Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/14068/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 22.09.2020. Зареєстровано: 23.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.09.2020.
Дата набрання законної сили: 25.08.2022 (частково)
Результат оскарження 25.08.2022 Апеляційний суд міста Києва: скасовано рішення частково та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: 2/759/1014/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД  М. КИЄВА   
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		ун. № 759/14068/19
		пр. № 2/759/1014/20
		18 вересня 2020 року  Святошинський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді Величко Т.О.,
		при секретарі Штанько В.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" про захист прав споживачів,-
		встановив:
		У провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" про захист прав споживачів.
		В обгрунтування позовних вимог вказував, що 16.05.2015 року він шляхом підписання заяви про приєднання/підтвердження приєднання до Генерального договору про надання банківських послуг фізичним особам в Публічному акціонерному товаристві «ПроКредит Банк» акцептував/підтвердив акцептування публічної пропозиції вказаного банку на укладення зазначеного Генерального договору (в редакції, затвердженою наказом Голови Правлення АТ «ПроКредит Банк» № 146 від 22.05.2015), чим приєднався до його умов, як клієнт.Того ж дня, 16.05.2015 між ним Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» укладено дві додаткові угоди до Генерального договору щодо надання послуги з відкриття та обслуговування поточних і карткових рахунків, за якими відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та картковий рахунок № НОМЕР_2 , в національній валюті - гривні.Станом на 22.08.2017 на його банківському рахунку обліковувалися його грошові кошти в розмірі 1 304 405,17 грн.22.08.2017 він звернувся до відповідача із письмовою заявою № 4-1/17/687 про повернення (видачу) готівки з його поточного рахунку в розмірі 1 300 000,00 грн., яка була прийнята Банком.Банк належним чином не виконав свої зобов`язання і не видав йому кошти, а в подальшому протиправно заблокував поточний рахунок та повідомив про припинення ділових відносин, посилаючись при цьому на Закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».Посилаючись на порушення його прав як споживача банківських послуг, він у вересні 2017 року для захисту свої інтересів звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із відповідним позовом, де з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з Банка: 1 300 000,00 грн. та пеню в розмірі 3 % за кожен день просторочення в сумі 4 407 000,00 грн. як відповідальність за неналежне виконання банківських послуг, передбачену частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (нараховану за період з 29.08.2017 по 20.12.2017 та виходячи з суми заборгованості 1 300 000,00 грн. як загальної вартості замовлення у розумінні вказаної норми Закону України «Про захист прав споживачів»).
		Згідно заяви про зменшення позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційних нарахувань в розмірі 255 968,76 грн., за період з вересня 2017 року (початок прострочення) по червень 2019 року (закінчення прострочення), нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України;- три відсотка річних в сумі 74 687,67 грн., за період з 29.08.2017 по 29.07.2019, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України,- пеню за період з 30.07.2018 по 28.07.2019 в розмірі 14 196 000,00 грн., нараховану на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»,
		а всього - 14 526 656,43 грн. .
		Позивач вказував, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року (справа № 759/14190/17), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року, вказаний позов задоволено у повному обсязі та стягнуто з Банка на його користь грошові кошти в розмірі 1 300,000,00 грн., пеню в розмірі 4 407 000,00 грн. (тобто за період з 29.08.2017 по 20.12.2017) та судовий збір в розмірі 8 000,00 грн., а всього - 5 715 000,000грн.
		Позивач вказував, що судовими рішеннями також встановлено,що у спірних правовідносинах ОСОБА_1 є споживачем банківських послуг, а Банк - їх виконавцем, тому останній має нести відповідальність за неналежне надання цих послуг, зокрема передбачену частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у вигляді пені у розмірі 3 % вартості послуги (тобто від 1 300 000,00грн. як бази нарахування пені, оскільки вартість послуги не визначено) за кожен день прострочення;- Банк належним чином не виконував умов укладених із ОСОБА_1 додаткових угод про приєднання до Генерального договору, допустив неналежне надання банківських послуг та протиправно обмежив реалізацію позивачем його права на розпорядження коштами на власний розсуд, дії Банка не відповідали вимогам Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», «Про захист прав споживачів», ЦК України - тобто встановлено вину Банка;- видача ОСОБА_1 готівки повинна була у будь-якому випадку здійснена Банком 29.08.2017, а відтак порушення права позивача на вільне володіння та розпорядження грошовими коштами слід рахувати саме з цієї дати.
		Позивач вказував, що у винесеній по даній справі постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року також зазначено, що Банк і не мав наміру виконувати свої договірні зобов`язання, про що свідчить подання ним апеляційної та касаційної скарг та підтверджує правильність застосування положень про неустойку.
		Позивач вказував, що в силу положень частини 4 статті 82 ЦПК України вищевказані обставини, встановлені рішенням суду у справі 759/14190/17, є преюдиційними і відтак доказуванню не підлягають.Лише 29.07.2019 відповідач в примусовому порядку виконав своє грошове зобов`язання за Генеральним договором та додатковими угодами до нього від 16.06.2015.
		Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (код ЄДРПОУ 21677333) на даний час перейменоване в Акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (код ЄДРПОУ 21677333), яке є його повним правонаступником.Протиправність невиконання Банком своїх договірних грошових зобов`язань та порушення ним прав позивача як споживача банківської послуги посилюється тією обставиною, що Банк є прибутковим суб`єктом господарювання і його матеріальний стан є задовільним (зростають прибуток, власний капітал та його адекватність). Наведене підтверджується актуальною фінансовою звітністю Банка.Відтак, дії Банка щодо невиконання грошових зобов`язань є нічим іншим як проявом недобросовісності та посилюють правильність і справедливість застосування до нього положень про неустойку.З 29.08.2017 відповідач порушує права позивача на вільне володіння та розпорядження грошовими коштами, положення Генерального договору та додаткових угод до нього від 15.05.2015.
		При цьому будь-яких «строків дії» вказаних Генерального договору та додаткових угод не встановлено і їх дія не закінчена, недійними ці правочини не визнавалися.
		29.07.2019 відповідач у примусовому порядку виконав свої зобов`язання.Отже, порушення моїх прав споживача банківської послуги та невиконання грошового зобов`язання щодо повернення суми в розмірі 1 300 000,00 грн. тривало з 29.08.2017 і по 28.07.2019 (тобто мало місце триваюче у часі правопорушення). 
		Відповідач подав відзив на позовну заяву, вважає, що доводи, викладені в позовній заяві ОСОБА_1 , є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
		Вказував, щодо відсутності підстав для стягнення додатково заявленої Позивачем пені рахунку, розмірі 1 300 000 грн. а також сплатило пеню в розмірі 4 407 000,00 грн. що майже втричі перевищує суму власних коштів Позивача.
		 
		Відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Як визначено ч. З ст. 2 ЦПК України одними із засад (принципів) цивільного судочинства є пропорційність та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
		Згідно із ст. 11 ЦПК України пропорційність у цивільному судочинстві означає, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		Принцип пропорційності є загальноправовим принципом, спрямованим на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обгрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.
		Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		Отже, зазначені положення ЦК України з урахуванням наведених норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дають право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
		Такий висновок підтверджується також численною судовою практикою на рівні Верховного Суду, в тому числі Великої Палати Верховного Суду, зокрема: Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №703/1181/16-4: «Отже, висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 72 900 грн, зважаючи, що її розмір майже в десять разів перевищує обумовлену договором вартість майна (7 500 грн), не можна вважати законним і обгрунтованим, тобто таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи».
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц: «Висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивачки пені у розмірі, що більше ніж; удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає можливим зменшити розмір неустойки до 100 000 грн, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві».
		Постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 757/3794/17-ц: «Верховний суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки розмір пені за прострочення у два з половиною місяці значно перевищує розмір збитків (інфляційні втрати, упущена вигода у вигляді відсотків за вкладом тощо), які зазнала позивач через затримку повернення їй вкладу та відсотків, він підлягає зменшенню до 10 000 грн».
		Виходячи із змісту наведених судових рішень, позиція Верховного Суду полягає в тому, що співмірність під час стягнення пені досягається у тому разі, якщо розмір пені лорівнює розміру простроченого зобов`язання.
		Відповідач вказуваву, що ОСОБА_1 вже отримав від АТ «ПроКредит Банк» пеню у розмірі, що в тричі перевищує суму коштів, що перебувала на рахунку Позивача.
		Викладені в позовній заяві вимоги Позивача про додаткове стягнення пені за період з 29.07.2018 до 28.07.2019 в розмірі 14 196 000,00 грн., що майже в одинадцять разів перевищують суму власних коштів ОСОБА_1  в розмірі 1 300 000, 00 грн, не відповідають принципу пропорційності.  Розмір як вже сплаченої Відповідачем, так і додатково заявленої пені значно перевищує розмір заявлених Позивачем інфляційних втрат та 3% річних.
		В даному випадку той факт, що пеня, розмір якої є завищеним та втричі перевищує розмір простроченого зобов`язання, вже була сплачена Банком на користь ОСОБА_1 , є істотною обставиною, яка має бути врахована судом під час відмови в задоволенні цієї частини позовних вимог.
		Відповідач вказував, що можливість стягнення таких надмірно великих грошових сум як неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання, яке АТ «ПроКредит Банк» уже виконало, неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для Відповідача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків ОСОБА_1 .
		Відповідач вказував, щоб неустойка не перетворювалася на несправедливо непомірний тягар, у сфері господарювання передбачено обмежувальний строк, протягом якого можуть нараховуватися штрафні санкції, а саме відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Якщо керуватися вказаною нормою законодавства, Позивач втратив право на нарахування пені з 28.02.2018, тобто через шість місяців від 29.08.2017 (рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24.09.2018 у справі № 759/14190/17, яке набрало законної сили, встановлено, що строк виконання зобов`язання АТ «ПроКредит Банк» настав 29.08.2017). З метою дотримання принципу пропорційності та розумного балансу між приватними і публічними інтересами, вважаємо, що заявлені вимоги ОСОБА_1 щодо додаткового стягнення пені з АТ «ПроКредит Банк» не підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Щодо відсутності правових підстав правових підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК Українивідповідач вказував, що вони не заявлялися під час розгляду справи № 759/14190/17, Позивач просить суд стягнути з АТ «ПроКредит Банк» також інфляційні нарахування в розмірі 255 968, 76 грн. та три відсотка річних в сумі 74 687,67 грн. 
		Відповідно до фактичних обставин справи 16.06.2015 ОСОБА_1 шляхом підписання відповідної заяви приєднався до Генерального договору надання банківських послуг фізичним особам в ПАТ «Прокредит Банк», акцептував/підтвердив акцептування публічної пропозиції Банку на укладення вказаного Генерального договору, чим приєднався до його умов, як клієнт.
		В той же день 16.06.2015 між Позивачем та Відповідачем було укладено дві додаткові угоди до Генерального договору від 16.06.2015:Додаткова угода до Генерального договору щодо надання послуги з відкриття та обслуговування поточних рахунків від 16.06.2015:Відповідно до п. 1 зазначеної угоди Банк відкриває Клієнту поточний рахунок та здійснює його разрахунково-касове обслуговування.Пунктом 2 угоди визначено, що правовідносини сторін за цією додатковою угодою регулюються чинним законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та діючим Генеральним договором.Додаткова угода до Генерального договору щодо надання послуги з відкриття та обслуговування карткових рахунків від 16.06.2015Відповідно до п. 1 угоди: Банк відкриває Клієнту карткових рахунок НОМЕР_2 у валюті гривня України для обліку операцій з використанням банківських платіжних карток.Згідно п. 4 зазначеної угоди правовідносини сторін за цією додатковою угодою регулюються чинним законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та діючим Генеральним договором (п. 4 угоди).
		Відповідач вказував,що відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його безперешкодно розпоряджатися цими коштами.Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів нта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими ами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.Крім того, відповідно до положень п. 5.4.1. Генерального договору про надання банківських послуг фізичним особам в АТ «ПроКредит Банк», до якого приєднався Позивач, на суму залишку коштів на поточному рахунку відсотки не нараховуються та не сплачуються Банком, крім випадків, коли нарахування та сплата таких відсотків передбачена при наданні послуг Банком з використання поточного рахунку за відповідним продуктом, передбаченим Тарифами.Згідно з п. 5.5.1.1. Генерального договору банк має право використовувати тимчасово вільні кошти Клієнта, які розміщені на його поточному рахунку, гарантуючи право Клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Винагорода за використання цих коштів Клієнту не сплачується.
		Відповідач вказує, що з урахуванням наведених положень, фактично між АТ «ПроКредит Банк» та  ОСОБА_1  було укладено договір про банківське обслуговування (відкриття та обслуговування поточного та карткового рахунків).В силу укладення зазначених угод у Банку виникло зобов`язання виконувати доручення щодо перерахування власних коштів Позивача, право вимагати виконання якого належить ОСОБА_1 . Однак у Банку не виникло зобов`язання щодо сплати власних коштів Банку Позивачу. Так, відповідне зобов`язання не полягає у передачі Позивачу власного майна Банку, зокрема, належних йому грошових коштів, оскільки його змістом є виконання доручення щодо зарахування майна - грошових коштів, які належать Клієнту і знаходяться у його вільному розпорядженні на його поточному рахунку. Тобто, за змістом правовідносин, що виникли між Банком та ОСОБА_1 , останній має право вимагати виконання від Банку обов`язків щодо надання послуг, у тому числі, з обслуговування поточного/карткового рахунків. Таким чином, згідно укладених між Позивачем та Відповідачем угод, АТ «ПроКредит Банк» надавав ОСОБА_1 послуги з управління грошовими коштами Позивача, які розміщені на його рахунку, тобто зобов`язання не є грошовим.
		У зв`язку з викладеним, Відповідач вважає, що відсутні будь-які правові підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнення з АТ «ПроКредит Банк» інфляційних втрат та 3% річних.
		Відповідач вказував, що під час розгляду справи № 759/14190/17 судами не досліджувалося питання щодо правової природи зобов`язання, що виникло між АТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_1 відповідно до укладених угод. У свою чергу, суди застосували до спірних правовідносин Закон України «Про захист прав споживачів», зокрема ч. 5 ст. 10 цього Закону щодо стягнення пені, лише з урахуванням того, що ОСОБА_1 є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, на правовідносини яких поширюється дія цього Закону.Отже, питання щодо правової природи зобов`язання та наявності підстав для настання відповідальності на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України повинно досліджуватись під час розгляду даної справи № 759/14068/19.
		Відповідач вказувв, що прострочення Позивача під час прийняття виконання зобов`язання Відповідачем, зазначене твердження не відповідає фактичним обставинам справи,оскільки відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Відповідач вважає , що Банк не мав можливості виконати свій обов`язок з повернення коштів у зв`язку із порушеннями зі сторони Позивача.
		Відповідач вказував ,що відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.
		Відповідач вказував, що листами від 30 серпня 2017 року вих. № 1-2/17/2312, від 22 вересня 2017 року №1- 2 17/2585 Банк повідомляв   ОСОБА_1  про можливість отримання грошових коштів шляхом їх переведення на інший рахунок та здійснення видаткових операцій за допомогою мережі АТМ. У зв`язку з чим, Банк пропонував Позивачу надати реквізити для безготівкового перерахування коштів.При цьому сам   ОСОБА_1 не заперечує того факту, що він не був обмежений у листуванні грошовими коштами, розміщеними на поточному банківському рахунку № НОМЕР_1 , будь-яким іншим способом, зокрема, не обмежений у здійсненні розрахунків або переведенні коштів.
		Відповідач вказував, що позивач жодного разу не звертався до АТ «ПроКредит Банк» з повідомленням про реквізити банківського рахунку для перерахування належних йому коштів, а тому, відповідач не мав можливості виконати зобов`язання та перерахувати ОСОБА_1 належні йому грошові кошти в сумі 1 300 000 грн. у зв`язку із неповідомленням ОСОБА_1 реквізитів іншого банківського рахунку.
		Відповідач вказуав, що лише в рамках виконавчого провадження Банк отримав можливість перерахувати вказані кошти на рахунок приватного виконавця, що Позивач звертався за захистом свого права на отримання грошових коштів готівкою, в результаті виконання судового рішення у справі № 759/14190/17, зазначена сума коштів була перерахована виконавцем судового рішення на банківський рахунок Позивача, як це і пропонував зробити Банк ще до початку судового розгляду справи.
		З урахуванням викладеного, Відповідач вважає, що порушення зобов`язання з його сторони не відбулося через прострочення зі сторони ОСОБА_1 , а отже, відсутні підстави для застосування до АТ «ПроКредит Банк» правових наслідків порушення зобов`язання.
		Відповідач просииь суд з урахуванням того, що: за результатами судового розгляду справи № 759/14190/17 ОСОБА_1 вже отримав пеню втричі більшу ніж сума, що перебувала на його рахунку; додаткове стягнення пені, що в олинадцять разів перевищує суму власних коштів ОСОБА_1 , суперечить принципам цивільного судочинства, зокрема принципам пропорційності та співмірності; внаслідок укладеного між сторонами договору в АТ «ПроКредит Банк» виникло зобов`язання щодо надання ОСОБА_1 послуг з обслуговування поточного та карткового рахунків, що не є грошовим зобов`язанням, а тому до спірних правовідносин не застосовується ч. 2 ст. 625 ЦК України; порушення зобов`язання зі сторони Відповідача відбулося внаслідок прострочення зі сторони ОСОБА_1 , а отже, відсутні правові підстави для застосування до АТ «ПроКредит Банк» наслідків порушення зобов`язання, - позовні вимоги ОСОБА_1  за цим позовом є безпідставними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Суд заслухавши пояснення представника позивача, відзив відповідча докази подані суду відповідачем, дослідивши матеріали справи, з урахуванням вимог ч.3 ст. 82 ЦПК України встановив.
		Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
		Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта визначено статтею 1073 ЦК України.
		За змістом цієї норми та як роз`яснено правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у його постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц невиконання або неналежне виконання зобов`язань банку за договором банківського рахунка, зокрема відмова виконати розпорядження клієнта з видачі йому відповідних сум з рахунка, має наслідком настання відповідальності банку (сплата процентів та відшкодування завданих збитків), встановленої договором або законом.
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки та відшкодування збитків (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
		Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року (справа № 759/14190/17), залишеним без змін апеляційною та касаційною інстанціями, з Банка стягнуто 1 300 000,00 грн. (основна сума вкладу) та пеня відповідно до частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 29.08.2017 по 20.12.2017. Проте, із винесенням такого рішення суду договірні грошові зобов`язання Банка щодо повернення основної суми вкладу не припинилися і не виникали на підставі цього рішення суду, а таке рішення є лише засобом захисту прав або інтересів осіб - забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення.
		Так, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Наведена правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.Наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16). Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 370/2464/17).Чинне законодавство України не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2019 року у справі № 713/340/17).
		Згідно із частини 1 статті 598, статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Судом встановлено, що відповідач в період з 29.08.2017 і по 28.07.2019 свого основного договірного зобов`язання щодо повернення коштів в розмірі 1 300 000,00 грн. не виконував, чим порушував права та інтереси, та такі права підлягають захисту.
		Позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування та 3 % річних від простроченої суми на підставі частини 2 статті 625 ЦК України за весь період прострочення (такі вимоги раніше до суду не заявлялися); стягнути з відповідача пеню відповідно до частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період за останній рік до дня звернення до суду (відповідно, цей період не був охоплений рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року у справі № 759/14190/17).
		При цьому слід зазначити, що за змістом статтей 549, 625 ЦК України та частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеня та 3 % річних є різними правовими категоріями. Пеня та 3 % річних є досить схожими за способом обчислення та виражаються в певному відсотковому співвідношенні, проте 3 % річних не є видом забезпечення виконання зобов`язання.
		Законодавством не виключається одночасне стягнення пені на підставі частині 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України. Наведене не є подвійним застосуванням штрафних санкцій ( правовий висновок наведено у низці постанов Верховного Суду України (наприклад, у його постановах від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс1б та від 28 вересня 2016 року № 6- 1699цс16).Такий правовий висновок повністю підтримано і Верховним Судом (наприклад, постанови від 04 квітня 2018 року у справі № 367/7401/ 14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 592/6332/ 15-ц та від 18 липня 2018 року у справі № 201/12075/ 14-ц), яким неодноразово зазначено про відсутність відстав для відступлення від нього. 
		Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Зміст статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
		За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.
		Слід також зазначити, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
		Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
		Такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). 
		Відповідно до розрахунків, які наведено у Додатках № 1 та № 2 до даної позовної заяви, нарахування за частиною 2 статті 625 ЦК України становлять: інфляційні витрати - 255 968,76 грн., 3 % річних - 74 687, 67 грн.
		Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
		Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
		Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
		За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
		Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.
		На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день, за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.
		У постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини другої статті 258 ЦК України, дійшов висновку, що можливість стягнення пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня, з якого вона нараховується.
		Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/1/18).
		Таким чином, право на пеню виникає у кредитора кожного дня, коли зобов`язання не виконується і така пеня має обчислюватися в межах одного року.
		В статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» викладено значення термінів, що вживаються у цьому Законі та визначено -пункт 13 : належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем;пункт 15 : недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред`являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем);пункт 17 : послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; пункт 19 : продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
		Частинами 1, 2 статті 4 вказаного Закону встановлено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, зокрема, на: належну якість продукції та обслуговування; відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав. Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.
		Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг), а частиною 5 цієї статті встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
		Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року у справі № 759/14190/17, залишеним без змін апеляційною та касаційною інстанціями, встановлено що у даних спірних правовідносинах вартість банківської послуги не було визначено, а відтак неустойку (пеню) слід рахувати із суми 1 300 000,00 грн. як загальної вартості замовлення.
		Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/Іб-ц обставина невиконання Банком розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
		Невиконання Банком своїх зобов`язань мало місце з 29.08.2017 по 28.07.2019 і кожного дня в цей період виникає право на стягнення пені.
		Враховуючи, що відповідач свої грошові зобов`язання відповідач виконав лише 29.07.2019 (з нього у примусовому порядку стягнуто 1 300 000,00грн.) то позивач вправі пред`явити до відповідача в межах спеціальної однорічної позовної давності вимоги про стягнення пені на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», нарахованої за останній рік до дня звернення до суду (тобто з 29.07.2018 по 28.07.2019; 364 дня).
		Обґрунтованість таких вимог підтверджується вищевказаними положеннями чинного законодавства та кореспондується із правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц та від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
		Судом встановлено, що позовні вимоги по даній справі ґрунтується та правовідносинах, які виникли між Банком та відповідачем, який є споживачем банківських послуг.
		Частинами 1, 2 статті 4 вказаного Закону встановлено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, зокрема, на: належну якість продукції та обслуговування; відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав. Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.
		Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року у справі № 759/14190/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року, з відповідача вже було стягнуто на користь позивача пеню в розмірі 4 407 000,00 грн., за період з 29.08.2017 по 20.12.2017, нараховану на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Цим же рішенням встановлено, що датою початку невиконання відповідачем свого зобов`язання є 29.08.2017.
		Судом встановлено, що відповідач в примусовому порядку виконав свій обов`язок по поверненню основної суми боргу (коштів в сумі 1 300 000,00 грн.) лише 29.07.2019, що ним не заперечується та підтверджується наявним в матеріалах справи відповідним меморіальним ордером від 29.07.2019, а тому дати початку невиконання (29.08.2017), дати закінчення прострочення (28.07.2019, оскільки 29.07.2019 зобов`язання виконано відповідачем) та приписів чинного законодавства стосовно спеціальної позовної давності при нарахуванні пені, яка має обчислюватися в межах одного року, що передує даті звернення до суду (30.07.2019)
		Суд вважає, що доводи позивача щодо заявлених позовних вимог є обгрунтованими , в частні стягнення інфляційних нарахувань, які нараховуються за кожен повний місяць прострочення, слід рахувати з вересня 2017 року по червень 2019 року, в сумі 255 968,76 грн.;- три відсотка річних, які нараховуються за кожен день невиконання слід розраховувати з 29.08.2017 по 28.07.2019 (698 днів прострочення).
		Так згідно постанови ВП ВС від 18 березня 2020 року Справа № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
		У зв"язку із тим, що права позивача було порушено з боку відповідача, про що наведено. Що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року (справа № 759/14190/17), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року, вказаний позов задоволено у повному обсязі та стягнуто з Банка на  користь позивача грошові кошти в розмірі 1 300,000,00 грн., пеню в розмірі 4 407 000,00 грн. (тобто за період з 29.08.2017 по 20.12.2017) та судовий збір в розмірі 8 000,00 грн., а всього - 5 715 000,000грн., з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності,  суд важає, що розмір пені  на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід розраховувати за період з 30.07.2018 по 28.07.2019,  в розмірі 14 196 000,00 грн, має бути зменшена до розміру 1 000 000,00 грн.
		Також з відповідача підлягають стягненню судові витрати на користь держави у порядку ст. 141 ЦПК України.
		Керуючись ст.3,10-15,73-81,141,256,268,354 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 549, 598,599, 612,613,625, Закону України «Про захист прав споживачів`Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд
		ухвалив:
		Позов задовольнити частково.
		Стягнути з Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (код ЄДРПОУ 21677333, адреса: м.Київ, пр-т Перемоги, 107-А) на користь ОСОБА_1 (номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) інфляційні нарахування в розмірі 255 968, 76 грн., три відсотки річних в сумі 74 580, 82 грн. та пеню за період з 30.07.2018 року по 28.07.2019 розмірі в сумі 1 000 000,00 грн., а всього 1 330 549 (один мільйон триста тридцять тисяч п"ятсот сорок дев"ять) грн. 58 коп.
		В решті позовних вимог відмовити.
		Стягнути з Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (код ЄДРПОУ 21677333, адреса: м.Київ, пр-т Перемоги, 107-А) на користь держави судовий збір у розмірі 9 605 ( дев"ять тисяч шістсот п"ять)грн,00 грн.
		Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протяом 30 днів з часу проголошення.
		 
		Суддя: Т.О.Величко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...