Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/10138/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2020.
Дата набрання законної сили: 24.09.2020
Номер судового провадження: 51-6414км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		24 вересня 2020 року
		м. Київ
		справа № 755/10138/16-к
		провадження № 51-6414 км 19
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		потерпілого  ОСОБА_6 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, а також захисника  ОСОБА_8 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у кримінальному провадженні № 12015100040016805 за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Маринівка Миколаївської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 358 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини 
		За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 811629,60 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
		 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційні скарги засудженого та його захисника залишені без задоволення, а вирок місцевого суду  без зміни.
		 
		За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він у травні 2012 року, перебуваючи на виставці SIA «Міжнародний автосалон» у м. Києві повідомив  ОСОБА_6 завідомо неправдиву інформацію про те, що він працює генеральним директором ТОВ «Завод Титан», що не відповідало дійсності, оскільки його було звільнено з цієї посади 08 квітня 2011 року. А також повідомив ОСОБА_6 про те, що одним із видів економічної діяльності ТОВ «Завод Титан» є продаж електромобілів та їх комплектуючих на території України.
		Будучи введеним в оману, вважаючи дії ОСОБА_7 правомірними, ОСОБА_6 в кінці серпня 2012 року повідомив ОСОБА_7 про свої наміри придбати у ТОВ «Завод Титан» електромобіль. 
		У подальшому 03 жовтня 2012 року ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу та видаючи себе за генерального директора зазначеного товариства, уклав від імені цього товариства з ОСОБА_6 договір поставки № 78, згідно якого постачальник в особі директора напрямку електромобілів ОСОБА_7 зобов`язався поставити електромобіль ОСОБА_6 . На виконання умов цього договору ОСОБА_6 08 жовтня 2012 року передав ОСОБА_7 кошти в сумі 30000 доларів США (що за курсом НБУ становило 239790 грн), а ОСОБА_7 видав квитанцію прибуткового касового ордера при прийняття цих коштів як передоплату по договору поставки, якими розпорядився на власний розсуд, не маючи на меті виконання умов договору. В результаті ОСОБА_7 завдав ОСОБА_6 матеріальних збитків на суму 239790 грн, що є великим розміром. 
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що судовий розгляд кримінального провадження проведено не повно, суд не з`ясував з достатньою повнотою всі обставини справи, безпідставно відмовив захиснику в допиті свідків та не дав оцінки тому факту, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були наявні цивільно-правові відносини. Крім того засуджений вказує на істотні порушення апеляційним судом вимог процесуального закону, оскільки не дано відповідь на усі доводи апеляційної скарги, а також судовий розгляд було проведено за відсутності обвинуваченого, який перебував на лікарняному.
		 
		Захисник у своїй касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Так само вказує на істотне порушення вимог КПК України, оскільки апеляційний розгляд відбувся за відсутності обвинуваченого.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		На касаційні скарги подано заперечення від потерпілого ОСОБА_6 , в якому він вказує на необґрунтованість тверджень касаторів, просить залишити скарги без задоволення, а судові рішення  без зміни. Таку ж позицію підтримав в судовому засіданні.
		 
		Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарг та просив залишити судові рішення без зміни.
		 
		Мотиви суду
		 
		Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
		 
		Засуджений та його захисник у касаційних скаргах, серед іншого, посилаються на однобічність та неповноту судового розгляду, оскаржують фактичні обставини справи, а також не погоджуються із оцінкою доказів, ставлять їх під сумнів, втім наведене з огляду на положення як ст. 433, так і ст. 438 КПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій. При перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами нижчих інстанцій.
		 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень (із яким погодився і суд апеляційної інстанції) зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин справи, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу. 
		 
		Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, які викладені у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам. Зокрема, потерпілий ОСОБА_6 послідовно стверджував про те, що він обговорював свій намір придбати електромобіль із ОСОБА_7 як із генеральним директором ТОВ «Завод Титан», оскільки останній зазначав, що обіймає саме цю посаду. Договір на придбання автомобіля та квитанція про сплату авансу також були підписані ОСОБА_7 як директором зазначеного товариства та скріплені печаткою. Наведені показання підтвердили свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . 
		 
		Також суд у вироку обґрунтовано послався на договір поставки автомобіля від 03 жовтня 2012 року, підписаного  ОСОБА_7 як генеральним директором ТОВ «Завод Титан»; карткою розрахунку, згідно якої кошти за вказаним договором на рахунок зазначеного товариства не надходили; наказом від 08 квітня 2011 року про звільнення ОСОБА_7 з посади директора ТОВ «Завод Титан»; розписку, згідно якої ОСОБА_7 зобов`язується до 01 грудня 2015 року повернути ОСОБА_6 кошти в розмірі 30000 доларів США, сплачені останнім згідно договору поставки електромобіля від 03 жовтня 2012 року; висновками експертів, згідно яких відбиток печатки на договорі поставки нанесений печаткою ТОВ «Завод Титан», а підписи на цьому договорі в графі «генеральний директор» виконані ОСОБА_7 .
		 
		Оцінюючи всі докази відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів та правильно кваліфікував його дії.
		 
		Твердження у касаційних скаргах про наявність між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 цивільно-правових відносин не ґрунтуються на вимогах закону.
		 
		Так, згідно зі ст. 190 КК України шахрайство  це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. 
		 
		Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховання певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Відповідно, обов`язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об`єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. 
		 
		Цивільно-правові відносини  це врегульовані нормами цивільного права майнові і особисті немайнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності учасників. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, угоди, договори та інші правочини. Цивільно-правовими угодами визнаються дії громадян, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що становлять зміст угоди.
		 
		Тобто, особа при укладанні цивільно-правової угоди повинна мати право на її укладення та можливість виконання покладених за цією угодою на неї обов`язків. 
		 
		Відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, слід виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов`язання  не виконувати. Розмежування кримінально-караного злочину від цивільно-правової угоди слід проводити не по тому, як оформлені укладені між сторонами договори, а по тому, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов`язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, мова йде про шахрайство.
		 
		Судами поза всяким сумнівом було встановлено, що ОСОБА_7 на момент укладення угоди з ОСОБА_6 про придбання останнім електроавтомобіля, видавав себе за генерального директора ТОВ «Завод Титан», хоча на момент укладання угоди вже таким не являвся, а отже не мав повноважень на укладення такої угоди та реальних можливостей на забезпечення виконання її умов. За таких обставин стверджувати про наявність між засудженим та потерпілим цивільно-правової угоди немає підстав, про що було з достатньою повнотою зазначено в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Посилання скаржників як на істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону на те, що апеляційний розгляд відбувся без обвинуваченого, є безпідставними.
		 
		Положеннями ч. 3 ст. 401 КПК України визначено, що після закінчення підготовки до апеляційного розгляду суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду. Апеляційний розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
		 
		Як видно з матеріалів кримінального провадження, судовий розгляд у суді апеляційної інстанції здійснювався протягом майже року. За цей час апеляційний суд 8 разів призначав судові засідання і 6 разів відкладав їх через неявку захисника та засудженого ОСОБА_7 . Причому про причини неявки в останні судові засідання засуджений не повідомляв. Враховуючи зазначене, апеляційний суд вірно дійшов висновку про наявність у діях сторони захисту зловживання своїми правами, що має своїм наслідком безпідставне затягування процесу.
		 
		Слід зазначити, що захисник ОСОБА_8 брав участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції та висловлював свою думку на підтримку доводів апеляційних скарг. Про дату наступного судового засідання захисник був обізнаний, проте до суду у встановлений час не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив. Внаслідок цього апеляційний суд був змушений у черговий раз перенести апеляційний розгляд, однак засуджений та його захисник знову не з`явилися в судове засідання, про причини своєї неявки не повідомили. Слід звернути увагу й на те, що засуджений  ОСОБА_7 в апеляційній скарзі не заявляв про своє бажання бути присутнім під час апеляційного розгляду, а його явка до суду не є обов`язковою. Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду. За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ст. 412 КПК України, для скасування ухвали апеляційного суду.
		 
		Суд апеляційної інстанції із дотриманням положень ст. 404 КПК України, у межах своїх повноважень перевірив усі доводи апеляційних скарг сторони захисту, які за змістом є аналогічними доводам касаційних скарг, навів в ухвалі відповідно до вимог ст. 370, ст. 419 КПК України докладні мотиви на спростування доводів апеляційних скарг, зазначив підстави, з яких скарги визнано необґрунтованими, тому касаційні доводи засудженого та його захисника в цій частині теж є безпідставними. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень не встановлено.
		 
		Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
		 
		З цих підстав суд ухвалив:
		 
		Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_7  без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...