Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/5115/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.09.2020.
Дата набрання законної сили: 15.09.2020
Номер судового провадження: 14-133цс20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		 
		15 вересня 2020 року
		м. Київ
		Справа № 320/5115/17
		Провадження № 14-133цс20
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ткачука О.С.,
		суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., 
		перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення процентів, трьох процентів річних та неустойки (пені) за договорами банківських вкладів, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року, та 
		У С Т А Н О В И Л А:
		Улипні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), посилаючись на те, що між ними було укладено ряд договорів банківського вкладу. 
		У зв`язку з відмовою банку достроково розірвати договори банківських вкладів та повернути кошти рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 грудня 2014 року, що набрало законної сили, у справі № 320/9186/14ц визнано неправомірною відмову ПАТ КБ «ПриватБанк» достроково розірвати укладені з позивачами договори банківських вкладів, стягнуто грошові кошти, внесені за цими договорами.
		Зазначене рішення на час звернення позивачів до суду із даним позовом не виконано, тому вони вважають, що з відповідача на їх користь підлягають стягненню проценти за договорами банківських вкладів після закінчення строку їх дії на підставі статей 1061, 1070 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України та неустойка (пеня) на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». 
		Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просили стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк»: 
		-    на користь ОСОБА_1 - проценти за договорами банківських вкладів № SAMDN25000732524362 від 28 січня 2013 року та № SAMDN25000740327576 від 27 січня 2014 року за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 1 760,58 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, 3 % річних за вказаними договорами банківських вкладів за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року у сумі 5 281,74 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) за цими договорами у сумі 734 510,34 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; 
		-    на користь ОСОБА_4 - проценти за договорами банківських вкладів № SAMDN25000717275968,№ SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090 від 14 червня 2011 року, № SAMDN01000724036946 від 01 березня 2012 року та № SAMDN25000724293064 від 14 березня 2012 року за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 1 572,16 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, 3 % річних за вказаними договорами банківських вкладів за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року у сумі 4 716,50 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) за цими договорами у сумі 655 905 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; 
		-    на користь ОСОБА_3 - проценти за договорами банківських вкладів № SAMDN25000717276850,№ SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019 від 14 червня 2011 року, № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021 від 07 жовтня 2011 року, № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013 від 31 липня 2012 року, № SAMDN25000733924494 від 20 березня 2013 року за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 2 782,13 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, 3 % річних за вказаними договорами банківських вкладів за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року у сумі 8 346,41 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) за цими договорами у сумі 1 160 700 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; 
		-    на користь ОСОБА_2 - проценти за договорами банківських вкладів № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 від 25 листопада 2013 року за ставкою 1 % за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року у сумі 3 150,47 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, 3 % річних за вказаними договорами банківських вкладів за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року у сумі 9 451,43 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) за цими договорами у сумі 1 314 371,09 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.
		Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від  18  жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договорами банківських вкладів № SAMDN25000732524362 від 28 січня 2013 року та № SAMDN25000740327576  від 27 січня 2014 року з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 1 760,58 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних за договорами банківських вкладів № SAMDN25000732524362 від 28 січня 2013 року та № SAMDN25000740327576 від 27 січня 2014 року з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року у сумі 5 281,74 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за договорами банківських вкладів № SAMDN25000732524362 від 28 січня 2013 року та № SAMDN25000740327576 від 27 січня 2014 року у сумі 67 078,57 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 проценти за договорами банківських вкладів №  SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090 від 14 червня 2011 року, № SAMDN01000724036946 від 01 березня 2012 року, № SAMDN25000724293064 від 14 березня 2012 року за ставкою 1 % у сумі 1 572,16 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 3 % річних за договорами банківських вкладів № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090 від 14 червня 2011 року, №SAMDN01000724036946 від 01 березня 2012 року, № SAMDN25000724293064   від 14 березня 2012 року з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року у сумі 4 716,50 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 неустойку (пеню) за договорами банківських вкладів № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090 від 14 червня 2011 року, № SAMDN01000724036946 від 01 березня 2012 року, № SAMDN25000724293064 від 14 березня 2012 року у сумі 59 900 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 проценти за договорами банківських вкладів № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019 від 14 червня 2011 року, № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021від 07 жовтня 2011 року, № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013від 31 липня 2012 року, № SAMDN25000733924494 від 20 березня 2013 року за ставкою 1 % у сумі 2 782,13 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на  користь ОСОБА_3 3 % річних за договорами банківських вкладів № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019 від 14 червня 2011 року, № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021 від 07 жовтня 2011 року, № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013 від 31 липня 2012 року, № SAMDN25000733924494 від 20 березня 2013 року з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року у сумі 8 346,41 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за договорами банківських вкладів № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019 від 14 червня 2011 року, № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021 від 07 жовтня 2011 року, № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013 від 31 липня 2012 року, № SAMDN25000733924494 від 20 березня 2013 року в сумі 106 000 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 проценти за договорами банківських вкладів № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 від 25 листопада 2013 року за ставкою 1 % у сумі 3 150,47 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 3 % річних за договорами банківських вкладів № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 від 25 листопада 2013 року з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року у сумі 9 451,43 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за  договорами банківських вкладів № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 від 25 листопада 2013 року у сумі 120 033,89 доларів США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Судові рішення мотивовані тим, що у розділі 2.8 «Інше» Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» передбачено, що розмір процентів за користування коштами на вкладному рахунку до запитання становить 1 % річних. Оскільки умовами договору не визначено інший розмір відсотків, які нараховуються на суму вкладу, що розміщений на вкладному рахунку до запитання, то після закінчення строку дії договорів та їх розірвання розмір процентів підлягає обчисленню за процентною ставкою 1 % згідно зі статтею 1070 ЦК України. Проценти визначені статтями 1061, 1070 ЦК України є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку, зокрема у вигляді сплати 3 % річних від простроченої суми. Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтями 1061, 1070 ЦК України, і процентів, що стягуються відповідно до статті 625 ЦК України, а також відсутність в чинному законодавстві відповідних обмежень, одночасне стягнення процентів за статтями 1061, 1070 ЦК України та трьох процентів річних від простроченої суми за статтею 625 ЦК України є правомірним. При цьому суд зазначив, що  таке розуміння наведених норм відповідає висновкам Верховного Суду України про їх застосування, викладеним у постановах від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-140цс13, від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14. ПАТ КБ «Приват Банк» не виконало грошового зобов`язання, тому позивачі мають право на стягнення трьох процентів річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України.
		Відхиляючи доводи відповідача про те, що частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суди послалися на те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг у вигляді сплати пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Оскільки право на стягнення неустойки (пені) у позивачів виникло з наступного дня після 04 грудня 2014 року, а до суду вони звернулися лише 19 липня 2017 року, то неустойка (пеня) підлягає стягненню лише в межах одного року до дня пред`явлення позову. При цьому розмір неустойки підлягає зменшенню до суми основної заборгованості кожному з позивачів на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.
		У червні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня  2018 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове судове рішення, яким передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що спірні договори банківських вкладів були розірвані судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому зобов`язання припинилися і вимоги про стягнення процентів за цими договорами є безпідставними. Згідно з рішенням комітету управління активами і пасивами ПАТ КБ «ПриватБанк» від 25 квітня з 04 травня 2017 року у банку встановлена відсоткова ставка за вкладами до запитання в розмірі 0,01 % річних, однак позивачі навели розрахунок процентів за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % річних, а суди не перевірили вказаний розрахунок. Оскільки позивачі просили стягнути проценти за договорами банківських вкладів на підставі частини п`ятої статті 1061 ЦК України, то стягнення на їх користь ще й 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України є неправомірним. Також до вимог про стягнення 3 % річних суди не застосували наслідки спливу спеціальної позовної давності. Крім того, на думку заявника, суди не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц, та дійшли помилкових висновків про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивачів пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду                            від 06 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року відповідно до частин четвертої - п`ятої статті 403 ЦПК України справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 
		Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. 
		Згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду послалася на те, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
		Вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Згідно з пунктом 2.2.1.20 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», а також пунктом 17 договорів банківських вкладів, укладених між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачами, у випадку порушення однією із сторін умов договору вона несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 6-64цс19) дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з банку пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», обґрунтувавши цей висновок тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунка сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. При цьому  Велика Палата Верховного Суду на підставі частини третьої статті 551 ЦК України змінила рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині визначення розміру пені за прострочення виконання зобов`язання в сумі 295 459,43 грн, зменшивши цей розмір до 100 000 грн.   
		Отже, за змістом наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду вартість послуги, на яку нараховується пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення, співпадає з розміром утримуваних банком коштів (у контексті вирішуваної справи - сума неповернутого банківського вкладу з нарахованими на нього відсотками, який після закінчення строку дії відповідного договору трансформувався у банківський рахунок). 
		Колегія суддів Касаційного цивільного суду, передаючи дану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказує на те, що наведений вище висновок не ґрунтується на положеннях частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та не відповідає вищенаведеним нормам Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
		Колегія суддів послалася на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду не наведено тлумачення вжитого в законі терміну «вартість послуги», не роз`яснено, в чому вона полягає і з чого складається. Однак як за договором банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України), так і за договором банківського рахунка (стаття 1066 ЦК України) виконавцем відповідних банківських послуг, які полягають у прийнятті від вкладника (клієнта) грошових коштів та виконанні його розпоряджень щодо проведення операцій з ними, включно з їх поверненням, а споживачем таких послуг є вкладник (клієнт). Тому за змістом частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» особою, яка оплачує надані їй банком послуги (сплачує вартість таких послуг) є їх споживач (вкладник, клієнт). З огляду на викладене визначення вартості вказаних послуг є ключовим для вирішення питання про розмір відповідальності банку.
		В загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за наданому останнім послугу. При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного, розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». 
		Крім того, за змістом правових норм параграфу 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфу 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів. 
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду наголосила, що нормами цивільного законодавства встановлено відповідальність однієї сторони перед іншою за порушення зобов`язань за договором, проте така відповідальність повинна ґрунтуватися на засадах цивільного права і бути адекватною як тяжкості порушення, так і межам захисту прав потерпілої сторони.
		Застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 6-64цс19) спосіб визначення обсягу відповідальності банку за порушення зобов`язання у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, на думку колегії суддів Касаційного цивільного суду, не лише не відповідає положенням частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а й порушує засади справедливості, добросовісності, розумності та створює суттєві ризики стабільності функціонування банківської системи держави і можливості незаконного збагачення значної кількості осіб - споживачів банківських послуг. 
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду наполягає, що передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідальність банку як виконавця фінансових послуг у вигляді сплати споживачеві пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) за кожний день прострочення виконання надання послуги настає лише у випадку, коли у відповідному договорі (банківського вкладу або банківського рахунка) сторони встановили, що така послуга є оплачуваною, і визначили її вартість. В іншому випадку необхідно застосовувати положення вказаної правової норми про те, що у разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення (при цьому законодавець не вказує вид неустойки - штраф чи пеню, що підлягає сплаті). Наведена конструкція правової норми дозволяє зробити висновок про те, що в такому випадку три відсотки обчислюються від загальної вартості замовлення одноразово, а не за кожний день прострочення, тобто є штрафом, а не пенею, що цілком узгоджується з положеннями статей 549-552 ЦК України, якими врегульовано питання застосування неустойки як виду забезпечення виконання зобов`язання, зокрема, що штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 цього Кодексу). 
		В контексті частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» під загальною вартістю замовлення можна розуміти суму грошових коштів, які банк безпідставно не повертає вкладнику (клієнту), оскільки вказане словосполучення, зазначене в цій правовій нормі, стосується як виконання оплачених споживачем робіт, так і надання замовлених ним послуг. Разом з тим тлумачення наведеної правової норми беззаперечно і однозначно свідчить, що вжиті в ній поняття «загальна вартість замовлення» та «вартість роботи (послуги)» не є тотожними і передбачають різні бази (розміри грошових коштів), на які нараховується неустойка.
		Таке розуміння положень законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, на думку колегії суддів Касаційного цивільного суду, в повній мірі відповідає їх змісту, принципу верховенства права, засадам справедливості, добросовісності, розумності, а також є адекватним як тяжкості допущеного виконавцем банківських послуг порушення, так і розумним межам захисту прав споживача таких послуг.
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження   № 14-64цс19), щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. 
		За змістом цієї правової норми розмір неустойки може бути зменшений рішенням суду за обов`язкової наявності кількох умов: а) якщо розмір неустойки перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов`язання збитків; б) таке перевищення є значним; в) за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Тобто сам факт перевищення розміру неустойки над розміром збитків не є достатньою підставою для застосування цієї статті. 
		Питання про те, чи є значним перевищення розміру неустойки над розміром збитків, має бути оцінене судом на підставі зібраних доказів і встановлених обставин справи. Тобто це питання є оціночним, однак вказана оцінка має бути наведена в судовому рішенні. При цьому, враховуючи, що право суду на зменшення розміру неустойки законодавцем пов`язано з його перевищенням над розміром збитків, таке зменшення можливе лише до межі, що не є нижчою, ніж розмір збитків. 
		Крім того, обов`язковим є встановлення судом і наведення в судовому рішенні інших обставин, які мають істотне значення. ЦК України не містить переліку таких обставин. Це питання вирішується на підставі аналізу конкретної ситуації. Зокрема, істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов`язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо. Такими обставинами можуть бути майновий стан сторін, які беруть учать у зобов`язанні, не лише майнові, але і інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
		При вирішенні справи № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) Велика Палата Верховного Суду на підставі частини третьої статті 551 ЦК України змінила рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині визначення розміру пені за прострочення виконання зобов`язання в сумі 295 459,43 грн, зменшивши цей розмір до 100 000 грн. Однак при цьому в постанові від 20 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду не навела мотивів, з яких вона виходила при зменшенні розміру неустойки до вказаної суми в національній валюті України, тоді як за обставинами справи розмір вкладу споживача, на який він просив нарахувати неустойку (розмір збитків у розумінні частини третьої статті 551 ЦК України), був визначений позивачем в сумі 4 512,74 євро. При цьому обставини, які стосуються курсу відповідних валют як на час пред`явлення позову, так і на час вирішення справи в судовому рішенні не відображені, що залишило відкритим цілий ряд питань щодо правильного застосування судами вищевказаної правової норми.
		Колегія суддів Касаційного цивільного суду також посилається на те, що Велика Палата Верховного Суду не навела в судовому рішенні встановлених інших обставин, що мають істотне значення, наявність яких є обов`язковою для зменшення розміру неустойки, а лише послалася на статтю 2 ЦПК України, якою передбачено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, та на статтю 11 ЦПК України, згідно з якою суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову. 
		На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, вирішення наведених вище правових питань містить виключну правову проблему, а передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
		Згідно з ч. 1 ст. 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 13 вказаної статті розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Враховуючи викладене, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
		Керуючись статями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		У Х В А Л И Л А:
		1.   Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення процентів, трьох процентів річних та неустойки (пені) за договорами банківських вкладів. 
		2.   Призначити справу № 320/5115/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку письмового провадження на 06 жовтня 2020 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
		3.   Направити учасникам справи копії цієї ухвали для відома.
		4.   Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                      О.С. Ткачук
		Судді:                          Н.О. Антонюк                                       О.Р. Кібенко
		Т.О. Анцупова                                       В.С. Князєв 
		С.В. Бакуліна                                       Л.М. Лобойко
		В.В. Британчук                                     Н.П. Лященко
		Ю.Л. Власов                                         О.Б. Прокопенко
		М.І. Гриців                                           В.В. Пророк
		Д.А. Гудима                                         Л.І. Рогач
		В.І. Данішевська                                  О.М. Ситнік
		Ж.М. Єленіна                                       В.Ю. Уркевич
		О.С. Золотніков                                   О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...