Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 555/2067/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 17.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2020.
Дата набрання законної сили: 10.09.2020
Номер судового провадження: 51-304км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018180060000480

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		10 вересня 2020 року
		м. Київ
		справа № 555/2067/18
		провадження № 51- 304 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		захисника ОСОБА_5 ,
		прокурора  ОСОБА_6 , 
		потерпілої ОСОБА_7 ( в режимі відеоконференції), 
		представника потерпілої  ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції), 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженої ОСОБА_9 на вирок Березнівського районного суду Рівненської області від 15 липня 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018180060000480, за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставин
		 
		Вироком Березнівського районного суду Рівненської області від 15 липня 2019 року ОСОБА_9 засуджено за ч.2 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. 
		Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту затримання, тобто з 01 жовтня 2018 року. 
		Вирішено цивільний позов, а також питання про речові докази та процесуальні витрати у провадженні. 
		 
		Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни, а апеляційну скаргу захисника  без задоволення. 
		 
		За вироком суду,  ОСОБА_9 визнано винуватою у тому, що вона 30 вересня 2018 року приблизно о 22:00 годині (точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), перебуваючи за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , в ході сварки на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин із ОСОБА_10 , усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх злочинних дій, спрямованих на заподіяння тілесних ушкоджень, умисно, нанесла один удар кухонним ножем в праву ногу ОСОБА_10 , чим спричинила останній тяжке тілесне ушкодження у вигляді колото-різаного поранення правої стегнової вени, яке внаслідок масивної крововтрати призвело до смерті потерпілої. 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, порушує питання про скасування судових рішень, постановлених щодо ОСОБА_9 , та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. 
		В обґрунтування своєї позиції зазначає, що суди не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_9 нанесла тілесне ушкодження ОСОБА_10 в стані необхідної оборони, захищаючись від неправомірних посягань потерпілої. 
		В порушення практики Європейського суду, версія обвинуваченої судами не спростована.
		Крім того, не доведено умисел на заподіяння потерпілій саме тяжкого тілесного ушкодження. 
		Стверджує, що судові рішення не відповідають вимогам ст.370 КПК України, через їх незаконність, необґрунтованість і невмотивованість, а ухвала апеляційного суду, крім того, вимогам ст. 419 КПК України, у ній не дано відповіді на усі доводи апеляційної скарги сторони захисту та не зазначено підстав, з яких скаргу визнано необґрунтованою. 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		Захисник ОСОБА_5 вимоги касаційної скарги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити. 
		 
		Прокурор ОСОБА_6 , потерпіла ОСОБА_7 , а також її представник  адвокат ОСОБА_8 , посилаючись на безпідставність доводів скарги сторони захисту, заперечили проти її задоволення. 
		 
		Мотиви суду
		 
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
		 
		При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
		Разом із тим при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_9  у вчиненні кримінального правопорушення, за яке її засуджено.
		Доводи захисту про ненадання судами належної оцінки тому, що ОСОБА_9 нанесла тілесне ушкодження ОСОБА_10 в стані необхідної оборони, захищаючись від неправомірних посягань потерпілої, не заслуговують на увагу, з огляду на таке. 
		Підстава для застосування необхідної оборони складається з двох елементів: -суспільно небезпечне посягання; - - необхідність негайного відвернення чи припинення такого посягання.
		Під суспільно небезпечним посяганням слід розуміти спробу заподіяти шкоду. Така спроба є суспільно небезпечною, якщо її об`єктом виступають охоронювані законом права та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи, суспільні інтереси або інтереси держави. До таких інтересів належать: життя, здоров`я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.
		Умовою необхідної оборони є наявність суспільно небезпечного посягання, яке означає, що воно повинно бути наявним, дійсним, реальним, а не в уяві особи, тобто таким, що фактично розпочалось і ще не закінчилось. Як правило, виявляється воно в активних умисних діях особи, що здійснює посягання: застосування насильства, намагання протиправно заволодіти майном, заподіяти шкоду, перешкодити нормальній роботі підприємств, установ, організацій, тощо.
		Суди вірно не визнали суспільно небезпечним посяганням бажання потерпілої, зі слів засудженої, вступити в інтимні стосунки з її співмешканцем. Жодної спроби примусу, застосування насилля, чи будь яких інших протиправних дій, які посягали б на особисту і статеву свободу учасників події , судами встановлено не було. 
		Дії потерпілої ОСОБА_10 , які полягали у намірі виштовхати ОСОБА_9 із спальні, не носили суспільно-небезпечного характеру, вони не становили загрози для життя та здоров`я останньої, а також не викликали у ОСОБА_9  невідкладної необхідності у заподіянні шкоди здоров`ю потерпілої ОСОБА_10 , саме шляхом нанесення удару ножем. Крім того, заслуговує на увагу і той факт, що хоча ОСОБА_10 була молодшою та міцнішою від засудженої (на чому акцентував увагу захист), проте, згідно даних висновку експерта, потерпіла перебувала у стані сильного алкогольного сп`яніння (5,5 проміле), тому за такого фізичного стану не могла вчиняти активних, небезпечних дій по відношенню до засудженої. 
		Взявши до уваги конкретні обставини справи, а також дослідивши усі наявні докази, суди чітко встановили, що визначальним у поведінці засудженої було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілій (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
		Касаційні доводи захисника про те, що в порушення практики Європейського суду з прав людини, версія обвинуваченої судами не спростована не можуть бути прийнятними. 
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		В судових рішеннях судами першої і апеляційної інстанцій наведено переконливі аргументи, чому вони визнали обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом, та чому не взяли до уваги те пояснення події, що надала сторона захисту.
		Матеріали кримінального провадження свідчать, що ОСОБА_9 постійно змінювала свої показання, щоразу висуваючи різні, суперечливі та кардинально протилежні версії події. При цьому, вона не озвучила жодної версії, яка була б чітка, конкретна, логічна, послідовна та, при цьому, не протирічила наявним у матеріалах кримінального провадження доказам. 
		Тобто, в даному випадку, мова йде про існування багатьох різних версій, викладених засудженою, сама лише наявність яких не покладає на суд обов`язку спростовувати кожну із них. Законодавець вимагає лише, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Що у даному провадженні було дотримано. 
		Що стосується тверджень захисника про недоведеність умислу на заподіяння потерпілій саме тяжкого тілесного ушкодження, то вони є безпідставними, виходячи з наступного. 
		Кримінальна відповідальність за ч.2 ст.121 КК України настає за умисне тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та двома суспільно небезпечними наслідками, що настали: первинні  тяжкі тілесні ушкодження, похідні  смерть. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. 
		Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини  умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження інеобережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). 
		При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передувала події, їх стосунки. 
		Суди вірно врахували дані про спосіб і знаряддя злочину, зокрема те, що ОСОБА_9 нанесла удар ножем, тобто ріжучим інструментом , а тому була велика ймовірність того, що при його застосуванніможна заподіяти значну шкоду здоров`ю потерпілої, а також локалізацію поранення - стегно, де проходять судини, характер утворення тілесного ушкодження - глибина раневого каналу близько 5 см, це свідчить, що удар наносився із значною силою. Заслуговує на увагу і той факт, що після нанесення удару потерпілій,  ОСОБА_9 бачила, що спричинила поранення, однак не вжила заходів щодо надання ОСОБА_10 невідкладної медичної допомоги, родичів про стан останньої не повідомила, а залишила її та пішла спати. 
		Дії ОСОБА_11 за ч.2 ст.121 КК України кваліфіковані вірно, вона має відповідати за той результат своїх дій (завдану шкоду), який фактично було заподіяно, в даному випадку тяжке тілесне ушкодження, похідним наслідком якого є смерть потерпілої. 
		Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам. Судові рішення відповідають вимогам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду також вимогам ст. 419 КПК України. 
		 
		Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги сторони захисту немає. 
		У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
		З цих підстав Суд ухвалив:
		 
		Вирок Березнівського районного суду Рівненської області від 15 липня 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника  без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...