Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1.380.2019.005768 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо.
Надіслано для оприлюднення: 18.09.2020. Зареєстровано: 20.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.09.2020.
Дата набрання законної сили: 16.09.2020
Номер судового провадження: А/857/4147/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005768 пров. № А/857/4147/20
		Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
		головуючого-судді -                                            Мікули О. І.,
		суддів          -                                                    Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
		з участю секретаря судового засідання -      Ратушної М. І.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.005768 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування шкоди,-
		 
		суддя в 1-й інстанції - Качур Р. П.,
		час ухвалення рішення - 18.02.2020 року, 
		місце ухвалення рішення - м. Львів,
		дата складання повного тексту рішення - 24.02.2020 року,
		 
		                                                       в с т а н о в и в:
		 
		Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка проявилася у непроведенні виплати за рахунок коштів державного бюджету 51692 грн 03 коп. на її заяву від 25 вересня 2018 року із долученою  довідкою Головного управління Пенсійного фонду України від 20 серпня 2018 року №3590/Г-20/07.05-06 про суму відрахувань податку з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року; стягнути на її користь з держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області шляхом безспірного списання коштів державного бюджету 51692,03 грн майнової шкоди, спричиненої стягненням податку з довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року на підставі закону, що визнаний неконституційним.
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року позов задоволено. 
		Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Державна казначейська служба України оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що суд першої інстанції не врахував, що Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 25 вересня 2018 року направило лист №6644/13-8 від 02 жовтня 2018 року, в якому роз`яснено механізм повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів коштів та механізм відшкодування шкоди з бюджету. Також зазначає, що положення ст.1175 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У разі, коли закони чи інші нормативно-правові акти або окремі їх положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню. Враховуючи наведене, та враховуючи той факт, що оподаткована (утримана) сума щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 не може вважатися збитками у розумінні ст.22 ЦК України, відшкодування шкоди у порядку ст.25 Бюджетного кодексу України здійснюватися також не може. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що, не провівши виплату на заяву ОСОБА_1 від 25 вересня 2018 року, Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області проявило протиправну бездіяльність. Крім того, зазначає, що її право на отримання додаткового доходу за звичайних обставин було порушено прийняттям неконституційного закону, зокрема, абз.13, 14 п.32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та положень абз.1 пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України. Доказом реальності такого доходу є довідка органу Пенсійного фонду про суму стягнутого податку за відповідний період саме на підставі положень закону, що визнані неконституційними. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних умов, якби її право не було порушене (упущена вигода). Право позивача на володіння належними коштами, які гарантовані державою у спосіб закріплення на законодавчому рівні отримання довічного грошового утримання без оподаткування, було порушено застосуванням у період з 01 жовтня 2016 року по 01 березня 2018 року неконституційних положень закону. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
		Справа розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
		Представник третьої особи - Полуліх Н. І. в судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		Позивач та представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
		Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника третьої особи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є суддею у відставці, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1 (а.с.36), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання.
		У період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року із щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 утримувався податок на доходи фізичних осіб у розмірі 47712,93 грн та військовий збір у розмірі 3976,10 грн, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 3590/Г-20/07.05-06 від 20 серпня 2018 року (а.с.23).
		Рішенням № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав положення абзацу 1 пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів таким, що не відповідає ч.1  ст.126 Конституції України, тобто неконституційними.
		25 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із листом до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про виплату зазначеної суми відрахувань із долученням довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 3590/Г-20/07.05-06 від 20 серпня 2018 року (а.с.24, 25).
		Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області виплати за рахунок коштів державного бюджету грошової суми у розмірі 51692,03 грн на заяву ОСОБА_1 від 25 вересня 2018 року не провів, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 в суд з цим позовом про визнання бездіяльності протиправною та стягнення відповідних сум.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що визнання закону чи окремих його положень неконституційними надає право особі на відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії неконституційних положень закону, тому бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області щодо непроведення виплати за рахунок коштів державного бюджету суми відрахувань з довічного утримання судді у відставці ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб та військового збору з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 51692 грн 03 коп. є протиправною, а на користь позивача з відповідача підлягає стягненню шляхом безспірного списання коштів державного бюджету 51692 грн 03 коп. майнової шкоди, спричиненої стягненням податку з довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року на підставі закону, що визнаний неконституційним.
		Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
		Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		Згідно з пп. 162.1.1 п.162.1 ст.162 ПК України (у редакції, що діяла на момент призначення позивачу довічного грошового утримання) платниками податку є зокрема: фізична особа резидент та отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
		Об`єктом оподаткування збору є доходи, визначені п.163.1 ст.163 ПК України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 відсотків об`єкта оподаткування щодо доходів.
		Відповідно до п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
		Згідно з пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
		Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначені п.164.2 ст.164 ПК України.
		Положеннями Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII до Податкового кодексу України внесено зміни, які набрали чинності з 01 липня 2014 року. Відповідно до цих змін ст.164 ПК України доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.
		Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, пп.164.2.19 ПК України викладено в такій редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».
		У подальшому, відповідно до внесених Законом України від 02 червня 2016 року № 1411-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій" до пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України змін, базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб стали суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення.
		Ст.38 ПК України передбачає, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
		Згідно з положеннями п.164.3 ст.164 ПК України при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, та і негрошовій формах.
		Крім того, п.16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України передбачає, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст.163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
		27 лютого 2018 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №1-р/2018, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, якими передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
		На думку позивача, визнання неконституційними змін, внесених до ПК України Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» і втратою ними чинності з мотивів ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року свідчить про незаконне утримання коштів з її пенсії за період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року, а тому її порушене право підлягає захисту шляхом компенсації відповідачем недоотриманих сум пенсії в загальному розмірі 51692 грн 03 коп. в порядку ст.152 Конституції України та ст.22, 1175 ЦК України за рахунок Державного бюджету України.
		Відповідно до положень ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
		Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Згідно зі ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Як вбачається зі змісту резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 №1-р/2018, положення абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України визнано неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
		Таким чином, фактичне оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів припинено з 27 лютого 2018 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення у справі № 1-р/2018.
		Ст.56 Конституції України гарантує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування; їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Крім того, згідно зі ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
		Конституційний Суд України в рішенні від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001 за конституційним зверненням ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» зазначив, зокрема, таке: України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (ст. 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків». І далі: «... ст.152 Конституції України зобов`язує державу відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними».
		З системного аналізу вказаних вище положень колегія суддів дійшла висновку, що положення ч.3 ст.152 Конституції України мають відсилочний характер та передбачають наявність закону щодо порядку та механізму, який би регулював відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. На момент вирішення спірних правовідносин такий спеціальний закон не прийнятий.
		Разом з тим, згідно зі ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
		Враховуючи положення ст.7 КАС України, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуваню закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), зокрема положення ст.1175 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
		Ст.1175 ЦК України передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта. Ця норма є спеціальною по відношенню до положень ст.1166, 1173 ЦК України, та має певні особливості, зокрема: шкода завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта; нормативно-правовий акт повинен бути визнаний судом незаконним і скасований; відповідальність настає незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
		Згідно з ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до п.2 ч.2 цієї ж статті збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки полягають не в реальних втратах особи, яких вона зазнала або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права. 
		Вказана правова позиція міститься також у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі №6-237цс16.
		Як зазначалося вище, з прийняттям Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року, яким п.164.2 ст.164 ПК України доповнено підпунктом 164.2.19, відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на майно, зокрема, довічне грошове утримання, на яке вона могла очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав.
		Норми абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України втратили чинність з 27 лютого 2018 року - з моменту прийняття Конституційним Судом України Рішення №1-р/2018, яким визнано положення ПК України такими, що не відповідають Конституції України.
		Тобто, у період з 01 жовтня 2016 року (дата призначення позивачу довічного утримання) по 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 недоотримала дохід у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору з довічного грошового утримання, що, зокрема, підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 3590/Г-20/07.05-06 від 20 серпня 2018 року, відповідно до якої з довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 утримувався податок на доходи фізичних осіб у розмірі 47712,93 грн та військовий збір у розмірі 3976,10 грн за період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
		Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що внаслідок прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII порушено право позивача на майно, яке розглядається як автономне поняття в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні. 
		Згідно зі ст.1175 ЦК України шкода, завдана в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, відшкодовується державою, а не відповідним органом. Вказане обумовлено складністю процедури прийняття нормативно-правових актів, необхідністю їх узгодження в різних інстанціях, державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, тощо. Отже, суб`єктом відповідальності та відшкодування завданої шкоди є держава. 
		Ст.25 Бюджетного кодексу України передбачає, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) (далі Порядок №845).
		Відповідно до п.35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) зокрема шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності. Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
		П.25 Порядку №845 передбачає, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
		Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума майнової шкоди, спричиненої ОСОБА_1 стягненням податку з довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року на підставі закону, що визнаний неконституційним, складає 51692, 03 грн, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 3590/Г-20/07.05-06 від 20 серпня 2018 року та не заперечується відповідачами.
		Вказана сума майнової шкоди на час розгляду справи в суді ОСОБА_1 не відшкодована, тому 51692, 03 грн майнової шкоди підлягають стягненню на її користь шляхом безспірного списання відповідних коштів державного бюджету. 
		Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області щодо непроведення виплати за рахунок коштів державного бюджету суми відрахувань з довічного утримання судді у відставці ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб та військового збору з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 51692 грн 03 коп. є протиправною, а тому на користь позивача з відповідача підлягає стягненню шляхом безспірного списання коштів державного бюджету 51692 грн 03 коп. майнової шкоди, спричиненої стягненням податку з довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року на підставі закону, що визнаний неконституційним.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
		Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
		Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
		Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
		З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
		Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
		Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
		 
		                                                        п о с т а н о в и в :
		 
		Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.005768 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. 
		 
		 
		Головуючий суддя О. І. Мікула Судді А. Р. Курилець   М. П. Кушнерик  Повне судове рішення складено 18 вересня 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...