Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/19683/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.09.2020.
Дата набрання законної сили: 16.09.2020
Номер судового провадження: 51-1908км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015100000000455

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		іменем України
		 
		16 вересня 2020 року
		м. Київ
		справа № 761/19683/15-к
		провадження № 51-1908км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		представника потерпілого  ОСОБА_5 , 
		виправданої ОСОБА_6 ,
		захисника  ОСОБА_7 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого Публічного акціонерного товариства (далі  ПАТ) «Українська інноваційна компанія»  адвоката ОСОБА_5 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100000000455, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Золотоноші Черкаської області, жительки АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року ОСОБА_6  визнано невинуватою та виправдано у зв`язку з недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК.
		Вирішено питання щодо речових доказів, цивільного позову і скасовано арешт, накладений на частини квартири, земельну ділянку та автомобіль. 
		Як вбачається з обставин, детально викладених у вироку, потерпілим ПАТ «Українська інноваційна компанія»підтримано в суді обвинувачення  ОСОБА_6 у тому, що вона, перебуваючи на посаді головного бухгалтера-начальника управління обліку та звітності (у період липень  18 вересня 2009 року), заступника голови правління Акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (далі  АТ «Укрінбанк») (у період з 18 вересня 2009 року  лютий 2010 року), будучи службовою особою, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК.
		Так, протягом липня 2009 року  лютого 2010 року ОСОБА_6 , діючи умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_8 , із корисливих мотивів та в інтересах третіх осіб, усупереч інтересам служби та вимогам ряду нормативно-правових актів і внутрішніх нормативних документів банку (п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; п. 7.16.7 статуту АТ «Укрінбанк» та п.1.10 розділу 3 Положення про Спостережну Раду АТ «Укрінбанк»; пунктів 3.1.1, 3.6.13.6.3 Положення про оплату праці (введеного в дію наказом АТ «Укрінбанк» від 26 липня 2006 року №143); пунктів 1.3, 2.5 та 3.1 Положення про результативну надбавку працівникам системи АТ «Укрінбанк» (введеного в дію наказом АТ «Укрінбанк» від 24 липня 2006 року № 139); п. 2 постанови правління Національного банку України від 22 липня 2009 року №421 «Про окремі питання щодо діяльності банків в період фінансово-економічної кризи» (далі  постанова № 421), яким, зокрема, зобов`язано органи управління банків, які мають збитки, зупинити виплати бонусів, премій та інших додаткових матеріальних винагород працівникам банків), здійснивши всупереч вищезазначеним нормативним актам без погодження на засіданнях правління та спостережної ради банку виплати персональної надбавки окремим працівникам головного банку, заволоділа шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами АТ «Укрінбанк» на загальну суму 5603 250,93 грн, чим заподіяла вказаній бюджетній установі майнову шкоду на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто в особливо великих розмірах.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 16 січня 2020 року вирок районного суду щодо ОСОБА_6 залишив без змін.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала?касаційну скаргу, а також короткий зміст поданих заперечень
		У касаційній скарзіпредставник потерпілого ПАТ «Українська інноваційна компанія»  адвокат ОСОБА_5 , вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо  ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Стверджує про неповноту та однобічність викладення показань свідків, а вказівки суду на те, що свідки сторони обвинувачення не підтвердили незаконності дій ОСОБА_8 та ОСОБА_6 щодо нарахування і виплати персональних надбавок, не відповідають дійсності.
		ОСОБА_5 наголошує на тому, що про збитковість банку у 2009  2010 роках свідчать такі документи, як: аудиторський висновок (Звіт незалежного експерта) від 26 листопада 2013 року за результатами проведення узгоджених процедур щодо правомірності та законності нарахування і виплати заробітної плати АТ «Укрінбанк» за період з 01 липня 2009 року по 01 березня 2010 року, проведений ТОВ «ААН «Сейя-Кірш-Аудит» на замовлення АТ «Укрінбанк»; звіт Національного банку України (далі  НБУ) про інспектування окремих напрямків діяльності АТ «УКРІНБАНК» від 01 листопада 2009 року; лист НБУ від 27 січня 2010 року № 42-312/159; постанова НБУ від 26 вересня 2009 року № 170/бт; висновок судово-економічної експертизи від 10 лютого 2011 року № 11366/10-19; висновкиекспертів за результатами проведення додаткових судово-економічних експертиз від 26 липня 2011 року №3146/11-19, 25 лютого 2014 року № 13506/13-45/2055/14-45 та 23 березня 2015 року №2649/15-45. 
		На думку адвоката, вказані документи підтверджують недотримання керівництвом АТ «Укрінбанк» протягом липня 2009 року  лютого 2010 року п. 7 ст. 39 Закону України «Про банки і банківську діяльність», постанови № 421 у частині нарахування персональних надбавок працівникам головного банку без погодження із спостережною радою АТ «Укрінбанк», а також встановлення надбавок у період фінансово-економічної кризи.
		Свої доводи скаржник обґрунтовує також і тим, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про те, що на результативну (персональну) надбавку, яка відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» є складовою заробітної плати, а саме  додатковою заробітною платою, не поширюється дія постанови № 421, спростовується листами з НБУ від 26 липня 2013 року № 47-310/12183 та від 13 серпня 2009 року № 40/211/4368/15337.
		Як відзначає ОСОБА_5 , статус результативної (персональної) надбавки також підтверджується листами Міністерства соціальної політики України від 06 червня 2013 року № 620/13/84-13 та Державної інспекції України з питань праці від 18 червня 2009 року № 1728/26/21/07/26444447-13, згідно з якими надбавка не належить до основної заробітної плати, а є додатковою заробітною платою; листом Державної інспекції України з питань праці від 17 вересня 2014 року № 2109/26/21/01/3265-14, за яким до основної заробітної плати належать оклади працівників головного банку АТ «Укрінбанк», зазначені у штатних розписах банку, затверджених відповідними наказами банку. Результативна (персональна) надбавка, передбачена Положенням про результативну надбавку працівникам системи АТ «Укрінбанк», належить до додаткової заробітної плати.
		На думку адвоката, вказаними документами спростовуються також показання ОСОБА_6 в частині того, що вона мала право виплачувати надбавку згідно з додатками № 2 і № 3, оскільки, на її думку, ця надбавка входила до основної заробітної плати і була обов`язковою для виплати.
		Вважає, що всупереч вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) апеляційний суд належно не перевірив доводів, викладених в апеляційній скарзі, не навів в ухвалі переконливих підстав прийнятого ним рішення. 
		Також, як наголошує ОСОБА_5 , вказівка суду стосовно того, що «твердження у підтриманому потерпілим обвинуваченні ОСОБА_6 про те, що вона вчинила заволодіння грошовими коштами АТ «Укрінбанк» на загальну суму 5 603 250,93 грн з корисливих мотивів та в інтересах третіх осіб, не підтверджено жодними доказами у кримінальному провадженні», є необґрунтованою, оскільки відповідно до висновків експертів за результатами проведення додаткових судово-економічних експертиз від 25 лютого 2014 року № 13506/13-45/2055/14-45 та 23 березня 2015 року № 2649/15-45 сума збитків заподіяних АТ «Укрінбанк» становить 5 603 250,93 грн.
		Адвокат зазначає про невзяття судами до уваги вказаних висновків експертів, оскільки вони проведені для з`ясування питань права, що забороняється та суперечить вимогам ч. 1 ст. 242 КПК. Однак така позиціясуду, на думку скаржника, нічим не вмотивована, не відповідає змісту вказаних висновків та суперечить чинному законодавству, при цьому, оцінюючи та відхиляючи вищевказані висновки експертів як доказ, суд не вирішив питання визнання їх недопустимим доказом у порядку, передбаченому ст. 89 КПК.
		На його переконання, суди безпідставно, з надуманих мотивів відхилили заявлені під час судового та апеляційного розгляду клопотання про долучення додаткових матеріалів до кримінального провадження, наданих суду та відкритих стороні захисту, що, у свою чергу, вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 22 та ч. 3 ст. 404 КПК. 
		Адвокат також звертає увагу на невизначення судом правової природи постанови № 421, в аспекті необхідності її державної реєстрації відповідно до вимог закону.
		Таким чином, на думку представника потерпілого ОСОБА_5 , у справі зібрані всі необхідні докази та досліджені всіобставиникримінального провадження, які у сукупності та взаємозв`язкуповністюпідтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 5 ст. 191КК.
		У запереченнях на касаційну скаргу виправдана ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 вказують на безпідставність доводів у цій скарзі й на законність і обґрунтованість судових рішень. 
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні представник потерпілого ПАТ «Українська інноваційна компанія»  адвокат ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу, просив скасувати судові рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. 
		Захисник ОСОБА_7 та виправдана ОСОБА_6 заперечили проти задоволення касаційної скарги, навели аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просили залишити їх без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.
		У касаційній скарзі ОСОБА_5 порушує питання про перевірку судових рішень у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте, зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, за ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція)).
		Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу. 
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
		Розумний сумнів  це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів складу злочину, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
		Частинами 4, 5 ст. 22 КПК у межах принципу змагальності сторін визначено, що повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом обвинувачення може підтримуватись потерпілим, його представником. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником. 
		За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Згідно з вимогами цієї статті доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
		Відповідно до ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, встановлених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора, а у разі відмови прокурора на підставі ст. 340 КПК від підтримання державного обвинувачення в суді, потерпілий має право підтримувати обвинувачення і на нього покладається обов`язок щодо доказування. 
		Частиною 2 ст. 94 КПК визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. Під час постановлення вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів ? з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК.
		Згідно з вимогами п. 3 ч. 1ст. 373 КПКу разі, якщо у кримінальному провадженні не доведено, що в діянні обвинуваченого є складкримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.
		Відповідно до п. 1 ч. 3ст. 374 КПКмотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
		Як визначено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Суд першої інстанції виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 згідно з положеннями ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності.
		Ретельно перевіривши надані докази, на підставі яких ОСОБА_6  було пред`явлено обвинувачення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозвязку.
		Як встановив суд першої інстанції, кримінальне провадження № 12015100000000455 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, 25 травня 2015 року було виділено з кримінального провадження № 12013110010001108 від 23 січня 2013 року за підозрою ОСОБА_8 , ОСОБА_6 у вчиненні ними одного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, за однакових обставин. 
		Необхідно зазначити й те, що у кримінальному провадженні № 12013110010001108 від 23 січня 2013 року за підозрою голови правління АТ «Укрінбанк» ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, прийнято процесуальне рішення про закриття цього провадження. Постановою від 19 березня 2018 року, яка набрала законної сили, про закриття кримінального провадження процесуальним керівником у кримінальному провадженні  прокурором відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_9 за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження № 12013110010001108 за підозрою ексголови правління АТ «Укрінбанк» ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, кримінальне провадження № 12013110010001108 стосовно ОСОБА_8 було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, оскільки зібрані під час досудового розслідування докази не підтверджують вчинення ОСОБА_8 дій, спрямованих на протиправне заволодіння в особистих інтересах коштами АТ «Укрінбанк», виділених на оплату праці персоналу банку. 
		Крім того, прокурор у кримінальному провадженні  прокурор відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_9 , який підтримував державне обвинувачення у цьому кримінальному провадженні, дійшов переконання, що пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, викладене в обвинувальному акті, не було підтверджене під час судового розгляду, та після виконання вимог ст. 341 КПК, відмовився від підтримання державного обвинувачення і виклав мотиви такого рішення у постанові від 18 червня 2018 року про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні №12015100000000455 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК. 
		Частиною 2 ст. 340 КПК передбачено, що у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз`яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. 
		Зважаючи на приписи вказаної статті, в судовому засіданні 19 червня 2018 року потерпілий ПАТ «Українська інноваційна компанія» в особі представника ОСОБА_5 підтримав у суді обвинувачення ОСОБА_6 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК. 
		Усупереч твердженням адвоката ОСОБА_5  у касаційній скарзі, виправдовуючи ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, суд першої інстанції на підставі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, зокрема, зібрані сторонами, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності  з точки зору достатності та взаємозв`язку, і дійшов правильного висновку про недоведеність в діянні ОСОБА_6 складу інкримінованого їй злочину. 
		При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідальність за ст. 191 КК настає за привласнення, розтрату чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало у її віданні, або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вказані три форми вчинення злочину характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем має місце у випадках, коли така особа незаконно обертає чуже майно на свою користь або на користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище всупереч інтересам служби.
		Колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що ОСОБА_6 , будучи головним бухгалтером  начальником управління обліку та звітності, а з 18 вересня 2009 року  заступником голови правління АТ «Укрінбанк», діяла відповідно до вимог Закону України «Про банки та банківську діяльність», інших положень чинного законодавства, статуту АТ «Укрінбанк» і в межах своїх службових повноважень, посадових обов`язків, вчиняла дії, пов`язані з виплатою працівникам головного банку АТ «Укрінбанк», включаючи голову правління, членів правління та провідних спеціалістів, додаткової заробітної плати у формі персональних надбавок, що є складовою заробітної плати, у період з липня 2009 року до лютого 2010 року.
		Суди перевірили і взяли до уваги показання самої ОСОБА_6 , зокрема те, що під час її роботи в АТ «Укрінбанк» (де вона почала працювати з листопада 2002 року) з 2006 року працівникам банку стали нараховувати персональну надбавку, яка є складовою частиною заробітної плати, і з 2008 року ці надбавки виплачувались 338 працівникам банку. Порядок нарахування та виплати персональних надбавок у банку не змінювався з 2006 року та діяв у вказаному порядку до 1 кварталу 2010 року включно. На 2009 рік суми персональної надбавки були визначені ще в грудні 2008 року та погоджені спостережною радою банку на весь рік. ОСОБА_6 як головний бухгалтер роздруковувала додаток до наказу про персональну надбавку, який кожен місяць видавав Голова правління, відповідно до його повноважень. Те саме робив головний бухгалтер, який працював до неї, та ОСОБА_10 , яка працювала головним бухгалтером після 18 вересня 2009 року. ОСОБА_6 після призначення її 18 вересня 2009 року заступником голови правління АТ «Укрінбанк» не мала безпосереднього відношення до нарахування і виплати персональних надбавок у банку, а займалась цим головний бухгалтер ОСОБА_10 . При цьому ОСОБА_6 як головний бухгалтер не була присутня на засіданнях спостережної ради банку з приводу погодження персональних надбавок. Вказала на те, що усі дії ОСОБА_8 як голови правління банку та її як головного бухгалтера, інших працівників банку з приводу призначення, нарахування та щомісячної виплати 2327 працівникам головного банку АТ «Укрінбанк», включаючи голову правління, членів правління і провідних спеціалістів, додаткової заробітної плати у формі персональних надбавок у період з липня 2009 року по лютий 2010 року вчинялись відкрито, у повній відповідності до вимог чинного законодавства та нормативних документів АТ «Укрінбанк» і відображались у річних звітах банку. Також члени спостережної ради банку, акціонери здійснювали перевірки проведених виплат керівному складу, останню таку перевірку було проведено у червні 2009 року, і після зміни членів спостережної ради банку у червні 2009 року, новим складом не приймались інші умови нарахування та виплати персональної надбавки в АТ «Укрінбанк», ніж ті, що існували раніше.
		При цьому допитані під час судового розгляду свідки сторони обвинувачення не підтвердили незаконності дій ОСОБА_8 , ОСОБА_6 щодо нарахування та виплати персональних надбавок голові правління, членам правління і деяким іншим працівникам після зміни складу спостережної ради банку, оскільки вказаний порядок виплати персональної надбавки існував з 2006 року та діяв до скасування проведення виплат таких надбавок у другому кварталі 2010 року, що не пов`язано зі звільненням з посад ОСОБА_8  та ОСОБА_6 у лютому, березні 2010 року.
		Разом із тим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зробив висновок, що як вбачається із допиту свідків, зокрема членів спостережної ради АТ «Укрінбанк» ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , вони не в достатній мірі обізнані з вимогами законодавства та локальними нормативними актами АТ «Укрінбанк» з питань призначення, нарахування чи виплати заробітної плати, включаючи персональні надбавки, і не змогли надати пояснення щодо змісту, мотивів і підстав рішень, прийнятих у цей період, хоча й підтвердили, що жодних рішень стосовно зміни видів та умов оплати праці, включаючи порядок призначення персональних надбавок, у період з липня 2009 року по березень 2010 року вони не приймали, а жодного факту перешкоджання їм у їх статутній діяльності та ненадання спостережній раді на її вимогу будь-якої інформації про діяльність банку не було, що вказує на номінальне виконання ними повноважень голови та членів спостережної ради і не може свідчити про здійснення призначення і виплат персональних надбавок голові правління, членам правління та деяким іншим працівникам АТ «Укрінбанк» з приховуванням від них.
		Районний суд також обґрунтовано послався на положення чинного законодавства та внутрішніх актів АТ «Укрінбанк», якими регламентовано порядок призначення, нарахування і виплати персональних надбавок.
		Так, затвердження умов праці та матеріального стимулювання членів правління банку відповідно до вимог ст. 39 Закону України «Про банки і банківську діяльність»віднесено до компетенції спостережної ради банку. При цьому законодавцем визначено лише затвердження, а питання розробки та визначення розміру для подальшого погодження за статутом АТ «Укрінбанк» є компетенцією колегіального органу правління банку, головою якого у період з липня 2009 року до лютого 2010 року був ОСОБА_8 .
		Згідно з пунктом 7.16.7 статуту АТ «Укрінбанк», який затверджено загальними зборами учасників у новій редакції, оформлено протоколом загальних зборів від 09 червня 2006 року № 2, зареєстровано НБУ 29 грудня 2006 року, та п. 1.10 розділу 3 Положення про Спостережну Раду АТ «Укрінбанк», затвердженого загальними зборами учасників АТ «Укрінбанк» та оформленого протоколом від 18 травня 2001 року № 1, спостережна рада АТ «Укрінбанк» здійснює функції щодо затвердження видів оплати та матеріального стимулювання членів правління АТ «Укрінбанк». 
		При цьому відповідно до п. 7.27.10 статуту АТ «Укрінбанк» встановлення посадових окладів, надбавок, застосування заходів матеріального заохочення віднесено до повноважень голови правління.
		Пунктом 3.1.9 Положення про Правління АТ «Укрінбанк», затвердженого рішенням спостережної ради АТ «Укрінбанк» та оформленого протоколом від 12 листопада 2001 року № 21, визначено, що до повноважень правління АТ «Укрінбанк» віднесено, зокрема, визначення умов оплати праці і матеріального стимулювання працівників банку та подання їх на затвердження спостережної ради Банку. 
		Пунктами 3.1.1, 3.6.1  3.6.3 Положення про оплату праці в системі Акціонерного Товариства "Український інноваційний банк", яке затверджене рішенням правління АТ «Укрінбанк» від 17 січня 2006 року та погоджено спостережною радою АТ «Укрінбанк», визначено, що в системі банку встановлюються виплати надбавок, доплат, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії і надбавки, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, що входять до фонду оплати праці, серед яких є, зокрема, результативна надбавка.
		Результативна надбавка є складовою додаткової заробітної плати, що складається з персональної та бюджетної надбавок і поширюється на штатних працівників банку. Основною умовою виплати бюджетної надбавки є прибуткова діяльність конкретної установи банку (головного банку, філії). Розрахунок та умови її виплати визначаються окремим положенням, яке затверджується рішенням правління та погоджується спостережною радою і вводиться в дію наказом по Банку. 
		Згідно з п. 1.3 Положення про результативну надбавку працівникам системи АТ «Укрінбанк», затвердженого рішенням правлінням АТ «Укрінбанк» 16 лютого 2005 року та погодженого спостережною радою АТ «Укрінбанк», для кожної установи банку окремо (головний банк та філії) щомісячно визначається загальна сума витрат на результативну надбавку, яка затверджується рішенням правління та погоджується зі спостережною радою. 
		Пунктом 3.1 вказаного Положення визначено, що персональна надбавка як складова результативної надбавки може встановлюватися керівництву банку, окремим керівникам, спеціалістам, службовцям та робітникам структурних підрозділів головного банку та філій АТ «Укрінбанк» за погодженням із спостережною радою банку.
		Також суд надав оцінку тому, що жодних доказів на підтвердження прийняття спостережною радою в період з липня 2009 року до лютого 2010 року рішень щодо зміни видів та умов оплати праці та матеріального стимулювання членів правління АТ «Укрінбанк», включаючи порядок призначення, нарахування, виплати персональних надбавок, а також рішень про порушення законодавства про оплату праці, стороною обвинувачення надано не було. 
		Під час судового розгляду районний суд також встановив, що рішення про виплату персональних надбавок членам правління банку в тій же формі й у тому ж порядку приймалися як у попередній період, а саме у 2006  2009 роках, так і після звільнення ОСОБА_8 з посади голови правління, тобто після 24 лютого 2010 року, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, зазначивши, що це беззаперечно підтверджується наданими стороною захисту доказами (зокрема протоколами засідання спостережної ради АТ «Укрінбанк» від 23 липня, 17 жовтня 2008 року № 16 та № 23 відповідно (т. 8, а. п. 146153), довідками про нараховані та виплачені персональні надбавки працівникам головного банку за період з січня 2006 року по березень 2010 року (т. 7 а. п. 133  139), наказом голови правління від 24 березня 2010 року № 24-п щодо персональних надбавок окремим працівникам головного банку за лютий 2010 року (т. 7, а. п. 115).
		Крім того апеляційний суд обґрунтовано вказав, що з вищезазначених документів, а також із протоколу № 2 засідання спостережної ради АТ «Укрінбанк» від 27 січня 2009 року, яким погоджено рішення правління щодо окремих питань з оплати праці (протокол від 26 січня 2009 року № 2), та продовжено термін дії на 2009 рік персональних надбавок, чинних станом на 31 грудня 2008 року (т. 7, а. п. 99102), протоколу № 6 засідання спостережної ради АТ "Укрінбанк" від 23 лютого 2010 року, яким погоджено рішення правління банку (протокол від 17 лютого 2010 року № 7) щодо затвердження персональних надбавок окремим працівникам Головного банку у першому кварталі 2010 року (т. 8, а. п. 158159), вбачається, що мало місце погодження розміру персональних надбавок правлінням та спостережною радою АТ «Укрінбанк», які було виплачено всім працівникам головного офісу банку, а не лише керівництву банку.
		При цьому, як встановив районний суд, із чим погодився суд апеляційної інстанції, стороною обвинувачення не було надано і жодного внутрішнього документа банку, згідно з яким після зміни акціонерів відбувся перегляд сум персональних надбавок працівникам банку, у тому числі голові правління та головному бухгалтеру, що підтвердили і допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 . 
		Крім того, районний суд, дослідивши докази, не встановив у інкримінований ОСОБА_6 період часу, а саме з липня 2009 року до лютого 2010 року, перевищення виплат на адміністративний персонал. Так, за результатами банківського нагляду, ані у 2009 році, ані у 2010 році, не було встановлено порушень чинного законодавства України з боку ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та інших посадових осіб АТ «Укрінбанк» в частині призначення та виплати персональних надбавок голові правління, а також членам правління та провідним спеціалістам головного банку АТ «Укрінбанк» у період із червня 2009 року до лютого 2010 року. 
		Судами слушно вказано про здійснення нарахувань та відрахувань податків і загальнообов`язкових платежів до бюджетів та державних фондівна фонд заробітної плати (основної і додаткової, включаючи персональні надбавки) працівників головного банку АТ «Укрінбанк» у період з липня 2009 року до лютого 2010 року, згідно з чинним законодавством, а розрахунки з працівниками головного банку АТ «Укрінбанк» як у частині виплат при відпустках, так і при звільненні працівників, здійснювались з урахуванням розмірів повної заробітної плати (основної та додаткової, включаючи персональні надбавки) і у попередній період, і після звільнення ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .
		При цьому у 2009  2010 роках загальними зборами акціонерів було затверджувано річні результати діяльності банку, фінансові звіти із зазначенням витрат на оплату праці, що підтверджує той факт, що найвищий орган управління банку знав про дійсні розміри виплат на оплату праці, затвердив їх складову фінансового звіту і жодних заперечень не висловлював (т. 8, а.п. 169187), що вказує на погодження банком всіх витрат з оплати праці.
		У контексті викладеного судом апеляційної інстанції правильно визнано безпідставними доводи представника потерпілого ОСОБА_5 про неврахування судом першої інстанції відомостей із документів про збитковість АТ «Укрінбанку», а саме: аудиторського висновку (Звіт незалежного експерта) від 26 листопада 2013 року за результатами проведення узгоджених процедур щодо правомірності та законності нарахування і виплати заробітної плати АТ «Укрінбанк» за період з 01 липня 2009 року по 01 березня 2010 року, проведеного ТОВ «ААН «Сейя-Кірш-Аудит» на замовлення АТ «Укрінбанк»; звіту НБУ про інспектування окремих напрямків діяльності АТ «Укрінбанк» від 01 листопада 2009 року; листа НБУ від 27 січня 2010 року № 42-312/159; постанови НБУ від 26 вересня 2009 року № 170/бт; висновків судово-економічної експертизи № 11366/10-19 від 10 лютого 2011 року; висновків додаткових судово-економічних експертиз від 26 липня 2011 року № 3146/11-19, від 25 лютого 2014 року № 13506/13-45/2055/14-45, від 23 березня 2015 року № 2649/15-45, які наведено для підтвердження наявності підстав для застосування постанови № 421 і заборони на здійснення нарахування та виплати персональних надбавок.
		Апеляційний суд також обґрунтовано спростовує твердження в апеляційній скарзі представника потерпілого ПАТ «Українська інноваційна компанія»  адвоката ОСОБА_5 про обов`язковість застосування постанови № 421 в цьому випадку як акта оперативно-розпорядчого характеру, який спрямовано на організацію виконання рішення вищого органу, що не містить нових правових норм і може застосовуватись без проходження процедури державної реєстрації в Мін`юсті, а також про непоширення вказаної постанови лише на основну заробітну плату, встановлену штатним розписом банку. При цьому зазначає, що будь-яких даних стосовно вжиття заходів адміністративного впливу на керівництво й окремих працівників АТ «Укрінбанк» за невиконання вказаної постанови не надано.
		Також суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано послалися на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року (справа № 757/5668\14-ц), яке Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 26 липня 2016 року залишив без змін, у цивільній справі за позовом ПАТ «Український інноваційний банк» до ОСОБА_8 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.
		З указаного рішення вбачається, що ПАТ «Український інноваційний банк» звернувся із цивільним позовом до ОСОБА_8 , у якому просив стягнути з останнього на користь позивача  ПАТ «Укрінбанк»  грошові кошти в розмірі 4912 878,36 грн, вважаючи що їх як персональну надбавку до заробітної плати протягом лютогогрудня 2006 року і червня 2009 року  січня 2010 років на підставі документів, складених і підписаних відповідачем безпідставно отримано ОСОБА_8 як колишнім головою правління АТ «Укрінбанк» без погодження із спостережною радою АТ «Укрінбанк» та під час дії заборон таких виплат, встановлених постановою № 421.
		Відмовляючи ПАТ «Укрінбанк» у задоволенні позову, суд посилався на те, що персональна надбавка ОСОБА_8 , виплачена за спірний період, зокрема, з червня 2009 року по січень 2010 року, є складовою заробітної плати, нарахована та виплачена згідно із чинним законодавством та унормованим внутрішнім порядком банку, у тому числі на підставі положень п. 7.27.10 Статуту АТ «Укрінбанк», відповідно до якого встановлення окладів, надбавок, застосування заходів матеріального заохочення віднесено до компетенції голови правління банку, яким на той час був ОСОБА_8 , та щодо неї як складової заробітної плати не застосовується заборона таких виплат за постановою № 421.
		Адвокат не спростовує мотивованого висновку суду про те, що надані стороною обвинувачення докази не доводять заволодіння ОСОБА_6 грошовими коштами АТ «Укрінбанк» на загальну суму 5 603 250,93 грн із корисливих мотивів та в інтересах третіх осіб.
		Усупереч твердженням адвоката ОСОБА_5 у касаційній скарзі висновки експертів за результатами проведення додаткових судово-економічних експертизвід 25 лютого 2014 року та від 23 березня 2015 року №13506/13-45/2055/14-45, № 2649/15-45 судами обґрунтовано не взято до уваги, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 242 КПК, відповідно до якої не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.
		Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що фактичною підставою для призначення експертизи є потреба в наукових, технічних або інших спеціальних знаннях, які необхідні для вирішення певних питань у кримінальному провадженні. До спеціальних пізнань належать знання у певній галузі науки, техніки, мистецтві або ремеслі та інших окремих сферах людської діяльності. Спеціальні пізнання у відповідній галузі діяльності визначаються предметом експертизи. До спеціальних не належать загальновідомі і загальнодоступні наукові знання в галузі матеріального і процесуального права, якими повинні володіти слідчі, прокурори, судді. Саме тому закон прямо забороняє проведення експертизи для з`ясування питань права. 
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що висновки експертиз не мають для суду наперед встановленої сили.
		Не можна погодитись із доводом касаційної скарги адвоката ОСОБА_5 щодо невирішення судом питання визнання недопустимими вказаних висновків експертів у порядку, передбаченому ст. 89 КПК.
		Відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.
		Частина 2 цієї статті передбачає, що у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим. 
		Аналіз підстав визнання доказів недопустимими дає змогу виокремити два види. 
		Перший вид  очевидна недопустимість доказу, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. 
		Другий  докази, які суд може визнати недопустимими, це питання є оціночним, суб`єктивним і залишається на розсуд суду, воно вирішується після дослідження доказів у порядку, визначеному ч.1 ст. 89 КПК. 
		Ухвалюючи вирок, районний суд відповідно до ст. 89 КПК вирішив питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті та відкинув їх із підстав передбаченого у ч. 1 ст. 242 КПК застереження про недопустимість проведення експертизи для з`ясування питань права. 
		Дослідивши всебічно, повно і неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням з докладним нормативним обґрунтуванням кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, витлумачивши, як того і вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченої, суд правильно зазначив, що стороною обвинувачення не доведено протиправності дій ОСОБА_6 щодо призначення, нарахування та виплати працівникам головного банку АТ «Укрінбанк», включаючи голову правління, а також головного бухгалтера, заступника голови правління, посади яких займала обвинувачена ОСОБА_6 , додаткової заробітної плати у формі персональних надбавок у період з червня 2009 року до лютого 2010 року.
		Таким чином, суд першої інстанції дотримався вимог статей 370, 373 і 374 КПК і обґрунтовано визнав ОСОБА_6 невинуватою у пред`явленому обвинуваченні та виправдав її у зв`язку з недоведеністю в її діянні складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК.
		Виходячи з того, що суд перевірив докази на доведення винуватості ОСОБА_6 , надані стороною обвинувачення, відповідно до вимог статей 8487, 94 КПК та навів у вироку мотиви неврахування окремих доказів (додаткових матеріалів), доводи представника потерпілого про залишення без оцінки доказів під час судового розгляду є надуманими.
		Що стосується апеляційного розгляду, то його також проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. 
		Апеляційний суд дотримався положень ч. 3 ст. 404 КПК, згідно з якими суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, якщо про це надійшло клопотання учасників судового провадження. Цією ж нормою передбачено можливість апеляційного суду дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд у судовому засіданні 26 вересня 2019 року розглянув клопотання представника потерпілого ПАТ «Українська інноваційна компанія»  адвоката ОСОБА_5 про дослідження додаткових матеріалів, а саме  копій правових рецензій від 28 серпня 2018 року на висновки експерта від 25 травня 2015 № 19/15-27 та від 29 квітня 2015 року № 19/15-28 за результатами проведення судово-економічних експертиз у кримінальному провадженні № 12013110010001108, копії науково-правового експертного висновку з питань застосування законодавства України про оплату праці від 10 серпня 2018 року, копії науково-правового експертного висновку з питань преюдиціальності доказів у провадженні від 16 серпня 2018 року, копії висновку експертного дослідження від 12 липня 2018 року № 1031/20101 та обґрунтовано відмовив у його задоволенні на тих підставах, що вказані документи не відповідають критеріям доказів, визначеним у ст. 84 КПК, до яких належать будь-які фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що підлягають доказуванню, і їх процесуальними джерелами є показання, речові докази, документи і висновки експертів, а останні, що надані апелянтом, отримані з порушенням вимог КПК, оскільки не відповідають вимогам щодо його змісту, встановленим у ст. 102 КПК.
		Адвокат ОСОБА_5 у касаційній скарзі, посилаючись на вищевказані додаткові матеріали, які, на його думку, підтверджують правову позицію сторони обвинувачення щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК не пояснює, яким чином за встановлених судом обставин вказані матеріали спростовують висновки суду про недоведеність в діянні останньої інкримінованого складу злочину та яким чином вони могли вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень.
		Твердження адвоката ОСОБА_5 про те, що суд апеляційної інстанції не надав відповіді на всі доводи, викладені в його апеляційній скарзі, є безпідставними. Вимоги до мотивування судових рішень засновані на вимогах ст. 6 Конвенції. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент при обґрунтуванні судами своїх рішень (справа «Салов проти України», заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на основні зазначені в апеляційній скарзі представника потерпілого доводи, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів, то скаржник по суті дав власну оцінку доказам на користь винуватості ОСОБА_6 , відмінну від оцінки, наданої судом першої інстанції та перевіреної апеляційним судом, однак не обґрунтував, у чому саме полягають істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, за наявності яких судові рішення щодо останньої підлягали би безумовному скасуванню.
		Суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 , дотримався принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, що було перевірено апеляційним судом.
		Отже, судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, судовий розгляд проведено повно й об`єктивно. 
		Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
		Проте даних, які би свідчили, що суд допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено. Тому з огляду на вищевказане, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілого ПАТ «Українська інноваційна компанія»  адвоката ОСОБА_5  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...