Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/1662/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.09.2020.
Дата набрання законної сили: 09.09.2020
Номер судового провадження: 61-1569ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		09 вересня 2020 року
		місто Київ
		 
		справа № 569/1662/18
		провадження № 61-1569св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю, Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		суб`єкт оскарження - державний виконавець Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Ковальчук Наталія Миколаївна,
		заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2018 року у складі судді Гордійчук І. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Хилевича С. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції заявника
		У 2018 році ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Ковальчук Н. М., просив скасувати постанову про звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника від 12 січня 2018 року № 40262604.
		Заявник обґрунтовував вимоги скарги тим, що постановою державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 
		(далі - ВДВС) Ковальчук Н. М. від 16 жовтня 2013 року ВП № 40262604 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 07 жовтня 2013 року № 569/11184/13-ц, виданого Рівненським міським судом Рівненської області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 червня 2013 року і до досягнення повноліття дитиною. Відповідно до розрахунку заборгованості від 12 січня 2018 року № 2326, складеного державним виконавцем Ковальчук Н. М., у ОСОБА_1 станом за період з 01 січня 2016 року до 30 листопада 2017 року наявна заборгованість у розмірі 126 059, 92 грн з виплати аліментів.
		12 січня 2018 року державним виконавцем Ковальчук Н. М. постановою внесені зміни до постанови про звернення стягнення на заробітну плату боржника. Заявник вважає зазначену постанову незаконною, оскільки у нього відсутня заборгованість зі сплати аліментів.
		Стислий виклад заперечень інших учасників
		Відзив на скаргу не надходив.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця ВДВС Ковальчук Н. М. відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовувалося тим, що скаржник фактично не погоджується з розміром заборгованості, визначеним державним виконавцем, у зв`язку із чим між сторонами виконавчого провадження існує спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів. Спір щодо визначення розміру аліментів підлягає вирішенню судом у позовному провадженні з обов`язковим залученням до розгляду справи стягувача за виконавчим листом.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		ОСОБА_1 16 січня 2019 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення вимог скарги на дії державного виконавця ВДВС Ковальчук Н. М.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції положень Закону України «Про виконавче провадження». Заявник зазначив, що суди не звернули увагу на те, що державний виконавець Ковальчук Н. М. разом зі стягувачем станом на 26 жовтня 2017 року підтвердили ту обставину, що у заявника відсутня заборгованість зі сплати аліментів. Державний виконавець повинен був здійснювати перевірку майнового стану боржника не рідше одного разу на три місяці, однак не дотримався відповідних вимог Закону України «Про виконавче провадження». Крім цього, суди не надали належної оцінки тій обставині, що спірну постанову не було надіслано заявнику відповідно до вимог Закону.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу ВДВС просив залишити її без задоволення з підстав необґрунтованості.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року справу призначено до розгляду у судовому порядку.
		Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою державного виконавця ВДВС Ковальчук Н. М. від 16 жовтня 2013 року ВП № 40262604 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 07 жовтня 2013 року № 569/11184/13-ц, виданого Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 червня 2013 року і до досягнення повноліття дитиною.
		За цим виконавчим документом стягнення проводиться на доходи боржника, які він отримує у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Морган Феніче» (далі - ТОВ «Морган Феніче»), смт Квасилів, вул. Індустріальна, 12, у формі відрахування із заробітної плати, що належить до виплати боржнику ОСОБА_1 
		01 грудня 2017 року до ВДВС надійшла заява стягувача ОСОБА_2 з проханням здійснити перерахунок заборгованості за аліментами, стягнутими із ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2016 року до 30 листопада 2017 року у зв`язку з тим, що боржник не надав інформації про місце роботи.
		Відповідно до розрахунку заборгованості від 12 січня 2018 року № 2326, складеного державним виконавцем Ковальчук Н. М., у ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року до 30 листопада 2017 року нараховано заборгованість у розмірі 126 059, 92 грн.
		12 січня 2018 року на підставі довідок, наданих ТОВ «Морган Феніче», які наявні в матеріалах справи, державний виконавець здійснила перерахунок заборгованості за аліментами, нею зазначено до сплати з 01 січня 2016 року до 30 листопада 2017 року до розміру в 1/3 - суму в 139 959, 92 грн, до сплати з 01 січня 2016 року до 30 листопада 2017 року до 30 % прожиткового мінімуму - 11 226, 30 грн, сплачено боржником - 13 900, 00 грн борг за період з 01 січня 2016 року до 30 листопада 2017 року - 126 059, 92 грн.
		12 січня 2018 року державним виконавцем ВДВС Ковальчук Н. М. у зазначеному виконавчому провадженні постановою внесені зміни до постанови про звернення стягнення на заробітну плату боржника.
		Оцінка аргументів касаційної скарги
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
		Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
		Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
		ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою в порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Відповідно до змісту скарги та заявлених вимог заявник не погоджується з визначеним державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами та порядком їх нарахування.
		Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
		Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
		За правилами частин першої та третьої статті 71 Закону України 
		«Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
		Порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), передбачений статтею 195 СК України, відповідно до якої заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
		Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на те, що фактично виник спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів, тому такий спір відповідно до закону підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження з дотриманням процедури, визначеної відповідним процесуальним законом.
		Проте зазначений висновок судів першої та апеляційної інстанцій є помилковим та суперечить нормам матеріального та процесуального права.
		Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		Згідно з частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
		Частиною першою статті 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц (провадження № 14-496цс19) викладений правовий висновок, згідно з яким, оскільки скаржник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства. У цій справі спір вирішувався саме шляхом подачі скарги на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів, з чим погодилася Велика Палата Верховного Суду.
		Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 401/3734/16-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 523/7815/18, від 15 липня 2020 року у справі № 645/5637/15-ц дійшов висновку, що спір про визнання незаконними розрахунків державного виконавця щодо заборгованості зі сплати аліментів може розглядатись у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.
		Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що спір у цій справі підлягає вирішенню судом лише у порядку позовного провадження і що саме це є підставою для відмови у задоволенні скарги на дії державного виконавця.
		Суди першої та апеляційної інстанції, зробивши зазначений помилковий висновок, не здійснили повний, всебічний та об`єктивний розгляд справи, не надали оцінку наявним у справі доказам, не навели мотивів їх прийняття чи відхилення.
		Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги чи відхилено судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої ухвалюється рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини 
		(далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі 
		«Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
		В оцінці доводів касаційної скарги, правильності оскаржуваних судових рішень Верховний Суд врахував, що основним завданням суду є вирішення спору між сторонами, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не створює новий спір для цих самих сторін, які не можуть між собою дійти порозуміння у позасудовому порядку.
		З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції.
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить урахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 грудня 2018 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                 О. В. Ступак
		 
		 
		Судді                                                                                                              І. Ю. Гулейков
		 
		А. С. Олійник
		 
		С. О. Погрібний
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...