Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 580/2371/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Надіслано для оприлюднення: 23.09.2020. Зареєстровано: 24.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.09.2020.
Дата набрання законної сили: 31.03.2021
Номер судового провадження: Пз/9901/21/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		23 вересня 2020 року 
		Київ
		справа №580/2371/20
		адміністративне провадження №Пз/9901/21/20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого - Бучик А.Ю.,
		суддів: Желєзного І.В., Мороз Л.Л.,  Рибачука А.І.,  Стрелець Т.Г.,  
		 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи зразкову справу № 580/2371/20  за позовом ОСОБА_1  до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, 
		 
		УСТАНОВИВ
		01.07.2020   ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до  Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просить:   
		-  визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІ від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІ);
		- зобов`язати відповідача здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до її пенсії  як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
		Звернення з таким позовом до суду обґрунтовано тим, що позивачка має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючою пенсіонеркою та проживає у м. Тальне Черкаської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (до набрання чинності Законом України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України») відносилось до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона), тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, позивачка вважає, що має право на  отримання щомісячного  підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого ст. 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Однак, відповідач відмовив їй у нарахуванні та виплаті вказаного підвищення до пенсії. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/19 щодо права на доплату пенсіонерам за проживання на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення.
		Черкаський  окружний адміністративний суд ухвалою від 06.07.2020 відкрив провадження в цій справі.
		У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує, просить відмовити в задоволенні позову.   Зазначає, що частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції до моменту її виключення з 01.01.2015,  передбачалось щомісячне підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам. Проте, Законом №76-VIII вказану статтю було виключено.  Конституційний Суд України у Рішенні №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнав такими, що не відповідають Конституції України                                                  (є неконституційними), окремі положення Закону №76-VIII, зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII.  Однак Законом №76-VIII також внесено зміни до  Закону України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», якими виключено поняття зони посиленого радіоекологічного контролю. Вказані зміни неконституційними не визнавались. Відтак, відсутні підстави для виплати підвищення до пенсії, оскільки позивач не проживає на території радіоактивного забруднення.
		03.08.2020 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Черкаського окружного адміністративного суду Гайдаш В.А. про розгляд адміністративної справи № 580/2371/20  як зразкової.
		Верховний Суд ухвалою від 26.08.2020  відкрив провадження у зразковій справі.
		Оголошення про відкриття провадження у зразковій справі опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» від 01.09.2020 № 168.
		Дослідивши матеріали  справи, колегія суддів встановила наступні обставини.
		Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в м. Тальне Черкаської області,  є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 8), перебуває на обліку  в Головному  управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області, отримує пенсію за віком. 
		До 1 січня 2015 року позивач отримувала підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ) у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210, що становить 5,20 грн.
		З 1 січня 2015 року виплату такого підвищення було припинено у зв`язку із внесенням змін до Закону №796-ХІІ Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), яким зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.
		17.08.2018  Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв`язку із чим  02.06.2020  позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила Головне управління пенсійного фонду України  в Черкаській області  провести з 17.08.2018 нарахування та виплату  підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати  відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ.
		Листом від 15.06.2018  №2061-2313/Б-02/8-2300/20 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для  проведення нарахувань підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, що проживає чи працює  на території  посиленого радіоекологічного контролю, оскільки  Законом № 76 внесено  зміни  до  Закону України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», якими зону посиленого радіоекологічного контролю виключено.
		Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивачка звернулася до суду із цим адміністративним позовом.
		Дослідивши спірні правовідносини, Суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Стаття 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 1 січня 2015 року, передбачала:
		«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
		- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
		- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
		- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
		Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
		Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.»
		28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності        01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
		4 лютого 2016 року прийнято Закон №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 1 січня 2016 року, яким включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
		«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
		Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
		Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти  за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Водночас Закон № 796 не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
		Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а).
		Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону № 791а.
		Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
		Відповідно до частин 2 - 3 статті 2 Закону № 791а повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
		Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106. Відповідно до додатку 1 Переліку м.Тальне, Черкаської області, де проживає позивачка, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
		Пунктом 2 розділу І Закону № 76 у статтю 2 Закону № 791а  внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.
		Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону № 791а визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
		1)  зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
		2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
		3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
		Отже, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю  виключена з переліку  зон радіоактивного забруднення територій, визначених  Законом  № 791а. 
		Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII виключено, також, статтю 23 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
		Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом,  визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема,  підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
		Водночас жодні зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними не визнавались.
		Отже, чинна на момент звернення до суду  редакція статті 2 Закону № 791а не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною. 
		При цьому судом встановлено, що  до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106,  зміни щодо виключення  зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
		Відтак, станом  на час звернення до суду із зазначеним позовом, місто Тальне Черкаської області  згідно з вказаним Переліком відноситься  до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із Закону № 791а.
		Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, у тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
		Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
		Колегія суддів зазначає, що у  разі  існування  неузгодженості  між нормами,  виданими одним  і  тим  самим  нормотворчим  органом,  застосовується  акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.  Така неузгодженість може виникнути внаслідок  того,  що прийняття   нової  норми  не  завжди  супроводжується  скасуванням «застарілих» норм з того  самого питання. 
		У  разі  існування  суперечності  між  актами,  прийнятими різними  за  місцем в ієрархічній структурі органами,  застосовується   акт,   прийнятий   вищим  органом, як такий, що має більшу юридичну силу.
		Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
		Вирішуючи зазначену  правову колізію, суд вказує, що Закон № 791а «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»  має вищу юридичну силу  порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106. 
		Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку,  застосуванню підлягає саме Закон № 791а в редакції зі змінами, внесеними  Законом № 76-VIII.
		З аналізу  частин 2 - 3 статті 2 Закону № 791а вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які  відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України, однак Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом № 791а.
		Відтак, Суд  дійшов висновку, що відновлення дії ст. 39 Закону № 796 у редакції чинній до 01 січня 2015 року не надає права на отримання  підвищення пенсії  у розмірі однієї мінімальної заробітної плати  непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю. 
		Підвищення пенсії, передбачене ст. 39 Закону № 796  є соціальною пільгою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду з даним позовом, м. Тальне Черкаської області не відноситься до  території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.
		Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. 
		Також суд не приймає посилання  позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі № 240/4937/18 через фактичну відмінність обставин  порівняно із розглядуваною, оскільки  однією з ознак зразкової справи є проживання позивача на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, тоді як у цій справі вказана ознака на момент виникнення спірних правовідносин відсутня.
		Суд зазначає, що надання правової оцінки  факту визнання неконституційними положень Закону №76-VІІІ,  якими з 1 січня 2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону №796-ХІІ,  у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю,  нерозривно пов`язано  з тим, що скасування  законодавчого визначення відповідної зони неконституційним не визнано та вказана норма є чинною.
		Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що у позивача із                 17 липня 2018 року не виникло права  на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера  на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ через  відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення. 
		За таких обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		Відповідно до частини десятої статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
		Ознаки типових справ. Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, встановлених частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції, чинній до 1 січня 2015 року.
		Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
		а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
		б) позивач проживає на території, що до 01.01.2015 відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю;
		в) позивач є непрацюючим пенсіонером;
		г) відповідачем є відповідне управління Пенсійного фонду України;
		д) предметом спору є нарахування та виплата з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції чинній до 1 січня 2015 року.
		На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини.
		Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 245, 246, 290 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позову   ОСОБА_1  до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області  відмовити повністю.
		Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий  суддя                                                                                          А.Ю. Бучик
		 
		Судді                                                                                                                   І.В. Желєзний
		 
		                                                                                                    Л.Л. Мороз
		                                                                                                    
		                                                                                                    А.І. Рибачук
		                                                                                                                             
		                                                                                                                       Т.Г. Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...