного фонду за межами населеного пунктус. Рудківці Вільховецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області рекреаційного призначення (облаштування пляжу) загальною площею 1,1781 га.
		33.2.    24 грудня 2012 року Новоушицька РДА та ДП «Красилівський агрегатний завод» на підставі розпорядження уклали договір оренди.
		33.3.    Земельна ділянка, на якій споруджений елінг, розташована уздовж річки Дністра і належить до земель водного фонду та рекреаційного призначення (облаштування пляжу).
		34.        Оскільки рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 4 березня 2015 року у справі № 680/721/14-ц та від 10 березня 2015 року у справі № 680/722/14-ц, в яких встановлені зазначені обставини, набрали законної сили, у тих справах і у справі № 680/214/16-ц брали участь особи, щодо яких встановлені ці обставини (Новоушицька РДА, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ), суди першої й апеляційної інстанцій правильно вважали ці обставини такими, що відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду ними справи, не доказуються у справі № 680/214/16-ц.
		35.        Суб`єктом права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (пункт «в» частини першої статті 80 ЗК України). У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (частина перша статті 84 ЗК України). У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (пункт «а» частини першої статті 83 ЗК України).
		36.        Відповідно до пункту «а» частини першої статті 17 ЗК України до повноважень державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті (частина четверта статті 122 ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору оренди).
		37.        Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
		38.        З огляду на зміст наведених приписів, реалізуючи право державної власності на земельну ділянку, відповідний орган державної влади наділений повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки, тобто за захистом майнових прав у приватноправових відносинах. Указане стосується також випадків здійснення у визначених законом випадках представництва інтересів держави прокурором.
		39.        Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що спір власника земельної ділянки щодо захисту майнового права на неї з особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на цій ділянці, розглядається за правилами господарського або цивільного судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору (див. постанову від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18 (пункт 6.30)).
		40.        Окрім того, як правильно зазначив у касаційній скарзі прокурор, у постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 6-1403цс16 Верховний Суд України виснував, що, коли позивач (орган державної влади) звертається до суду як власник земельної ділянки за захистом порушеного цивільного права, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний із вирішенням питання щодо права на землю.
		41.        Оскільки всі заявлені прокурором вимоги спрямовані на захист цивільного права держави в особі уповноважених нею органів на земельну ділянку та з огляду на характер правовідносин і суб`єктний склад сторін спору, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цю справу в цілому треба розглядати за правилами цивільного судочинства, а тому погоджується з відповідним аргументом касаційної скарги прокурора.
		42.        Отже, помилковим є висловлений в ухвалі від 10 листопада 2016 року висновок апеляційного суду про те, що справу у частині заявленої в інтересах держави в особі Хмельницької ОДА та Новоушицької РДА вимоги до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 знести самочинне будівництво слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Зазначені органи у спірних правовідносинах здійснюють не владні управлінські функції зі здійснення контролю у сфері регулювання земельних відносин, а повноваження власника відповідної земельної ділянки.
		43.        Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що, розглянувши інші заявлені прокурором вимоги, суди першої й апеляційної інстанцій порушень правил юрисдикції не допустили.
		(1.3) Щодо суті спору
		(1.3.1) Щодо визнання елінгу самочинним будівництвом
		44.        Обґрунтовуючи позов, прокурор указував на те, що використання земельної ділянки водного фонду та рекреаційного призначення шляхом її незаконної забудови порушує вимоги земельного та водного законодавства, а також майнові права держави в особі Хмельницької ОДА та Новоушицької РДА. Суди першої й апеляційної інстанцій установили, що будівництво елінгу було здійснене на земельній ділянці, яка не була для цього відведена, без належних дозволів на будівництво та без належно затвердженого проєкту.
		45.        Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частини перша та друга статті 376 ЦК України).
		46.        Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).
		47.        До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж річок (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).
		48.        Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61, 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України). Вони встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (частина друга статті 60 ЗК України, частина друга статі 88 ВК України). У прибережних захисних смугах уздовж річок забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку) пункт 4 частини другої статті 89 ВК України).
		49.        Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон, зокрема, уздовж річок з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).
		50.        До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації (стаття 51 ЗК України).
		51.        Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та режим обмеженої господарської діяльності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц;  від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 40); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 60); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 33)). А на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина третя статті 52 ЗК України).
		52.        Суди у справах № 680/721/14-ц і 680/722/14-ц установили, що земельна ділянка, на якій споруджений елінг, розташована уздовж річки Дністра і належить до земель водного фонду та рекреаційного призначення (облаштування пляжу). Суди ж першої й апеляційної інстанцій у справі № 680/214/16-ц установили, що будівництво елінгу здійснене у прибережній захисній смузі (на земельній ділянці рекреаційного призначення), на якій заборонене будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, а елінг до цих споруд не належить. Окрім того, Апеляційний суд Хмельницької області у рішенні від 4 березня 2015 року у справі № 680/721/14-ц відхилив довід апеляційної скарги ОСОБА_4 , а у рішенні від 10 березня 2015 року у справі № 680/722/14-ц - довід апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що елінг з кімнатами відпочинку є гідротехнічною спорудою, яка могла бути споруджена у прибережній захисній смузі, вказавши, що такі аргументи не відповідають встановленим обставинам справи. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про визнання елінгу самочинним будівництвом.
		53.        Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).
		54.        Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
		55.        Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33)).
		56.        За встановлених у справі № 680/214/16-ц обставин здійснення державної реєстрації права власності на елінг не означає припинення правового режиму цього майна як самочинного будівництва. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє такий довід касаційної скарги ОСОБА_2 та вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що у спірних правовідносинах держава офіційно визнала та підтвердила факт виникнення у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 права власності на елінг як нерухоме майно.
		(1.3.2) Щодо використаного прокурором способу захисту
		57.        Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		58.        Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
		59.        Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).
		60.        Суд першої інстанції, враховуючи належність земельної ділянки, на якій збудований елінг, до земель водного фонду, та те, що об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані споруди, не є об`єктами права власності, а тому не можуть бути продані та надалі передані в іпотеку, вважав обґрунтованими позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу № 790, 2333 і договорів іпотеки № 2334, 799 та про скасування рішень приватних нотаріусів про державну реєстрацію відповідних речових прав на підставі зазначених договорів.
		61.        Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції. Вказав, що, ухвалюючи рішення у справі за позовом прокурора в інтересах особи, яка не була стороною в оскаржених правочинах з продажу елінгу, суд першої інстанції вимог закону не врахував, не встановив, яке невизнане чи оспорюване цивільне право позивачів було порушене договорами купівлі-продажу № 790, 2333, та чи підлягає воно захисту у той спосіб, який визначив прокурор. Цей суд вважав, що відповідно не підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на частини елінгу за набувачами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і про визнання недійсними договорів іпотеки та скасування рішення про державну реєстрацію права іпотеки.
		62.        Велика Палата Верховного Суду вже висловлювалася з приводу того, що вимогу про визнання правочину недійсним може заявити особа, яка не є стороною відповідного правочину (див. постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц (пункт 58); від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (пункт 42); від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (пункт 49)). Оскільки прокурор обґрунтував у позовній заяві необхідність захисту майнових інтересів держави в обраний ним спосіб, а договори купівлі-продажу № 790, 2333 й іпотеки № 799, 2334 і державна реєстрація відповідних прав порушували права власності та користування земельною ділянкою, на якій споруджений елінг, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції у частині задоволення наведених вимог.
		63.        Скасовуючи реєстрацію декларації, суд першої інстанції, зокрема, виснував, що будівництво елінгу здійснене на земельній ділянці, яка не була для цього відведена, без належних дозволів на будівництво та без належно затвердженого проєкту, у межах прибережної захисної смуги, на якій заборонене будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних. З такими мотивами Велика Палата Верховного Суду погоджується та вважає, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції у частині задоволення вимоги про скасування реєстрації декларації через його невмотивованість.
		64.        Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що, вирішуючи спір у частині вимог про скасування реєстрації декларації, суди застосували приписи Порядку № 461 у редакціях, що не діяли на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 29 жовтня 2013 року (день реєстрації декларації). Але сама собою відсутність у Порядку № 461 чи в інших нормативних актах процедури скасування декларації станом на момент її реєстрації не впливало на можливість вирішення в судовому порядку відповідної вимоги прокурора для відновлення становища власника у спірних правовідносинах. З огляду на встановлені обставини висновок суду першої інстанції про задоволення вимоги про скасування реєстрації декларації був правильним, а скасування судом апеляційної інстанції відповідного рішення у цій частині - помилковим.
		(1.4) Щодо неналежності відповідачів-нотаріусів
		65.        Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
		66.        Прокурор заявив вимоги про скасування рішень приватних нотаріусів. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали останніх належними відповідачами за цими вимогами. Проте Велика Палата Верховного Суду з цим висновком судів не погоджується.
		67.        Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (близькі за змістом приписи були викладені у частинах першій і третій статті 13 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
		68.        Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 29 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 47 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати).
		69.        Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).
		70.        Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати).
		71.        Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі №  552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
		72.        Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17-а, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18-ц (пункт 52)).
		73.        Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини підтверджують, що позивач має спір з фізичними особами, які зареєстрували за собою право приватної власності та право іпотеки на частини елінгу, самочинно спорудженого на земельній ділянці державної власності. Отже, позовні вимоги, спрямовані на скасування рішень про державну реєстрацію відповідних речових прав не можуть бути звернені до приватних нотаріусів, яких прокурор визначив співвідповідачами. Окрім того, у цій справі самочинно збудований елінг не набув статусу об`єкта нерухомого майна, у зв`язку з чим не підлягає застосуванню абзац третій частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». За змістом пункту 9 частини першої статті 27, частини першої статті 31-1 цього Закону судове рішення, що набрало законної сили, про скасування рішення державного реєстратора є підставою для вчинення відповідної реєстраційної дії. Остання вчиняється будь-яким державним реєстратором, а не лише тим, який прийняв скасоване у судовому порядку рішення. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що із набранням законної сили відповідним судовим рішенням виникає юридичний факт, з яким законодавство пов`язує юридичні наслідки, зокрема, обов`язок державного реєстратора вчинити відповідну реєстраційну дію. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі №  552/6381/17 (пункт 39), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75)).
		74.        З огляду на викладене, оскільки прокурор заявив позовні вимоги, спрямовані на скасування державної реєстрації речових прав, як до належних, так і до неналежних відповідачів (приватних нотаріусів), висновок суду першої інстанції про задоволення відповідних вимог, зокрема, до співвідповідачів-приватних нотаріусів, який суд апеляційної інстанції не спростував, є помилковим. Суд мав задовольнити ці вимоги, вказавши, що належними відповідачами за ними є лише фізичні особи-набувачі речових прав, яких прокурор теж визначив співвідповідачами.
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		(2.1) Щодо суті касаційних скарг
		75.        Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України). У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта цієї статті).
		76.        Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункти 2, 3, 4 частини першої статті 409 ЦПК України).
		77.        Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
		78.        У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).
		79.        Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частини перша та друга статті 412 ЦПК України у редакції, яка була чинною до набрання чинності Законом № 460-IX).
		80.        Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України у редакції, яка була чинною до набрання чинності Законом № 460-IX).
		81.        Беручи до уваги наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що доводи касаційних скарг є частково обґрунтованими. Тому ці скарги слід задовольнити частково: скасувати ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року, справу в частині вимоги про зобов`язання знести самочинне будівництво направити для продовження розгляду до апеляційного суду; скасувати рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року в частині вирішення вимог про скасування реєстрації декларації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки та скасування рішень приватних нотаріусів (державних реєстраторів), а рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 3 серпня 2016 року в частині вирішення зазначених вимог залишити в силі; скасувати рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року та рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 3 серпня 2016 року в частині вирішення вимог до приватних нотаріусів і ухвалити у цій частині нове рішення: відмовити у задоволенні позову до вказаних відповідачів як неналежних; у решті рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року та рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 3 серпня 2016 року залишити без змін (близькі за змістом висновки щодо вирішення спору в аналогічних правовідносинах висловив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 680/867/15-ц).
		82.        Велика Палата Верховного Суду зауважує, що допущена у рішенні Новоушицького районного суду Хмельницької області від 3 серпня 2016 року описка в індексному номері рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьова В. Ю. від 8 вересня 2014 року про державну реєстрацію права іпотеки за ОСОБА_3 (зазначено номер 15643943, хоча правильним є номер 15642107) не вказує на те, що відповідне судове рішення у частині вирішення цієї вимоги не відповідає вимогам закону та не може бути залишене в силі відповідно до статті 413 ЦПК України у редакції, яка була чинною до набрання чинності Законом № 460-IX.
		(2.2) Щодо судових витрат
		83.        З огляду на висновок щодо суті касаційних скарг судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду справи.
		Керуючись частиною четвертою статті 258, частинами третьою та четвертою статті 406, пунктами 2, 3 і 4 частини першої статті 409, частиною шостою статті 411, частинами першою та другою статті 412, статтями 413, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду 
		ПОСТАНОВИЛА :
		1.  Касаційні скарги заступника прокурора Хмельницької області та ОСОБА_2 задовольнити частково.
		2.  Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року скасувати, а справу в частині вимоги про зобов`язання знести самочинне будівництво передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		3.  Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року у частині вирішення вимог про скасування реєстрації декларації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу й іпотеки та скасування рішень приватних нотаріусів (державних реєстраторів) скасувати, а рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 3 серпня 2016 року про задоволення цих позовних вимог залишити в силі.
		4.  Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року та рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 3 серпня 2016 року в частині вирішення вимог до приватних нотаріусів (державних реєстраторів) скасувати. Ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вимог до вказаних відповідачів як неналежних.
		5.  У решті рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року та рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 3 серпня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич  О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...