Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/11890/2020 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; осіб, звільнених з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 30.09.2020. Зареєстровано: 30.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.10.2020.
Дата набрання законної сили: 08.12.2020
Номер судового провадження: П/520/14640/2020

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		30 вересня 2020 р.                                                                                              № 520/11890/2020  
		 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344      про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
		В С Т А Н О В И В :
		          Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить суд:                                                                   1. Визнати незаконним та скасувати рішення №3318 від 29.07.2020 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру".
		2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області призначити, виплачувати в повному обсязі без обмеження граничного розміру виплати та перераховувати пенсію ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) з 22.07.2020 року з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідок про складові заробітної плати, виданих Прокуратурою Харківської області від 21.07.2020 року №18-514 без обмеження максимального розміру заробітної плати для розрахунку пенсії, відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІ1, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111.
		В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуване рішення №3318 від 29.07.2020 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
		Ухвалою суду від 11.09.2020 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
		Представником відповідача 25.09.2020 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що рішення №3318 від 29.07.2020 року щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" є законним та таким, що винесено в межах чинного законодавства України, оскільки позивач не має достатнього спеціального стажу для призначення пенсії відповідно до ст. 86 ЗУ "Про прокуратуру", оскільки на день звернення його стаж за вислугу років склав 19 років 8 місяців 22 днів, а відповідно до вимог ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за віком за наявності на день звернення вислуги років з 01.10.2019 року по 30.09.2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14  років 6 місяців. 
		Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з  частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
		Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.
		Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , 22.07.2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 ЗУ "Про прокуратуру" в редакції від 12.07.2001 року при наявності стажу роботи 20 років та розрахунку пенсії в розмірі 90% відсотків від заробітної плати. До заяви про призначення пенсії позивачем було надано копії паспорта, ідентифікаційного коду, копію трудової книжки, диплом про вищу освіту, довідку з місця навчання, оригінали двох довідок про складові заробітної плати, виданих Прокуратурою Харківської області від 21.07.2020 року №18-514.
		Рішенням №3318 від 29.07.2020 рік відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ.
		Зазначену вище відмову відповідач обґрунтовує тим, що на даний час пенсія працівникам прокуратури призначається відповідно до ст.86 ЗУ "Про прокуратуру", де зазначено, що пенсія призначається незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 24 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. На підставі наданих документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 стаж роботи заявника за вислугу років на день звернення складав  19 років 08 місяців 22 дні, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 17 років 7 місяців 13 днів. Оскільки у ОСОБА_1 відсутній необхідний стаж за вислугу років - 24 роки 6 місяців, передбачений ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, тому відсутні підстави для призначення пенсії за вислугу років Закону України "Про прокуратуру".      
		Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду. 
		Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне. 
		Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 з 19.11.2002 року позивача було призначено на посаду помічника прокурора Московського району м. Харкова.
		Таким чином суд зазначає, що на початку вступу позивача на роботу до органів прокуратури діяв Закон України № 1789-ХІІ, статтею 50-1 якого (в редакції від 12.07.2001) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
		До стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
		Стаття 56 Закону № 1789-ХІІ роз`яснює поняття «прокурор» : Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
		Статтею 47 Закону № 1789-ХІІ передбачалось, що прокурорам, працівникам науково-навчальних закладів прокуратури присвоюються класні чини, військовослужбовцям військової прокуратури - військові звання залежно до займаних посад і стажу роботи.
		Суд зазначає, що позивач в органах прокуратури працює з 19 листопада 2002 року по теперішній час, сплачуючи внески до Пенсійного фонду, на таких посадах: помічника прокурора, слідчого прокуратури, старшого слідчого прокурора, прокурором відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органами прокуратури, старшим прокурором відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчих органів прокуратури слідчого управління, заступником прокурора, прокурором слідчого відділу слідчого управління, заступником начальника слідчого відділу слідчого управління прокуратури, начальником відділом нагляду за розслідуванням кримінальних справ, слідчими органами прокуратури, прокурором, начальником управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури, міжрайонним прокурором, керівником місцевої прокуратури які відповідно до ст. 56 Закону України «Про прокуратуру» охоплюються поняттям «прокурор».
		Крім того під час розгляду справи судом встановлено, що загальний трудовий стаж за вислугу років 22.07.2020, на день звернення для призначення пенсії, складає більше 20 років, що складається з: половину строку навчання на денному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, що підтверджується дипломом НОМЕР_2 від 30.06.2002 та стажу роботи в органах прокуратури 17 років 7 місяців 13 днів. Зазначений стаж роботи підтверджується завіреною копією трудової книжки НОМЕР_3 , наявною в матеріалах справи. 
		Також суд зазначає, що наразі діє Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII, ч. 1 ст. 86 якого збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію, а ч.ч.2, 15 цієї статті встановлений розмір пенсії суттєво зменшено - до 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати та взагалі обмежено її максимальний розмір, що є звуженням прав позивача у розумінні Конституції України через суттєве погіршення становища запровадженням зворотної дії закону в часі на вже існуючі правовідносини.
		Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй (п. 4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі № 1-29/2007).                               
		Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право за забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		На початок проходження позивачем служби в органах прокуратури України (19.11.2002) діяв Закон України № 1789-ХП, статтею 50-1 якого (в редакції від 12.07.2001) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
		За приписами ст.ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 зазначено, що згідно зі ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальним поняттям змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини -це їх сутнісна властивість. Загальновизнаним є право, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
		Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які, зокрема підвищують необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадового окладу, то такі зміні звужують зміст і обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб, незалежно від того, коли наступить можливість його реалізації.
		Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 у справі № 8-рп/99 щодо права на пільги та від 20.03.2002 у справі № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій).
		Водночас пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 визначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
		Конституційний суд України у рішенні від 11.10.2005 у справі № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».
		Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 у справі № 6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».
		Рішенням Конституційного Суду України від 18.06.2007 у справі № 4-рп/2007 встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 у справі № 8-рп/99, 20.03.2002 у справі № 5-РП/2002, 17.03.2004 у справі № 7-рп/2004, 01.12.2004 у справі № 20-РП/2004).
		Отже, правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов`язків, пов`язаних з ризиком для життя та здоров`я,   жорсткими   вимогами   до   дисципліни,   професійної   придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації (абз. 5 п. 6 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005).
		З огляду на вищевикладене суд зазначає, що гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
		Положеннями статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року збільшено стаж роботи позивача, який дає право на пенсію за вислугою років, у порівнянні зі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХП (в редакції 12 липня 2001 року), з 20 до 23 років, що є звуженням прав в розумінні Конституції України.
		Таким чином суд дійшов висновку, що позивачем набуто право виходу на пенсію після набуття стажу роботи не менше 20 років, у тому числі на посадах прокурорів і слідчих не менше 10 років.                
		Частинами 1-3 статті 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Принцип правової визначеності є невід`ємним елементом верховенства права, який охоплює такі складові, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vestedrights); законні очікування (legitimate) застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity).
		Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
		Ідея передбачуваності (очікуваності ) суб`єктом відносин правових наслідків, правового результату, відображена в практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ): статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІУ встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
		Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Так, у справі Salumi Європейський суд наголосив, що дія (наслідки) співтовариства має бути чітко передбачуваною на тих, на кого воно розповсюджується. Далі Суд послався на свої попередні рішення у справі Racke та HauptzollamtMainz (1979), HauptzollamtLandau (1979).
		У п.п. 21, 24 рішення від 01.06.2006 у справі «Федоренко проти України», здійснюючи прецедентне тлумачення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. V. Belgium, рішення від 20.11.1995, серія А, № 332, c.21, n.31).
		Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполученого Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24 квітня 2003 року).
		Отже, згідно з усталеною прецендентною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Реквеньї проти Угорщини», «Санд Тайме проти Сполученого Королівства», «Коккінакіс проти Греції», «Бесарабська метрополія проти Молдови», однією із вимог, що випливає зі слів «встановлений законом», є вимога передбачуваності.
		Поняття легітимності очікувань пов`язується із застосуванням в практиці ЄСПЛ концепції автономного тлумачення, результатом застосування якої є сформульовані ЄСПЛ так звані автономні поняття, одним з яких є поняття «майно» (ст.1 Першого протоколу до Конвенції), про що я також зазначала вище.                                        
		Аналіз практики розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, дає можливість зробити висновок, що поняття «майно» та «власність» має досить широке тлумачення й охоплює низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію.
		При чому, ЄСПЛ законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли ідеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності і саме у зв`язку із автономним поняттям майна і власності.
		У справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 року ЄСПЛ зазначив, що якщо у договірній державі чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
		У справі «Міллер проти Австрії» від 16.12.1974 року суд зазначив, що обов`язок сплачувати внески у фонд соціального забезпечення може створювати право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. У справі «Гайгузус проти Австрії» від 16.03.1996 вказано про те, що якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
		Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права; 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональних сподівань учасників суспільних відносин.
		У матеріально-правовому сенсі легітимні очікування суб`єктів мають захищатися від непередбачуваних змін законодавства, яким встановлено відповідний правовий режим (власності, інвестиційної діяльності тощо). У процедурному сенсі легітимні очікування стосуються однакової та послідовної правозастосовної практики уникнення вибіркового правосуддя.
		Суд зазначає, що перебуваючи на службі в органах прокуратури безперервно з 19.11.2002 по теперішній час позивач сплачує внески до Пенсійного фонду. При цьому до 31 січня 2015 року до позивача, як до прокурорського працівника, що має право на пільгову пенсію, застосовувавалася спеціальна ставка збору, передбаченого Законом України «Про збір на обов`язкове пенсійне страхування» від 26.06.1997 року №400-97-ВР; до 5%, у той час як непільгова категорія громадян платила 2%.
		Отже, в розумінні Статті 1 Першого протоколу до Конвенції, позивач перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання для отримання права на пенсію за вислугу років за наявності 20-річного стажу, які грунтувалися на нормах ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII (в редакції 12 липня 2001 року) та були звужені статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року.
		Крім того суд зазначає, що Велика палата Конституційного Суду України 23.01.2020 року ухвала рішення №1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15) щодо відповідності Конституції України (конституційності)) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII (далі - Закон № 213).
		Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
		Зокрема, зазначив, що, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213.
		Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при    зміні    нормативного    регулювання    лише   у    разі    справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
		Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
		Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		          Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344)  про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі. 
		          Визнати незаконним та скасувати рішення №3318 від 29.07.2020 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру".
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області призначити, виплачувати в повному обсязі без обмеження граничного розміру виплати та перераховувати пенсію ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) з 22.07.2020 року з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідок про складові заробітної плати, виданих Прокуратурою Харківської області від 21.07.2020 року №18-514 без обмеження максимального розміру заробітної плати для розрахунку пенсії, відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІ1, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя                                                                                                        Спірідонов М.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...